Провадження №2/2523/108/12
Справа № 2-17/12
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 серпня 2012 року м. Чернігів
Чернігівський районний суд Чернігівської області
в складі: головуючого судді Кухти В.О.
при секретарях Борисенко К.В., Микитченко К.Г.,
з участю сторін та їх представників,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Чернігів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна,-
В с т а н о в и в :
У серпні 2011 року позивачка звернулася до суду з позовом у якому зазначила, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 07.12.1996 року по 26.02.2004 року. Незважаючи на розірвання шлюбу вони з відповідачем продовжили проживати однією сімєю до січня 2011 року. За цей час вони набули спільне сумісне майно, яке вона й просить поділити. Після неодноразових змін та уточнень позовних вимог, остаточно позивач просила: визнати факт, що вона проживала однією сімєю, але не перебувала у шлюбі з відповідачем з січня 2005 року до січня 2010 року; визнати 9/20 частини жилого будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 обєктом права спільної сумісної власності подружжя; визнати за нею право власності на 1/2 частину цього майна та на 1/2 частину земельної ділянки 0,10 га за цією ж адресою; визнати нежитлове приміщення (заготларьок), яке розташоване за адресою: с.Новий Білоус Чернігівського району та області вул.Радянська, 21, обєктом спільної сумісної власності подружжя; стягнути вартість 1/2 частини цього нежитлового приміщення (заготларьок) в розмірі 13373 гривні 50 копійок; визнати будівельні матеріали, які були використані в процесі будівництва жилого будинку за адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, с. Новий Білоус, вул. Лугова, 23, станом на 1 січня 2010 року обєктом права спільної сумісної власності подружжя; стягнути з відповідача компенсацію за ці будівельні матеріали в розмірі 12 162 гривні 50 копійок.
В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали ці позовні вимоги та зазначили, що після розлучення сторони приблизно рік не вели спільне господарство, але по сплину цього часу почали знову проживати як одна сімя, у них народилася ще одна дитина. Саме під час спільного проживання вони побудували будинок АДРЕСА_2, придбали заготларьок та почали будівництво будинку по вул.Лугова, 23.
Відповідач та його представник визнали позов в частині визнання спільною сумісною власністю 9/20 частин будинку АДРЕСА_3 та визнанні за позивачем права власності на 1/2 частину цього майна в іншій частині проти позову заперечили та зазначили, що належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 проживав з ОСОБА_1 однією сімєю з січня 2005 року по січень 2010 року позивач не надала. Відповідач після розірвання шлюбу проживав у м.Чернігів окремо від колишньої дружини, а потім проживав разом з нею в будинку АДРЕСА_2, бо іншого місця проживання не мав, але при цьому він не вів спільне господарство з колишньою дружиною. Земельна ділянка по вул.Шевченка, 29, була приватизована відповідачем і належить до його особистого майна. Будинок по вул.Луговій, 23, він будував сам особисто і за власні кошти, станом на січень 2010 року будинку там ще не було. Заготларьок був придбаний ним особисто для здійснення його підприємницької діяльності у сфері вантажоперевезень і тому не може бути спільним сумісним майном сторін.
Заслухавши сторони, їх представників, свідків та дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до свідоцтва про одруження /т.1 а.с.5/ сторони 07 грудня 1996 року уклали шлюб в якому перебували до 26.02.2004 року, що встановлено рішенням апеляційного суду Чернігівської області /т.1 а.с.35-38/.
Свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в судовому засіданні підтвердили, що сторони проживали спільно та вели спільне господарство після розірвання шлюбу до 2010 року.
З показань ОСОБА_1 допитаної в судовому засіданні в якості свідка зясовано, що після розірвання шлюбу вони не проживали разом близько року та знову почали проживати як сімя з січня 2005 року. Також свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні зазначив, що працював разом з відповідачем, який проживав ІНФОРМАЦІЯ_1, але приблизно один рік свідок підвозив його в м.Чернігів на вул.Любецьку. Проте, точно зазначити рік коли це було свідок не зміг.
Крім цього факт проживання сторін як однієї сімї підтверджується народженням 26.01.2007 року спільної доньки Єлизавети. До того ж в ході розгляду апеляційним судом справи про стягнення з відповідача аліментів у вересні 2011 року він зазначав, що фактичні сімейні відносини припинені між сторонами близько двох років /т.1 а.с.35-38/.
Згідно ст.74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28.09.2010 року /т.1 а.с.10/ ОСОБА_2 належить 9/20 частин житлового будинку (квартира 1) загальною площею 180,6 кв.м., житловою площею 98,9 кв.м., сарай Ж-1, літня кухня Ж1-1, колодязь К1, огорожа 1-2.
Відповідач визнав, що зазначений будинок є їх з ОСОБА_1 спільною сумісною власністю.
Як вбачається з державного акту на право власності на землю від 19.12.2001 року /т.1 а.с.6/ відповідач є власником земельної ділянки розміром 0,10 га в с.Новий Білоус по вул.Шевченка, 29/1, яка йому надана за рішенням Новобілоуської сільської ради №136 від 26.12.1997 року.
Відповідно до вимог ст.120 Земельного кодексу України та ст.377 Цивільного кодексу України якщо на земельній ділянці, приватизованій одним із подружжя, знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди до особи, яка не має права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право в розмірі частки права власності в спільному майні будинку, споруди.
Таким чином, оскільки на цій земельній ділянці знаходиться будинок, що є спільною сумісною власністю сторін, то при визнанні за позивачем права власності на 1/2 частину спільного будинку, необхідно також визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки на якій він розташований.
За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 10.04.2007 року /т.1 а.с.90/ відповідач придбав земельну ділянку по вул.Лугова, 23, в с.Новий Білоус Чернігівського району та області. Державний акт на право власності на земельну ділянку був отриманий відповідачем 15.01.2010 року /т.1 а.с.92/. Згідно довідки Новобілоуської сільської ради від 18.03.2008 року /т.1 а.с.91/ на час купівлі земельної ділянки будівлі та споруди на ній були відсутні.
На цій земельній ділянці було побудовано будинок право власності на якій було зареєстровано 28.09.2010 року за відповідачем /т.1 а.с.93-94/.
Проте, за показаннями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 під час спільного проживання сторін як однієї сімї будинок по вул.Луговій, 23, був частково побудований, а саме були стіни обкладені цеглою, дах, вставлені металопластикові вікна, двері. Цей же обсяг робіт був виконаний станом на 1 січня 2010 року за показаннями ОСОБА_1 допитаної в судовому засіданні в якості свідка.
Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 10.06.2012 року /т.1 а.с.186-215/ вартість виконаних робіт та будівельних матеріалів в домоволодінні №23 по вул.Луговій станом на 1 січня 2010 року, згідно пояснень позивачки склала 24325 грн. і частка вартості цих робіт та будівельних матеріалів по відношенню до ринкової вартості всього домоволодіння складає 1/20 частину.
Посилання відповідача та його представника на те, що зазначений висновок експертизи не може бути прийнятий як належний доказ, оскільки експерти не мали права на власний розсуд відбирати пояснення у сторін та робити висновки на їх підставі, суд вважає необґрунтованими, бо перелік виконаних робіт, оцінених експертами, відповідає показанням ОСОБА_1 допитаної як свідка та показанням зазначених вище свідків, які у своїй сукупності свідчать про виконання цих робіт станом на 1 січня 2010 року.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови від 4 жовтня 1991 року № 7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" суди мають враховувати, що право власності на житловий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої Ради.
За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
При неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.
Оскільки на час припинення проживання сторонами як однією сімєю станом на січень 2010 року будинок по вул.Луговій, 23, був недобудований і вартість робіт та матеріалів на той час складала 1/20 частину від вартості всього будинку, основна частина робіт була виконана відповідачем особисто, то суд приходить до висновку, що цю частину необхідно визнати спільним сумісним майном сторін та стягнути на користь позивача 1/2 частину їх вартості.
Згідно договору купівлі-продажу нежитлової будівлі заготларька від 05.10.2011 року /т.1 а.с.50, 51/ відповідач продав нежитлову будівлю в с.Новий Білоус вул.Радянська, 21. Ця будівля, як зазначено в цьому ж договорі, належала йому на підставі договору купівлі-продажу від 23.09.2005 року зареєстрованого в Чернігівському районному бюро технічної інвентаризації 04.11.2005 року.
Як розяснив Пленум Верховного Суду України в п.29 своєї постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»відповідно до положень статей 57, 61 Сімейного кодексу України, ст. 52 Цивільного кодексу України майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.
За свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця /т.2 а.с.19/ ОСОБА_2 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 19.06.2001 року. Також відповідач з 02.08.2006 року мав ліцензію на надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом загального користування /т.2 а.с.10/. 12.01.2006 року він, як субєкт підприємницької діяльності, уклав договір про постачання електричної енергії до боксу по обслуговуванню авто в с.Новий Білоус по вул.Радянська, 21.
Таким чином, зазначена нежитлова будівля була придбана ним та використовувалася для підприємницької діяльності, а тому була його майном як фізичної особи-підприємця і не підлягає поділу.
Судові витрати підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Виходячи з наведеного, керуючись ст. ст. 52, 377 ЦК України, ст.ст. 57, 60, 61, 74 Сімейного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України, ст.ст. 3, 10, 60, 64, 213-218 ЦПК України, суд
Вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна задовольнити частково.
Встановити факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сімєю, але не перебували у шлюбі, з січня 2005 року до січня 2010 року.
Визнати 9/20 частини жилого будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 180,6 кв.м., житловою площею 98,9 кв.м., сарай Ж-1, літня кухня Ж1-1, колодязь К1, огорожа 1-2 обєктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння, яке складається із: 9/20 частини жилого будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 180,6 кв.м., житловою площею 98,9 кв.м., сарай Ж-1, літня кухня Ж1-1, колодязь К1, огорожа 1-2.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,10 га, яка розташована в с.Новий Білоус, Чернігівського району та області по вул.Шевченка, 29, і зазначена в державному акті на право приватної власності на землю серії ІІ-ЧН №047829 від 19.12.2001 року.
Визнати будівельні матеріали, які були використані в процесі будівництва жилого будинку за адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, с.Новий Білоус, вул.Лугова, 23, станом на 1 січня 2010 року обєктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за будівельні матеріали які були використані станом на 1 січня 2010 року в процесі будівництва жилого будинку за адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, с.Новий Білоус, вул.Лугова, 23, в розмірі 12 162 (дванадцять тисяч сто шістдесят дві) гривні 50 копійки.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частину судових витрат в розмірі 917,26 грн. судового збору, 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, 3456 грн. витрат на проведення експертизи, а всього 4493 (чотири тисячі чотириста девяносто три) гривні 26 копійок.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Чернігівської області через Чернігівський районний суд, шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя В.О.Кухта
