Справа № 2-74/11
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11.04.2012 року Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого -судді Шелест І.М.
за участю секретаря - Вождаєвої Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи ОСОБА_5, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на квартиру, вселення, визнання договору міни договором міни з доплатою
в с т а н о в и в :
У травні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, у якому зазначила, що з 05 травня 1989 року перебувала у шлюбі з відповідачем і просила суд поділити спільне майно подружжя, визнавши за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, придбану ОСОБА_4 на підставі договору міни від 28.08.1995 року, укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_5
В подальшому, у січні 2009 року, свої вимоги збільшила, просила суд визнати квартиру АДРЕСА_1 спільно набутим майном подружжя по затраченим коштам, вкладеними подружжям, визнати договір міни зазначеної квартири недійсним і правочином купівлі -продажу, визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири, оскільки вона особисто при договорі міни здійснила доплату ОСОБА_5 у розмірі 3000 долларів США (том 1 а.с. 78-80).
У вересні 2008 року діти позивача ОСОБА_1 від першого шлюбу ОСОБА_2 ( в період розгляду справи змінила прізвище на ОСОБА_2 (а.с. 88 том 3) та ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_1 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4 і просили суд визнати за кожним з них право власності на ј частину квартири АДРЕСА_1 та вселити ОСОБА_3 у квартиру, зобов'язавши відповідні правоохоронні органи провести його реєстрацію у встановленому порядку, мотивуючи свій позов тим, що на прохання ОСОБА_4 у 1998 році було здійснено обмін через договір купівлі -продажу квартири АДРЕСА_2, яка була їх та матері спільною частковою власністю, на житловий будинок по АДРЕСА_3, який було оформлено на ім'я ОСОБА_4 З Після продажу своєї квартири, всі позивачі прописалися у квартирі АДРЕСА_1. У зв'язку із злочинними діями ОСОБА_4 , який у квітні 1999 року спричинив ОСОБА_3 середньої тяжкості тілесне ушкодження, ОСОБА_3, не розуміючи важливості своїх дій, у квітні 2000 року виписався зі спірної квартири.(том 2 а.с. 3-4)
В подальшому ОСОБА_2, ОСОБА_3 позов уточнили і просили суд визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4 право власності за кожним на 1/20 частину квартири АДРЕСА_1, а за ОСОБА_1 -на 1/40 частину квартири, вселити ОСОБА_3, зобов'язати відповідні правоохоронні органи провести його реєстрацію у встановленому порядку.
Ухвалою суду від 05 червня 2009 року, під час перебування справи в провадженні іншого судді, цивільні справи за позовом ОСОБА_1 та за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 об'єднані в одне провадження з цивільною справою за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 (а.с. 109 том 1)
В подальшому позивачі неодноразово свої вимоги уточнювали та доповнювали (а.с. 113, 188-191, 237-241, том 1 ).
В остаточній редакції, 26 вересня 2011 року, в обґрунтування своїх уточнених та збільшених позовних вимог позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 зазначили, що належну на праві власності ОСОБА_4 однокімнатну квартиру АДРЕСА_4 поміняно на належну на праві власності двохкімнатну квартиру ОСОБА_5 з доплатою у розмірі 3000 доларів США, яку здійснила саме ОСОБА_1, позичивши цю суму і повернувши після продажу квартири, яку їй подарував перший чоловік ОСОБА_7 Оскільки були використані кошти ОСОБА_7, його вона прописала у спірній квартирі АДРЕСА_1. Позивач ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_4 збільшив свої статки за рахунок її коштів, тому їй повинно належати ѕ частини зазначеної квартири, з яких Ѕ її особиста власність, а ј її частка у спільному майні подружжя.
Крім того, у 1998 року, як зазначили позивачі, було здійснено на прохання ОСОБА_4, міну через договір купівлі -продажу належної ОСОБА_1, її матері ОСОБА_9, дітям ОСОБА_7, ОСОБА_2, квартири АДРЕСА_2, яка була їх спільною сумісною власністю на житловий будинок по АДРЕСА_3, який було оформлено на ім'я ОСОБА_4, тобто в один день, 25 липня 1998 року, оформлено два договори купівлі -продажу. За домовленістю, ОСОБА_4 у 1998 році переїхав у житловий будинок і прописався в ньому, а позивачі прописалися у спірній квартирі.
У зв'язку із тим, що ОСОБА_4, як зазначено у позові, шахрайським шляхом заволодів коштами ОСОБА_1 в сумі 3000 доларів США, в подальшому шахрайським шляхом заволодів власністю позивачів, самовільно розпорядився спільним майном подружжя -житловим будинком по АДРЕСА_3, його ј частка у спільній власності у квартирі АДРЕСА_1, повинна бути розподілена між ОСОБА_3 та ОСОБА_2
Тому просили суд визнати за ОСОБА_1 право власності на ѕ частини квартири АДРЕСА_1, за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності за кожним на 1/8 частину квартири, вселити ОСОБА_3, зобов'язати відповідні правоохоронні органи провести його реєстрацію у встановленому порядку, а також визнати договір міни квартири договором міни від 28.08.1995 року з доплатою (а.с. 306-311 том 1.)
28 вересня 2011 року справу прийнято в провадження судді Шелест І.М.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1, її представник адвокат ОСОБА_10, позивач ОСОБА_3, чиї інтереси за довіреністю представляла ОСОБА_1 позовні вимоги в остаточній редакції підтримали і просили їх задовольнити.
Другий представник позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 -адвокат ОСОБА_11 про день та час проведення судових засідань повідомлявся, у судові засідання не з'являвся, на останнє судове засідання 11 квітня 2012 подав заяву про те, що їх позовні вимоги підтримує і просить задовольнити.
Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, подала суду заяву про підтримання позову та слухання справи у її відсутності, оскільки проживає за кордоном.
Відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_12 проти позову заперечували, оскільки відсутні правові підстави для його задоволення, просили застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності і у позові відмовити.
Відповідач ОСОБА_4 пояснив суду, що він до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1, з першою дружиною проживав у придбаній його батьками, нині померлими, 3-х кімнатній ізольованій квартирі кооперативній АДРЕСА_5, яку обміняв, з батьками його першої дружини, на однокімнатну квартиру державного житлового фонду по АДРЕСА_6, пізніше обмінявши її на квартиру державного житлового фонду АДРЕСА_4, де був прописаний один і яку у 1993 році приватизував, отримавши свідоцтво про право власності на житло на своє ім'я. ОСОБА_1 в вказаних квартирах прописаною ніколи не була. В подальшому, у 1995 році, уклав зі своїм давнім другом ОСОБА_5 договір міни, умови якого їх обох влаштовували. Доплати ніякої не було. Коли ОСОБА_1 продала у 1998 році свою квартиру, на її прохання він оформив на себе договір купівлі -продажу житлового будинку в м. Зміїв, яку покупали, як дачу, на прохання ОСОБА_1 прописався у житловому будинку, але зміг прожити там тільки рік, оскільки разом з ним оселився колишній чоловік ОСОБА_1 із співмешканкою, ображали його. На прохання ОСОБА_1, яка всім керувала, її колишній чоловік деякий час був прописаний і в його квартирі. Коли житловий будинок у 1999 році продали, всі гроші від продажу в його присутності отримала ОСОБА_1, яка придбала Ѕ частину житлового будинку по АДРЕСА_8 своєму синові та іншій житловий будинок в АДРЕСА_9, де зареєструвала свою матір та колишнього чоловіка.
Третя особа ОСОБА_5 у судовому засіданні проти позову заперечував, пояснив суду, що з ОСОБА_4 у нього давні дружні стосунки. Квартира АДРЕСА_1 йому належала на праві власності, у зв'язку з скрутним матеріальним становищем був вимушений її здавати у найм особам кавказької національності, яки перестали йому платити, виганяли його з квартири. Квартира знаходилася в жахливому стані, труби постійно текли, квартира потребувала ремонту. В розмові з ОСОБА_4, який допоміг йому виселити квартирантів, домовилися про міну належних їм квартир. Квартира ОСОБА_4 по АДРЕСА_4 його влаштовувала тим, що знаходилася поряд з метро і його місцем роботи, були поставлені нові крани та труби, квартира була акуратна та чиста, з ремонтом. Цю міну він для себе визначив як таку, що покращує його житлові умови. Доплату ніхто нікому не здійснював .
Представник третьої особи приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 -ОСОБА_13 у судовому засіданні позов не визнав, зазначив, що приватним нотаріусом ОСОБА_6 28 серпня 1995 року було посвідчено договір міни, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, який відповідав волевиявленню сторін договору і відповідно до якого ОСОБА_4 поміняв належну йому на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_4 на квартиру АДРЕСА_1, яка належала на праві власності ОСОБА_5 Нотаріусом було дотримано вимоги діючого на той час законодавства, міна квартир була здійснена без доплати, згода дружини ОСОБА_4 потрібна не була, оскільки зазначена квартира була ОСОБА_4 отримана у порядку приватизації державного житлового фонду і відповідно до положень ст. 22 КпБС України, який діяв на той час, не була спільно набутим майном подружжя. (а.с. 220-224 том 3)
Суд, вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного.
Судом встановлено і не заперечувалося сторонами у справі, що сторони у справі ОСОБА_1, 1944 року народження та ОСОБА_4, 1939 року народження з 05 травня 1989 року перебували у шлюбі (а.с. 4 том 1), який було розірвано рішенням Червонозаводського районного суду 06 червня 2008 року і ухвалою апеляційного суду Харківської області від 05 травня 2009 року залишено без змін (а.с. 63 том 2, а.с. 204 том 3).
Також сторонами у справі не заперечувалося, що до реєстрації шлюбу ОСОБА_4 проживав у кооперативній 3-х кімнатній ізольованій квартирі АДРЕСА_5, яка належала його покійним нині батькам і яку в подальшому він залишив своїй першій дружині, обмінявши на квартиру державного житлового фонду, де були прописані батьки першої дружини, по АДРЕСА_6, пізніше обмінявши її на квартиру державного житлового фонду № АДРЕСА_4 м. Харкова, де був прописаний один і яку у 1993 році приватизував, отримавши свідоцтво про право власності на житло.
Так, відповідно до даних свідоцтва про право власності на житло від 10 грудня 1993 року власником квартири площею 29,4 кв.м. , яка розташована по АДРЕСА_4 є ОСОБА_4, яку він приватизував згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (а.с. 97 том 3).
Також судом встановлено і не заперечувалося сторонами у справі, що ОСОБА_1 у АДРЕСА_4 прописана (зареєстрована) не була, разом з дітьми ОСОБА_7 1971 р. народження, ОСОБА_2, 1970 року народження та матір'ю ОСОБА_9 були прописані у двохкімнатній квартирі АДРЕСА_2, у 1995 році реалізували своє право на приватизацію державного житлового фонду.
Так, відповідно до даних свідоцтва про право власності на житло від 11 грудня 1995 року квартира АДРЕСА_2 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_15 згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (а.с. 18 т. 2).
Тобто, у розумінні положень ч. 1 ст. 5 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»N2482-ХІІ позивач ОСОБА_1 не мала права на приватизацію житла по АДРЕСА_4
Оскільки спірні правовідносини виникли до 08.02.2011 року, тобто до набрання чинності прийнятого 11.01.2011 року Закону № 2913-УІ «Про внесення зміни до статті 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя», зазначена норма (ст.. 61 СК) не має зворотної дії у часі, суд вважає безпідставними посилання позивача на зазначену норму і вважає правильним до спірних правовідносин застосувати положення Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ЦК України в ред. 1963 р. та КпШС України, які діяли на час виникнення спірних правовідносин.
Таким чином, суд приходить до висновку, що приватизоване на той час кожним з подружжя житло мало режим роздільного майна подружжя і, відповідно до ст. 24 КпШС України, є особистою власністю кожного з них.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»N2482-ХІІ власник приватизованого житла має право розпорядитися квартирою (будинком) на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України.
В період шлюбу, ОСОБА_4, використавши своє право власника належної йому квартири 68 по АДРЕСА_4, уклав 28 серпня 1995 року договір міни з ОСОБА_5, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_16 і зареєстровано за реєстр. № 1319.(а.с. 95-96 том 3).
Відповідно до договору міни ОСОБА_4 поміняв належну йому на праві приватної власності однокімнатну квартиру № 68 по АДРЕСА_4 загальною площею 29,4 кв.м. на належну на праві приватної власності ОСОБА_5 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 56, 2 кв.м.
За змістом ст. ст. 241, 242 Цивільного кодексу України в ред.. 1963 року, за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує.
До договору міни застосовуються відповідні правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає зі змісту відносин сторін.
Відповідно до п. 5 договору міни сторонами договору визначено, що міна проводиться без доплати.
Тобто, досягнута ОСОБА_4 та ОСОБА_5 згода щодо укладення договору міни, рівнозначності об'єктів договору міни узгоджується з положеннями ст. 228, 153 Цивільного кодексу України в ред.. 1963 року, і, оскільки квартира № 68 по АДРЕСА_4 належала ОСОБА_4 на праві приватної власності, на неї не поширювалися правила ст. 22 КпШС України, згода ОСОБА_1 на посвідчення зазначеного договору не була потрібна і суд вважає, що ОСОБА_4 придбав спірну квартиру за рахунок належного йому на праві власності майна і спірна квартира 3 по пров.Рибасівському 15 м.Харкова є його особистою власністю.
У судовому засіданні третя особа ОСОБА_5, підтвердив, що ніякої доплати він не отримував, зазначену міну вважав для себе покращенням своїх житлових умов, оскільки його квартира знаходилася в неохайному, запущеному стані, була без ремонту, вікна не закривалися, труби постійно текли, з приводу чого виникали сварки з сусідами. Квартира ОСОБА_4 його влаштовувала своїм місцезнаходженням, близькістю до метро і його роботи, її відремонтованим охайним станом.
Відповідно до вимог ст. ст. 58, 59 ЦПК України позивачем ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів щодо внесення нею за придбану ОСОБА_4 у власність квартиру АДРЕСА_1 доплати у розмірі 3000 доларів США, внаслідок чого, як вона зазначала у судовому засіданні, статки у вигляді загальної площі квартири її колишнього чоловіка ОСОБА_4 збільшилися.
Так, відповідно до змісту ст. 227 Цивільного кодексу України в ред.. 1963 року, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору.
За змістом ст. 46 Цивільного кодексу України в ред..1963 року, недодержання простої письмової форми, що вимагається законом (стаття 44 цього Кодексу), позбавляє сторони права в разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків.
Тому позов в частині визнання зазначеного договору міни договором міни з доплатою і визнання за ОСОБА_1 права власності на ѕ частини квартири АДРЕСА_1 задоволенню не підлягає.
Крім того, суд вважає, що посилання ОСОБА_1 на продаж нею належної їй на підставі договору дарування 22/100 частини квартири АДРЕСА_7 не є доказом внесення нею при договорі міни доплати у розмірі 3000 доларів США .
Так, договір дарування зазначеної частки квартири укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 (її колишнім чоловіком) 28 березня 1996 року (а.с. 81-82 том 1), відповідно до договору купівлі -продажу від 20 листопада 1996 року ОСОБА_1 її продаж вчинено за 2657 грн. (а.с. 83 том 1), тобто більше ніж через рік після укладання ОСОБА_4 договору міни і за суму, меншу ніж еквівалент 3000 доларів США.
Не доведено позивачем виникнення у неї права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 внаслідок її особистих трудових або грошових затрат у придбанні спірного житла.
Так, прийняття ОСОБА_1 участі у вивезенні майна ОСОБА_5, яку відповідач та третя особа не заперечували, пояснивши, що решту майна було перевезено попутним автотранспортом до м. Кременчуг, без значних затрат, само по собі не є доказом того, що саме за рахунок цієї участі у перевезенні майна істотно збільшилося належне ОСОБА_4 нерухоме майно.
Відповідно до змісту ст. 25 Закону України «Про власність»№ 697-XII, яка діяла на час виникнення спірних відносин, право власності на майно у громадян виникає внаслідок успадкування або укладання інших угод, не заборонених законом.
Зазначена норма узгоджується з положеннями ст.. 328 ЦК України в ред. 2004 року.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.
Належних та допустимих доказів позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 набуття правових підстав для виникнення у них права власності на квартиру АДРЕСА_1 суду не надали.
Посилання позивачів на їх реєстрацію у зазначеній спірній квартирі, заволодіння ОСОБА_4 шахрайським, на їх думку, шляхом належною їм на праві спільної сумісної власності квартирою АДРЕСА_2, придбання ОСОБА_4 на підставі договору купівлі -продажу, який по своїй суті був договором міни, у власність житлового будинку АДРЕСА_3 не є визначеними законом підставами виникнення у ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1.
Так, як вбачається з наданих суду доказів, зокрема нотаріально посвідченого договору купівлі продажу, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_14 25 липня 1998 року продали ОСОБА_17 квартиру АДРЕСА_2, де ОСОБА_1 була власником Ѕ частки на підставі Свідоцтва про право власності на житло, а також на підставі договору дарування (укладеного з ОСОБА_9), а ОСОБА_3, ОСОБА_14 власниками Ѕ частки на підставі Свідоцтва про право власності на житло, тобто позивачі розпорядилися своєю власністю на власний розсуд. (а.с. 11 том 2).
25 липня 1998 року ОСОБА_4 придбав у власність на підставі договору купівлі - продажу, укладеному між ним та ОСОБА_17 житловий будинок АДРЕСА_3 (а.с. 12 том 2).
ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_14 зареєструвалися в квартирі АДРЕСА_1 у вересні -листопаді 1998 року (а.с. 8, 10 том 2), а ОСОБА_4 знявся з реєстрації у належній йому на праві приватної власності квартирі і зареєструвався у придбаному житловому будинку, де був зареєстрований до серпня 1999 року.
Як пояснив у судовому засіданні ОСОБА_4, за домовленістю з дружиною він дозволив зареєструватися у належній йому квартирі їй та її дітям, на її прохання у 1998 році в квартирі був зареєстрований і колишній чоловік ОСОБА_1, проживав з ними деякий час. З метою приведення житлового будинку у належний для проживання стан, переїхав і зареєструвався в ньому. Але проживати у ньому не зміг, оскільки там зареєструвався та оселився проживати разом із співмешканкою колишній чоловік дружини ОСОБА_7, яки створили для нього неможливі умови для спільного проживання.
3 вересня 2000 року по теперішній час зареєстрований у спірній квартирі і проживає в ній разом із колишньою дружиною ОСОБА_1
В подальшому житловий будинок по АДРЕСА_3 було продано, за отримані від продажу кошти ОСОБА_1 придбано сину ОСОБА_3 житловий будинок на АДРЕСА_8, де ОСОБА_3, зареєстрований і проживає по теперішній час м. Харкова та у 1999 році житловий будинок , де зареєструвалися її колишній чоловік та мати позивача (а.с. 76-79 том 2).
Факт реєстрації ОСОБА_7 у житловому будинку по АДРЕСА_3 у 1998-1999 роках підтверджується довідкою (а.с. 122 том 1).
Факт реєстрації ОСОБА_2 у період з 28.09.1998 по 19.03.2003 року підтверджується довідкою з місця проживання (а.с. 8, 10 том 2), а також те, що вона фактично на спірну житлову площу не заселилася, фактично проживала за кордоном, підтверджується рішенням Червонозаводського районного суду м. Харковавід 20.08.2003 року, яким її було визнано такою, що втратила право користування житловою площею (а.с. 13 том 2).
Факт реєстрації та проживання ОСОБА_7, колишнього чоловіка ОСОБА_1, в квартирі АДРЕСА_1 у період з 13.11.1998 року по 02.04.2000 року підтверджується довідкою з місця проживання, не заперечувався також і відповідачем.
Також у судовому засіданні позивач ОСОБА_3 підтвердив ту обставину, що на даний час він зареєстрований та проживає по АДРЕСА_8.
Доказів того, що ОСОБА_7, у зв'язку із спричиненням ОСОБА_4 у квітні 1999 року, йому тілесних ушкоджень, не розумів у квітні 2000 року значення своїх дій, виписавшись зі спірної житлової площі, суду не надано.
Правових підстав для задоволення позову в частині вселення ОСОБА_7 і його реєстрації у квартирі АДРЕСА_1, яка є приватною власністю ОСОБА_4 і який проти цього заперечує, суд не вбачає.
При таких обставинах суд вважає правильним у позові відмовити і не застосовує строків позовної давності.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 10,11, 58, 59, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи ОСОБА_5, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності на квартиру, вселення, визнання договору міни договором міни з доплатою -відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали учас
ть у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Апеляційна скарга подається апеляційному суду Харківської області через Червонозаводський районний суд м. Харкова.
Суддя І.М. Шелест
