ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Справа №639/3154/18 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11кп/818/3491/19 Доповідач: ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
з секретарем - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Харкова апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Жовтневого районного суду м.Харкова від 19 листопада 2019 року про продовження ОСОБА_8 строку тримання під вартою,-
В С Т А Н О В И Л А :
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Харкова від 19 листопада 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання захисника адвоката ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 , задоволено клопотання прокурора, продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 строк тримання під вартою на 60 днів до 17 січня 2020 року включно.
Не погодившисьз ухвалоюсуду,обвинувачений ОСОБА_8 через канцелярію ДУ «Харківський слідчий ізолятор» подав апеляційну скаргу,в якійпросить скасуватиухвалуЖовтневогорайонного судум.Харковавід 19листопада 2019року тапостановити новуухвалу,якою застосувативідносно ньогозапобіжний західу виглядіособистого зобов`язанняз покладаннямобов`язків,передбачених п.п.1-5,8ч.5ст.194КПК України.Апелянт вважає ухвалу судді незаконною та необґрунтованою, існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України не доведеним. Суддею не вказано чому не можливо застосувати відносно нього більш м`який запобіжний захід.
Вислухавши доповідьсудді,доводи обвинуваченогота захисника на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечував проти її задоволення, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 цієї статті.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих або вчинити інші кримінальні правопорушення, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.
Органами досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.146, ч.2 ст.152, ч.3 ст.153, ч.2 ст.156, ч.1 ст.299 КК України, серед яких є тяжкі злочини та за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочинів, які інкримінуються ОСОБА_8 , колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, так і потерпілих.
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень проти волі, честі та гідності особи, статевої свободи та статевої недоторканості особи, громадського порядку та моральності, серед яких є тяжкі злочини, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до 10 років, раніше судимий, немає міцних соціальних зв`язків, офіційно непрацевлаштований, без джерел доходу.
За таких обставини колегія суддів не може погодитисьз апеляційнимидоводами обвинуваченого щодо відсутності або втрати актуальності ризиків, які існували на часобрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризик це подія, яка ймовірно може настати за наявності певних підстав. Твердження щодо недоведеності існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків об`єктивно вбачається з відомостей,що єнаявними укримінальному провадженні.
З огляду на значені для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Колегією суддів будь-яких порушень КПК України при постановленні оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, за наслідками апеляційного розгляду, вважає за необхідне ухвалу Жовтневого районного суду м.Харкова від 19 листопада 2019 року залишити без змін.
Керуючись ст.ст.405, 407 КПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м.Харкова від 19 листопада 2019 року про продовження ОСОБА_8 строку тримання під вартою
залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді
