справа № 2-74/11
провадження № 6/631/1/23
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 грудня 2023 року селище міського типу Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Мащенко С. В.
за участю:
секретаря судового засідання Дядик С. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ», із залученням до участі у справі заінтересованих осіб: ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГОТОВАРИСТВА «АЛЬФАБАНК» та ОСОБА_1 ,-«Про заміну сторони у виконавчому провадженні, видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення строку для пред`явлення їх до виконання»,-
в с т а н о в и в :
До суду надійшли матеріали заяви ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС», із залученням до участі у справі заінтересованих осіб: ОСОБА_2 та ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», - «Про заміну сторони у виконавчому провадженні, видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення строку для пред`явлення їх до виконання», в якій зазначено, що 01.06.2011 року Нововодолазьким районним судом Харківської області ухвалене рішення у справі № 2-74/11 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суми заборгованості за кредитним договором № 11342857000 від 06.05.2008 року в розмірі 223074,69 гривень та судові витрати. 08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за яким останнє набуло право грошової вимоги відносно боржників ПАТ «УкрСиббанк», в тому числі й право грошової вимоги до ОСОБА_2 07.11.2019 року між ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» та ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за яким останнє набуло право грошової вимоги відносно боржників ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», в тому числі й право грошової вимоги до ОСОБА_2 . Тому, просили замінити стягувача у цивільній справі № 2-74/11 з примусового виконання виконавчого листа на його правонаступника - «УКРДЕБТ ПЛЮС», видати дублікат виконавчого листа та поновити строк для його пред`явлення (а. с. 1 - 6).
Представник заявника - ТОВ «УКРДЕБТПЛЮС»у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був сповіщений своєчасно та належним чином, звернувся до суду із клопотанням, зареєстрованим за вхідним № 7255/23-вх від 26.12.2023 року, щодо розгляду справи без їх участі, зазначивши, що заяву підтримують у повному обсязі (а. с. 101, 103).
Заінтересовані особи - ОСОБА_2 та ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» у судове засідання також не з`явилися, про час та місце розгляду справи були сповіщені своєчасно та належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за їх відсутності не надали (а. с. 101).
Відповідно до змісту частини 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, а згідно з частиною 1 статті 223 цього ж кодексу неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Також, на підставі частини 3 статті 211 наведеного кодифікованого процесуального закону України особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у заявника свідчить відповідне клопотання, викладене у пункті 4 прохальної частини їх заяви по суті справи, що розглядається судом.
Крім того, абзацом 2 частиною 3 статті 442 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.
Одночасно із цим, частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, Європейський суд з прав людини у пунктах 39 - 41 свого Рішення від 08.11.2005 року у справі «Стрижак проти України» (заява № 72269/01) констатував наявність у заявника права надавати свої аргументи під час публічного слухання справи, недотримання якого було кваліфіковано як порушення частини 1 статті 6 Конвенції.
Натомість, Європейський суд з прав людини також неодноразово наголошував, зокрема, у пункті 71 свого рішення, ухваленого 16.02.2017 року у справі «Каракуця проти України» (заява № 18986/06), що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належним їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
За таких обставин, беручи до уваги те, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації учасниками справи, що не з`явились, їх процесуальних прав на безпосередню участь у розгляді справи в суді, ураховуючи той факт, що підстав для визнання необхідним давання ними особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.
Отже, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи та всі фактичні данні, які мають значення для вирішення питання про заміну сторони у виконавчому провадженні шляхом заміни стягувача його правонаступником, або відмовлення у задоволенні цього клопотання, перевіривши їх доказами, безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: дослідивши матеріали справи, що містять наявні в ній письмові докази, - суд вважає, що заява ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС», задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Так, пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.
За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.
Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.
При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.
Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.
Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.
Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді належного суду.
Згідно з частиною 2 статті 258 Цивільного процесуального кодексу України процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Вирішуючи нагальне питання щодо заміни сторони у виконавчому провадженні, суд, перш за все, виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Тому згідно з частиною 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Отже, суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.
Одночасно із цим, згідно з частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Відтак, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.
01.06.2011 року Нововодолазьким районним судом Харківської області у цивільній справі № 2-74/11 за позовом АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 «Про стягнення заборгованості» ухвалене рішення, яким з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 223074,69 гривень та судові витрати (а. с. 81 - 82).
З Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, укладеного 08.12.2011 року, між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», вбачається, що останнє набуло право грошової вимоги стосовно боржників ПАТ «УкрСиббанк», в тому числі й ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з додатку к цьому договору (а. с. 14, 15).
З Договору № 2082/К купівлі-продажу прав вимоги, укладеного 07.11.2019 року, між ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» та ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС», вбачається, що останнє набуло право грошової вимоги стосовно боржників ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», в тому числі й ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з додатку к цьому договору (а. с. 16 - 17).
На підставі Додатку 1 до Договору № 2082/К купівлі-продажу прав вимоги від 07.11.2019 року первісний кредитор відступає новому заборгованість за кредитним договором № 11342857000, боржником у якому є ОСОБА_2 (а. с. 18).
З довідки відповідальної особи за архів Нововодолазького районного суду Харківської області Лугової О. В. вбачається, що цивільна справа № 2-74/11 за позовом АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 «Про стягнення заборгованості» знищена актом № 4 від 20.01.2017 року «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду України», як така, що не має науково-історичної цінності та втратила практичне значення, на підставі «Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання», затвердженого наказом ДСА України № 22 від 11.02.2010 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 201/17496 (а. с. 77).
На підтвердження зазначеного додано Витяг з акту № 4 від 20.01.2017 року «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду України», в якому під пунктом № 54 міститься запис про цивільну справу № 2-74/11 за позовом АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 «Про стягнення заборгованості» (а. с. 78 - 80).
Безпосередньо перевіривши автоматизовану систему документообігу суду «Д-3» суд пересвідчився у тому, що в провадженні Нововодолазького районного суду Харківської області перебувала ще й заява ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», із залученням до участі у справі заінтересованих осіб: ОСОБА_2 та Нововодолазького районного ВДВС ГТУЮ у Харківській області, - «Про заміну сторони виконавчого провадження, видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання» (справа з єдиним унікальним № 2-829/10, провадження № 6/631/2/17), у задоволенні якої ухвалою суду, постановленою 05.09.2017 року.
Під час судового розгляду вказаної заяви, судом було встановлено та зазначено у описовій частині судового рішення у виді ухвали, що:
-на підставі рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 01.06.2011 року у цивільній справі № 2-74/11 за позовом АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 «Про стягнення заборгованості» видано виконавчі листи, згідно з якими 02.12.2011 року державним виконавцем ВДВС Нововодолазького РУЮ Довгополим Ю. С. відкриті виконавчі провадження № 30202658 та № 30202956;
-а також те, що відповідно до Інформації про виконавче провадження, отриманої 30.05.2016 року щодо виконавчого провадження № 30202956, 27.12.2013 року на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий лист було повернуто стягувачу. При цьому відомостей про те, що мало місце заміна стягувача у цьому виконавчому провадженні відсутня.
Крім того, безпосередньо перевіривши відкрите електронне джерело офіційний вебсайт Міністерства юстиції - Єдиний реєстр боржників (https://erb.minjust.gov.ua/#/search-debtors), убачається що за параметрами пошуку « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » виконавчих проваджень не виявлено.
Під час вирішення цієї справи суд виходить з того, що правове регулювання виниклих правовідносин здійснюється нормами Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями) і Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями).
Отже, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 Цивільного процесуального кодексу України).
Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 року у справі № 9-зп).
Частина 2 статті 129 Основного Закону нашої Держави визначає засади судочинства, однією з яких (пункт 3 вказаної частини) є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Крім того, частиною 2 статті 19Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Цивільний кодекс України у своїх статтях 1 та 2 регламентує, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, якими є фізичні та юридичні особи.
За змістом статей 15 і 16 цього ж кодексу кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема, є: справедливість, добросовісність та розумність. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового інтересу.
Також, частиною 1 статтею 509 цього ж кодексу унормовано, що зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Крім того частиною 2 цієї ж норми матеріального права визначено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цивільного кодифікованого акта України.
Частиною 1 статті 510 наведеного кодифікованого закону обумовлено, що сторонами зобов`язанні є боржник і кредитор.
Положеннями частин 1 та 2 статті 512 вищенаведеного матеріального кодифікованого закону України закріплено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а також правонаступництва.
При цьому правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина 1 статті 513 Цивільного кодексу України).
Зміна кредитора в зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.
Втім, процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником).
Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 Цивільного процесуального кодексу України і є переходом процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.
Внаслідок цього для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.
Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього.
Особа, на користь якої видано виконавчий документ, набуває статусу стягувача з моменту видачі такого виконавчого документа, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Проте разом із тим ця особа до відкриття виконавчого провадження як юридичного процесу є лише стягувачем у виконавчому документі на стадії виконання з відповідним потенціалом прав у виконавчому провадженні, які повноцінно реалізує лише у статусі стягувача як сторони відкритого виконавчого провадження, за виключеннями, передбаченими законодавством. Тому заміна стягувача саме як сторони виконавчого провадження неможлива, якщо заява правонаступника про це подана, зокрема, після спливу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, але якщо цей строк не був поновлений судом.
Вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження здійснюється судом за результатами перевірки та надання оцінки доказам, наданим на обґрунтування відповідної заяви, зокрема, їх достовірності та достатності для висновків про фактичний перехід прав та обов`язків сторони виконавчого провадження до іншої особи на підставі правочину, якому має бути надана оцінка на предмет нікчемності, тобто недійсності в силу положень закону.
До такоговисновку судприходить,керуючись правозастосовноюпрактикою,викладеною ВерховнимСудом якнайвищим судому системісудоустрою України,який,з оглядуна імперативнунорму пункту6частини 2статті 36Закону України«Про судоустрійі статуссуддів» (іззмінами тадоповненнями),забезпечує однаковезастосування нормправа судамирізних спеціалізацій(тобтосталість таєдність судовоїпрактики)у порядкута спосіб,визначені процесуальнимзаконом,а саме:постановою Верховногосуду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, прийнятою 18.10.2023 року в межах справи з єдиним унікальним № 2218/13508/2012 (провадження № 61-4990св22).
Також, у постанові Верховного Суду в складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, прийнятій 17.01.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 916/2286/16, суд касаційної інстанції дійшов висновків про те, що вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни.
Відтак, після укладених договорів відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС» набуло права вимоги за кредитним договором № 11342857000, боржником у якому є ОСОБА_2 , що свідчить про наявну заміну кредитора у зобов`язанні.
Відповідно до правила, викладеного у статті 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги є правонаступництвом і такий правонаступник кредитора має право звертатись до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з наданням йому статусу сторони виконавчого провадження. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20.11.2013 року у справі № 6-122-цс13.
Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб) регламентовані розділом VІ Цивільного процесуального кодексу України.
Разом з тим й Закон України «Про виконавче провадження (зі змінами та доповненнями) також регламентує вирішення вказаних питань.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
З огляду на положення частини 1 статті 378 Цивільного процесуального кодексу України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
Також згідно частини 1 статті 370 цього ж кодексу замість втраченого оригіналу виконавчого листа або судового наказу суд, який видав виконавчий лист або судовий наказ, має право за заявою стягувача або поданням державного виконавця видати його дублікат.
Відповідно до приписів статті 371Цивільного процесуальногокодексу України стягувачам, які пропустили строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
Строк звернення до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження та про видачу дублікату виконавчого листа спливає зі строком для пред`явлення виконавчого листа до виконання.
Отже, зазначені питання слід вирішувати одночасно, так як від вирішення питання про поновлення строку залежить вирішення й інших питань, тобто щодо заміни сторони виконавчого провадження та видачі дубліката виконавчого листа. В разі визнання неповажними причини пропуску строку пред`явлення виконавчого листа до виконання стягувачем і відмови у поновленні пропущеного строку, суд відповідно відмовляє у видачі дублікату виконавчого листа та в заміні сторони виконавчого провадження.
Слід зауважити, що правилом частини 2 статті 55 Цивільного процесуального кодексу визначено, що усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.
З матеріалів справи убачається, що право у заявника на вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження виникало ще з моменту укладення 08.12.2011 року Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, підписаного 08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК», так як для правонаступника (зараз ТОВ «УКРДЕБТ ПЛЮС») обов`язковими є всі дії вчинені його попередником (ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК»).
Також з цього періоду часу вважається, що заявник повинен був знати про існування боргових зобов`язань перед ним з боку ОСОБА_2 . Однак, вищезазначені попередники заявника виконавчим провадженням не цікавились, хоча мали об`єктивну можливість своєчасно вчинити певні процесуальні дії як щодо заміни сторони виконавчого провадження, так і щодо видачі дубліката виконавчого листа.
З моменту ухвалення рішення суду, укладення вище перелічених договорів купівлі-продажу прав вимоги за кредитом й до часу звернення заявника із цією заявою до суду, сплинув досить тривалий час, за який виконавчі провадження знищені, оскільки строк зберігання завершених виконавчих проваджень становить 3 роки.
Окрім того, ПАТ «ДЕЛЬТА БАНК» вже зверталось до суду із заявою «Про заміну сторони виконавчого провадження, видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання», залучивши до участі у справі в якості заінтересованих осіб: ОСОБА_2 та Нововодолазький районний ВДВС ГТУЮ у Харківській області,- проте у її задоволення 05.09.2017 року було відмовлено.
Відповідно до вимог частини 3 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до приписів статей 57 60 зазначеного нормативно-правового кодифікованого документу України.
Належних та допустимих доказів про втрату виконавчого листа заявником суду не надано, отже відсутні підстави вважати, що оригінал виконавчого листа достовірно є втраченим.
Метою положень статті 371 Цивільного процесуального кодексу України про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання є захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк з поважних причин. Поважними можна вважати причини, які не залежали від волі стягувача.
Питання про поважність пропуску строків є оціночним. Поважність причин може залежати від таких обставин як поведінка заявника (бездіяльність або незаінтересованість в питаннях звернення судового рішення до виконання), інших осіб, обставин, які безпосередньо унеможливлюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, які виникли об`єктивно, так і від чинників, що не пов`язані з людським фактором, що підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Заявником не наведено причин, які є поважними та давали б підстави для поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та не надано таких доказів.
Стягувач зобов`язаний сумлінно користуватись усіма наданими правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій. Про наявність постанови державного виконавця про повернення виконавчого листа заявник у справі повинен був знати та мав об`єктивну можливість знати про неї, оскільки всі постанови державної виконавчої служби пов`язані з конкретним виконавчим провадженням в обов`язковому порядку розміщуються в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень. Заявник мав об`єктивну можливість своєчасно вчинити процесуальну дію як із заміни сторони виконавчого провадження, так і з отриманням дубліката виконавчого листа й пред`явлення його до виконання.
Таким чином, з огляду на наведені норми закону, проаналізувавши всі наявні і досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, приймаючи до уваги той факт, що на час розгляду цієї заяви суду не надано належних та допустимих доказів поважності пропуску процесуального строку щодо заміни сторони виконавчого провадження, видачі дубліката виконавчого листа та пред`явлення його до виконання, суд доходить до висновку про безпідставність вимог заявника та не знаходить підстав для поновлення пропущеного строку, а тому у задоволенні заяви слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої Високими Договірними Сторонами 04.11.1950 року в Римі; статтями 9, 19, 55, 124, 125, 129 та 129-1 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтями 17, 18, пунктом 6 частини 2 статті 36 і пунктами 3 та 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; статями 1, 2, частиною 2, 15, 16, 18, 509, 510, 512, 513 та 514 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 року (із змінами та доповненнями); статтями 1, 3 та 15 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Рішеннями Європейського суду з прав людини, ухваленими 08.11.2005 року у справі «Стрижак проти України» (заява № 72269/01), 16.02.2017 року у справі «Каракуця проти України» (заява № 18986/06) та 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04); статтями 1, 34 та 87 Закону України «Про нотаріат» № 3425- XII від 02.09.1993 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховного Суду, прийнятою у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 18.10.2023 року в межах справи з єдиним унікальним № 2218/13508/2012 (провадження № 61-4990св22), Постановою Великої Палати Верховного Суду, прийнятої 12.10.2022 року в межах справи з єдиним унікальним № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), також статтями 2, 4, 5, 12, 13, 18, 19, 55, 58, 76 82, 89, 128 131, 211, 214, 223, пунктом 1 частини 1 та частиною 2 статті 258, статтями 259 260, частиною 2 статті 261, частинами 5 та 11 статті 272, частиною 2 статті 352, пунктом 28 частини 1 статті 353, пунктом 2 частини 2 статті 354, статтями 442 та 446 Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями), -
у х в а л и в:
В задоволенні заяви ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «УКРДЕБТ ПЛЮС», із залученням до участі у справі заінтересованих осіб: ОСОБА_2 таПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГОТОВАРИСТВА «ДЕЛЬТАБАНК»,-«Про заміну сторони у виконавчому провадженні, видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення строку для пред`явлення їх до виконання» відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з цього дня.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала, що набрала законної сили, обов`язкова для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання ухвали є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Вступну та резолютивну частини ухвали було постановлено шляхом прийняття, складено за допомогою комп`ютерного набору та підписано суддею у нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Повний текст ухвали складено за допомогою комп`ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику 03.01.2024 року.
Суддя С. В. Мащенко
