УХВАЛА
14 січня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/4387/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Васьковського О. В.
за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.
за участю представників:
скаржника ОСОБА_1 : Богатирьов С. В.
арбітражний керуючий: Касаткін Д. М.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2020
у складі колегії суддів: Паруснікова Ю. Б. - головуючого, Вечірка І. О., Кузнецова В. О.
та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2020
у складі судді Примака С. А.
у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ"
про банкрутство
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2019 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ" (далі - ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ"). Введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто п`ятнадцять календарних днів до 02.02.2020, вирішено інші процедурні питання.
2. 12.11.2019 ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про визнання грошових вимог у розмірі 1 871 807,75 грн вихідної допомоги та середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом на 09.10.2019.
3. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2020 грошові вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ" у сумі 1 871 807,75 грн відхилено в повному обсязі.
4. Відхилення грошових вимог мотивоване тим, що зазначені кредитором як підстава грошових вимог обставини, були предметом розгляду у справі № 200/12041/17 та рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12.03.2018, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 05.06.2019, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ" середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги було відмовлено.
5. 28.05.2020 від ОСОБА_1 надійшла заява про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2020 у справі № 904/4387/19. У якості нововиявленої обставини заявниця посилалася на постанову Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 200/12041/17, якою рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12.03.2018 та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05.06.2019 у справі № 200/12041/17 скасовано.
6. За результатами розгляду цієї заяви місцевий господарський суд встановив наявність нововиявлених обставин, та дійшов висновку про те, що заява ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2020 підлягає задоволенню в частині скасування ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2020, а грошові вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ" в розмірі 1 871 807,75 грн підлягають розгляду.
Короткий зміст і підстави заявлених вимог
7. У поданій 12.11.2019 до Господарського суду Дніпропетровської області заяві ОСОБА_1 просила визнати грошові вимоги до боржника у розмірі 1 871 807,75 грн вихідної допомоги та середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом на 09.10.2019.
8. В обґрунтування заяви про визнання грошових вимог до боржника заявниця зазначає, що з 16.12.2013 працювала на посаді директора департаменту внутрішнього контролю з посадовим окладом згідно штатного розкладу.
9. За твердженням ОСОБА_1 з 24.04.2017 її трудові відносини з боржником припинились автоматично з підстав її відмови від пропозиції щодо продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці та вимогою провести остаточний розрахунок, чого на момент подання заяви про визнання грошових вимог ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ" не здійснило.
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
10. Наказом по особовому складу № 356-К від 16.12.2013 ОСОБА_1 прийнята на посаду директора департаменту внутрішнього контролю ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ" з 16.12.2013.
11. 21.10.2016 директором винесено наказ № 325-к про зміну умов праці, згідно з яким вирішено змінити з 03.01.2017 найменування посади "директор департаменту внутрішнього контролю" на "ревізор ревізійно-аналітичної групи департаменту безпеки"; встановити розмір посадового окладу ревізора ревізійно-аналітичної групи департаменту безпеки на рівні 8 200,00 грн; затвердити посадову інструкцію ревізора ревізійно-аналітичної групи департаменту безпеки; ознайомити директора департаменту внутрішнього контролю ОСОБА_1 про зміни суттєвих умов праці.
12. 21.10.2016 складено повідомлення на ім`я ОСОБА_1 , яким її повідомлено про зміну суттєвих умов праці з 03.01.2017. На вказаному повідомленні наявний підпис ОСОБА_1 в графі ознайомлення, однак у графах щодо надання згоди на зміну умов праці або навпаки, відмову від продовження роботи у зв`язку з суттєвими змінами умов праці ОСОБА_1 свого підпису не поставила.
13. 14.12.2016 ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ" вручено ОСОБА_1 пропозицію про переведення на посаду керівника ревізійно-аналітичної групи. Цим же листом встановлено строк на подання відповіді до 15.12.2016.
14. 29.12.2016 співробітниками ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ" складено акт щодо відмови ОСОБА_1 висловити своє рішення про продовження чи відмову від продовження роботи у зв`язку із зміною суттєвих умов праці.
15. 27.04.2017 ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ" отримано лист ОСОБА_1 від 24.04.2017, яким вона повідомила, що її відсутність на робочому місці з 24.04.2017 слід сприймати як відмову від прийняття пропозиції про зміну суттєвих умов праці.
16. 05.05.2017 ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ" надіслав на адресу ОСОБА_1 лист № 453, у якому зазначив, що зміст листа від 24.04.2017 є незрозумілим, у випадку відмови від продовження праці ОСОБА_1 мала зазначити про це.
17. Листом від 23.05.2017 ОСОБА_1 відмовилась складати заяву про відмову від продовження роботи у зв`язку з суттєвими змінами умов праці.
18. Листом від 09.06.2017 ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ" повторно запропоновано ОСОБА_1 власноручно скласти заяву саме про відмову в продовженні роботи у зв`язку з суттєвими змінами умов праці, оскільки згідно приписів статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) підставою припинення трудового договору є відмова від продовження роботи у зв`язку зі зміною суттєвих умов праці, а не відмова від прийняття пропозиції про зміни суттєвих умов праці, як було зазначено ОСОБА_1 у листі від 24.04.2017.
19. Згідно з довідкою про доходи за період з 01.04.2017 по 30.04.2017, у травні 2017 року ОСОБА_1 здійснено виплату 1 6941,70 грн за листками непрацездатності: № 554840, 634933, 554922, 554982.
20. Згідно з табелями обліку робочого часу з 01.05.2017 по 31.01.2018 за ОСОБА_1 рахуються прогули.
21. Ані довідка про доходи, ані табелі обліку робочого часу не містять інформації щодо посади ОСОБА_1 .
22. Згідно з табелем обліку робочого часу за період з 01.01.2016 по 30.04.2017 ОСОБА_1 займала посаду директора департаменту та починаючи з 26.12.2016 припинила виходити на роботу у зв`язку із хворобою (з 26.12.2016 по 31.12.2016, з 23.01.2017 по 27.01.2017, з 01.03.2017 по 10.03.2017) та з інших причин, а починаючи з 01.05.2017 по 31.01.2018 за ОСОБА_1 рахуються прогули.
23. ОСОБА_1 заяву про звільнення у зв`язку з незгодою зі зміною суттєвих умов праці у визначений роботодавцем строк не подавала та припинила в односторонньому порядку виконання покладених на неї обов`язків за трудовою угодою з 03.01.2017, про що в табелі обліку робочого часу містяться відмітки про причини відсутності "інше".
24. Позовні вимоги про розірвання трудового договору та повернення трудової книжки ОСОБА_1 не заявлялись.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
25. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2020 заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2020 у справі № 904/4387/19 задоволено частково. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2020 скасовано. Грошові вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ" у сумі 1 871 807,75 грн відхилено.
26. Ця ухвала мотивована тим, що ОСОБА_1 заяву про звільнення у зв`язку з незгодою із зміною суттєвих умов праці у визначений роботодавцем строк не подавала та припинила в односторонньому порядку виконання обов`язків, покладених на неї за трудовою угодою з 03.01.2017, отже відсутні підстави для застосування до грошових вимог заявниці положень статей 47, 44, 116, 117 КЗпП України, оскільки вона не є звільненою.
27. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2020 у справі № 904/4387/19 залишено без змін.
28. Суд апеляційної інстанції визнав правильним висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не є звільненою у розумінні КЗпП України, а відповідно відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статей 47, 44, 116, 117 КЗпП України, у зв`язку з чим, вказав, що грошові вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ" у сумі 1 871 807,75 грн відхилено місцевим господарським судом правомірно.
Короткий зміст вимог та підстав касаційної скарги
29. Не погоджуючись з постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2020 та ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2020 ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить ці судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про визнання грошових вимог ОСОБА_1 до ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ" у сумі 1 871 807,75 грн.
30. В контексті вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, положень частини другої статті 287 ГПК України касант посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та неврахування висновків щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 761/8658/16-ц, отже підставу касаційного оскарження визначено за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
31. У касаційній скарзі ОСОБА_1 скаржиться, зокрема, на неправильне застосування до спірних правовідносин норм частини четвертої статті 32, пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України та стверджує про неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.03.2019 у справі № 761/8658/16-ц з приводу реалізації положень пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, а саме про те, що Закон детально не регламентує порядок переведення працівника за його згодою на роботу в нових умовах і не встановлює, що передбачена пунктом 6 статті 36 КЗпП України відмова працівника від переведення на роботу в нових умовах має бути у письмовій формі.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
32. У відзиві на касаційну скаргу ліквідатор ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ" арбітражний керуючий Касаткін Д. М. просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на правильність і обґрунтованість висновків місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність підстав для застосування до грошових вимог скаржниці положень статей 47, 44, 116, 117 КЗпП України, оскільки вона не є звільненою.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
33. Згідно з частиною першою статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
34. Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
35. Судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ГПК України).
36. У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
37. Сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі ''Дія 97 проти України" від 21.10.2010).
38. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін до ГПК України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким, зокрема, змінено підстави касаційного оскарження судових рішень.
39. Цим Законом від 15.01.2020 № 460-XI законодавець звузив критерії допустимості, які дозволяють звернутися до Верховного Суду з касаційною скаргою, встановивши конкретні випадки (т. з. касаційні фільтри), в яких рішення судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку.
40. До того ж, у частині першій статті 300 ГПК України у редакції Закону від 15.01.2020 № 460-XI визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
41. Згідно із пунктом 4 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на ухвали і постанови суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови суду апеляційної інстанції у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
42. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
43. Таким чином пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України у редакції від 08.02.2020 визначено підставою касаційного оскарження судових рішень застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
44. Верховний Суд враховує, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Аналогічний висновок викладено, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц, від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.
45. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
46. Отже, наявність передумов для реалізації скаржником права ініціювати касаційний перегляд судових рішень з підстав наведених у пунктах 1-3 частини другої статті 287 ГПК України перебуває в залежності від встановлення сукупності таких складових елементів (критеріїв) як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог, встановлених судами фактичних обставин та наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.
47. При з`ясуванні подібності правовідносин у справах про визнання банкрутом, особливості окремих судових процедур банкрутства зумовлюють застосування критерію "предмет розгляду", наближеного за значенням до сукупності таких елементів, як предмет спору, підстави позову та зміст позовних вимог у справах позовного провадження.
48. Визначальна відмінність предмета розгляду у даній справі про банкрутство та у постановах Верховного Суду, на які посилається касант, однаково як і не подібність правовідносин у таких справах за будь-яким іншим із зазначених вище критеріїв, не дає підстав для касаційного оскарження в розумінні пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
49. За змістом касаційної скарги вбачається, що обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.03.2019 у справі № 761/8658/16-ц з приводу реалізації положень пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, а саме про те, що Закон детально не регламентує порядок переведення працівника за його згодою на роботу в нових умовах і не встановлює, що передбачена пунктом 6 статті 36 КЗпП України відмова працівника від переведення на роботу в нових умовах має бути у письмовій формі.
50. Надаючи оцінку наведеним скаржницею підставі касаційного оскарження судових рішень та її обґрунтуванню суд касаційної інстанції враховує таке.
Щодо подібності предмета розгляду (спору), змісту та підстав заявлених вимог
51. У даній справі (№ 904/4387/19) про банкрутство ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ" предметом розгляду є заява ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до боржника у розмірі 1 871 807,75 грн з виплати вихідної допомоги та середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
52. Мотивуючи підстави цих вимог ОСОБА_1 стверджує про "автоматичне" припинення трудового договору між нею і боржником, невидачу їй трудової книжки та непроведення боржником остаточного розрахунку при звільненні, а також посилається на частину першу статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства, статтю 32, пункт 6 частини першої статті 36, статті 116, 117 КЗпП України, як правову підставу цих вимог.
53. Натомість, у зазначеній скаржницею справі позовного провадження № 761/8658/16-ц (постанова Верховного Суду від 13.03.2019) ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (надалі - ДП "АМПУ"), голови ДП "АМПУ" Амеліна А. М., начальника служби управління персоналом ДП "АМПУ" Якимович К. І., треті особи: Міністерство інфраструктури України, первинна профспілкова організація Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", Державна служба України з питань праці, про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання недійсним запису в трудовій книжці, відшкодування моральної та майнової шкоди.
54. За змістом судових рішень у цій справі (№ 761/8658/16-ц) позов було мотивовано тим, що його звільнення з підстав передбачених пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України відбулось з порушенням норм чинного законодавства України про працю, після спливу двомісячного строку попередження та без отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої він є, що завдало позивачу моральних страждань. При цьому вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що були поєднані з вимогою про поновлення на роботі, ґрунтувалися на положеннях частини третьої статті 235 КЗпП України щодо виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі поновлення його на роботі.
55. Отже, у справі про банкрутство ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ", яка переглядається в частині відмови у визнанні грошових вимог ОСОБА_1 , предмет розгляду не є подібним до справи № 761/8658/16-ц, позаяк у останній справі розглянута в позовному провадженні вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу була похідною від вимоги про поновлення на роботі та обґрунтована позивачем іншими фактичними обставинами і правовими підставами.
Щодо подібності встановлених судами фактичних обставин та матеріально-правового регулювання правовідносин
56. У справі, що розглядається (№ 904/4387/19) суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про відхилення грошових вимог ОСОБА_1 до боржника у розмірі 1 871 807,75 грн з виплати вихідної допомоги та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки:
- ОСОБА_1 заяву про звільнення у зв`язку з незгодою зі зміною суттєвих умов праці у визначений роботодавцем строк не подавала та припинила в односторонньому порядку виконання покладених на неї обов`язків за трудовою угодою;
- позовні вимоги про розірвання трудового договору та повернення трудової книжки ОСОБА_1 не заявлялися;
- ОСОБА_1 не є звільненою у розумінні КЗпП України, відтак відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статей 44, 47, 116, 117 КЗпП України, що регламентують правовідносини та встановлюють гарантії для працівників при звільненні.
57. За таких обставин та виходячи з правового аналізу положень пункту 6 частини першої статті 36, статей 40, 44, 47, 116, 117 КЗпП України суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для їх застосування до спірних правовідносин та відхилення грошових вимог ОСОБА_1 до боржника ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ" у розмірі 1 871 807,75 грн з виплати вихідної допомоги та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки заявниця не є звільненою.
58. Постановою від 13.03.2019 у справі № 761/8658/16-ц Верховний Суд залишив без змін рішення Апеляційного суду міста Києва від 07.09.2017 про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання недійсним запису в трудовій книжці, відшкодування моральної та майнової шкоди, за інших фактичних обставин справи:
- 10.03.2015 позивач звільнений з роботи на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, за прогул без поважних причин;
- рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24.12.2015 визнано незаконним наказ про звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України та поновлено його на роботі;
- 05.01.2016 позивачу повторно вручено наказ від 23.01.2015 № 18-к, яким його робоче місце переміщено до м. Одеси та копію повідомлення від 26.01.2015 № 02/03/15 про попередження про зміни в організації виробництва;
- позивача було повідомлено про необхідність надання письмової згоди на продовження роботи або відмови від продовження роботи у зв`язку зі змінами істотних умов праці;
- листом від 05.02.2016 позивач повідомив роботодавця про незаконність наказу про зміну істотних умов праці та що продовжує роботу на тих же умовах, на яких був прийнятий на роботу на робочому місці за попередньою адресою;
- наказом від 05.02.2016 № 37-к 3-1 "Про припинення трудового договору" позивач звільнений з роботи на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, у зв`язку із відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.
59. Виходячи з наведеного та застосувавши до спірних правовідносин положення частини третьої статті 32 та пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у справі № 761/8658/16-ц Верховний Суд вказав на обґрунтованість висновків апеляційного суду про недоведення позивачем своїх вимог з огляду на те, що відповідач повідомив позивача про зміну істотних умов праці, а позивач письмово та своїми діями фактично відмовився змінювати робоче місце. Наказ про припинення трудових відносин з позивачем на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України відповідає вимогам закону.
60. Відтак, аналіз змісту наведених вище постанов на предмет подібності встановлених судами фактичних обставин та правового регулювання правовідносин свідчить, що у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відхилення грошових вимог кредитора до боржника у справі про банкрутство за результатом оцінки обставин справи суттєво відмінних від обставин справи № 761/8658/16-ц, позаяк у цій справі питання про визнання грошових вимог кредитора у справі про банкрутство не вирішувалось, а позивача було звільнено на момент звернення із позовом з підстав, передбачених пунктом 6 статті 36 КЗпП України, з чим останній не погодився та оскаржив наказ про звільнення в судовому порядку.
61. До того ж, у справі № 761/8658/16-ц позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ґрунтувалася на інших фактичних обставинах і правових підставах, зокрема на частинах першій, другій статті 235 КЗпП України щодо обов`язку виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі поновлення його на роботі, на відміну від справи, що розглядається, у якій грошові вимоги ОСОБА_1 у розмірі 1 871 807,75 грн з виплати вихідної допомоги та середнього заробітку за час вимушеного прогулу ґрунтувалися на твердженні про "автоматичне" припинення трудового договору з підстав, передбачених пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України та приписах статей 116, 117 КЗпП України щодо строків розрахунку при звільненні та відповідальності за затримку такого розрахунку.
62. Отже, у справі, яка переглядається, та у справі № 761/8658/16-ц (постанова Верховного Суду від 13.03.2019) встановлені судами обставини та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин не є подібними.
63. Таким чином правовідносини у цій справі, та у справі, на судове рішення в якій посилається скаржниця в обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень не є подібними, оскільки у цих справах є різними предмет розгляду (предмет спору, підстави позову та зміст позовних вимог), встановлені судами фактичні обставини справи, що сформували зміст спірних правовідносин, та їх матеріально-правове регулювання.
64. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України у редакції від 08.02.2020 суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
65. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
66. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
67. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
68. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.
69. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
70. Суд нагадує, що вирази "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.
71. Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
72. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v. Ukraine").
73. Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
74. У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).
75. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція викладена в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
76. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у даній справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, оскільки правовідносини у справі, що розглядається та у справі наведеній скаржницею в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень не є подібними.
На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 287, 296, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
УХВАЛИВ:
1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.08.2020 та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2020. у справі № 904/4387/19.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. О. Банасько
Судді В. В. Білоус
О. В. Васьковський
