Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2023 року
м. Київ
справа № 639/3154/18
провадження № 51-1740 км 21
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,
засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_7 ,
розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 січня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 28 березня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018220500000593 від 22 березня 2018 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2, ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 299 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 січня 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2, ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 299 КК України та призначено покарання: за ч. 1 ст. 299 КК України у виді обмеження волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 146 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 2 ст. 156 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; за ч. 2 ст. 152 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років; за ч. 4 ст. 152 КК України у виді позбавлення волі на строк 13 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
За встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку,ОСОБА_7 , проживаючи з листопада 2015 року разом зі співмешканкою ОСОБА_8 та її малолітніми дітьми ОСОБА_9 , 2005 року народження, ОСОБА_10 , 2011 року народження, за адресою: АДРЕСА_2 , із січня 2016 року по 08 серпня 2017 року систематично здійснював умисні протиправні дії, спрямовані на розпусту малолітньої ОСОБА_9 .
Крім того, ОСОБА_7 08 серпня 2017 року в нічний час доби, перебуваючи за місцем свого проживання за вищевказаною адресою, в присутності співмешканки ОСОБА_8 , із погрозою застосування фізичного насилля за допомогою наявного в нього пістолета, двічі задовольнив свою статеву пристрасть неприродним способом з малолітньою ОСОБА_9 .
Також ОСОБА_7 22 березня 2018 року приблизно після 08:30, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2 , умисно жорстоко повівся з двома кішками, від чого настала загибель тварин.
Цього ж дня ОСОБА_7 , перебуваючи за вказаною адресою, приблизно о 09:00, погрожуючи ножем матері своєї співмешканки ОСОБА_11 , 1946 року народження, яка через хворобу не могла самостійно пересуватися, заклеїв їй рота липкою стрічкою, перевернув її на живіт, зв`язав пластиковими хомутами руки та, використовуючи її безпорадний стан і свою фізичну перевагу над нею, всупереч волі останньої, вступив з потерпілою у статеві зносини.
Крім того, ОСОБА_7 22 березня 2018 року приблизно з 12:30 до 13:00 після того, як заклеїв рот та зв`язав руки ОСОБА_11 , залишив останню в лежачому положенні в ліжку її спальної кімнати, чим позбавив її можливості вільно обирати місце свого перебування та пересування. У такому положенні ОСОБА_7 утримував ОСОБА_11 доки зазначені дії не почала припиняти ОСОБА_8 .
Після того як його співмешканка ОСОБА_8 з`явилася у квартирі, ОСОБА_7 , застосовуючи психологічний вплив та фізичну силу, погрожуючи ножем, зв`язав їй пластиковими хомутами руки та ноги, тим самим позбавив ОСОБА_8 можливості вільно пересуватися й обирати за своєю волею місце свого перебування.
Приблизно о 14:00 того ж дня ОСОБА_8 , скориставшись тим, що ОСОБА_7 вийшов із квартири, самостійно змогла звільнити від пластикових хомутів себе та свою матір, після чого повідомила поліцію про вчинені ОСОБА_7 дії.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 02 березня 2021 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 січня 2020 року - без змін.
За постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 09 грудня 2021 року касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6 задоволено частково, ухвалу Харківського апеляційного суду від 02 березня 2021 року скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 28 березня 2023 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 січня 2020 року - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий судовий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги з доповненнями до неїзазначає, що:
· під час досудового розслідування було порушено його право на захист, оскільки захисник ОСОБА_12 неналежно виконувала свої обов`язки щодо захисту останнього;
· огляди місця подій безпідставно було проведено до постановлення ухвали слідчого судді, а у клопотаннях про їх легалізацію відсутні печатки прокуратури;
· він піддавався фізичному та психологічному впливу з боку органів досудового розслідування;
· докази на підтвердження його вини створено штучно;
· у матеріалах кримінального провадження відсутня низка процесуальних документів: доручення про проведення досудового розслідування, повідомлення про початок досудового розслідування, про проведення досудового розслідування, постанови про призначення групи прокурорів, про створення слідчої групи, про об`єднання матеріалів досудового розслідування, а деякі з документів не містять відтиску печатки прокуратури. Отже, досудове розслідування проведено неуповноваженими особами;
· протоколи оглядів місця події від 22 березня, 18 та 24 квітня 2018 року і речові докази, долучені до справи, є недопустимими, оскільки у вказаних протоколах відсутні дані про упаковку вилучених предметів та про місце їх зберігання, додатки до протоколів не містять підписів учасників слідчої дії, а самі протоколи складені нерозбірливо;
· судово-медичні експертизи не надали чіткої відповіді на поставлені запитання, а деякі висновки експертів побудовані на припущеннях.
Крім того, у касаційній скарзі засуджений посилається на те, що місцевий суд :
· призначив судове засідання на підставі обвинувального акта, який не відповідає вимогам КПК України, оскільки в ньому відсутні відомості щодо його показань, стосовно висновків експертів та доказів його провини з посиланням на аркуші справи, що є істотним порушенням права останнього на захист;
· усупереч вимогам ст. 94 КПК України не надав об`єктивної оцінки доказам, неправильно встановив фактичні обставини справи та порушив принцип презумпції невинуватості;
· не надав йому достатнього часу для підготовки до судових дебатів.
Також у касаційній скарзі засуджений наголошує, що:
· його винуватість у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень не доведена поза розумним сумнівом;
· розгляд провадження в судах першої та апеляційної інстанцій проводився незаконним складом суду, який не був визначений у порядку ч. 3 ст. 35 КПК України, а суддя ОСОБА_13 брав участь у провадженні також під час повторного розгляду справи, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 439 КПК України;
· у матеріалах справи відсутні присяги та пам`ятки ОСОБА_11 і ОСОБА_8 ;
· показання потерпілих і свідків містять розбіжності та суперечності, що свідчить про те, що ОСОБА_11 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 надавали завідомо неправдиві свідчення й омовили його;
· судами проігноровано ту обставину, що йому не було надано доступу до речових доказів у порядку ст. 290 КПК України;
· апеляційний суд залишив поза увагою доводи сторони захисту про те, що місцевий суд допитав ОСОБА_11 у присутності ОСОБА_8 , яка на той момент ще не була допитана;
· суд апеляційної інстанції, порушуючи ст. 404 КПК України, необґрунтовано відмовив у повторному дослідженні доказів та допиті свідка ОСОБА_14 ;
· апеляційний суд не оголосив та водночас відмовив ОСОБА_7 у задоволенні клопотання про об`єднання матеріалів кримінальних проваджень № 12018220500000593 від 22 березня 2018 року та № 12020220500001673 від 11 листопада 2020 року, хоча існували достатні підстави вважати ОСОБА_11 , ОСОБА_8 , ОСОБА_15 та його батьків співучасниками засудженого (пособниками);
· за результатами повторного апеляційного розгляду суд не виконав вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 09 грудня 2021 року;
· ухвала апеляційного суду є невмотивованою та не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений і захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу кримінальних правопорушень.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги, оскаржувані рішення просив залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК Українипідставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК Українисуд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2, ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 299 КК України, та призначив йому відповідне покарання.
Не погоджуючись із вироком суду, сторона захисту оскаржила його в апеляційному порядку.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 02 березня 2021 року погодився з висновками суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_7 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника залишив без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 січня 2020 року - без змін.
Постановою колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2021 року було скасовано ухвалу апеляційного суду від 02 березня 2021 року стосовно ОСОБА_7 і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи ухвалене рішення, колегія суддів, зокрема, зазначила, що суд апеляційної інстанції, всупереч приписам ч. 2 ст. 419 КПК України, переглядаючи вирок, належним чином не перевірив усіх доводів апеляційних скарг захисника та засудженого і не навів переконливих мотивів для їхнього спростування.
Варто зауважити, що положеннями ч. 2 ст. 439 КПК Українипередбачено, що вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Разом з тим колегія суддів, уважає, що апеляційний суд повною мірою виконав вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 09 грудня 2021 року, та навів достатні мотиви на спростування всіх доводів, викладених у скаргах засудженого і його захисника.
Так, у постановленій за наслідками нового апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції зазначив, що висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2, ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 299 КК України, ґрунтуються на зібраних у справі доказах, які детально наведені у вироку і відповідають фактичним обставинам справи, досліджених у ході судового розгляду й оцінених судом з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв`язку.
При цьому суди обґрунтували свої рішення, зокрема показаннями потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_14 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та ОСОБА_27 , рапортом інспектора УПП в Харківській області ДПП ОСОБА_23 від 22 березня 2018 року, протоколом про прийняття заяви від ОСОБА_11 від 22 березня 2018 року, протоколом огляду місця події від 22 березня 2018 року,протоколом затримання особи від 22 березня 2018 року, повідомленням начальника Управління освіти адміністрації Новобаварського району Харківської міської ради ОСОБА_28 від 23 березня 2018 року, довідкою з Харківської обласної психіатричної лікарні № 3 від 28 березня 2018 року, висновками судових експертиз № 09-1990/2018р. від 10 травня 2018 року, № 05-2018р. від 30 травня 2018 року, № 09-2296/2018 від 04 червня 2018 року та № 438 від 30травня 2018 року, копією свідоцтва про народження малолітньої потерпілої ОСОБА_9 , протоколом № 14 позачергового засідання Ради профілактики правопорушень ХЗОШ № 153 від 22 березня 2018 року, протоколом огляду місця події від 18 квітня 2018 року, протоколом огляду місця події від 24 квітня 2018 року, протоколом огляду предмета від 24 квітня 2018 року та речовими доказами, які була вилучено під час проведення оглядів місця події від 22 березня 2018 року та 18 квітня 2018 року, а саме: пістолет МР 654-К, калібр 4,5 мм, № НОМЕР_1 з глушником, набої до нього, ніж побутовий, простирадло, жіноча сорочка, хомути, фрагменти тканин, два рулони скотчу, рушник.
Водночас доводи касаційної скарги засудженого є фактично аналогічними доводам, які останній та його захисник наводили в суді апеляційної інстанції, і були ретельно перевірені цим судом.
Колегія суддів звертає увагу, що суть більшості доводів касаційної скарги засудженого зводиться до тверджень про незаконність і необґрунтованість висновків судів у частині визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не доведена поза розумним сумнівом; суди не надали об`єктивної оцінки доказам, неправильно встановили фактичні обставини справи, не врахували, що показання потерпілих і свідків містять розбіжності та суперечності, а також не дотрималися принципу презумпції невинуватості
Пунктом 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) встановлено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Вказане положення становить підґрунтя для регламентації цього принципу в національному законодавстві.
Згідно із ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Цей конституційний принцип презумпції невинуватості майже аналогічно закріплено безпосередньо в тексті закону України про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 2 КК України), а також відображено у кримінальному процесуальному законі (ст. 7 та ч. 1 ст. 17 КПК України). Отже, згідно з чинним законодавством винуватість особи може бути встановлено лише обвинувальним вироком суду.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що суди під час оцінки доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб`єктивну сторону.
Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що, для того щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, які стосуються події, котра є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17 та ін.).
Цей стандарт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 , на думку колегії суддів касаційного суду, було дотримано.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд, чинний КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих доказів (стосовно цього елемента доказування), які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.
Доказування досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно із цим стандартом доказування) винуватості особи (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 728/578/19, провадження № 51-3411км20; від 20 жовтня 2021 року у справі № 759/14119/17, провадження № 51-2274км21).
Так, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що винуватість ОСОБА_7 підтверджується, зокрема:
- показаннями потерпілої ОСОБА_8 , яка повідомила, що вона співмешкала разом із ОСОБА_7 приблизно з 2012 року та проживали разом з малолітніми дітьми та її матір`ю в трикімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Із січня 2017 року її мати не може самостійно пересуватися у зв`язку із защемленням хребта. На початку серпня 2017 року, точну дату не пам`ятає, донька ОСОБА_9 розповіла їй про те, що приблизно із січня 2016 року ОСОБА_7 розбещував її, ґвалтував неприродним способом, знімав усе це на відео на телефон. При цьому бив доньку по животу та голові, погрожував пістолетом, щоб вона нікому нічого не розповідала. 08 серпня 2017 року пізно ввечері цього ж дня ОСОБА_7 повернувся додому та, погрожуючи їй пістолетом, запропонував зайнятися сексом утрьох з малолітньою донькою ОСОБА_9 . Розбудивши дитину, примусив останню зайнятися з ним оральним сексом, тримаючи у руках пістолет. Потім зайнявся сексом із нею природним способом. Після цього вона з донькою направилися разом у ванну кімнату помитися. До них у кімнату зайшов ОСОБА_7 і вдруге задовольнив з донькою статеву пристрасть неприродним шляхом, знімаючи все на мобільний телефон. 22 березня 2018 року вранці вона попросила ОСОБА_7 покинути їх сім`ю та більше не повертатися. Сама пішла на роботу, діти - до школи. ОСОБА_7 залишився разом із її хворою матір`ю у квартирі. Після 12 год. вона повернулася додому. Коли зайшла до квартири, то побачила в кімнаті ОСОБА_7 з ножем у руках, поруч лежала на животі зв`язана її матір. ОСОБА_7 попередив її, що якщо вона не буде підкорятися йому, то він поріже ножем матір. На підтвердження своїх слів повів її у другу кімнату, де на підлозі вже лежали дві мертві кішки. Потім наказав їй сісти на стілець, зв`язав їй руки та ноги пластмасовими хомутами. Після чого заклеїв їй рот скотчем і пішов до школи за сином. Вона змогла звільнитися і зателефонувала до поліції та до класного керівника сина, аби дітей не випускали зі школи;
- показаннями малолітньої потерпілої ОСОБА_9 , приблизно з літа 2015 року співмешканець матері ОСОБА_7 став приділяти їй більше уваги, став цілувати та чіплятися до неї, торкатися її грудей і пахової зони, спочатку руками, потім губами і статевим органом. Потім він розказав їй про секс, показав порнографічне відео на телефоні. Через деякий час став примушувати її займатися з ним оральним сексом, погрожуючи при цьому, як вона вважала, бойовим пістолетом. Якщо вона чинила супротив, ОСОБА_7 бив її у живіт, по спині та голові, погрожував убити всю сім`ю. Погрози від вітчима вона сприймала реально і, побоюючись за своє здоров`я та життя і своїх рідних, терпіла знущання й розпусні дії щодо себе зі сторони ОСОБА_7 . У серпні 2017 року вона вирішила розповісти матері про сексуальне насильство. Остання пообіцяла поговорити з ОСОБА_7 . 08 серпня 2017 року вночі до її кімнати зайшла мати з ОСОБА_7 . Останній тримав у руках пістолет, погрожував, що вб`є їх із матір`ю. Примусив її задовольнити його статеву пристрасть неприродним способом - оральним, протягом декількох хвилин. Потім він з матір`ю у її присутності зайнявся сексом. Надалі вона з мамою пішли до ванної кімнати помитися, туди з пістолетом знов зайшов ОСОБА_7 і повторно примусив її зайнятися з ним оральним сексом. Потім вони пішли утрьох спати. 22 березня 2018 року ОСОБА_7 забрали працівники поліції за зґвалтування її бабусі;
- показаннями потерпілої ОСОБА_11 , яка зазначала, що ОСОБА_7 приблизно із січня 2016 року розбещував онуку, роздягав, торкався її статевих органів, ґвалтував неприродним способом, погрожуючи при цьому їй пістолетом. 22 березня 2018 року зайшов до кімнати ОСОБА_11 , погрожуючи ножем, склеїв їй рот скотчем, перевернув її у ліжку на живіт, зв`язав руки пластиковими хомутами та зґвалтував природним шляхом. Залишив її в такому положенні на ліжку. Потім вона чула з іншої кімнати крик кішок. Надалі біля 13 години повернулася додому її донька ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , знов, погрожуючи ножем, посадив на стілець та зв`язав її, наказав, щоб слухалася, інакше задушить її, як кішок. Потім побіг із ножем за дітьми до школи. Донька змогла розв`язати на собі хомути, потім звільнила її, зателефонувала до поліції та повідомила про злочин;
- показаннями свідка ОСОБА_20 , яка повідомляла, що в кінці березня 2018 року, точну дату не пам`ятає, класному керівнику молодшого брата ОСОБА_9 - ОСОБА_35 на мобільний телефон зателефонувала мати ОСОБА_9 та попросила, щоб вона не віддавала дітей її співмешканцю, який, з її слів, пішов озброєний до школи за дітьми. Для того щоб обох дітей не забрав співмешканець та їм не загрожувала небезпека, ОСОБА_22 також привела до свого класу ОСОБА_9 . У кабінеті ОСОБА_9 почала розповідати, що вона та її молодший брат проживають разом із бабусею, мамою та ОСОБА_7 , який проявляв до неї увагу і залицявся. Ці події відбувалися, коли вдома нікого не було. Він цілував ОСОБА_7 , торкався різних частин її тіла, у тому числі в інтимних місцях. Окремо ОСОБА_9 виділила дату 08 січня 2017 року. Вона розповіла про те, що в той день мати прийшла додому та побачила, що вона та ОСОБА_7 займаються оральним сексом. Влітку 2017 року вночі, коли ОСОБА_9 спала у кімнаті разом з мамою, до них зайшов ОСОБА_7 , інтимні стосунки були між матір`ю та ОСОБА_7 , потім відбулися з нею. Під час бесіди з ОСОБА_9 вівся відповідний письмовий протокол, де фіксувалося все те, що вона розповідала;
- аналогічними показаннями свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_18 ;
- показаннями свідка ОСОБА_21 , яка пояснила, що в кінці березня 2018 року до неї в кабінет зайшла вчитель ОСОБА_22 , яка повідомила, що їй на мобільний телефон зателефонувала мати ОСОБА_9 та попросила, щоб вона не віддавала дітей її співмешканцю, який, зі слів мами, пішов озброєний до школи за дітьми. Крім того, повідомила, що побачила його в приміщенні школи. Вона скликала нараду у своєму кабінеті за участю самої ОСОБА_9 . ОСОБА_9 повідомила, що ОСОБА_7 проявляв до неї ніжність, ласку, яку вона сприймала як батьківське піклування, та між ними були інтимні стосунки протягом тривалого часу. Більш детально ОСОБА_7 ніхто не допитував, щоб не завдати психічної травми дитині. Під час бесіди з ОСОБА_9 вівся відповідний письмовий протокол, де фіксувалося все те, що вона розповідала. Після розмови з дівчинкою зателефонували до біологічного батька ОСОБА_9 , та попросили, щоб він приїхав та забрав дітей. На наступний день цей протокол був направлений начальнику управління освіти для відповідного реагування;
- показаннями свідка ОСОБА_22 , згідно з якими приблизно наприкінці березня 2018 року о 14:00 під час проведення уроку на її мобільний телефон з номера ОСОБА_8 зателефонував ОСОБА_7 , який попросив відпустити ОСОБА_42 , оскільки він прийшов за ним до школи. Одразу після цього зателефонувала ОСОБА_8 та попросила, щоб вона не віддавала дітей її співмешканцю, який, з її слів, пішов озброєний до школи за дітьми. Після закінчення уроку вона повідомила вказану інформацію директору школи ОСОБА_21 та повернулася до класу;
- показаннями в суді свідка ОСОБА_26 , який зазначив, що наприкінці березня 2018 року, точну дату не пам`ятає, був викликаний працівниками поліції за адресою: АДРЕСА_2 , для проведення медичного огляду громадянина ОСОБА_7 . По прибуттю на місце події ОСОБА_7 перебував на майданчику дев`ятого поверху багатоповерхневого будинку. На його запитання ОСОБА_7 вказав, що ніяких скарг на стан здоров`я в нього немає, повідомив, що в цей день вживав алкогольні напої, при цьому поводив себе не зовсім адекватно. Свідок повідомив суду, що в госпіталізації останнього потреби не було;
- показаннями свідка ОСОБА_16 , яка повідомила, що вона є заступником директора школи № 153 з навчально-виховної роботи. Приблизно 22 - 23 березня 2018 року від вчителя молодших класів школи ОСОБА_22 вона дізналася, що до школи прибув за дітьми озброєний співмешканець ОСОБА_8 - ОСОБА_7 . У кабінеті директора, в її присутності, ОСОБА_9 повідомила, що ОСОБА_7 вчиняє щодо неї розпусні дії, перебував з нею в статевих зносинах та змушував її матір займатися з ним сексом у її присутності. ОСОБА_9 з мамою не повідомляли про ці розпусні дії ОСОБА_7 поліції, оскільки боялися останнього. На наступний день до неї в кабінет зайшла ОСОБА_9 та повідомила, що вона все вигадала;
- показаннями свідка ОСОБА_25 , яка пояснила, що є класним керівником ОСОБА_9 . У той день, коли ОСОБА_9 розповідала на нараді в кабінеті директора подробиці свого життя разом із співмешканцем її мати ОСОБА_7 , вона була відсутня. Через три - чотири дні вона мала конфіденційну бесіду з ОСОБА_9 , в ході якої просила не поширювати цю інформацію серед однокласників, оскільки можуть настати негативні наслідки;
- показаннями свідка ОСОБА_17 , згідно з якими в кінці березня 2018 року, точної дати не пам`ятає, вона у складі екіпажу патрульних поліцейських виїжджала на допомогу іншому екіпажу за адресою: АДРЕСА_2 за фактом зґвалтування двох осіб, одна з яких була малолітня. На місці події в під`їзді будинку між верхніми поверхами на виступі у стіні перебував підозрюваний ОСОБА_7 , з ним намагалися поспілкуватися поліцейські. ОСОБА_7 не йшов на контакт та не хотів спускатися з виступу;
- показаннями свідка ОСОБА_19 , який зазначив, що в березні 2018 року надійшов виклик на номер «102» за фактом зґвалтування за адресою: АДРЕСА_2 . По прибутті на місце події, їх зустріла потерпіла ОСОБА_8 , розказала про злочин, вчинений її співмешканцем, показала в кімнаті другу потерпілу ОСОБА_11 , яка була зв`язана та лежала в ліжку. Полушкіна ОСОБА_8 розповіла про те, що її співмешканець ОСОБА_7 протягом декількох років ґвалтував її, також її малолітню доньку, а потім зґвалтував і її матір, вбив двох кішок, вони лежали на підлозі, та зараз пішов озброєний пістолетом до школи за її дітьми. Після чого разом з іншими працівниками поліції почали пошуки обвинуваченого на прилеглих територіях. Через деякий час, ОСОБА_7 був виявлений на щитовій під стелею, на останньому поверсі у під`їзді . Він не йшов на контакт, не хотів спускатися з виступу, не реагував на ліхтар, зняти його звідти не змогли самостійно. Викликали працівників МНС і з їх допомогою вдалося зняти ОСОБА_7 з ящика щитової. Потім приїздила швидка допомога, його оглядав лікар;
- аналогічними показаннями свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_27 ;
- протоколом про прийняття заяви від ОСОБА_11 про вчинене стосовно неї кримінальне правопорушення від 22 березня 2018 року;
- протоколом огляду місця події від 22 березня 2018 року, а саме: квартири АДРЕСА_2 , де зафіксовано обстановку на місці події, виявлено та зафіксовано місце розташування двох трупів котів, виявлено та вилучено, зокрема: пакет із хомутами білого кольору, два рулони скотчу, фрагменти скотчу з волоссям, сім пластикових хомутів білого кольору, п`ять розірваних хомутів білого кольору, два фрагменти хомутів чорного кольору, фрагменти тканини, змиви СПР на ВЛС;
- постановами слідчого про визнання вищезазначених речей та предметів речовими доказами у справі та долучення їх до матеріалів провадження;
- висновком судово-медичної експертизи № 09-1990/2018р. від 10 травня 2018 року, згідно з яким у ОСОБА_11 встановлені тілесні ушкодження, що утворилися від травматичної дії тупих твердих предметів, за механізмом удар чи удар-здавлення;
- висновком судово-ветеринарної експертизи № 05-2018р. від 30 травня 2018 року, згідно з яким смерть двох кішок, сірої та рудої масті, домашніх, безпородних, настала в результаті обмеження їм доступу до свіжого повітря, дії, які призвели до такого обмеження, що причинили смерть з тяжкими стражданнями тварин, ушкодження на тілі кішки рудої масті, які утворилися зажиттєво, є болісними і спричинили страждання тварини;
- висновком судово-медичної експертизи № 09-2296/2018 від 04 червня 2018 року, згідно з яким у ОСОБА_9 на момент її огляду тілесних ушкоджень та їх слідів не виявлено. Цілісність дівочої пліви не порушена, але анатомічна будова якої (розтяжима, піддатлива) не виключає можливості здійснення статевого акту і без порушення її цілісності;
- висновком судово-психіатричної експертизи № 438 від 30 травня 2018 року, згідно з яким ОСОБА_7 на час проведення експертизи страждає на хронічне психічне захворювання у формі дисоціального розладу особистості. У період часу, якому відповідають правопорушення, ОСОБА_7 перебував у стані вищевказаного хронічного психічного захворювання, поза тимчасового розладу психічної діяльності. Міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На час проведення експертизи ОСОБА_7 за своїм психічним станом застосування примусових заходів медичного характеру не потребував;
- протоколом № 14 позачергового засідання Ради профілактики правопорушень ХЗОШ № 153 від 22 березня 2018 року, згідно з яким на засіданні школи було розглянуто інформацію, яку повідомила ОСОБА_9 ,учениця 7-А класу, щодо стосунків у її родині;
- додатковим протоколом огляду місця події від 18 квітня 2018 року, а саме: квартири АДРЕСА_2 , та фототаблицею до нього, згідно з яким були виявлені та вилучені предмети схожі на пістолет і глушник.
- протоколом огляду місця події від 24 квітня 2018 року, а саме: під`їзду № 2 будинку АДРЕСА_2 , згідно з яким було виявлено та вилучено ніж господарсько-побутового призначення з нержавіючої сталі, з дерев`яною ручкою, який був упакований у паперовий конверт.
- протоколом огляду предмета від 24 квітня 2018 року, а саме ножа господарсько-побутового призначення;
- речовими доказами, таким як пістолет МР 654-К, калібр 4,5 мм, № НОМЕР_1 з глушником, набої до нього, ніж побутовий, простирадло, жіноча сорочка, хомути, фрагменти тканин, два рулони скотчу, рушник. У ході огляду речових доказів потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в суді зазначили, що саме цим пістолетом та ножем ОСОБА_7 погрожував їм під час вчинення злочинів, а скотч, пластикові стяжки, фрагменти тканини використовував як знаряддя злочину.
Так, під час судового засідання в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень не визнав та зазначив, що погано пам`ятає події, які відбулися з ним 22 березня 2018 року й напередодні, бо перебував у «дисоціативному ступорі». Ніяких статевих зносин із ОСОБА_9 у присутності її матері, з ОСОБА_8 у присутності її дітей не мав, нікого не ґвалтував та не позбавляв волі. Насильство і знущання щодо тварин не застосовував. Вважає, що його «підставили» Полушкіни за неповернуту суму позики в розмірі 35 000 грн.
Разом з тим суди першої та апеляційної інстанцій позицію обвинуваченого ОСОБА_7 про невизнання винуватості оцінили критично, зазначивши при цьому, що вина обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом», підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, безпосередньо досліджених у судовому засіданні.
Так, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що потерпілі ОСОБА_11 , ОСОБА_8 та малолітня ОСОБА_9 надали показання щодо вчинення ОСОБА_7 стосовно них насильницьких дій сексуального характеру, які охоплюються ч. 2 ст. 156, ч. 2, ч. 4 ст. 152 КК України. Їхні показання об`єктивно підтверджуються показаннями свідків, які є працівниками школи, де навчається малолітня потерпіла ОСОБА_9 , а також інших свідків, зокрема ОСОБА_19 , який є працівником служби «102».
Цей суд також слушно зауважив, що зазначені особи хоча і не були свідками безпосередніх подій, проте їхні показання стосуються обставин вчинених злочинів, оскільки засвідчують психологічний та фізичний стан потерпілих безпосередньо після вчинених щодо них насильницьких дій, стан самого обвинуваченого після вчинення ним злочинів, а також обставини, наявні в родині Полушкіних, які спричинені тривалими насильницькими діями ОСОБА_7 . Вказані показання повністю узгоджуються з показаннями потерпілих.
Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що хоча за висновком експертизи на тілі малолітньої потерпілої ОСОБА_9 немає ознак фізичного насильства, це не означає, що обвинувачений не здійснював щодо неї дій сексуального насильства. Тобто, як слушно зауважив цей суд, якщо постраждала відчувала страх застосування насильства, їй погрожували, навіть якщо кривдник не застосовував безпосередньо фізичного насильства, то в цьому випадку також наявні в діях особи ознаки складу злочину, передбаченого ст. 152 КК України.
Погоджуючись із висновком місцевого суду в цій частині, апеляційний суд зауважив, що на підтвердження того факту, що потерпілі відчували загрозу своїй безпеці та насильницькі дії обвинуваченим ОСОБА_7 щодо них вчинин саме із застосуванням фізичного насилля і з погрозою їх застосування, вказують, зокрема, виявлені за місцем їхнього спільного проживання предмети: рулони скотчу, фрагменти скотчу з волоссям, хомути, пістолет, глушник та ніж.
Так, відповідно до положень ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 22 КПК України суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
При цьому оцінюючи в сукупності зібрані та досліджені докази, суди зауважили, що сторона захисту не навела жодної обставини, на підставі якої можна було б піддати сумніву вказані докази, надані на підтвердження вини ОСОБА_7 .
Разом з тим, Суд доходить переконання, що всупереч доводам засудженого, зазначений висновок судів хоч і є некоректним, однак з матеріалів справи вбачається, що тягар доказування не покладався на сторону захисту, а навпаки протягом усього судового розгляду доказування винуватості засудженого провадилося саме стороною обвинувачення.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав вважати, що судами попередніх інстанцій було порушено презумпцію невинуватості.
Крім того, варто зауважити, що доводи касаційної скарги засудженого про те, що суди не перевірили причетності ОСОБА_11 та ОСОБА_8 до вчинення цих кримінальних правопорушень, також не можна вважати слушними, оскільки за приписами ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Також, усупереч посиланням ОСОБА_7 , у матеріалах справи наявні присяги потерпілих ОСОБА_11 (т. І, а.с. 58), ОСОБА_9 (т. І, а.с. 73) про надання правдивих відомостей, а із журнала судового засідання від 01 серпня 2018 року вбачається, що потерпіла ОСОБА_8 також приводилася судом до присяги (т. І, а.с. 76 - 80).
Колегія суддів погоджується з наведеними у оскаржуваних рішеннях висновками щодо визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, оскільки такі висновки суди зробили, виходячи з усього комплексу встановлених під час судового розгляду фактичних обставин кримінального правопорушення.
Щодо доводів касаційної скарги, що жодна з проведених судово-медичних експертиз не дала чіткої відповіді на поставлені запитання, а деякі відповіді експертів мають характер припущення; судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про проведення хімічної експертизи.
Як вже зазначалося вище, суди обґрунтовували свої висновки в частині винуватості ОСОБА_7 , зокрема, висновками судово-медичних експертиз, а саме: № 09-1990/2018р. від 10 травня 2018 року, згідно з яким у ОСОБА_11 встановлено тілесні ушкодження, що утворилися від травматичної дії тупих твердих предметів, за механізмом удар чи удар-здавлення, та № 09-2296/2018 від 04 червня 2018 року, згідно з яким у ОСОБА_9 на момент її огляду тілесних ушкоджень та їх слідів не виявлено. Цілісність дівочої пліви не порушена, але анатомічна будова якої (розтяжима, піддатлива) не виключає можливості здійснення статевого акту і без порушення її цілісності.
Спростовуючи доводи сторони захисту і в цій частині, слід зазначити, що суд апеляційної інстанції у своєму рішенні доречно зазначив, що висновки судово-медичних експертиз зроблені компетентними спеціалістами, є повними, у них надано чіткі відповіді на поставлені запитання, є науково обґрунтованими та такими, що за своїм змістом узгоджуються з обставинами цього кримінального провадження й іншими доказами.
Цей суд також зауважив, що вказані висновки експертів є беззаперечними та не викликають сумніву, отримані з дотриманням встановленого порядку, мають значення для цього кримінального провадження та за клопотанням сторони захисту були роз`яснені безпосередньо під час судового засідання експертами ОСОБА_45 і ОСОБА_46 .
Разом з тим Суд, вважає за необхідне зазначити, що відмова у задоволенні клопотання про проведення хімічної експертизи за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності такого дослідження у справі не свідчить про порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги в цій частині не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів.
Водночас, як уже зазначалося вище, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.
Щодо доводів засудженого, що протоколи огляду місця події від 22 березня, 18 та 24 квітня 2018 року й речові докази є недопустимими доказами, а частина цих доказів не було відкрито обвинуваченому в порядку ст. 290 КПК України
Так, в основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні перебувати права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.
На користь відповідного висновку свідчить зміст ст. 87 КПК України, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з ч. 1 цієї статті недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Частинами 2 і 3 цієї статті передбачено безальтернативний обов`язок суду констатувати істотне порушення прав людини і основоположних свобод і визнати недопустимими засоби доказування, отримані: в результаті процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, здійснених без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози його застосування; з порушенням права особи на захист; з показань чи пояснень, відібраних із порушенням права особи відмовитися від давання показань і не відповідати на запитання, або без повідомлення про таке право; з порушенням права на перехресний допит; з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування та прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; в результаті обшуку житла чи іншого володіння особи, якщо до проведення даної слідчої дії не було допущено адвоката.
З наведеного випливає, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України).
Отже, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України.
З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.
Так, Суд вважає необґрунтованими доводи засудженого про те, що протоколи огляду місця події є недопустимими доказами, оскільки були складені з порушенням КПК України, а речові докази - пістолет і ніж були вилучені більше ніж через місяць після затримання ОСОБА_7 з тієї ж квартири, яку вже оглядали працівники поліції.
Огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з`ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину.
За змістом статей 214, 223, 237 КПК України огляд є слідчою дією, хід якої оформлюється протоколом.
Так, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду, дійшов переконання, що проведені під час досудового розслідування огляди місця події від 22 березня, 18 та 24 квітня 2018 року, а також протоколи, складені за результатами цих слідчих дій, відповідають вимогам статей 223, 237, 104 КПК України, а вилучені речові докази зібрані без порушень процесуального закону.
Обґрунтовуючи своє рішення в цій частині, апеляційний суд зазначив, що 22 березня 2018 року, в день внесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_11 , було проведено перший огляд місця події, а саме квартири АДРЕСА_2 . Під час цієї слідчої дії на місці вчинення злочину було виявлено ряд предметів, які постановою слідчого від 23 березня 2018 року визнані речовими доказами.
Цей суд також зауважив, що зазначений огляд був легалізований ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 23 березня 2018 року.
Крім того, як встановлено судом і підтверджено матеріалам кримінального провадження, 18 квітня 2018 року за заявою потерпілої ОСОБА_8 був проведений додатковий огляд місця події зазначеної квартири. Під час слідчої дії були виявлені та вилучені предмети, схожі на пістолет і глушник, які визнано речовими доказами. Надалі огляд житла також було легалізовано ухвалою слідчого судді від 26 квітня 2018 року відповідно до вимог статей 234, 235, 237 КПК України.
При цьому апеляційний суд слушно зазначив, що огляд місця події, оформлений протоколом від 24 квітня 2018 року, був здійснений у під`їзді поза межами житла чи іншого володіння особи, тому участь понятих у проведенні цієї слідчої дії є необов`язковою відповідно до статей 237 , 223 КПК України. У ході вказаного огляду було виявлено та вилучено ніж господарсько-побутового призначення з нержавіючої сталі, з дерев`яною ручкою, який був упакований у паперовий конверт і яким, зі слів ОСОБА_8 , ОСОБА_7 погрожував їй та її матері 22 березня 2018 року.
Також суд апеляційної інстанції ґрунтовно зауважив, що положення процесуального законодавства не містить жодних заборон щодо проведення повторних оглядів місця події. Слідчий, виходячи з обставин кримінального провадження, вільний у виборі того обсягу і виду слідчих дій, які необхідно провести для досягнення цілей цього кримінального провадження.
У зв`язку з викладеним апеляційний суд дійшов переконливого висновку, що проведення повторних оглядів, які були здійснені після проведення ряду слідчих дій, зокрема допиту свідків і потерпілих, не викликає сумнівів у їх доцільності та законності, а огляд 24 квітня 2018 року було проведено на міжсходовому майданчику між другим і третім поверхами під`їзду № 2 за місцем проживання потерпілих, тобто в місці, де первинний огляд не проводився.
Більше того, за наявності згоди особи, яка володіє приміщенням, закон не вимагає звернення до слідчого судді за відповідним дозволом (ч. 1 ст. 233 КПК України).
На думку Верховного Суду, не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про те, що дозвіл на проведення оглядів місця події не було надано власницею квартири, де проводилися відповідні огляди, оскільки як вже неодноразово зазначав суд касаційної інстанції, положення ст. 223 КПК Українине мають на меті вирішення питань власності. Вони захищають особу від необґрунтованого втручання у сферу її приватності, на яке вона вправі розраховувати у своєму житлі або іншому володінні. Термін «особа, яка володіє» в ч. 1 ст. 233 КПК Україниохоплює більш широке коло осіб, ніж титульний власник або особа, володіння якої ґрунтується на певних договірних чи інших законних підставах (див. постанови Верховного Суду від 08 грудня 2020 року у справу № 278/1306/17, від 01 листопада 2022 року у справі № 344/2995/15-к, від 20 червня 2023 року у справі № 756/16122/21).
Разом з тим як убачається з матеріалів провадження, дозвіл на проведення огляду від 22 березня 2018 року був наданий ОСОБА_11 , яка відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є власницею частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . (т.І, а.с. 36-37, к/п), а дозвіл на проведення огляду місця події від 18 квітня 2018 року надавався ОСОБА_8 , яка є дочкою ОСОБА_11 та постійно проживала у вказаній квартирі, тобто була тимчасовим володільцем, а отже доводи касаційної скарги у цій частині також є безпідставними.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що посилання сторони захисту на порушення порядку відкриття доказів у кримінальному провадженні та неможливість їх прийняття, згідно з ч. 12 ст. 290 КПК України, є необґрунтованими. Такого висновку цей суд дійшов з огляду на те, що вказані доводи спростовуються протоколами про надання доступу до матеріалів досудового розслідування, у яких підозрюваний ОСОБА_7 власноручно написав, що ознайомлений з матеріалами провадження в повному обсязі.
При цьому колегія суддів уважає за необхідне зауважити, що в матеріалах кримінального провадження також відсутні будь-які відомості про те, що сторона захисту на стадії досудового розслідування порушувала питання про надання їй додаткових матеріалів, а саме речових доказів. Більше того, у протоколі про надання доступу до матеріалів досудового розслідування, який наявний у матеріалах справи, ОСОБА_7 зазначив, що жодних заяв та клопотань не має (т. ІІІ, а.с. 127, 128, к/п).
Разом з тим Суд звертає увагу, що доводи засудженого в цій частині також не можна вважати обґрунтованими з огляду на те, що вони не містять посилань на конкретні норми КПК України, які, на його думку, порушені під час проведення вказаних слідчих дій, не зазначено, в чому ці порушення проявилися і як вони вплинули на законність та обґрунтованість судових рішень.
Варто зауважити, що саме собою посилання ОСОБА_47 на те, що речові докази, долучені до справи, були неналежним чином оформлені та зібрані з порушенням КПК України, не може автоматично свідчити про наявність будь-яких істотних порушень, відповідно до ст. 412 КПК України.
Щодо доводів засудженого про те, що його було піддано фізичному та психологічному впливу з боку органів досудового розслідування
ЄСПЛ послідовно зазначає, що в тих справах, коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана неналежному поводженню зі сторони суб`єктів владних повноважень усупереч ст. 3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити у світлі загального обов`язку держави відповідно до ст.і 1 цієї Конвенції, вимагає, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування (див. рішення у справі Kobets v. Ukraine, 14 February 2008).
Особа, яка робить таку заяву, має повідомити фактичні обставини поводження з нею і надати їм певне підтвердження або, якщо це неможливо з об`єктивних причин, інформацію, яка дасть можливість її перевірити і отримати підтвердження заяви. Хоча на заявника не може покладатися надмірний тягар обґрунтування заяви, однак він має надати інформацію, яка хоча б prima facie (з першого погляду) давала підстави для висновку про те, що погане поводження могло мати місце (див., наприклад, рішення Dmitriy Valentinovich Goryanoy against Ukraine (dec.), § 27 - 29, 15 October 2019).
За відсутності будь-якої інформації, яка піддається перевірці, заява про погане поводження не може бути визнана «обґрунтованою» і, таким чином, не створює обов`язку щодо її розслідування (див, постанови Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 317/2389/17, провадження № 51-4935км19; від 26 травня 2020 року у справі № 234/9575/19, провадження № 51-5690км19; від 19 листопада 2020 року у справі № 640/9837/18, провадження № 51-1539км20; від 29 жовтня 2019 року у справі № 515/2020/16-к, провадження № 51-2904км18 та інші).
У своїй касаційній скарзі ОСОБА_7 зазначає, що він звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо факту застосування до нього працівниками поліції фізичної сили та на підставі листа омбудсмена за вказаним фактом було відкрито кримінальне провадження № 42018221080000231.
Разом з тим апеляційний суд обґрунтовано не взяв до уваги посилань ОСОБА_7 щодо застосування працівниками правоохоронних органів до нього незаконного впливу та дійшов слушного висновку про те, що такі доводи спростовуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а саме постановою старшого слідчого першого слідчого відділу СУ прокуратури Харківської області про закриття кримінального провадження від 19 жовтня 2018 року за відсутністю в діянні працівників Новобаварського ВП ГУНП в Харківській області, які здійснювали конвоювання підозрюваного ОСОБА_7 , складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України.
Варто зауважити, що в касаційній скарзі засуджений, крім загальних тверджень про здійснення на нього тиску, не повідомив будь-яких інших фактичних обставин щодо застосування до нього недозволених методів досудового розслідування.
З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відхилили наведені доводи сторони захисту.
Щодо доводів касаційної скарги про порушення судами порядку визначення складів судів
У касаційній скарзі засуджений зазначає, що відповідно до звіту автоматизованого розподілу справи було визначено певних суддів, які виключені з розподілу через відсутність у них відповідної спеціалізації, а в матеріалах справи відсутня інформація, на підставі чого було здійснено заміну відповідних суддів.
Колегія суддів уважає безпідставними вказані доводи касаційної скарги виходячи з такого.
Згідно з ч. 2 ст. 31 КПК України (у редакції, чинній станом на 18 червня 2018 року) кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше 10 років, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, а саме протоколу щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 червня 2023 року, після надходження обвинувального акта до суду першої інстанції призначення не відбулося через нестачу потрібної кількості суддів для розподілу справи (т. І, а.с. 1).
Відповідно до звіту про неможливість розподілу справи між суддями від 18 червня 2023 року, зокрема, суддів ОСОБА_48 та ОСОБА_49 виключено з розподілу через відсутність спеціалізації, суддю ОСОБА_50 через закінчення періоду повноважень (т. І, а.с. 2 - 7).
Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 18 червня 2023 року обрано головуючого суддю ОСОБА_51 (т. І, а.с. 8).
Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 18 червня 2023 року визначено головуючого суддю ОСОБА_51 та суддів ОСОБА_48 і ОСОБА_49 (т. І, а.с. 9).
Водночас § 1 Гл. 3 Розд. 1 КПК України не встановлює обов`язку суду включати в автоматизований розподіл справ лише суддів із судової палати з розгляду кримінальних проваджень відповідного суду.
Отже, Суд зауважує, що відсутність у суддів ОСОБА_48 та ОСОБА_49 відповідної спеціалізації не виключає можливості їх участі у розгляді кримінального провадження у складі колегії суддів.
Надалі розпорядженням керівника апарату Жовтневого районного суду м. Харкова № 01-04/138 від 25 вересня 2018 року (т. І, а.с. 128) вирішено здійснити заміну судді ОСОБА_49 у складі судової колегії, оскільки 27 вересня 2018 року було призначене судове засідання щодо вирішення питання про доцільність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , а суддя ОСОБА_49 перебувала на лікарняному.
На підставі вказаного розпорядження здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями (протокол від 25 вересня 2023 року) та замінено суддю ОСОБА_49 на суддю ОСОБА_52 (т. І, а.с. 127).
Разом з тим із журналу судового засідання від 02 жовтня 2018 року вбачається, що обвинувачений та його захисник безпосередньо під час судового розгляду висловили думку, що вважають за можливе продовжити розгляд справи в новому складі колегії суддів (т. І, а.с. 150 - 152).
Враховуючи викладене, Верховний Суд не вбачає порушень процесуального закону під час визначення складу колегії суддів у ході розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_7 у суді першої інстанції.
Щодо доводів засудженого, що всупереч приписам ч. 1 ст. 439 КПК України, до складу колегії суддів апеляційного суду було вдруге обрано суддю ОСОБА_13 після скасування ухвали Харківського апеляційного суду від 02 березня 2021 року постановою Верховного Суду від 09 грудня 2021 року, Суд зазначає таке.
Так, згідно з ч. 1 ст. 439 КПК України після скасування вироку або ухвали судом касаційної інстанції суд першої або апеляційної інстанції здійснює судове провадження згідно із загальними вимогами, передбаченими цим Кодексом, в іншому складі суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 76 КПК України суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду апеляційної інстанції.
Так, з матеріалів справи вбачається, що після надходження до Харківського апеляційного суду матеріалів кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 для розгляду апеляційних скарг обвинуваченого, захисника та прокурора було здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями (протокол від 24 квітня 2020 року) та визначено склад колегії суддів: головуючий суддя ОСОБА_53 , судді ОСОБА_54 та ОСОБА_13 (т. ІV, а.с. 2).
Разом з тим відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 грудня 2020 року було замінено суддів ОСОБА_54 та ОСОБА_13 на нових суддів ОСОБА_55 та ОСОБА_56 (т. ІV, а.с. 64) на підставі Розпорядження керівника апарату Харківського апеляційного суду № 10307 від 07 грудня 2020 року через зайнятість вказаних суддів в інших кримінальних провадженнях (т. ІV, а.с. 63).
При цьому, Суд зауважує, що за матеріалами провадження, жодного судового засідання за участю судді ОСОБА_13 у складі вказаної судової колегії проведено не було.
Після повернення матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_7 до Харківського апеляційного суду на новий розгляд було здійснено автоматизований розподіл справи між суддями (протокол від 05 січня 2022 року) та визначено колегію суддів у складі головуючого судді ОСОБА_13 , суддів ОСОБА_57 (замінена 03 лютого 2022 року на суддю ОСОБА_58 ) та ОСОБА_59 (т. VІ, а.с. 5).
З огляду на викладене колегія суддів не вбачає порушень процесуального закону і під час визначення складу колегії суддів у суді апеляційної інстанції, оскільки суддя ОСОБА_13 під час першого апеляційному розглядіжодним чином не здійснював дослідження фактичних обставин кримінального провадження щодо ОСОБА_7 та не висловлював своєї правової позиції стосовно цього кримінального провадження.
Щодо доводів касаційної скарги засудженого про те, що апеляційний суд, усупереч вимогам ст. 404 КПК України, відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторне дослідження обставин, які місцевим судом досліджено не повністю та з порушеннями
Так, згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Норми ч. 3 ст. 404 КПК України зобов`язують суд апеляційної інстанції провести повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, лише коли суд першої інстанції дослідив ці обставини неповно або з порушеннями. Сама собою незгода захисника із висновками суду, зробленим на підставі досліджених доказів, не може бути безумовною підставою для повторного дослідження тих самих доказів апеляційним судом за відсутності обставин, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України.
Тобто для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, кримінальний процесуальний закон визнає обов`язковою наявність (сукупність) як відповідного процесуального приводу (клопотання учасника судового провадження), так і однієї із закріплених у законі умов (неповнота дослідження зазначених обставин або наявність певних порушень у ході їх дослідження), які можна розглядати як фактичну підставу для такого дослідження.
При цьому сама лише незгода учасника судового провадження з оцінкою певних конкретних доказів не може бути підставою для їхнього обов`язкового повторного дослідження.
Відмова ж у задоволенні клопотання за відсутності аргументованих доводів щодо необхідності повторного дослідження доказів у справі не свідчить про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону або неповноту судового розгляду.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції, слушно зазначив, що докази у справі були належним чином досліджені під час розгляду в суді першої інстанції, є належними та допустимими відповідно до вимог статей 84 - 86 КПК України, оцінені судом згідно зі ст. 94 КПК України, та в своїй сукупності спростовують доводи захисника про не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2, ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 299 КК України.
Щодо доводів засудженого, що в матеріалах кримінального провадження відсутній ряд процесуальних документів, а деякі з документів не містять відтиску печатки
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги в цій частині засуджений зазначає, що в матеріалах кримінального провадження відсутні доручення про проведення досудового розслідування, повідомлення про початок досудового розслідування, про проведення досудового розслідування, постанови про призначення групи прокурорів, про створення слідчої групи, про об`єднання матеріалів досудового розслідування щодо кримінальних правопорушень, передбачених статтями ч. 2 ст. 146 та ч. 2 ст. 152 КК України, а також немає печаток на процесуальних документах, тобто, на думку ОСОБА_7 , досудове розслідування проводилося неуповноваженими особами, внаслідок чого є недопустимими отримані ними докази.
Колегія суддів не може погодитися з такими доводами останнього.
Так, рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою на те особою.
Процесуальне рішення керівника відповідного органу досудового розслідування про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, має відповідати вимогам ст. 110 КПК України. При цьому, враховуючи вимоги ч. 6 вказаної статті, таке рішення повинно бути виготовлене на офіційному бланку та підписане службовою особою, яка його прийняла. (див. постанову об`єднаної палати Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20, провадження № 51-1353кмо21).
Разом з тим кримінальним процесуальним законом не передбачено скріплення прокурором вказаних процесуальних документів печаткою.
Так, усупереч доводам засудженого матеріали кримінального провадження містять повідомлення про початок досудового розслідування від 22 березня 2018 року (т. І, а.с. 6, к/п), постанову про призначення групи прокурорів від 22 березня 2018 року (т. І, а.с. 7, к/п), постанову про створення слідчої групи від 22 березня 2018 року (т. І, а. с. 8 - 9), у кримінальному провадженні, внесеного 28 березня 2018 рокудо ЄРДР під № 12018220500000593, а також доручення про проведення досудового розслідування 22 березня 2018 року (т. І, а. с. 48, к/п), повідомлення про початок досудового розслідування від 22 березня 2018 року (т. І, а. с. 49, к/п), постанову про призначення групи прокурорів від 22 березня 2018 року (т. І, а. с. 51, к/п) у кримінальному провадженні, внесеному 28 березня 2018 року до ЄРДР за № 12018220500000594.
Як убачається з указаних процесуальних документів проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018220500000593 було доручено слідчим ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 та ОСОБА_64 , а процесуальне керівництво - прокурорам ОСОБА_65 , ОСОБА_66 та ОСОБА_67 . Крім того, у кримінальному провадженні № 12018220500000594 процесуальне керівництво було також доручено цим самим прокурорам.
При цьому вказані кримінальні провадження постановою про об`єднання матеріалів досудових розслідувань від 23 березня 2018 року (т. І, а. с. 52-53, к/п) були об`єднані в одне провадженняпід № 12018220500000593.
Положеннями КПК України, у тому числі ст. 217, не передбачено повторного призначення слідчого або прокурора у кримінальному провадженні, яке було виділено або об`єднано з іншим, якщо після початку досудового розслідування вже було визначено слідчого чи групу слідчих для його проведення.
Оскільки слідчі ОСОБА_68 , ОСОБА_69 , ОСОБА_70 , ОСОБА_63 та ОСОБА_71 були уповноважені на проведення досудового розслідування, а прокурори ОСОБА_65 , ОСОБА_72 та ОСОБА_73 були уповноважені на здійснення процесуального керівництва досудового розслідування в рамках обох кримінальних проваджень, то після їх об`єднання в одне провадження не було необхідності виносити нові постанови про призначення слідчого та прокурора.
Такі висновки узгоджуються з послідовною практикою Верховного Суду (див. постанови Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 206/4419/17, від 26 вересня 2023 року у справі № 382/646/19).
Слід зазначити, що Суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17, провадження № 13-3кс22).
Разом з тим відповідно до реєстру матеріалів досудового розслідування досудове розслідування здійснювалося виключно слідчими ОСОБА_74 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_63 та ОСОБА_77 , а процесуальне керівництво досудового розслідування - виключно прокурорами ОСОБА_65 , ОСОБА_78 та ОСОБА_73 (т. ІІІ, а.с. 136 - 145, к/п).
Водночас сама лише відсутність у вказаних процесуальних документах зазначення правової кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 146 та ч. 2 ст. 152 КК України,на думку Суду, не може свідчити про неповноважність слідчих та прокурорів, оскільки усе досудове розслідування провадилося за ч. 2 ст. 146, ч. 2, ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 156, ч. 1 ст. 299 КК України, про що свідчать наявні в матеріалах кримінального провадження, зокрема, витяг з ЄРДР від 28 березня 2018 року під № 12018220500000593, повідомлення про нову підозру (т. ІІІ, а.с. 100 - 106, к/п), обвинувальний акт (т. ІІІ, а.с. 129 - 135, к/п).
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що незгода засудженого з процесуальним вирішенням його заяв про відвід прокурорів з вказаних вище підстав не свідчить про порушення судами вимог кримінального процесуального закону.
При цьому, варто зауважити, що засуджений у касаційній скарзі також не вказує на те, яким саме чином зазначені обставини вплинули на допустимість чи достовірність зібраних доказів.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що під час досудового розслідування було порушено його право на захист
Забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого і виправданого у кримінальному провадженні - одна з найважливіших гарантій захисту прав і свобод людини та громадянина, закріплених ст. 59, ч. 2 ст. 63, п. 5 ч. 3 ст.129 Конституції України та міжнародними актами, які є частиною національного законодавства щодо прав людини і основоположних свобод (ст. 11 Загальної декларації прав людини; ч. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; ч. 3 ст. 6 Конвенції).
У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що сумлінне забезпечення здійснення прав, гарантованих ст. 6 Конвенції, є обов`язком держави. Адекватний захист обвинуваченого як у суді першої інстанції, так і в суді вищої інстанції має вирішальне значення для справедливості в системі кримінального судочинства.
Так, обґрунтовуючи доводи в цій частині засуджений у касаційній скарзі, зокрема, зазначає, що в обвинувальному акті відсутні відомості щодо його показань, щодо висновків експертів та докази його провини з посиланням на аркуші справи, а також не містить відтиску печатки органів прокуратури й інших обов`язкових реквізитів, що порушило його право на захист.
Основним документом кримінальної справи є обвинувальний акт, вимоги до якого ставляться ст. 291 КПК України.
Питання відповідності обвинувального акта приписами КПК Україниз огляду на положення ст. 314 цього Кодексу вирішує суд першої інстанції під час підготовчого судового засідання, який, як вбачається з матеріалів провадження, перевірив відповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК Україниі не знайшов підстав для прийняття рішень, передбачених пунктами 1 - 4 ч. 3 ст. 314 зазначеногоКодексу.
Разом з тим апеляційний суд під час нового апеляційного розгляду, враховуючи вказівки Верховного Суду, викладені у постанові 09 грудня 2021 року,слушно зауважив, що стороною обвинувачення дотримано вимоги ст. 291 КПК України, обвинувальний акт містить всі необхідні відомості. А тому посилання сторони захисту на відсутність в обвинувальному акті даних, які стали підставою для початку кримінального провадження, його показань, які він надавав під час досудового розслідування, та інших відомостей, що у свою чергу потягло порушення його права на захист, є безпідставними та такими, що не узгоджуються із чинним законодавством.
Водночас, посилання засудженого на те, що захисник ОСОБА_12 неналежно виконувала свої обов`язки щодо його захисту також є безпідставними.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей із використанням власних процесуальних прав і кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність. (див., наприклад постанови від 15 вересня 2022 року у справі № 127/4430/18, від 24 травня 2021 року у справі № 706/882/19, та інші).
Відповідно до статей 59, 63 Конституції Українипідозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 2 ст. 20 КПК Українислідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов`язані роз`яснити підозрюваному, обвинуваченому його права та забезпечити право на кваліфіковану правову допомогу з боку обраного ним або призначеного захисника.
Пунктом 3 ч. 3 ст. 42 КПК України встановлено, що підозрюваний, обвинувачений має право, в тому числі, на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження, а також на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв`язку з відсутністю коштів на її оплату.
Реалізація права на відмову від захисника та відповідна процедура визначена ст. 54 КПК України, частинами 1 та 3 якої, зокрема, передбачено, що підозрюваний, обвинувачений має право відмовитися від захисника або замінити його, проте відмова від захисника не приймається у випадку, якщо його участь є обов`язковою. У такому випадку, якщо підозрюваний, обвинувачений відмовляється від захисника і не залучає іншого захисника, захисник повинен бути залучений у порядку, передбаченому ст. 49 цього Кодексу, для здійснення захисту за призначенням.
Отже, на усіх стадіях кримінального провадження закон забезпечує особі, яка підозрюється, обвинувачується або засуджена у вчиненні кримінального правопорушення, можливість мати захисника як обраного нею так і призначеного їй. Забезпечено таку особу й можливістю відмовитися від захисника або замінити його відповідно до вимог процесуального закону.
Разом з тим суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні слушно зауважив, що твердження ОСОБА_7 про порушення його права на захист не знайшли свого підтвердження під час потворного апеляційного перегляду вироку суду, оскільки під час досудового розслідування та судового розгляду останній відмовився від щонайменше чотирьох захисників. Були задоволені клопотання про відводи захисників та призначені інші відповідно до вимог процесуального закону.
Матеріали кримінального провадження свідчать, що адвокати брали активну участь у захисті прав та інтересів свого підзахисного як під час досудового розслідування, так і в ході судового розгляду, а саме: подавали заяви, клопотання, адвокатські запити, апеляційні та касаційні скарги в інтересах ОСОБА_7 .
З огляду на викладене, та обставина, що суди першої і апеляційної інстанцій ухвалили рішення не на користь засудженого, не свідчить про неефективність захисту.
Крім того засуджений у касаційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не надав йому достатнього часу для підготовки до судових дебатів, чим також порушив його право на захист.
Так, відповідно до положень ст. 363 КПК Українипісля з`ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами головуючий у судовому засіданні з`ясовує в учасників судового провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме. У разі заявлення клопотань про доповнення судового розгляду суд розглядає їх, у зв`язку з чим має право ставити запитання сторонам чи іншим учасникам кримінального провадження. За відсутності клопотань або після вирішення клопотань, якщо вони були подані, суд постановляє ухвалу про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.
Відмова суду відкласти судові дебати у зв`язку з необхідністю їх підготовки є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону відповідно до положень ч. 1 ст. 412 КПК України (див. постанову Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 643/2909/17).
Так, суд апеляційної інстанції слушно зауважив, що змістом звукозапису судового засідання від 23 грудня 2019 року та даними журналу судового засідання підтверджується, що клопотання сторони захисту про надання часу для підготовки до судових дебатів було судом задоволено, і судовий розгляд відкладено на 10 січня 2020 року, тобто на 18 днів, чого не оспорює і сам засуджений.
Разом з тим місцевий суд визнав заявлене 10 січня 2020 року ОСОБА_7 клопотання про надання йому ще додаткового часу для підготовки до судових дебатів зловживанням обвинуваченим процесуальними правами, оскільки дійшов обґрунтованого переконання, що наданий судом строк у 18 днів для підготовки до судових дебатів є достатнім.
Так, під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав усупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи встановлення явної неповаги до суду чи учасників справи (див. постанову Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19, провадження № 61-14448св20).
При цьому Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що з урахуванням того, що судовий розгляд у суді першої інстанції тривав досить довгий час (обвинувальний акт до місцевого суду було передано 18 червня 2018 року), а отже у ОСОБА_7 було достатньо часу для підготовки до судових дебатів, які відбулися лише 10 січня 2020 року.
Таким чином, на думку колегії суддів, цей суд вжив усіх необхідних заходів для забезпечення реалізації права на виступ засудженого в судових дебатах, забезпечив рівні умови для реалізації сторонами процесуальних прав, дотримався принципу юридичної рівності, надав розумну можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище стосовно другої сторони та не порушив право ОСОБА_7 на захист.
Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції, всупереч принципу змагальності сторін, було обмежено засудженого протягом усього судового розгляду в оголошенні заявлених ним відповідних клопотань, оскільки усі клопотання сторони захисту були розглянуті з підстав, викладених у них письмово, а обмеження часу для їх оголошення не є порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Варто зауважити, що зі змісту касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_7 також ініціював питання про залучення перекладача з української мови на російську.
Разом з тим, під час касаційного розгляду, колегія суддів, заслухавши думку учасників процесу з цього приводу, відмовила у задоволенні вказаного клопотання, зокрема, урахувавши й те, що відповідно до ксерокопії паспорта громадянина України та матеріалів кримінального провадження ОСОБА_7 є громадянином України та проживає на території України. При цьому, слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів того, що на досудовому розслідуванні засуджений порушував такі питання. З аудіозаписів судових засідань суду першої та апеляційної інстанцій, а також у ході минулого касаційного розгляду, убачається, що він розуміє українську мову, надавав зрозумілі відповіді на поставлені йому українською мовою питання.
Більш того, захисник у судовому засіданні не підтвердив, що питання про залучення перекладача раніше порушувалося засудженим під час судового розгляду у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
Підсумовуючи, колегія суддів констатує, що суди забезпечили сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто дотримали положень ст. 22 КПК України, згідно зі ст. 94 КПК Україниповно та всебічно дослідили всі докази, дали їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку.
Колегія суддів уважає, що апеляційний суд повною мірою виконав вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 09 грудня 2021 року, та навів достатні мотиви на спростування всіх доводів, викладених у скаргах сторони захисту.
Таким чином, на переконання колегії суддів касаційного суду, під час нового апеляційного розгляду, суд перевірив доводи апеляційних скарг засудженого та захисника і надав на них вичерпну відповідь, належним чином вмотивував своє рішення з наведенням докладних мотивів.
Решта доводів касаційної скарги засудженого також не спростовує висновки судів першої та апеляційної інстанцій і фактично зводиться до переоцінки доказів й установлених у справі обставин, що в силу вимог ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
У той же час, касаційна скарга ОСОБА_7 не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило чи могли перешкодити судам першої та апеляційної інстанцій ухвалити законні й обґрунтовані судові рішення під час розгляду кримінального провадження з огляду на положення ст. 412 КПК України, а отже і відсутня необхідність скасування чи зміни судових рішень на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України.
Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є законними й обґрунтованими, належним чином вмотивованими, і в повній мірі відповідають приписам статей 370 та 419 КПК України, тому касаційні доводи засудженого в цій частині теж неприйнятні.
Інші ж доводи касаційної скарги не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення, а тому підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 439, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 15 січня 2020 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 28 березня 2023 рокустосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
