Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
Іменем України
30 червня 2023 року
м. Київ
справа № 639/3154/18
провадження № 51 - 1740 км 21
розгляд № 51-1740 ск 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 січня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 28 березня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12018220500000593 за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2, ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 299 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
встановив:
За вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 січня 2020 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2, ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 299 КК України та призначено покарання: за ч. 1 ст. 299 КК України у виді обмеження волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 146 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 2 ст. 156 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; за ч. 2 ст. 152 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років; за ч. 4 ст. 152 КК України у виді позбавлення волі на строк 13 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років. Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
Відповідно до вироку суду ОСОБА_5 , проживав з листопада 2015 року разом із співмешканкою ОСОБА_6 та її малолітніми дітьми: донькою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і сином ОСОБА_8 , 2011 р.н., за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_5 , знаючи, що ОСОБА_7 є малолітньою особою, у період з першої декади січня 2016 року по 08 серпня 2017 року, перебуваючи за місцем свого мешкання за вищевказаною адресою, систематично, незалежно від часу доби, почав здійснювати умисні протиправні дії, спрямовані на розпусту малолітньої ОСОБА_7 , а саме: проти волі дитини торкатися її статевих органів своїми руками, губами та статевим органом.
При цьому, ОСОБА_5 , у зазначений вище період часу, нехтуючи малолітнім віком ОСОБА_7 , вів з нею ще й цинічні розмови на сексуальні теми.
Крім того, ОСОБА_5 , будучи вітчимом ОСОБА_7 , 08 серпня 2017 року у нічний час доби, перебуваючи за місцем свого сумісного проживання з матір`ю дівчинки ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_2 , за мовчазної згоди та в присутності співмешканки, спочатку розбудив сплячу падчерку, а потім, із погрозою застосування фізичного насилля, шляхом використання в якості знаряддя злочину наявного у нього на той час пістолета, примусив малолітню ОСОБА_7 задовольнити один раз його статеву пристрасть неприродним способом, а саме оральним, протягом декількох хвилин. Надалі, ОСОБА_5 , із погрозою застосування фізичного насилля, шляхом використання в якості знаряддя злочину наявного у нього пістолета, примусив малолітню ОСОБА_7 задовольнити вдруге його статеву пристрасть неприродним способом, а саме оральним, протягом декількох хвилин.
Крім того ОСОБА_5 22 березня 2018 року приблизно після 08:30 год., перебуваючи за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_2 , застосував жорстокий метод поводження з двома кішками, які мешкали у цій квартирі, а саме: позбавив їх можливості вдихати повітря шляхом обмеження доступу кисню, з використанням в якості знаряддя злочину наявного у нього простирадла, яким удушив кішку сірої і кішку рудої масті, від чого настала загибель тварин.
Надалі, ОСОБА_5 22 березня 2018 року приблизно о 09:00 год., перебував за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_2 , де також знаходилася мати його співмешканки - ОСОБА_9 , яка через хворобу, пов`язану з руховим розладом ніг, не могла самостійно пересуватися та фактично вела лежачий спосіб життя. Саме в той час ОСОБА_5 , використовуючи ту обставину, що в квартирі нікого крім нього та матері його співмешканки не було, погрожуючи їй ножем, проти волі ОСОБА_9 заклеїв їй рота липкою стрічкою. Потім ОСОБА_5 , перевернув потерпілу на живіт, застосовуючи в якості знаряддя злочину пластикові хомути, зв`язав ними її руки, і в подальшому, діючи з використанням безпорадного стану потерпілої, всупереч її волі, вступив з нею у статеві зносини.
Своїми діями засуджений ОСОБА_5 спричинив потерпілій ОСОБА_9 синці на руках, які утворились в результаті ударів-здавлень. Відповідно до висновків судово-медичних експертиз № 09-1990/2018-ая/17 від 10 травня 2018 року та № 09-2486/2018 від 14 червня 2018 року такі ушкодження виникли у результаті травматичного впливу тупих предметів, як результат застосування спецзасобів - кайданок чи інших предметів з вищезазначеною характеристикою, в умовах здійснення насильницького статевого акту та відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Крім того, ОСОБА_5 22 березня 2018 року приблизно о 12:30 год. після вчиненого ним зґвалтування ОСОБА_9 , продовжував перебувати за місцем свого мешкання після того, як заклеївши рот жінці похилого віку, якою є ОСОБА_9 , та, зв`язавши їй руки, залишивши останню у лежачому положенні у ліжку її спальної кімнати, вчинив всі дії, які вважав за необхідне, для виключення її можливості вільно обирати за своєю волею місце свого знаходження та пересування. В такому положенні ОСОБА_5 утримував ОСОБА_9 приблизно до 13:00 год. того ж дня, доки зазначені дії не почала припиняти ОСОБА_6 .
Після того як ОСОБА_6 з`явилася у квартирі, ОСОБА_5 , застосовуючи психологічний вплив та свою фізичну силу, використовуючи в якості знарядь злочинів наявні у нього кухонний ніж та пластикові хомути, спочатку, погрожуючи ножем, залякав ОСОБА_6 , а потім зв`язав зазначеними хомутами руки та ноги останньої, тим самим позбавив ОСОБА_6 можливості вільного пересування, виключивши можливість їй вільно обирати за своєю волею місце свого знаходження.
Приблизно о 14:00 год. того ж дня ОСОБА_6 , скориставшись тією обставиною, що ОСОБА_5 вийшов із квартири, самостійно змогла розрізати пластикові хомути на її руках і ногах, а потім, звільнивши свою матір, повідомила про скоєні злочини ОСОБА_5 за телефоном на чергову лінію поліції «102».
Харківський апеляційний суд ухвалою від 02 березня 2021 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_4 залишив без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 січня 2020 року - без змін.
За постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 09 грудня 2021 року касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_4 задоволено частково, ухвалу Харківського апеляційного суду від 02 березня 2021 року скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 28 березня 2023 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_4 залишив без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 січня 2020 року - без змін.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга захисника ОСОБА_4 , в якій він порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та закриття кримінального провадження.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Не погоджуючись з наданою судами оцінкою доказам, захисник вказує на неповноту та невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що:
· місцевий суд, у порушення вимог ст. 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), не надав об`єктивну оцінку доказам, не вірно встановив фактичні обставини справи та порушив принцип презумції невинуватості;
· винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не доведена поза розумним сумнівом;
· судово-медичні експертизи не надали чіткої відповіді на поставлені запитання, а деякі відповіді експертів побудовані на припущеннях;
· протоколи огляду місця події від 22 березня та 23 квітня 2018 року і речові докази, долучені до справи, є недопустимими доказами;
· судами не враховані суперечності у показаннях потерпілих та свідків;
· апеляційний суд допустив порушення вимог ст. 404 КПК України;
· апеляційний розгляд проведений формально;
· ухвала апеляційного суду є невмотивованою та не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Так, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, якими він обґрунтовує заявлені вимоги, аналогічні доводам його апеляційної скарги, яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду.
Колегія суддів звертає увагу, що суть більшості доводів касаційної скарги захисника зводиться до тверджень про незаконність і необґрунтованість висновків судів у частині визнанні ОСОБА_5 винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.
Щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 94 КПК України, не надав об`єктивну оцінку доказам, не вірно встановив фактичні обставини справи, а також не дотримався принципу презумції невинуватості. Винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не доведена поза розумним сумнівом
Пунктом 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Вказане положення становить підґрунтя для регламентації цього принципу в національному законодавстві.
Згідно із ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Також такий конституційний принцип презумпції невинуватості майже аналогічно закріплено безпосередньо в тексті закону України про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 2 КК України), а також відображено у кримінальному процесуальному законі (ст. 7 та ч. 1 ст. 17 КПК України). Отже, згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.
Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Цей стандарт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_5 , на думку колегії суддів касаційного суду, було дотримано.
Крім того слід звернути увагу, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що чинний КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих доказів (стосовно цього елемента доказування), які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.
Доказування досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) винуватості особи (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 грудня 2020 року справа № 728/578/19, провадження № 51-3411км20; від 20 жовтня 2021 року справа № 759/14119/17, провадження № 51-2274км21).
Так, в постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції, зазначив, що висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2, ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 299 КК України, ґрунтуються на зібраних у справі доказах, які детально наведені у вироку та відповідають фактичним обставинам справи, досліджених у ході судового розгляду та оцінених судом з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв`язку.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що в судовому засіданні безпосередньо у встановленому законом порядку суд першої інстанції допитав обвинуваченого ОСОБА_5 , потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , зміст показань яких детально викладений у вироку.
Крім того, суди встановили, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень підтверджується іншими дослідженими в ході судового розгляду доказами, зокрема, даними протоколу огляду місця події від 22 березня 2018 року, який проведено в квартирі АДРЕСА_3 . Під час проведення цієї слідчої дії зафіксовано обстановку на місці події, зокрема виявлено та зафіксовано місце розташування двох трупів котів. Також з місця події було вилучено три мобільні телефони, ноутбук, системний блок, картка пам`яті, рушник, простирадло, нічна сорочка, пакет з хомутами білого кольору, два рулони скотчу, фрагменти скотчу з волоссям, сім пластикових хомутів білого кольору, п`ять розірваних хомутів білого кольору, два фрагменти хомутів чорного кольору, фрагменти тканини, змиви СПР на ВЛС; даними протоколу затримання особи від 22 березня 2018 року, відповідно до якого ОСОБА_5 було затримано у порядку ст. 208 КПК України; повідомленням начальника Управління освіти адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради ОСОБА_23 від 23 березня 2018 року до Новобаварського ВП про вжиття заходів реагування у межах компетенції щодо випадку, який стався у родині малолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_7 ; даними висновку судово-медичної експертизи № 09-1990/2018р. від 10 травня 2018 року, згідно якого у ОСОБА_9 встановлені тілесні ушкодження у виді синців на руках, які утворилися від травматичної дії тупих твердих предметів, за механізмом удар чи удар-здавлення та могли бути отримані протягом 1 доби до моменту огляду 22 березня 2018 року і відносяться до легких тілесних ушкоджень; даними висновку судово-ветеринарної експертизи № 05-2018р. від 30 травня 2018 року, відповідно до якого на трупах кішок сірої та рудої масті виявлено ушкодження. Смерть кішок настала у результаті обмеження їм доступу до свіжого повітря, дії, які призвели до такого обмеження, що спричинили смерть з тяжкими стражданнями тварин, ушкодження на тілі кішки рудої масті, які утворились зажиттєво, є болісними і спричинили страждання тварин; даними висновку судово-медичної експертизи № 09-2296/2018 від 04 червня 2018 року, відповідно до якого у ОСОБА_7 на момент її огляду тілесних ушкоджень та їх слідів не виявлено, цілісність дівочої пліви не порушена, але анатомічна будова якої (розтяжима, піддатлива) не виключає можливості здійснення статевого акту і без порушення її цілісності; даними додаткового протоколу огляду місця події від 18 квітня 2018 року, відповідно до якого за заявою потерпілої ОСОБА_6 був проведений додатковий огляд квартири АДРЕСА_3 , під час якого у кімнаті в лівому куті дивана виявлені та вилучені предмети схожі на пістолет та глушник; даними протоколу огляду місця події від 24 квітня 2018 року, згідно якого на міжсходовому майданчику, розташованому між 2 та 3 поверхами під`їзду № 2 будинку АДРЕСА_4 , зправа при підйомі сходами, на стіні зверху на металевій шафі провайдера Інтернет виявлено та вилучено ніж. Зі слів ОСОБА_6 саме цим ножем ОСОБА_5 погрожував їй та її матері 22 березня 2018 року.
Під час проведення судового засідання у суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнав та зазначив, що погано пам`ятає події, які відбулися з ним 22 березня 2018 року та напередодні, бо перебував у «дисціативному ступорі». Ніяких статевих зносин із ОСОБА_7 у присутності її матері, з ОСОБА_6 - у присутності її дітей, не мав, нікого не ґвалтував та не позбавляв волі. Насильство та знущання щодо тварин не застосовував. Вважає, що його «підставили» ОСОБА_7 за неповернуту суму позики у розмірі 35000 грн.
Суди першої та апеляційної інстанції позицію обвинуваченого ОСОБА_5 про невизнання винуватості оцінили критично, зазначивши при цьому, що вина обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом», підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, безпосередньо досліджених у судовому засіданні.
Так, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 січня 2020 року стосовно ОСОБА_5 , врахував вказівки колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладені у постанові від 09 грудня 2021 року, та у своєму рішенні зазначив, що потерпілі ОСОБА_9 , ОСОБА_6 та малолітня ОСОБА_7 надали показання щодо вчинення ОСОБА_5 відносно них насильницьких дій сексуального характеру, які охоплюються ч. 2 ст. 156, ч. 2, ч. 4 ст. 152 КК України. Їхні показання об`єктивно підтверджуються показаннями свідків, які є працівниками школи, де навчається малолітня потерпіла ОСОБА_7 , а також інших свідків, зокрема ОСОБА_13 , який є працівником служби «102».
Цей суд дійшов переконання, що зазначені особи хоча і не були свідками безпосередніх подій, проте їхні показання стосуються обставин вчинених злочинів, оскільки засвідчують психологічний та фізичний стан потерпілих безпосередньо після вчинених щодо них насильницьких дій, стан самого обвинуваченого після вчинення ним злочинів, а також обставини, наявні у родині ОСОБА_7, які спричинені тривалими насильницькими діями ОСОБА_5 . Дані показання повністю узгоджуються із показаннями потерпілих.
Так, із показань потерпілої ОСОБА_9 вбачається, що вона разом із донькою ОСОБА_6 та її малолітніми дітьми проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Приблизно з 2013 року з ними став проживати ОСОБА_5 , який співмешкав із її донькою. Влітку 2017 року вони дізналися від своєї онуки ОСОБА_7 , що ОСОБА_5 приблизно із січня 2016 року її розбещував, роздягав, торкався її статевих органів, ґвалтував неприродним способом, погрожуючи при цьому їй пістолетом та психологічно. Вранці 22 березня 2018 року коли вона перебувала у своїй кімнаті, її донька ОСОБА_6 пішла на роботу, а діти - до школи, до її кімнати в спідній білизні зайшов ОСОБА_5 , взяв у руки ніж та погрожуючи ним, заклеїв їй рот скотчем, перевернув її на живіт, зв`язав руки пластиковими хомутами та зґвалтував природнім шляхом. Після того, як він залишив її в такому положенні на ліжку, вона чула з іншої кімнати крик кішок.
Згідно з показань потерпілої ОСОБА_6 , наданих суду першої інстанції, ОСОБА_5 проживав разом з нею, її матір`ю та малолітніми дітьми приблизно з 2012 року. На початку серпня 2017 року, її малолітня донька ОСОБА_7 розповіла про те, що приблизно з січня 2016 року ОСОБА_5 розбещував її, ґвалтував неприродним способом та знімав все на відео на телефон. При цьому бив доньку по животу, голові та погрожував пістолетом, щоб вона нікому нічого не розповідала. 08 серпня 2017 року ОСОБА_6 підійшла до ОСОБА_5 і почала з`ясовувати з ним ці обставини, після чого вигнала його з дому. Але пізно ввечері цього ж дня ОСОБА_5 повернувся додому та погрожуючи їй пістолетом запропонував зайнятися сексом утрьох з малолітньою донькою ОСОБА_7 . Розбудивши дитину, він, погрожуючи пістолетом, примусив ОСОБА_7 зайнятися з ним оральним сексом. Потім зайнявся сексом із нею природним способом. Після цього вона з донькою направилися разом у ванну кімнату помитися, куди до них зайшов і ОСОБА_5 та вдруге задовольнив з донькою статеву пристрасть неприроднім шляхом, знімаючи все на мобільний телефон. Біля 2 год. ночі донька ОСОБА_7 почала задихатися та вона викликала швидку, після чого лікарі надали їй медичну допомогу. Про це вона повідомила поліцію, але через те, що сплило багато часу та за відсутності доказів, ОСОБА_5 не було притягнуто до відповідальності. До початку березня 2018 року в родині було все спокійно, але потім донька повідомила, що ОСОБА_5 знов став їй погрожувати та чіпати. Вранці 21 березня 2018 року вона попросила ОСОБА_5 покинути їх та більше не повертатися, після чого пішла на роботу, а діти - до школи. ОСОБА_5 залишився разом із її хворою матір`ю у квартирі. Коли приблизно о 12 год. вона повернулася додому, то побачила в кімнаті ОСОБА_5 з ножом в руках, а поруч лежала на животі зв`язана її матір. ОСОБА_5 попередив її, що якщо вона не буде підкорятися, то він поріже ножом матір. На підтвердження своїх слів він показав їй у сусідній кімнаті на підлозі дві мертві кішки. Потім наказав їй сісти на стілець, зв`язав їй руки та ноги пластмасовими хомутами, заклеїв їй рот скотчем та пішов до школи за дітьми. Вона змогла звільнитися та зателефонувала до поліції та до класного керівника сина, щоб дітей не випускали зі школи. Побоюючись повернення ОСОБА_5 , вона намагалася зачинити двері на ключ, але замок був пошкоджений, а тому вона рукою тримала ручку дверей та не пускала до квартири ОСОБА_5 після його повернення, аж поки не приїхали працівники поліції.
Малолітня потерпіла ОСОБА_7 надала суду показання, що приблизно з літа 2015 року співмешканець матері ОСОБА_5 став приділяти їй більше уваги, став цілувати та чіплятися до неї, торкатися її грудей, пахової зони спочатку руками, потім губами та статевим органом. Вона йому спочатку нічого не казала, бо була маленька та не розуміла, що відбувається. Потім він розказав їй про секс, показав порнографічне відео на телефоні. Через деякий час став примушувати її займатися з ним оральним сексом, погрожуючи пістолетом, який на її думку був бойовим. Якщо вона чинила супротив, ОСОБА_5 бив її у живіт, по спині, голові та погрожував вбити всю сім`ю. Погрози вітчима вона сприймала реально та побоюючись за своє та своїх рідних здоров`я та життя, терпіла знущання та розпусні дії щодо себе зі сторони ОСОБА_5 . У серпні 2017 року вона вирішила розповісти матері про сексуальне насильство. Остання пообіцяла поговорити з ОСОБА_5 . Вночі 08 серпня 2017 року до її кімнати зайшла її мати та ОСОБА_5 , який тримав у руках пістолет та погрожував, що вб`є їх з матір`ю. Після чого примусив її задовольнити його статеву пристрасть неприродним способом - оральним. Потім він у її присутності зайнявся сексом з її матір`ю. Надалі вона з мамою пішли до ванної кімнати помитися, куди з пістолетом знов надійшов ОСОБА_5 і повторно примусив її зайнятися з ним оральним сексом. Після чого вони пішли спати. Вночі вона почала задихатися через нервовий стрес та мати викликала швидку і їй надали медичну допомогу.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_16 зазначила, що в кінці березня 2018 року, точну дату не пам`ятає, класному керівнику молодшого брата ОСОБА_7 - ОСОБА_30 на мобільний телефон зателефонувала мати ОСОБА_7 та попросила, щоб вона не віддавала дітей її співмешканцю, який, з її слів, пішов озброєний до школи за дітьми. Для того, щоб обох дітей не забрав співмешканець та їм не загрожувала небезпека, ОСОБА_32 також привела до свого класу ОСОБА_7 . В кабінеті ОСОБА_7 почала розповідати, що вона та її молодший брат проживають разом з бабусею, мамою та ОСОБА_5 , який проявляв до неї увагу та залицявся. Вона вважала, що це тільки прояви уваги до неї з боку ОСОБА_5 як від батька. Ці події відбувалися, коли вдома нікого не було. Він цілував ОСОБА_7 , торкався різних частин її тіла, в тому числі в інтимних місцях. Окремо ОСОБА_7 виділила дату 08 січня 2017 року. Вона розповіла про те, що в той день мати прийшла додому та побачила, що вона та ОСОБА_5 займаються оральним сексом. Влітку 2017 року вночі, коли ОСОБА_7 спала у кімнаті разом з мамою, до них зайшов ОСОБА_5 , інтимні стосунки були між матір`ю та ОСОБА_5 , потім відбулися з нею. Оскільки ОСОБА_7 стало погано, у неї майже відбулась зупинка дихання, викликали швидку. Під час бесіди з ОСОБА_7 вівся відповідний письмовий протокол, де фіксувалося все те, що вона розповідала. Після розмови з дівчинкою зателефонували до біологічного батька ОСОБА_7 та ОСОБА_41 , та попросили, щоб він приїхав та забрав дітей. У вчителів у той час склалася думка, що малолітня дитина все фантазує.
У суді першої інстанції свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_12 , надали аналогічні показання, відповідно до яких 22 березня 2018 року учениця їх школи ОСОБА_7 звернулася до класного керівника її молодшого брата - ОСОБА_42 з розповіддю про її спільне життя разом з матір`ю та співмешканцем останньої ОСОБА_5 , який протягом декількох років мав інтимні стосунки з ОСОБА_7 . В той день ОСОБА_30 на мобільний телефон зателефонувала мати ОСОБА_7 та попросила, щоб вона не віддавала дітей її співмешканцю, який, зі слів мами, пішов озброєний до школи за дітьми. Після чого ОСОБА_7 в кабінеті директора в присутності заступників директора почала розповідати про те, що ОСОБА_5 з періоду часу коли їй було 9-ть років почав розбещувати її та мав з нею статеві стосунки. В силу віку вона не розуміла, що ОСОБА_5 з нею робить. ОСОБА_7 розповіла, що боляче їй не було, що спочатку вона думала, що це така батьківська увага від нього. Ці зносини були в них протягом 3-ох років, та все це відбувалося, коли нікого вдома не було. Огли цілував її, обіймав, пестив руками в різних місцях. Окремо ОСОБА_7 виділила дату 08 січня 2017 року, оскільки в той день мати прийшла додому та побачила, що вона та ОСОБА_5 займаються оральним сексом. Після того між нею та ОСОБА_5 не було ніяких стосунків, оскільки мати більше не залишала ОСОБА_7 наодинці з ним. Влітку 2017 року ОСОБА_7 спала з мамою, в нічний час доби до них прийшов ОСОБА_5 та поставив їх перед фактом, що він буде займатися з нею та мамою груповим сексом. Коли ОСОБА_5 почав статевий акт з мамою, до ОСОБА_7 черга нібито не дійшла, тільки від того, що їй стало зле, зупинялося дихання. Викликали їй швидку допомогу. Після розмови з дівчинкою зателефонували до біологічного батька ОСОБА_7 та ОСОБА_41 , та попросили, щоб він приїхав та забрав їх.
Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_14 пояснила суду, що в кінці березня 2018 року до неї у кабінет зайшла вчитель ОСОБА_17 , яка повідомила, що їй на мобільний телефон зателефонувала мати ОСОБА_7 та попросила, щоб вона не віддавала дітей її співмешканцю, який, зі слів мами, пішов озброєний до школи за дітьми. Крім того, повідомила, що побачила його в приміщенні школи. Свідок повідомила всіх присутніх батьків у школі, щоб чекали своїх дітей на вулиці, після чого охорона зачинили двері школи. Через 30-40 хвилин завучі повідомили їй про розповідь ОСОБА_7 . Вона скликала нараду в своєму кабінеті за участю самої ОСОБА_7 . ОСОБА_7 повідомила, що «настав час Вам все дізнатися». ОСОБА_7 почала детально розповідати про інтимні подробиці свого життя разом зі співмешканцем її матері, а саме, що ОСОБА_5 проявляв до неї ніжність, ласку, яку вона сприймала як батьківське піклування та між ними були інтимні стосунки протягом тривалого часу. Більш детально ОСОБА_7 ніхто не допитував, щоб не завдати психічної травми дитині. Під час бесіди з ОСОБА_7 вівся відповідний письмовий протокол, де фіксувалося все те, що вона розповідала. Після розмови з дівчинкою зателефонували до біологічного батька ОСОБА_7 , та попросили, щоб він приїхав та забрав дітей. На наступний день цей протокол був направлений начальнику управління освіти для відповідного реагування.
Свідок ОСОБА_17 суду пояснила, що приблизно наприкінці березня 2018 року в 14:00 год., під час проведення уроку, на її мобільний телефон з номеру ОСОБА_6 зателефонував ОСОБА_5 , який попросив відпустити ОСОБА_41 , оскільки він прийшов за ним до школи. Одразу після цього, зателефонувала ОСОБА_6 та попросила, щоб вона не віддавала дітей її співмешканцю, який, з її слів, пішов озброєний до школи за дітьми. Після закінчення уроку, вона повідомила вказану інформацію директору школи ОСОБА_14 та повернулася до класу. Потім до класу прийшли завуч ОСОБА_16 разом з ОСОБА_7 . Остання повідомила, що у неї є підозра про причини конфлікту у неї дома, оскільки влітку минулого року вже був ідентичний інцидент, після чого її відвели до директора, де вона надала свої пояснення.
У суді першої інстанції свідок ОСОБА_21 пояснив, що наприкінці березня 2018 року, точну дату не пам`ятає, був викликаний працівниками поліції за адресою: АДРЕСА_4 , для проведення медичного огляду громадянина ОСОБА_5 . По прибуттю на місце події ОСОБА_5 перебував на майданчику дев`ятого поверху багатоповерхового будинку. На його запитання ОСОБА_5 вказав, що ніяких скарг на стан здоров`я у нього немає, повідомив, що у цей день вживав алкогольні напої, при цьому поводив себе не зовсім адекватно.
Свідок ОСОБА_10 , допитана в судовому засіданні, пояснила, що вона є заступником директора школи №153 з навчально-виховної роботи. Приблизно 22-23 березня 2018 року від вчителя молодших класів школи ОСОБА_17 вона дізналася, що до школи прибув за дітьми озброєний співмешканець ОСОБА_6 - ОСОБА_5 . У кабінеті директора, в її присутності, ОСОБА_7 повідомила, що ОСОБА_5 вчиняє щодо неї розпусні дії, перебував з нею в статевих зносинах та змушував її матір займатися з ним сексом в її присутності. ОСОБА_7 з мамою не повідомляли про дані розпусні дії ОСОБА_5 до поліції, оскільки боялися останнього. На наступний день до неї в кабінет зайшла ОСОБА_7 та повідомила, що вона все видумала.
Свідок ОСОБА_20 , яка пояснила суду, що є класним керівником ОСОБА_7 . В той день, коли ОСОБА_7 розповідала на нараді в кабінеті директора подробиці свого життя разом із співмешканцем її мати ОСОБА_5 , вона була відсутня. Через три-чотири дня вона мала конфіденційну бесіду із ОСОБА_7 , в ході якої просила не розповсюджувати дану інформацію серед однокласників, оскільки можуть настати негативні наслідки.
У суді свідок ОСОБА_11 надала пояснення, що в кінці березня 2018 року, точної дати не пам`ятає, вона у складі екіпажу патрульних поліцейських виїжджала на допомогу іншому екіпажу за адресою: АДРЕСА_4 , за фактом зґвалтування двох осіб, одна з яких була малолітня. По приїзду на місце події у під`їзді будинку, між верхніми поверхами на виступі у стіні перебував підозрюваний ОСОБА_5 , з ним намагалися поспілкуватися поліцейські. ОСОБА_5 не йшов на контакт та не хотів спускатися з виступу.
Свідок ОСОБА_13 пояснив суду, що в березні 2018 року надійшов виклик на номер «102» за фактом зґвалтування за адресою: АДРЕСА_4 . Про прибуттю на місце події, їх зустріла потерпіла ОСОБА_6 , розказала про злочин, вчинений її співмешканцем, показала у кімнаті другу потерпілу ОСОБА_9 , яка була зв`язана та лежала у ліжку. ОСОБА_6 розповіла про те, що її співмешканець ОСОБА_5 протягом декількох років ґвалтував її, також її малолітню доньку, а потім зґвалтував і її матір, вбив 2 кішок, які лежали на підлозі та зараз пішов озброєний пістолетом до школи за її дітьми. Після чого, він подзвонив до школи, повідомив про вказаний факт та почали пошуки обвинуваченого на прилеглих територіях. Через деякий час, ОСОБА_5 був виявлений на щитовій під стелею, на останньому поверху у під`їзді. Він не йшов на контакт, не хотів спускатися з виступу, не реагував на ліхтар, зняти його звідти не змогли самостійно. Викликали працівників МНС і з їх допомогою вдалося зняти Огли з ящика щитової.
Водночас судами встановлено, що відповідно до висновків судово-медичних експертів на тілі потерпілої ОСОБА_9 встановлені легкі тілесні ушкодження, які утворилися від травматичної дії тупих твердих предметів за механізмом удар чи удар-здавлення, у потерпілої ОСОБА_7 на момент огляду тілесних ушкоджень та їх слідів не виявлено, цілісність дівочої пліви не порушена, але анатомічна будова якої не виключає можливості здійснення статевого акту і без порушення її цілісності.
Суд апеляційної інстанції врахувавши викладене, слушно зауважив, що хоча за висновком експертизи на тілі малолітньої потерпілої ОСОБА_7 немає ознак фізичного насильства, це не означає, що обвинувачений не здійснював щодо неї дій сексуального насильства. Тобто якщо постраждала відчувала страх застосування насильства, їй погрожували, навіть якщо кривдник не застосовував безпосередньо фізичного насильства, то у цьому випадку також наявні в діях особи ознаки складу злочину, передбаченого ст. 152 КК України.
Крім того суд апеляційної інстанції погодився із місцевим судом, що на підтвердження того факту, що потерпілі відчували загрозу своїй безпеці та насильницькі дії обвинуваченим ОСОБА_5 щодо них вчинялися саме із застосуванням фізичного насилля та з погрозою їх застосування, вказують також виявлені за місцем їхнього спільного проживання предмети: рулони скотчу, фрагменти скотчу з волоссям, хомути, пістолет, глушник та ніж.
Оцінюючи в сукупності зібрані та досліджені докази, суди зауважили, що сторона захисту не навела жодної обставини, на підставі якої можна було б піддати сумніву вказані докази, надані на підтвердження вини ОСОБА_5 .
Відповідно до положень ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
При цьому згідно ч. 6 ст. 22 КПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
З огляду на приписи ст. 22 КПК України, зазначений висновок суду, всупереч доводам захисника, жодним чином не порушує презумцію невинуватості.
Щодо доводів касаційної скарги, що жодна з долучених судово-медичних експертиз не дала чіткої відповіді на поставлені запитання, а деякі відповіді експертів носять характер припущення
Спростовуючи доводи сторони захисту і в цій частині варто зауважити, що суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що висновки судово-медичних експертиз зроблені компетентними спеціалістами, є повними, із наданням чітких відповідей на поставлені запитання, є науково-обґрунтованими, та такими, що за своїм змістом узгоджуються із обставинами цього кримінального провадження та іншими доказами.
Цей суд також зауважив, що вказані висновки за клопотанням сторони захисту були роз`яснені безпосередньо під час судового засідання експертами ОСОБА_50 та ОСОБА_51 .
Щодо доводів захисника, що протоколи огляду місця події від 22 березня та 23 квітня 2018 року є недопустимими доказами, оскільки були складені з порушенням КПК України. Речові докази також є недопустимими, оскільки були не належним чином оформлені та зібрані з порушенням КПК України, а їх частина не відкривалася обвинуваченому в порядку ст. 290 КПК України
Так, в основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.
На користь відповідного висновку свідчить зміст ст. 87 КПК України, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з частиною першою цієї статті недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Частинами другою і третьою цієї статті передбачено безальтернативний обов`язок суду констатувати істотне порушення прав людини і основоположних свобод і визнати недопустимими засоби доказування, отримані: в результаті процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, здійснених без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози його застосування; з порушенням права особи на захист; з показань чи пояснень, відібраних із порушенням права особи відмовитися від давання показань і не відповідати на запитання, або без повідомлення про таке право; з порушенням права на перехресний допит; з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування та прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; в результаті обшуку житла чи іншого володіння особи, якщо до проведення даної слідчої дії не було допущено адвоката.
З наведеного слідує, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України).
Відтак у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України.
З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.
Так, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду, дійшов переконання, що проведені під час досудового розслідування огляди місця події від 22 березня та 23 квітня 2018 року, а також протоколи, складені за результатами цих слідчих дій, відповідають вимогам статей 223, 237, 104 КПК України, а вилучені речові докази зібрані без порушень процесуального закону.
Обґрунтовуючи своє рішення в цій частині, апеляційний суд зазначив, що 22 березня 2018 року, в день внесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_9 , було проведено перший огляд місця події, а саме квартири АДРЕСА_3 . Під час цієї слідчої дії на місці вчинення злочину було виявлено ряд предметів, які постановою слідчого від 23 березня 2018 року визнані речовими доказами.
Зазначений огляд був легалізований ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 березня 2018 року.
Крім того 18 квітня 2018 року за заявою потерпілої ОСОБА_6 був проведений додатковий огляд місця події зазначеної квартири. Під час проведення вказаної слідчої дії були виявлені та вилучені предмети схожі на пістолет та глушник, які визнано речовими доказами. Надалі огляд житла було легалізовано ухвалою слідчого судді від 26 квітня 2018 року відповідно до вимог статей 234, 235, 237 КПК України.
При цьому суд апеляційної інстанції слушно зауважив, що положення процесуального законодавства не містить жодних заборон щодо проведення повторних оглядів місця події. Слідчий, виходячи з обставин кримінального провадження, вільний у виборі того обсягу і виду слідчих дій, які необхідно провести для досягнення цілей цього кримінального провадження.
У зв`язку з викладеним апеляційний суд дійшов переконливого висновку, що проведення повторних оглядів, які були здійснені після проведення ряду слідчих дій, зокрема, допиту свідків і потерпілих, не викликає сумнівів у їх доцільності та законності.
Крім того суд апеляційної інстанції зазначив, що посилання сторони захисту на порушення порядку відкриття доказів у кримінальному провадженні та неможливість їх прийняття, згідно ч. 12 ст. 290 КПК України, є необґрунтованими. Такого висновку цей суд дійшов з огляду на те, що вказані доводи спростовуються протоколами про надання доступу до матеріалів досудового розслідування, у яких підозрюваний ОСОБА_5 власноручно написав, що ознайомлений з матеріалами провадження в повному обсязі.
При цьому суд також слушно зауважив, що сторона захисту під час розгляду кримінального провадження не заявляла клопотань про надання їй для огляду речових доказів, хоча володіла інформацією щодо їх зберігання та порядку їх отримання.
Разом з тим, Суд звертає увагу, що доводи захисника також не можна вважати обґрунтованими, з огляду на те, що вони не містять посилань на конкретні норми КПК України, які, на його думку, порушені під час проведення вказаних слідчих дій, не зазначено в чому ці порушення проявилися і як вони вплинули на законність та обґрунтованість судових рішень.
Варто зауважити, що саме по собі посилання захисника на те, що речові докази, долучені до справи, були неналежним чином оформлені та зібрані з порушенням КПК України, не може автоматично свідчити про наявність будь яких істотних порушень, відповідно до ст. 412 КПК України.
Щодо доводів касаційної скарги захисника про те, що апеляційний суд, всупереч вимогам ст. 404 КПК України, повторно не дослідив обставини, які місцевим судом досліджено не повністю та з порушеннями
Так, згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Норми ч. 3 ст. 404 КПК України зобов`язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями. Сама по собі незгода захисника із висновками суду, зробленим на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом за відсутності обставин, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України.
Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визнає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.
При цьому сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження.
Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження доказів у справі не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції, зазначив, що докази по справі були належним чином досліджені під час розгляду в суді першої інстанції, є належними та допустимими відповідно до вимог статей 84-86 КПК України, оцінені судом згідно із ст. 94 КПК України, та в своїй сукупності спростовують доводи захисника про не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2, ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 299 КК України.
Решта доводів касаційної скарги захисника висновків суду апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
Таким чином, на переконання колегії суддів касаційного суду, під час апеляційного розгляду, суд перевірив доводи апеляційної скарги захисника та надав на них вичерпну відповідь, належним чином вмотивував своє рішення з наведенням докладних мотивів.
Ухвала суду апеляційної інстанції є вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
В той же час, касаційна скарга захисника ОСОБА_4 не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанції ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення ст. 412 КПК України, а відтак й необхідності скасування чи зміни судових рішень на підставах, передбачених ч.1 ст. 438 КПК України.
Оскільки з касаційної скарги захисника, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження за цією касаційною скаргою.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 січня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 28 березня 2023 року стосовно ОСОБА_5 відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
