Постанова

Іменем України

17 травня 2023 року

м. Київ

справа № 754/5845/16-ц

провадження № 61-1540св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічними позовами) - публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідачі (позивачі за зустрічними позовами):ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи (позивачі за зустрічним позовом): ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , а також ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Стеценко Юрій Володимирович, на рішення Деснянського районного суду м. Києва у складі судді Лісовської О. В. від 12 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., від 22 грудня 2022 року.

Зміст позовної заяви, зустрічних позовних заяв та їх обґрунтування

1. У квітні 2016 року ПАТ «Універсал Банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

2. На обґрунтування позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» зазначало, що

28 березня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № BL2269 та додаткову угоду № BL2269/К-1, за умовами яких останній отримав кредит у розмірі 141 000,00 швейцарських франків зі сплатою 8,5 % річних, строком до 01 березня 2028 року. Процентна ставка за кредитним договором змінювалась відповідно до умов укладених між сторонами додатковим угод до кредитного договору.

3. На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки

та додаткові угоди до нього.

4. У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 24 березня 2016 року утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 66 216,00 швейцарських франків, що складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 49 106,75 швейцарських франків; процентів - 17 036,37 швейцарських франків; підвищених процентів -

72,88 швейцарських франків. Заборгованість ні позичальник, ні поручитель на вимогу банку не погашають.

5. Ураховуючи викладене, ПАТ Універсал Банк», просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за додатковою угодою № BL2269/К-1 до генерального договору про надання кредитних послуг

№ BL2269 від 28 березня 2008 року в розмірі 66 216,00 швейцарських франків.

6. У вересні 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду

з позовом до ПАТ «Універсал Банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

Чігріна Г. В., про визнання недійсним договору іпотеки.

7. На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначали, що предмет спору стосується прав та інтересів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки за договором іпотеки, укладеним на забезпечення виконання зобов`язань за генеральним договором про надання кредитних послуг від 28 березня 2008 року № BL2269, в іпотеку банку передано належне їм майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

8. На момент укладення зазначеного договору іпотеки вони були малолітніми та не мали повної цивільної дієздатності. У договорі іпотеки

від 28 березня 2009 року ОСОБА_3 вказана як «іпотекодавець 3», а ОСОБА_4 як «іпотекодавець 4», проте, на їхню думку, вони не мали ніяких зобов`язань перед ПАТ «Універсал Банк». Вони не були і не є боржниками

ПАТ «Універсал Банк», не є майновими поручителями, у зв`язку із чим вважали, що вони не могли бути іпотекодавцями за договором іпотеки від 28 березня 2009 року.

9. Крім того, у заяві про збільшення позовних вимог ОСОБА_4 посилалася на те, що валютою кредитного договору є швейцарські франки, але банк не видав ОСОБА_1 кредит у цій валюті. Вважає, що відсутність розрахункового документу про списання швейцарських франків з валютного рахунку № НОМЕР_1 , відкритого ОСОБА_1 для швейцарських франків, є підтвердженням відсутності операції про переказ коштів з цього рахунку № НОМЕР_1 на валютний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у доларах США. Зазначала, що банк приховав від позичальника ОСОБА_1 повну та об`єктивну інформацію щодо валюти кредиту, кінцевої сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості, чим ввів позичальника в оману. З огляду на наведене, на її думку, волевиявлення ОСОБА_1 на укладання кредитного договору у вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили його волевиявленню на укладання договору саме на таких умовах. Укладення кредитного договору із порушенням закону порушує також її право власності, як співвласниці квартири, на яку накладено обтяження на підставі іпотечного договору.

10. Ураховуючи викладене, з урахуванням поданих уточнень, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , просили суд: визнати недійсним генеральний договір про надання кредитних послуг № BL2269, укладений між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , та усі додаткові угоди з додатками до нього; визнати недійсним договір іпотеки, укладений 28 березня 2009 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г. В.; договір про внесення змін до договору іпотеки від 18 червня 2009 року; договір про внесення змін до договору іпотеки від 30 серпня 2010 року; договір про внесення змін до договору іпотеки

від 23 січня 2012 року; договір про внесення змін до договору іпотеки

від 07 серпня 2012 року; договір про внесення змін до договору іпотеки

від 09 квітня 2013 року; в порядку застосування недійсності договору іпотеки скасувати заборону щодо відчуження нерухомого майна, а саме: квартири

АДРЕСА_1 .

11. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 26 вересня 2016 року прийнято позовну заяву третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ПАТ «Універсал Банк»,

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чігріна Г. В., про визнання недійсним договору іпотеки до розгляду в одному провадженні у вищевказаній цивільній справі.

12. У січні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Універсал Банк», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3

та ОСОБА_4 , про визнання договору поруки припиненим.

13. На обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 зазначала, що з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за генеральним договором про надання кредитних послуг від 28 березня 2008 року № BL2269 та додаткових угод до нього, між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2

23 січня 2012 року було укладено договір поруки № BL2269-П1.

14. 29 жовтня 2013 року зазначений договір поруки було розірвано сторонами відповідно до укладеної додаткової угоди. Пізніше були укладені ще договори поруки від 29 жовтня 2013 року, 24 березня 2014 року та

25 листопада 2014 року, які також були розірвані відповідно до укладених сторонами додаткових угод.

15. 25 травня 2015 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами положень пунктів 1.3 та 1.4 якого вона зобов`язалася перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі

за несвоєчасне виконання боржником зобов`язань за основним договором.

16. Згідно з пунктом 1.3 договору поруки від 25 травня 2015 року поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов`язаннями останнього за основним договором, включаючи сплату процентів.

17. Станом на 25 травня 2015 року ОСОБА_1 була встановлена процентна ставка у розмірі 3 % річних, відповідно до підпункту а) пункту 1.3.2.1 додаткової угоди № 15 до генерального договору про надання кредитних послуг

від 28 березня 2008 року № BL2269. У зв`язку із чим, на думку ОСОБА_2 , вона відповідно до частини другої статті 554 Цивільного кодексу України могла відповідати перед ПАТ «Універсал Банк» лише в межах процентної ставки у розмірі 3 % річних.

18. Однак, з 01 листопада 2015 року ОСОБА_1 була встановлена процента ставка у розмірі 12,75 % річних, що свідчить про збільшення її розміру відповідальності.

19. Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд визнати припиненим договір поруки від 25 травня 2015 року, укладений між нею та ПАТ «Універсал Банк».

20. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 24 січня 2017 року прийнято позовну заяву ОСОБА_2 до ПАТ «Універсал Банк», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання договору поруки припиненим до розгляду в одному провадженні у вищевказаній цивільній справі.

21. У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Універсал Банк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

та ОСОБА_4 , про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки.

22. На обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_1 зазначив, що

на порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» банк не надав йому відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті.

23. Посилався на те, що банк приховав від нього повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів його в оману щодо реальної процентної ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

24. Згідно із замовленими ним економічними дослідженнями реальна процентна ставка на момент укладення генерального договору про надання кредитних послуг № BL2269 від 28 березня 2008 року складає 9,57 % та є вищою від ефективної процентної ставки 9,12 %, наведеної у додатку до кредитного договору; абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання генерального договору про надання кредитних послуг № BL2269 від 28 березня 2008 року складає 163 358,80 швейцарських франків та є вищим від значення подорожчання кредиту 154 892,16 швейцарських франків, наведеного у додатку до кредитного договору.

25. Укладені на підставі недійсного кредитного договору договір поруки та іпотечний договір із додатками до них також є недійсними.

26. Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 , просив суд визнати недійсними: генеральний договір про надання кредитних послуг № BL2269, укладений між ВАТ «Універсал Банк» та ним, й усі додаткові угоди з додатками до нього; укладені між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 договори поруки

від 23 січня 2012 року, 29 жовтня 2013 року, 24 березня 2014 року,

25 листопада 2014 року та 25 травня 2015 року; договір іпотеки, укладений

28 березня 2009 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г. В.; договір про внесення змін до договору іпотеки від 18 червня 2009 року; договір про внесення змін до договору іпотеки від 30 серпня 2010 року; договір про внесення змін до договору іпотеки від 23 січня 2012 року; договір про внесення змін до договору іпотеки від 07 серпня 2012 року; договір про внесення змін до договору іпотеки від 09 квітня 2013 року; в порядку застосування недійсності договору іпотеки скасувати заборону щодо відчуження нерухомого майна, а саме: квартири

АДРЕСА_1 .

27. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 05 вересня 2017 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «Універсал Банк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки до розгляду в одному провадженні у вищевказаній цивільній справі.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

28. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

29. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь

ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за додатковою угодою № BL2269/К-1 до генерального договору про надання кредитних послуг від 28 березня

2008 року № BL2269 у розмірі 66 216,00 швейцарських франків. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

30. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

31. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

32. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено.

33. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі умови укладених договорів не виконують, кредит та проценти за користування ним не сплачують, а тому з позичальника та поручителя на користь банку підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором на загальну суму

66 216, 00 швейцарських франків. Розмір заявленої позивачем заборгованості суд вважав доведеним належними та допустимими доказами.

34. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів, які б давали підстави вважати, що генеральний договір про надання кредитних послуг № BL2269 від 28 березня 2008 року містить несправедливі умови щодо позичальника, який при його підписанні мав реальну можливість ознайомитись з умовами договору і за умови незгоди з його положеннями відмовитися від його укладення. При оцінці змісту оспорюваного договору суд виходив із того, що укладений між сторонами генеральний договір про надання кредитних послуг № BL2269 та усі додаткові угоди з додатками до нього відповідають вимогам статей 203, 215 ЦК України, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору.

35. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції також виходив з недоведеності позовних вимог, з огляду на те, що розмір процентної ставки за кредитом у розмірі 12, 75% річних був погоджений поручителем при підписанні договору поруки від 25 травня

2015 року, а умови кредитного договору не суперечать вимогам чинного законодавства.

36. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір іпотеки та додаткові угоди до нього не суперечать вимогам чинного законодавства, укладені батьками третіх осіб, які, будучи одночасно представниками малолітніх дітей, підтвердили, що укладанням цього договору не порушені права та/або інтереси їх малолітніх дітей, надали дозвіл Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації на укладення договору іпотеки квартири АДРЕСА_1 , частина якої належить малолітнім ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

37. Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва

від 23 березня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до

ПАТ «Універсал Банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чігріна Г. В., про визнання недійсним генерального договору про надання кредитних послуг

№ BL2269, укладеного між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , та усіх додаткових угод з додатками до нього відмовлено.

38. Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позовних вимог ОСОБА_4 щодо укладення між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 оспорюваного кредитного договору з порушення вимог чинного законодавства, що слугувало б підставою для визнання його недійсним.

39. Ухвалами Київського апеляційного суду від 16 квітня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м. Києва

від 12 жовтня 2020 року визнано неподаними та повернуто особам, які їх подавали.

40. Постановою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено. Ухвали Київського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції.

41. Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року залишено без змін.

42. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог АТ «Універсал Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителя, а також недоведеність позивачами за зустрічними позовами обставин, які б слугували підставою для визнання кредитного договору, а також додаткових до нього угод та забезпечувальних договорів недійсними.

Узагальнені доводи касаційних скарг

43. 01 лютого 2023 року ОСОБА_3 , ОСОБА_5 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ПАТ «Універсал Банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чігріна Г. В., про визнання недійсним договору іпотеки та ухвалити нове судове рішення, яким ці позовні вимоги задовольнити.

44. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_3 , ОСОБА_5 зазначають неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема частини п`ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку», з урахуванням частини другої статті 61 Конституції України (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки, в ухваленні судового рішення брали участь судді, яким було заявлено відвід. Заявниці зазначили, що судом апеляційної інстанції не розглянуто заяву ОСОБА_4 про витребування її апеляційної скарги на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року, при цьому представнику ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні аналогічної заяви. При розгляді справи апеляційним судом не розглянуто клопотання представника ОСОБА_1 про витребування у ПАТ «Універсал Банк» оригіналу меморіального ордеру, за яким банк перерахував кредитні кошти на рахунок ОСОБА_1 (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

45. Касаційна скарга ОСОБА_3 , ОСОБА_5 обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували, що вони є власниками частини квартири, яка є предметом іпотеки за договором іпотеки від 28 березня 2008 року. Однак, не є його стороною, не мають жодних зобов`язальних правовідносин з ПАТ «Універсал Банк», а тому відсутні підстави для їх юридичної відповідальності перед банком, у тому числі із загрозою втрати їхнього майна.

46. Вважають, що суд апеляційної інстанції не встановив усіх фактичних обставин справи, не розглянув клопотання ОСОБА_1 про витребування оригіналу меморіального ордеру, за яким банк перерахував кредитні кошти на його рахунок. Наданий позивачем меморіальний ордер вважають неналежним доказом.

47. Додатково посилаються на наявність не розглянутої апеляційної скарги ОСОБА_4 на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 березня 2021 року, яка, на їхню думку, повинна була розглядатись спільно із апеляційною скаргою на рішення суду по суті. Зазначене свідчить про упереджене ставлення суддів апеляційного суду, а відмова у задоволенні їх заяви про відвід є необґрунтованою.

48. 31 січня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити, а позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ «Універсал Банк», треті особи: ОСОБА_1 ,

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про визнання договору поруки припиненим задовольнити в повному обсязі.

49. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 рокуу справі № 524/4996/13-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц та у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 705/2045/16-ц, від 22 вересня 2021 року у справі № 489/6127/15-ц, від 30 серпня 2022 року у справі № 509/2976/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 333/2391/18,

від 21 вересня 2022 року у справі № 381/1647/21, від 23 листопада 2022 року у справі № 461/2992/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки, а в ухваленні судового рішення брали участь судді, яким було заявлено відвід. Також заявниця зазначила, що судом апеляційної інстанції не розглянуто заяву ОСОБА_4 про витребування її апеляційної скарги на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року, при цьому представникуОСОБА_1 відмовлено у задоволенні аналогічної заяви. При розгляді справи апеляційним судом не розглянуто клопотання представника ОСОБА_1 про витребування у ПАТ «Універсал Банк» оригіналу меморіального ордеру, за яким банк перерахував кредитні кошти на рахунок ОСОБА_1 (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

50. На обґрунтування доводів касаційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що суди попередніх інстанцій не встановили факту отримання ОСОБА_1 кредитних коштів. Суд апеляційної інстанції безпідставно не витребував оригінал меморіального ордеру. Крім того, не дослідив виписку по рахунку боржника та не надав оцінки наданим позивачем доказам обміну ОСОБА_1 швейцарських франків на долари США.

51. Акцентує увагу на тому, що умови договору поруки, зокрема в частині процентної ставки суперечать умовам кредитного договору. Посилається на те, що згоди на підвищення процентної ставки за кредитним договором вона не надавала.

52. 30 січня 2023 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат

Стеценко Ю. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва

від 12 жовтня 2020 рокута постанову Київського апеляційного суду

від 22 грудня 2022 року, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити, а позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Універсал Банк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 , про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки задовольнити в повному обсязі.

53. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Стеценко Ю. В., зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права

без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 05 грудня 2018 рокуу справі № 524/4996/13-ц, та у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 569/907/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18,

від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, від 31 березня 2021 року у справі № 705/2045/16-ц, від 28 квітня 2021 року у справі № 640/10705/19,

від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 30 серпня 2022 року у справі № 509/2976/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 333/2391/18,

від 21 вересня 2022 року у справі № 381/1647/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того указує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статті 1090 ЦК України (на момент пред`явлення позову) щодо обміну валют у кредитних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази та встановили обставини справи на підставі недопустимих доказів, в ухваленні судового рішення брали участь судді, яким було заявлено відвід. При розгляді справи апеляційним судом не розглянуто по суті клопотання його представника про дослідження доказів та про витребування у ПАТ «Універсал Банк» оригіналу меморіального ордеру, за яким банк перерахував кредитні кошти на рахунок ОСОБА_1 , а також йому було відмовлено у задоволенні заяви про витребування апеляційної скарги ОСОБА_4 на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

54. Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували відсутності належних доказів отримання ним кредитних коштів, зокрема відсутності оригіналу меморіального ордеру. Вважає, що надана позивачем виписка по рахунку є неналежним доказом виконання позивачем свого обов`язку, встановленого у кредитному договорі. При цьому судами попередніх інстанцій не надано мотивованої оцінки наявним у матеріалах справ доказам зазначеного.

55. Заявник зазначає про необґрунтованість наданого позивачем за первісним позовом розрахунку заборгованості, зокрема в частині підвищеного розміру процентів.

56. Акцентує увагу на відсутності належного обґрунтування судами попередніх інстанцій підстав для відмови у задоволенні його зустрічного позову, не урахування порушення положень Законів України «Про захист прав споживачів, «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», зокрема в частині відсутності розрахунку сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту, вартості супутніх послуг, умов обслуговування банківського рахунка, порядку припинення дії кредитного договору, дострокового розірвання договору, відповідальності кредитора при порушенні умови щодо зарахування кредиту, оприлюднення інформації про іпотечне кредитування, розрахунок індексації.

57. Вважає, що дії банку при укладенні спірного договору кредиту свідчать про його обман, як споживача фінансових послуг, та ведення нечесної підприємницької практики.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

58. Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2023 року поновлено

ОСОБА_3 , ОСОБА_5 строк на касаційне оскарження рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі № 754/5845/16-ц, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

59. Ухвалами Верховного Суду від 28 лютого 2023 року відкрито касаційні провадження за скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відмовлено ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Стеценко Ю. В., у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року до закінчення касаційного провадження.

60. 07 квітня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

61. Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзивів на касаційні скарги

62. 27 лютого 2023 року ПАТ «Універсал Банк» через засоби поштового зв`язку направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу

ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить залишити її без задоволення.

63. Зазначало, що судами попередніх інстанцій правильно ураховано, що для укладення договору іпотеки був отриманий дозвіл Деснянської районної у

м. Києві державної адміністрації від 06 березня 2008 року № 276, у якому зазначено, що укладення такого договору не порушуватиме права дітей, з огляду на те, що їм було подаровано квартиру АДРЕСА_2 . При цьому батьки ОСОБА_3 та ОСОБА_5 надали нотаріально посвідчені згоди на укладення договору іпотеки. вважає, що судами попередніх інстанцій було повно встановлено фактичні обставини справи та надано належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

64. 17 березня 2023 року ПАТ «Універсал Банк» через засоби поштового зв`язку направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу

ОСОБА_2 , на обґрунтування якого посилається на безпідставність доводів заявниці про збільшення обсягу її відповідальності та не погодження нею процентної ставки за кредитом у розмірі 12,75 %. Умови договору поруки прямо передбачають зазначену процентну ставку, а тому при його підписанні ОСОБА_2 було відомо усі умови кредитування. Зазначає, що банком було подано належні докази видачі кредиту позичальнику, його частково погашення останнім, а також погодження ОСОБА_1 з наявністю заборгованості за кредитом при укладенні додаткових угод.

65. 17 березня 2023 року ПАТ «Універсал Банк» через засоби поштового зв`язку направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу

ОСОБА_1 , у якому посилається на необґрунтованість доводів скарги. Зосереджує увагу на суперечливій поведінці позичальника, ознайомлення його з усіма умовами договору, відсутності жодних зауважень щодо його змісту, наявності належних доказів отримання ним кредитних коштів, часткового тривалого виконання умов договору, що підтверджує досягнення згоди між сторонам договору з усіх його істотних умов. Зазначає також про помилковість доводів заявника щодо поширення на спірні правовідносини положень Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», оскільки він не регулює правовідносини при укладенні кредитних договорів та відповідних договорів іпотеки для забезпечення виконання кредитних зобов`язань.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

66. 28 березня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № BL2269 та додаткову угоду

№ BL2269/К-1, за умовами яких банк надав ОСОБА_1

141 000, 00 швейцарських франків, строком користування до 01 березня

2028 року зі сплатою 8,5 % річних.

67. З червня 2009 року по травень 2015 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 було укладено додаткові угоди №1-16 до генерального договору про надання кредитних послуг № BL2269 від 28 березня 2008 року, за умовами яких сторони змінили розміри відсоткових ставок та строки їх застосування за користування кредитними коштами. Зокрема у додатковій угоді № 15 від 25 травня 2015 року було змінено розміри відсоткових ставок та строки їх застосування за користування кредитними коштами, а саме: за використання кредитних коштів у межах встановленого строку кредитування за цією додатковою угодою встановлюється наступна процентна ставка: з 01 травня 2015 року по 31 жовтня 2015 року включно встановлюється процентна ставка в розмірі 3,0 % річних; а починаючи з 01 листопада 2015 року встановлюється процентна ставка в розмірі 12,75 % річних.

68. Згідно з пунктом 3 додаткової угоди від 25 травня 2015 року позичальник зобов`язався щомісячно сплачувати суми та види заборгованості минулих періодів позичальника рівними частинами у періоди, у розмірах, згідно графіку та черговості погашення, вказаних у таблиці цього пункту 3 цієї додаткової угоди.

69. На забезпечення виконання зобов`язань за генеральним договором про надання кредитних послуг № BL2269 від 28 березня 2008 року між

ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки від 28 березня 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г. В. за реєстровим № 733.

70. З червня 2009 року по квітень 2013 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 були укладені договори про внесення змін до договору іпотеки від 28 березня

2009 року.

71. Згідно з витягом з розпорядження Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації №276 від 06 березня 2008 року та № 454 від 28 травня 2009 року, було надано дозвіл на укладення договору іпотеки другої черги квартири АДРЕСА_1 , частина якої належить малолітнім ОСОБА_4 , 1998 року народження, та ОСОБА_3 , 1996 року народження, в якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 перед ВАТ «Універсал Банк», що не порушує інтереси дітей у зв`язку з даруванням на їх ім`я квартири АДРЕСА_2 , та надано дозвіл на укладення додаткової угоди про внесення зміни до договору іпотеки.

72. На забезпечення виконання зобов`язання за генеральним договором про надання кредитних послуг № BL2269 від 28 березня 2008 року між

ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки

№ BL2269-П1 від 23 січня 2012 року, який був розірваний на підставі додаткової угоди від 29 жовтня 2013 року.

73. Крім того, 29 жовтня 2013 року, 24 березня 2014 року, 25 листопада

2014 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 були укладені договори поруки, які також були розірвані на підставі відповідних додаткових угод.

74. 25 травня 2015 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами пункту 1.1. якого поручитель поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_1 усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з додаткової угоди №BL2269/К-1 від 28 березня 2008 року до генерального договору про надання кредитних послуг №BL2269 від 28 березня 2008 року, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

75. Згідно з пунктом 1.2. договору поруки поручитель засвідчує, що йому добре відомі усі умови вищезазначеного основного договору і він погоджується з ними, зокрема відповідно до пункту 1.2.2. договору поруки, зобов`язання боржника щодо сплати процентів та комісій/винагороди/плати на рахунки, зазначені в основному договорі зокрема процентів за базовою процентною ставкою/звичайною процентною ставкою в розмірі 12,75 % річних за користування кредитом без порушення встановленого строку (або термінів) погашення кредиту (його частин), або в іншому розмірі у випадку його зміни відповідно до умов основного договору.

76. 05 листопада 2015 року банк направив відповідачам вимоги про погашення заборгованості, які отримані ними, однак в добровільному порядку заборгованість не була погашена.

77. Згідно з розрахунком заборгованості станом на 24 березня 2016 року сума заборгованості за кредитним договором складає 66 216, 00 швейцарських франків, з яких: заборгованість по кредиту у розмірі 49 106, 75 швейцарських франків, проценти у розмірі 17 036, 37 швейцарських франків, підвищені відсотки у розмірі 72, 88 швейцарських франків.

Позиція Верховного Суду

78. Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

79. Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинахта якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

80. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

81. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

82. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

83. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості

84. Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

85. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

86. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

87. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

88. При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.

89. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

90. Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

91. Встановивши, що позичальник умови кредитного договору не виконує належним чином, у зв`язку із чим утворилась заборгованість, розмір якої не спростовано відповідачами, в добровільному порядку ні позичальник, ні поручитель наявну заборгованість не погашають, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ «Універсал Банк».

92. Доводи касаційних скарг зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, оскільки зводяться головним чином до наявності правових підстав для визнання кредитного договору, додаткових угод до нього та забезпечувальних договорів недійсними.

Щодо вирішення позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору, а також додаткових та забезпечувальних угод до нього

93. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

94. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України)

95. Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

96. Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

97. За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

98. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

99. Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

100. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

101. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 сформульовано висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

102. Встановивши, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, ОСОБА_1 на час укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо його умов, не відкликав своєї згоди на укладення кредитного договору, протягом тривалого часу не звертався до банку з приводу невиконання умов кредитного договору, натомість неодноразово укладав із банком додаткові угоди, у яких погоджував залишок заборгованості у валюті вкладу та зміну процентної ставки, суди попередніх інстанцій дійшли загалом правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним спірного кредитного договору та укладених до нього додаткових угод.

103. Судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку доводам відповідачів щодо несправедливих умов кредитного договору, обману позичальника щодо дійсних умов укладеного договору, відсутності доказів отримання кредитних коштів. Доводи касаційних скарг відповідачів не спростовують висновків судів, зводяться до переоцінки доказів, яким як суд першої, так і суд апеляційної інстанції, відповідно до покладених на них процесуальних повноважень, надав обґрунтовану оцінку.

104. Суди попередніх інстанцій правильно звернули увагу на суперечливу поведінку позичальника, який підписав спірний кредитний договір без будь-яких зауважень та доповнень, тривалий час виконував його умови, що свідчить про його згоду із ними, більш того узгоджував з кредитором суму залишку заборгованості та нові умови її погашення, а подав зустрічний позов щодо недійсності правочину, зокрема з підстав не отримання кредитних коштів, лише після виникнення заборгованості за оспорюваними договорами, без надання власного розрахунку заборгованості, або інших доказів, які б спростовували її розмір.

105. Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).

106. Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на незаконність встановлення у кредитному договорі винагороди за надання кредиту колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на те, що зазначена підстава недійсності окремого пункту договору не була заявлена відповідачем у суді першої інстанції (частина шоста статті 367, частина друга статті 400 ЦПК України).

107. Колегія суддів також погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і

ОСОБА_6 про визнання недійсними забезпечувальних договорів.

108. Частиною першою статті 559 ЦК України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручитель, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

109. Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за наявності двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов`язання; ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

110. Установивши, що внаслідок укладення банком та ОСОБА_3 додаткових угод до кредитного договору та зміни процентної ставки за договором відповідальність ОСОБА_2 , як поручителя, не збільшилася, з умовами нарахування процентної ставки у збільшеному розмірі вона була ознайомлена при підписанні договору поруки від 25 травня 2015 року (пункт 1.2.2. договору поруки), погодилася із такими умовами договору, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що відсутні правові підстави для визнання поруки припиненою на підставі частини першої статті 559 ЦК України.

111. Інших підстав для припинення поруки ОСОБА_2 не заявлялось. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).

112. Звертаючись до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним договору іпотеки, ОСОБА_3 і ОСОБА_6 посилались на те, що квартира, яка є предметом іпотеки, є їх власністю, в іпотеку банку вони її не передавали, були неповнолітніми на момент укладення оспорюваного договору іпотеки, при цьому жодних зобов`язальних правовідносин з

АТ «Універсал Банк» вони не мають.

113. Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», у редакції, яка діяла на час укладення оспорюваного договору іпотеки, держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для здійснення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

114. Згідно з частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства», у редакції, яка діяла на час укладення оспорюваного договору іпотеки, батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

115. Аналогічні положення містяться у частині другій статті 177 СК України.

116. Аналіз змісту статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дає підстави для висновку, що дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини та осіб, які їх замінюють, вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

117. У постановах Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-384цс15, від 09 листопада 2016 року у справі № 6-930цс16 викладено правовий висновок про те, що власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

118. Аналогічний правовий висновок щодо застосування статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей», статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду

від 03 жовтня 2018 року у справі № 206/4980/15, від 17 червня 2020 року у справі № 727/5978/14-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 545/619/18.

119. Вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

120. При цьому відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 504/294/14-ц та підтриманої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня

2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19), вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, без обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування суд може визнати недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження прав дитини на житло.

121. Враховуючи те, що оспорюваний договір іпотеки було укладено законними представниками неповнолітніх на той час ОСОБА_3 та

ОСОБА_6 , які також є власниками нерухомого майна, переданого в іпотеку, а орган опіки та піклування надав дозвіл на укладення такого договору, з огляду на те, що він не порушуватиме інтереси дітей, оскільки їм подарована інша квартира, законним та обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору іпотеки недійсним.

122. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

123. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

124. Суди попередніх інстанцій правильно визначились із характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, встановили фактичні обставини укладення та виконання оспорюваних відповідачами договорів, надали належну правову оцінку наданим доказам їх недійсності та дійшли загалом правильного висновку про необґрунтованість зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

ОСОБА_6 .

125. Доводи касаційний скарг ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_6 зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

126. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

127. Колегія суддів враховує, що у касаційних скаргах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 посилаються також на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема необґрунтовану відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід колегії суддів апеляційного суду та відмову у задоволенні його клопотання про витребування з суду першої інстанції для спільного розгляду апеляційної скарги ОСОБА_4 на додаткове рішення суду першої інстанції.

128. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , від імені якого діяв адвокат Стеценко Ю. В., у судому засіданні апеляційного суду, яке відбулося

08 вересня 2022 року, заявив відвід усьому складу колегії суддів, з підстав наявності сумнівів в об`єктивності та неупередженості зазначених суддів (брали участь у розгляді інших подібних справи та висловлювали позицію, з якою він не погоджується).

129. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя

не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або необ`єктивності судді.

130. Наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд, як такий, та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими.

131. ЦПК України не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ`єктивність судді, проте визначає, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді.

132. Згідно з положеннями частини четвертої статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

133. Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року обґрунтовано відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 про відвід колегії суддів апеляційного суду, з доводами якої погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

134. В аспекті дотримання прав ОСОБА_6 на доступ до правосуддя колегія суддів звертає увагу на те, що ухвалою Київського апеляційного суду від 14 березня 2023 року відкрито апеляційне провадження за її апеляційною скаргою на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року.

135. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

136. При цьому Європейський суд з прав людини указав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», заява № 63566/00, від 18 липня 2006 року, § 23).

137. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилаються заявники у касаційних скаргах.

138. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 402, 403, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , а також ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Стеценко Юрій Володимирович, залишити без задоволення.

2. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович