Єдиний унікальний номер 2-74/11
Номер провадження
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.01.2011 Першотравневий районний суд м.Чернівців
в складі:
головуючого судді Стоцька Л. А.
при секретарі Цимбал-Семенчук І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в особі Чернівецької філії до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Приватбанку в особі Чернівецької філії Приватбанку про визнання право чинів недійсними,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення.
Посилався на те, що відповідно до укладеного договору № E/V 082894 від 03.10.2008 року ОСОБА_1 – 06.10.2008 року отримав кредит у розмірі 70000 Євро зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19, 50 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 05.10.2015 року.
Відповідно до умов договору, відповідач ОСОБА_1 зобов’язався погашати кредит та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, визначеному договором. Однак, ОСОБА_1 в порушення умов договору, свої зобов’язання належним чином не виконав.
В зв’язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, у ОСОБА_1 виникла заборгованість по кредитному договору в сумі 76551, 24 євро, в тому числі: сума заборгованості за кредитом – 68075, 67 євро; 7738, 48 євро – заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 18,82 євро – заборгованість по комісії за користування кредитом; 550, 80 євро – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором, а також штрафи відповідно до умов кредитного договору: 21,47 євро – штраф (фіксована частина), 146, 00 євро – штраф (процентна частина ).
В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 033.10.2008 року позивачем було укладено договір поруки № E/V082894 з відповідачем ОСОБА_2.
Відповідно до умов договору та законодавства, поручитель зобов’язався перед кредитором нести солідарну відповідальність із боржником.
Просив позов задовольнити, стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 76551, 24 євро, а також понесені судові витрати.
Під час судового розгляду справи позивач позовні вимоги збільшив. Посилався на те, що станом на 24.11.2010 року заборгованість по кредитному договору становить 97833, 74 євро в тому числі: сума заборгованості за кредитом – 68075, 67 євро; 24622, 83 євро – заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 5135, 24 євро – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором, що згідно офіційного курсу НБУ становить 1048065 грн. 46 коп. Просив позов задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з зустрічною позовною заявою до Приватбанку про визнання правочинів недійсними.
Посилались на те, що предметом кредитної угоди E/V 082894 від 03.10.2008 року є надання суми кредиту в розмірі 70000 Євро зі сплатою відсотків за користування кредитом у 19,5 % на рік не пізніше 01.10.2008 року. Аналогічні умови і предмет договору зазначені в п.1.2 Договору про видачу траншу від 03.10.2008 року, таким чином усі зобов’язання в оскаржуваних правочинах виражені в іноземній валюті – Євро.
Вважають, що вказані договори суперечать чинному законодавству та підлягають визнанню недійсними із-за порушення банком існуючого порядку отримання ліцензії на здійснення валютних операцій та видачу кредитів у іноземній валюті.
Так, надання банком відповідачу кредиту в іноземній валюті та виконання ним своїх обов’язків по кредитному договору, в тому числі проведення ним розрахунків по кредиту в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією, яка відповідно до чинного законодавства потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення разової валютної операції та дозволу.
Крім того, зазначили, що іноземна валюта є об’єктом речових прав, який обмежений в цивільному обороті України, а тому Приватбанк як спеціалізована банківська юридична особа не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності у видачі кредиту в іноземній валюті та вчинив дії, зміст яких суперечить законодавству України та моральним засадам суспільства.
Просили визнати недійсними кредитну угоду E/V 082894 від 03.10.2008 року, договір про видачу траншу від 03.10.2008 року, договір поруки від 03.10.2008 року, іпотечний договір від 03.10.2008 року.
Представник ПАТ КБ «Приватбанк» у судовому засіданні первісний позов підтримав та підтвердив обставини викладені в позовній заяві.
Зустрічний позов не визнав та просив в його задоволенні відмовити з підстав, викладених ним в запереченнях на позовну заяву. Посилався на те, що банк має право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії та дозволу на здійснення відповідних операції.
Відповідач ОСОБА_1 позов ПАТ КБ «Приватбанк» не визнав, просив відмовити в задоволенні позову. Зустрічну позовну заяву підтримав.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.
Представник відповідачів ОСОБА_3 позов Приватбанку не визнала з підстав зазначений у зустрічній позовній заяві, просила відмовити в задоволенні позову. Зустрічний позов представник підтримала. Просила задовольнити.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що первісний позов ПАТ КБ «Приватбанк» - обґрунтований та підлягає задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 – безпідставний та задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що 03.10.2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитну угоду № E/V082894(а.с.8-10). Відповідно до умов договору п.1.1-п.1.4, погоджених сторонами, предметом угоди є загальні умови надання банком кредиту позичальнику. Надання коштів здійснюється окремими частинами – траншами кредиту. Кожний договір про видачу траншу є невід’ємною частиною даної угоди. Позичальник зобов’язується повернути отриманий кредит, сплатити відсотки та винагороду в терміни, встановлені даною угодою і договором про видачу траншу у повному обсязі. Загальна сума кредиту – 70000 Євро з кінцевим терміном повернення не пізніше 01.10.2018 року. Кредит надавався на споживчі цілі.
Як видно з змісту п.4.1. Угоди, позичальник зобов’язався сплачувати за користування кредитом відсотки у розмірі 19,5 % річних.
03.10.2008 року між сторонами також було укладено договір E/V082894 про видачу траншу (а.с.11). Відповідно до умов договору, банк надав відповідачу ОСОБА_1 суму траншу кредиту в розмірі 70000 Євро, який зобов’язався здійснювати погашення траншу кредиту і відсотків у порядку і терміни, відповідно до графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток №1 до договору а.с.12).
Відповідно до ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок у зобов’язанні належним чином.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 1054 п.1 Цивільного Кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із п.1.ст.1048 Цивільного Кодексу України розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
З положень кредитного договору та ст.ст. 1054, 1055 ЦК України вбачається, що сторонами дотримано в повному обсязі вимоги цивільного законодавства щодо предмету договору, його ціни, строку повернення кредиту, розміру відсотків, письмової форми.
Як видно із змісту п. 2.3.3 кредитної угоди, у разі порушення позичальником будь-якого із зобов’язань, передбачених умовами цієї угоди – банк, на свій розсуд, має право змінити умови даної угоди і договору про видачу траншу: вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов’язань за даною угодою в повному обсязі шляхом направлення повідомлення. При цьому, згідно ст.212, ст.611, ст.651 Цивільного кодексу України, по зобов’язаннях, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються, що наступили, згідно вказаної в повідомленні дати.
В зв’язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у відповідача ОСОБА_1 станом на 24.11.2010 року заборгованість по кредитному договору становить 97833, 74 євро в тому числі: сума заборгованості за кредитом – 68075, 67 євро; 24622, 83 євро – заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 5135, 24 євро – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором, що згідно офіційного курсу НБУ становить 1048065 грн. 46 коп. Зазначені обставини підтверджуються розрахунком суми заборгованості (а.с.7, 192).
Судом також встановлено, що 03.10.2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки (а.с.13). Відповідно до умов договору поруки, поручитель зобов’язався перед кредитором відповідати за виконання позичальником усіх його зобов’язань в повному обсязі та нести відповідальність перед кредитором як солідарний боржник.
Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Позивачем на адресу відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 були направлені претензії щодо виконання зобов’язань за кредитним договором, однак відповідачами вимоги претензії виконані не були (а.с.193).
Суд також приймає до уваги ту обставину, що згідно статуту ПАТ КБ «Приватбанку» (нова редакція), свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи №054809 було змінено назву юридичної особи ЗАТ КБ «Приватбанк» на ПАТ КБ «Приватбанк».
З листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва №4010 від 10.04.2009 року про надання роз’яснень вбачається, що зміна акціонерних товариства «відкрите акціонерне товариство» та «закрите акціонерне товариство» на «публічне акціонерне товариство» не є зміною організаційно-правової форми господарювання товариства.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позов ПАТ КБ «Приватбанк» обґрунтований та підлягає задоволенню.
Щодо зустрічної позовної заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2 слід зазначити наступне.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому згідно зі ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Відповідно до ст.5 вказаного Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 цього ж Декрету.
Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ №275 від 17.07.2001 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21.08.2001 року за №730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких: неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.
З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог підпункту «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Судом встановлено, що підтвердженням наявності права відповідача на здійснення валютних операцій є видані Національним банком України банківська (генеральна) ліцензія 22 від 04.12.2001 року та від 29.07.2009 року на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та письмовий дозвіл №22-2 від 04.12.2001 року та №22-3 від 21.09.2009 року на право здійснення операцій, визначених п.п.1-4 ч.2 та ч.4 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» згідно з додатком до цього дозволу (а.с.82-83, 195-197).
Отже, враховуючи наявність у відповідача відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, суд вважає, що здійснення відповідачем кредитних операцій у валюті, в тому числі під час укладення з ОСОБА_1 кредитної угоди від 03.10.2008 року про видачу йому кредитних коштів в іноземній валюті, не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Виходячи з наведеного, а також враховуючи те, що укладена між сторонами по даній цивільній справі кредитна угода E/V082894 від 03.10.2008 року, договір про видачу траншу від 03.10.2008 року не суперечить нормам цивільного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, суд вважає, що відсутні передбачені ст.ст.203, 215, 227 ЦК України підстави для визнання вказаних правочинів недійсними.
З урахуванням того, що суд не вбачає підстав для визнання недійсними правочинів: кредитної угоди E/V082894 від 03.10.2008 року та договору про видачу траншу від 03.10.2008 року, а тому також не підлягають задоволенню вимоги позивачів про визнання недійсними договору поруки від 03.10.2008 року та іпотечного договору від 03.10.2008 року.
Крім того, суд, відповідно до ст.60 ЦПК України, враховує ту обставину, що ОСОБА_1, ОСОБА_2 та їх представником не було надано суду копії іпотечного договору від 03.10.2008 року, а отже не надано доказів про існування такого договору.
За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 – безпідставні та задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.99 Конституції України, ст.ст. 192, 215, 509, 510, 1054 ЦК України, ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.ст.3, 8, 10, 11, 58, 60, 61, 64, 79, 83, 88, 169, 208, 209, 212-215, 218, 294 ЦПК України суд,-
ВИРІШИВ:
Позов Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в особі Чернівецької філії – задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в особі Чернівецької філії заборгованість за кредитним договором від 03.10.2008 року в розмірі 97833, 74 Євро, що згідно офіційного курсу НБУ становить 1048065 грн. 46 коп.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в особі Чернівецької філії судовий збір у розмірі 1700 гривень та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Приватбанку в особі Чернівецької філії Приватбанку про визнання право чинів недійсними – відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Першотравневого
районного суду м.Чернівці Л. А. Стоцька
