ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
У Х В А Л А
"18" травня 2017 р. Справа № 911/1164/13
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Київська м’ясна технологічна компанія”, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Хотів
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Поліс”, м. Біла Церква
про визнання правочину недійсним
в межах провадження у справі № 911/1164/13 про банкрутство ТОВ “Поліс”.
Суддя Лопатін А.В.
за участю представників згідно протоколу судового засідання.
Обставини справи:
У провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/1164/13 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Білоцерківський м’ясокомбінат” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Поліс” про банкрутство, провадження в якій порушено ухвалою від 19.04.2013 р.
03.02.2017 р. від ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія” надійшла заява про визнання договору купівлі-продажу цінних паперів № 8-1 (13БВ) від 01.03.2013 р., укладеного між ТОВ “Поліс” та ТОВ “Селект”.
Ухвалою господарського суду Київської області від 06.02.2017 р. прийнято заяву ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія” до розгляду в межах провадження у справі № 911/1164/13 про банкрутство ТОВ “Поліс”, розгляд заяви призначено на 22.02.2017 р.
22.02.2017 р. через канцелярію господарського суду Київської області розпорядником майна ТОВ “Поліс” подано заяву про застосування строків позовної давності, відзив на заяву.
22.02.2017 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником ПАТ “ОСОБА_1 банк Аваль” подано клопотання, яким останній просить припинити провадження за заявою ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія” про визнання правочину недійсним.
Ухвалою господарського суду Київської області від 22.02.2017 р. розгляд ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія” відкладено, розгляд заяви розпорядника майна боржника про застосування строків позовної давності та розгляд клопотання ПАТ “ОСОБА_1 банк Аваль” про припинення провадження за заявою ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія” про визнання правочину недійсним призначено на 05.04.2017 р.
30.03.2017 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія” подано письмові заперечення.
05.04.2017 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія” подано клопотання про витребування доказів.
Ухвалою господарського суду Київської області від 05.04.2017 р. розгляд заяви ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія”, розгляд заяви розпорядника майна боржника про застосування строків позовної давності та розгляд клопотання ПАТ “ОСОБА_1 банк Аваль” про припинення провадження за заявою ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія” про визнання правочину недійсним відкласти, розгляд клопотання ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія” про витребування доказів призначено на 18.05.2017 р., повторно зобов'язано заявника надати суду оригінали (для огляду) доданих до заяви копій документів, повторно зобов'язано ТОВ “Поліс” надати суду: докази надсилання заявнику копії відзиву у порядку, передбаченому ст. 59 ГПК України.
25.04.2017 р. на адресу господарського суду Київської області від ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія” надійшло клопотання, яким останнє просить суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення із заявою про визнання недійсним правочину; відмовити ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» у задоволенні клопотання щодо припинення провадження за заявою ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія” про визнання недійсним правочину; відмовити розпоряднику майна боржника в задоволенні заяви про застосування строків позовної давності.
В судовому засіданні, заслухавши присутніх представників учасників судового процесу та розглянувши заяву ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія” про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № 8-1 (13БВ) від 01.03.2013 р., укладеного між ТОВ “Поліс” та ТОВ “Селект”, судом встановлено наступне:
ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія” в обґрунтування своєї заяви зазначає наступне:
01.03.2013 р. між ТОВ «Поліс» та ТОВ «Селект» був укладений договір купівлі-продажу цінних паперів № 8-1 (13БВ) на суму 55334455,00 грн. у кількості 6193 одиниці. Предметом даного договору є інвестиційні іменні сертифікати пайового венчурного не диверсифікованого закритого інвестиційного фонду «Концепт» у документарній формі. Проте, як стверджує заявник, укладаючи вищезазначену угоду, сторони завідомо знали, що покупець жодним чином не виконає свої зобов’язання за вказаним договором, оскільки на момент його укладення, сума договору перевищує 55 мільйонів гривень, в той час як, боржник вже мав невиконані зобов’язання на загальну суму 33974434,09 грн., а ринкова вартість всіх активів боржника становить суму до 31209000,00 грн., отже боржник укладаючи вказаний договір прийняв на себе зобов’язання в сумі, що значно перевищує вартість всього його майна.
Крім того, враховуючі дані вказані в аудиторському звіті «про проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства – ТОВ «Поліс», проведеного 23.08.2013 р. заявник дійшов до висновку, що станом на 31.12.2012 р. (за три місяці до укладення недійсного правочину) обсяги виробництва значно скоротились, підприємство мало надкритичну неплатоспроможність, підприємство мало прострочену кредиторську заборгованість, 91,5% основних засобів знаходиться в заставі, а продаж основних засобів не дає можливості підприємству розрахуватися з усіма кредиторами, підприємство не має достатньої кількості активів, які можна було б використовувати для погашення кредиторської заборгованості.
Окрім наведеного вище, заявник зазначає, що відповідно до листа № 132 ТОВ «Сантандер Фінанс» та умов вказаного договору, номінальна вартість емітованих ТОВ «Фінтехнології» цінних паперів станом на 01.03.2013 р., складала 1 (одну) копійку за один інвестиційний сертифікат. В той час як, ТОВ «Поліс» придбало у ТОВ «Селект» такі цінні папери за ціною у 100000 разів більшу за реальну. При цьому ТОВ «Поліс» маючи статутний капітал 7500000,00 грн. та грошові зобов’язання у сумі 33974434,09 грн., взяв на себе ще обов’язок з оплати 55334455,00 грн. за цінні папери, які не є предметом основного виду господарської діяльності ТОВ «Поліс» і не покращило фінансовий стан боржника. Крім того, інвестиційні іменні сертифікати пайового венчурного не диверсифікованого закритого інвестиційного фонду «Концепт» у документарній формі (код ЕДРІСІ 2331336) з 01.01.2013 р. по 01.03.2013 р. включно, не брали участі в торгах, а ТОВ «Фінтехнології» не подавало офіційної інформації відносно емісії цих цінних паперів до офіційного видання SMIDA. Отже, з цих підстав, вказані цінні папери не могли бути предметом договору купівлі-продажу.
Виходячи з наведеного, заявник вважає договір купівлі-продажу цінних паперів № 8-1 (13БВ) від 01.03.2013 р., укладений між ТОВ «Поліс» та ТОВ «Селект», недійсним правочином, який не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, встановленим статтею 203 ЦК України, оскільки даний правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним.
З огляду на викладене, зазначаючи, що договір купівлі-продажу цінних паперів № 8-1 (13БВ) від 01.03.2013 р. укладений між ТОВ «Поліс» та ТОВ «Селект»: укладений протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов’язання, в результаті чого він став неплатоспроможним, а виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник придбав майно за цінами вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов’язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів, заявник, посилаючись на норми ГПК України, ГК України, ЦК України та приписи п. 5 частини першої статті 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів № 8-1 (13БВ) від 01.03.2013 р., укладений між ТОВ «Поліс» та ТОВ «Селект».
Таким чином, ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія”, з метою захисту своїх прав, як кредитора, звернулось з заявою про визнання правочину недійсним у порядку, передбаченому статтею 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", проте крім підстав передбачених вказаною нормою Закону останнє посилається на норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
Як вбачається з матеріалів справи, розпорядником майна боржника подано відзив на заяву ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія” про визнання недійсним правочину (договору купівлі-продажу цінних паперів № 8-1 (13БВ) від 01.03.2013 р.), в яких останній, крім іншого, зазначає, що господарським судом Київської області в рамках справи про банкрутство № 911/1164/13 між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав вже було розглянуто спір, а за результатами прийнято рішення. Окрім вказаного, розпорядник майна посилаючись на приписи статті 20 Закону зазначає, що договір купівлі-продажу цінних паперів № 8-1 (13БВ) від 01.03.2013 р. не може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених вказаною статтею, оскільки в даному випадку відсутні підстави для застосування правових наслідків визнання недійсним договору.
Крім того, ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» подано клопотання, в якому останній посилаючись на приписи статті 80 ГПК України просить суд припинити провадження у даній справі.
Заявником, в свою чергу, подано заперечення на клопотання ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» про припинення провадження у справі та відзив арбітражного керуючого – розпорядника майна боржника.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, встановлено наступне:
Розглянувши клопотання ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» про припинення провадження у справі, з урахуванням заперечень розпорядника майна, які ґрунтуються, серед іншого, на тому, що з даного спору є рішення суду, суд зазначає таке:
Відповідно до частини першої статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо:
1) спір не підлягає вирішенню в господарських судах України;
1-1) відсутній предмет спору;
2) є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;
3) виключено;
4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом;
5) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду;
6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва;
7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.
Як вбачається з матеріалів справи про банкрутство ТОВ «Поліс», 02.08.2013 р. було розглянуто заяву ТОВ “Білоцерківський м’ясокомбінат” про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів від 01.03.2013 р. № 8-1 (13БВ).
Вказана заяву було подано з наступних підстав:
Заявник в заяві, яку було подано в 2013 р. зазначає, що уклавши договір купівлі-продажу цінних паперів № 8-1 (13БВ) від 01.03.2013 р. ТОВ “Поліс” взяло на себе зобов’язання, в результаті чого воно стало неплатоспроможним і виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами повністю стало неможливим. Крім того, заявник стверджує, що всупереч ст. 59, п. і) ст. 41 Закону України “Про господарські товариства” та п. 8.1 статуту ТОВ “Поліс” договір купівлі-продажу цінних паперів № 8-1 (13БВ) від 01.03.2013 р. не було затверджено загальними зборами учасників товариства, що свідчить на недотримання ТОВ “Поліс” вимог цивільного законодавства. В обґрунтування своїх вимог, заявник посилається на ст. 20 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (зокрема - п. 3 ч. 1 ст. 20) та положення ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, що регулюють загальні правові засади визнання правочину недійсним та правові наслідки недійсності правочину.
Так, ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія” є правонаступником ТОВ “Білоцерківський м’ясокомбінат”. Крім того, предмет розгляду заяви, поданої в 2013 р. ТОВ “Білоцерківський м’ясокомбінат” та заяви, яка наразі розглядається судом є аналогічним. Разом з тим, в обґрунтування заяви ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія” про визнання недійсним правочину (договору купівлі-продажу цінних паперів № 8-1 (13БВ) від 01.03.2013 р.), яка наразі є предметом розгляду, заявник, крім підстав наведених в заяві, яку було подано в 2013 р., посилається на приписи п. 4 частини першої статті 20 Закону, відповідно до яких підставою для, зокрема визнання недійсним правочину є: боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов’язання або внаслідок його виконання майно боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.
За таких обставин, оскільки ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія” подано заяву про визнання недійсним правочину, а саме: договору купівлі-продажу цінних паперів № 8-1 (13БВ) від 01.03.2013 р. не з аналогічних з заявою ТОВ “Білоцерківський м’ясокомбінат”, за результатами розгляду якої судом винесено ухвалу від 02.09.2013 р., підстав, обставини, на які посилається розпорядник майна боржника у відзиві, а саме, в частині наявності рішення суду щодо даного спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, не знайшли свого підтвердження, а відповідно клопотання ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» про припинення провадження у справі з підстав, передбачених п. 2 частини першої статті 80 ГПК України не підлягає задоволенню.
З матеріалів справи вбачається:
01.03.2013 р. між ТОВ “Селект” (продавець), ТОВ “Віком” та ТОВ “Поліс” (покупець) було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № 8-1 (13БВ), за умовами якого продавець, в порядку та на умовах визначених цим договором та чинним в Україні законодавством, зобов’язаний передати у власність покупця, а покупець, в порядку та на умовах визначених цим договором та чинним в Україні законодавством, зобов’язаний прийняти та оплатити загальну договірну вартість цінних паперів, характеристика яких зазначена в п. 1.2 цього договору.
На виконання зобов’язань за договором купівлі-продажу цінних паперів № 8-1 (13БВ) від 01.03.2013 р. було видано розпорядження на виконання операцій № 131/1 від 01.03.2013 р. - списання цінних паперів на користь ТОВ “Поліс”.
Також, на виконання умов вищезазначеного договору, продавець передав покупцю, а покупець прийняв цінні папери у кількості 6193 шт. загальною договірною вартістю 55334455,00 грн., про що сторонами 01.03.2013 р. було складено акт прийому-передачі цінних паперів до договору купівлі-продажу цінних паперів № 8-1 (13БВ) від 01.03.2013 р.
Крім того, відповідно до виписки про стан рахунку у цінних паперах № 005238, що складена на 01.03.2013 р., власником цінних паперів у кількості 6193 шт. є ТОВ “Поліс”.
Положеннями частини першої ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора, зокрема з тієї підстави, що боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим та боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.
З аналізу зазначеної статті слідує, що під майновими діями боржника слід розуміти виконання боржником зобов'язань за вже укладеним до початку відповідного року правочином (договором) на шкоду власним інтересам або інтересам інших кредиторів. Що ж до визнання недійсними правочинів (договорів), то воно може мати місце у випадках відчуження боржником безоплатно майна, прийняття боржником на себе зобов'язань без необхідних дій майнового характеру іншої сторони, прийняття на себе заставних зобов'язань на забезпечення виконання грошових вимог. При цьому, правові наслідки спростування майнових дій та визнання недійсними правочинів (договорів) є однаковими і стосуються включення чи повернення майна боржника до ліквідаційної маси. У зв'язку з цим визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника у відповідних випадках не тягне за собою припинення правовідносин, що склалися, тому кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору - погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником у натурі після припинення провадження у справі про банкрутство.
Судом встановлено, що спори про визнання правочину (договору) недійсним в порядку ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" розглядаються лише згідно зазначеної статті, тобто правочин може бути визнаний недійсним тільки з підстав прямо передбачених ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в той час як, сам правочин (договір) відповідає нормам цивільного законодавства.
Разом з тим, частиною дев'ятою статті 16 ГПК (виключна підсудність справ) передбачено, що справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Зазначені норми кореспондуються з положеннями частини четвертої статті 10 Закону N 2343-XII, відповідно до якої суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, тощо.
Системний аналіз положень Закону N 2343-XII дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону N 2343-XII мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону N 2343-XII); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22 Закону N 2343-XII); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону N 2343-XII); за заявою керуючого санацією (частина п'ята статті 28 Закону N 2343-XII); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону N 2343-XII).
Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону N 2343-XII, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
З огляду на сферу регулювання Закону N 2343-XII загалом і за змістом зазначеної норми статті 20, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.
Згідно з частиною другою статті 4 ЦК основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Відповідно до положень частини третьої статті 104 ЦК порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.
Таким чином і з огляду на положення статей 4, 104, 110 - 112 ЦК, Закон N 2343-XII є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, також норм ЦК, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК.
Отже, ЦК імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому, визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 р. № 908/4804/14|3-304гс16.
З аналізу вищенаведеного, суд дійшов висновку, що заява (позовна заява) про визнання недійсним правочину, укладеного з боржником, щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство, подана з підстав, визначених загальними нормами ЦК України може бути розглянута в межах провадження у справі про банкрутство та за наявності законних підстав – задоволена.
Разом з тим, проаналізувавши наведене, суд встановив, що подана заінтересованою особою заява про визнання недійсним правочину саме у порядку статті 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», також з посиланням на приписи норм ЦК України, у разі встановлення відсутності підстав для її задоволення, передбачених саме статтею 20 Закону, в порядку якої подано таку заяву, не можу бути задоволена, а оспорюваний в такий спосіб правочин – визнаний недійсним лише з підстав невідповідності загальним нормам ЦК України.
Так, частиною другою та частиною третьою статті 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що у разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених частиною першою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути в ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії. Кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору: погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником у натурі після припинення провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до п. 16 ОСОБА_2 господарського суду України від 28.03.2013 р. № 01-06/606/2013 “Про Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції Закону України від 22.12.2011 N 4212-VI)” під майновими діями боржника слід розуміти виконання боржником зобов'язань за вже укладеним до початку відповідного року правочином (договором) на шкоду власним інтересам або інтересам інших кредиторів. Наведене стосується, зокрема виконання зобов'язання раніше встановленого строку (терміну), відмови від власних майнових вимог, сплати коштів кредитору або прийняття майна в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна тощо. Що ж до визнання недійсними правочинів (договорів), то воно може мати місце у випадках відчуження боржником безоплатно майна, прийняття боржником на себе зобов'язань без необхідних дій майнового характеру іншої сторони, прийняття на себе заставних зобов'язань на забезпечення виконання грошових вимог. Правові наслідки спростування майнових дій та визнання недійсними правочинів (договорів) є однаковими і стосуються включення чи повернення майна боржника до ліквідаційної маси. У зв'язку з цим визнання недійсними правочинів (договорів) та спростування майнових дій боржника у відповідних випадках не тягне за собою припинення правовідносин, що склалися, тому кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору - погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником у натурі після припинення провадження у справі про банкрутство.
З вищезазначеного вбачається, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним тільки у разі здійснення боржником дій по відчуженню свого майна або прийняття боржником на себе зобов'язань без необхідних дій майнового характеру іншої сторони.
Проте, матеріалами справи про банкрутство ТОВ “Поліс” підтверджується: на виконання договору купівлі-продажу цінних паперів № 8-1 (13БВ) від 01.03.2013 р. було видано розпорядження № 131/1 від 01.03.2013 р. на списання цінних паперів на користь ТОВ “Поліс”, виконання зазначеного договору ТОВ “Селект” підтверджується актом прийому-передачі цінних паперів від 01.03.2013 р., а набуття права власності боржником на цінні папери підтверджується випискою про стан рахунку у цінних паперах № 005238 станом на 01.03.2013 р. Таким чином, оспорюваний договір був виконаний лише зі сторони кредитора (ТОВ “Селект”), боржник жодних дій на виконання договору купівлі-продажу цінних паперів № 8-1 (13БВ) від 01.03.2013 р. не вчинив (боржником не відчужувалося майно, не виконувалися грошові зобов’язання).
Крім того, слід зазначити, що положення ст. 20 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” застосовуються лише задля повернення майна боржника до ліквідаційної маси для врахування інтересів усіх кредиторів. Разом з тим, сторона за договором, яка отримала від боржника майно має право звернутися до суду із заявою про погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником у натурі після припинення провадження у справі про банкрутство.
За таких обставин, договір купівлі-продажу цінних паперів № 8-1 (13БВ) від 01.03.2013 р. не може бути визнаний недійсним на підставі частини першої ст. 20 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, так як у даному випадку відсутні підстави для застосування правових наслідків визнання недійсним договору, передбачених частиною другою ст. 20 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, щодо повернення майна в ліквідаційну масу та відсутнє у кредитора право у разі визнання недійсним договору поновити своє становище, яке існувало до вчинення оспорюваного правочину у відповідності до частини третьої ст. 20 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” шляхом погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником у натурі після припинення провадження у справі про банкрутство.
Згідно з ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Статтею 4-2 ГПК України встановлено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Предмет позову – це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондується зі способами захисту права, які перелічені в ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України. Крім того, відповідно до ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Предмет позову визначає позивач.
З огляду на викладене, враховуючи обраний ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія” спосіб захисту права та вимоги, а саме: подання заяви в межах справи про банкрутство керуючись приписами статті 20 Закону, приписи якої встановлюють застосування наслідків визнання правочину недійсним, в той час як, у разі визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № 8-1 (13БВ) від 01.03.2013 р., враховуючи відсутність зі сторони боржника жодних дій спрямованих на виконання оспорюваного договору, відсутні підстави для застосування наслідків, встановлених вказаною нормою, суд дійшов висновку, що ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія” невірно обраний спосіб захисту права, так як, його заява не підлягає задоволенню з підстав, передбачених приписами статті 20 Закону, на які посилається заявник.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія” подано клопотання про витребування господарським судом доказів, яким останнє просить суд у емітента цінних паперів ТОВ «Фінтехнології проспект емісії цінних паперів (дійсний станом на 01.03.2013 р.) іменних інвестиційних сертифікатів (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів (UA4000058150) пайового венчурного не диверсифікованого закритого інвестиційного фонду «Концепт» та у ТОВ «Селект» оригінал або належним чином завірену копію іменного інвестиційного сертифікату у документарній формі, проте вказане клопотання не підлягає задоволенню з огляду на обраний заявником спосіб захисту, який не передбачає задоволення в подальшому його заяви, у разі встановлення відповідних обставин, з викладених в ній підстав, так як суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, а для вирішення даного спору, враховуючи вищевказане, витребування вказаних доказів не є необхідним.
Що стосується заяви розпорядника майна боржника про застосування позовної давності у справі, в якій останній просить суд відмовити ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія” в задоволенні заяви про визнання недійсним правочину у зв’язку зі спливом позовної давності, суд зазначає наступне:
Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною третьою ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно з частиною четвертою ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до пп. 2.3. п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
Таким чином, суд застосовує позовну давність лише у разі обґрунтованості заявлених вимог, проте в даному спорі судом відмовлено в задоволенні заяви, у зв’язку з невірно обраним заявником способом захисту, який не передбачає задоволення заяви ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія”, поданої у порядку статті 20 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, отже судом не було встановлено факту порушення вимог законодавства під час укладення оспорюваного договору, а тому відсутні правові підстави для задоволення заяви про застосування позовної давності до спірних правовідносин в даному випадку.
Виходячи з наведеного, враховуючи, що в даному спорі відсутні правові підстави для застосування строків позовної давності, клопотання ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія” в частині визнання поважними причини строку позовної давності для звернення із заявою про визнання недійсним правочину у порядку статті 20 Закону, відмови арбітражному керуючому – розпоряднику майна боржника в застосуванні строків позовної давності також не підлягає задоволенню.
Згідно з приписами частини четвертої статті 20 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” за результатами розгляду спору в межах справи про банкрутство господарський суд виносить ухвалу.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати підлягають покладенню на позивача.
Зважаючи на вищевикладене, керуючись ст. 86 Господарського процесуального кодексу України та Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, суд
ухвалив:
1. Заяву ТОВ “Київська м’ясна технологічна компанія” від 01.02.2017 р. № 03Б (вх. № 2588/17, 03.02.2017 р.) про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів № 8-1 (13БВ) від 01.03.2013 р., укладеного між ТОВ «Поліс» та ТОВ «Селект», що розглядається в межах справи № 911/1164/13 про банкрутство ТОВ «Поліс» залишити без задоволення.
Копію ухвали направити учасникам судового процесу.
Суддя А.В. Лопатін
