Справа № 754/5845/16-ц Головуючий в суді І інстанції Лісовська О.В.
Провадження № 22ц/824/976/2022 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Мельника Я.С.,
суддів: Матвієнко Ю.О., Гуля В.В.,
за участі секретаря Гайдаєнко В.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання договору поруки припиненим,
за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки,
та за позовом третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чігріна Ганна В`ячеславівна, про визнання недійсним договору іпотеки,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2016 року ПАТ «Універсал Банк» звернулося до суду із вказаним позовом, який мотивовано тим, що 28 березня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_4 було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № BL2269 та додаткову угоду № BL2269/К-1, відповідно до умов яких останній отримав кредит у розмірі 141 000,00 швейцарських франків зі сплатою 8,5% річних, строком до 01 березня 2028 року.
У зв`язку із неналежним виконанням ОСОБА_4 свого кредитного зобов`язання, станом на 24 березня 2016 року утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 66 216,00 швейцарських франків, що складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 49 106,75 швейцарських франків; відсотків - 17 036,37 швейцарських франків; підвищених відсотків - 72,88 швейцарських франків.
Для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 за кредитним договором, між банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки та додаткові угоди до нього. У зв`язку із невиконанням боржником своїх зобов`язань за кредитним договором банк 05 листопада 2015 року направив лист-вимогу до поручителя, проте вона не була виконана.
Враховуючи викладене, ПАТ Універсал Банк», просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заборгованість за додаткової угодою № BL2269/К-1 до генерального договору про надання кредитних послуг № BL2269 від 28 березня 2008 року в розмірі 66 216,00 швейцарських франків та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
У вересні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ПАТ «Універсал Банк», ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чігріна Г. В., про визнання недійсним договору іпотеки та зазначали, що предмет спору стосується їх прав та інтересів, оскільки у забезпечення виконання зобов`язань за генеральним договором про надання кредитних послуг від 28 березня 2008 року № BL2269, між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 28 березня 2009 року було укладено договір іпотеки, згідно якого в іпотеку було надано нерухоме майно, що належало їм на праві спільної власності, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначали, що на момент вчинення договору іпотеки вони були малолітніми та не мали повної цивільної дієздатності. У договорі іпотеки від 28 березня 2009 року ОСОБА_1 вказана як «іпотекодавець 3», а ОСОБА_2 як «іпотекодавець 4», проте, на їх думку, вони не мали ніяких зобов`язань перед ПАТ «Універсал Банк». Вони не були і не є боржниками ПАТ «Універсал Банк», не є майновими поручителями, у зв`язку із чим вважали, що вони не могли бути іпотекодавцями за договором іпотеки, а тому, на їх думку, договір іпотеки від 28 березня 2009 року було укладено із порушенням норм законодавства.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , просили суд визнати недійсним: договір іпотеки, укладений 28 березня 2009 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г.В.; договір про внесення змін до договору іпотеки від 18 червня 2009 року; договір про внесення змін до договору іпотеки від 30 серпня 2010 року; договір про внесення змін до договору іпотеки від 23 січня 2012 року; договір про внесення змін до договору іпотеки від 07 серпня 2012 року; договір про внесення змін до договору іпотеки від 09 квітня 2013 року; в порядку застосування недійсності договору іпотеки скасувати заборону, щодо відчуження нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 .
У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Універсал Банк», треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про визнання договору поруки припиненим.
Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за генеральним договором про надання кредитних послуг від 28 березня 2008 року № BL2269 та додаткових угод до нього між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 23 січня 2012 року було укладено договір поруки № BL2269-П1.
ОСОБА_3 зазначала, що 29 жовтня 2013 року вказаний договір поруки було розірвано сторонами відповідно до укладеної додаткового угоди. А пізніше були укладені договори поруки від 29 жовтня 2013 року, 24 березня 2014 року та 25 листопада 2014 року, які також були розірвані відповідно до укладених сторонами додаткових угод.
25 травня 2015 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, відповідно до пунктів 1.3 та 1.4 якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за несвоєчасне виконання боржником зобов`язань за основним договором.
Згідно із пунктом 1.3 договору поруки від 25 травня 2015 року поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов`язаннями останнього за основним договором, включаючи сплату процентів.
Станом на 25 травня 2015 року ОСОБА_4 була встановлена процентна ставка у розмірі 3 % річних, відповідно до підпункту А пункту 1.3.2.1 додаткової угоди № 15 до генерального договору про надання кредитних послуг від 28 березня 2008 року № BL2269. У зв`язку із чим, на думку ОСОБА_3 , вона відповідно до частини другої статті 554 ЦК України могла відповідати перед ПАТ «Універсал Банк» лише щодо процентної ставки у розмірі 3 % річних.
ОСОБА_3 зазначала, що з 01 листопада 2015 року ОСОБА_4 була встановлена процента ставка у розмірі 12,75 % річних.
Враховуючи викладене, ОСОБА_3 , просила суд визнати припиненим договір поруки від 25 травня 2015 року, укладений між ПАТ «Універсал Банк» та нею.
У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Універсал Банк», треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що ПАТ «Універсал Банк» скористався тим, що йому об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення ним правильного вибору при підписанні оспорюваних договорів і був введений в оману при отриманні кредитних послуг. У порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» банк не надав йому відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті.
ОСОБА_4 вважав, що банк приховав від нього повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману, щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості, а тому, укладені на підставі недійсного кредитного договору договір поруки та іпотечний договір із додатками до них також, на його думку, підлягають визнанню недійсними.
Враховуючи зазначене, ОСОБА_4 просив суд визнати недійсними: генеральний договір про надання кредитних послуг № BL2269, укладений між ВАТ «Універсал Банк» та ним й усі додаткові угоди з додатками до нього; укладені між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 договори поруки від 23 січня 2012 року, 29 жовтня 2013 року, 24 березня 2014 року, 25 листопада 2014 року та 25 травня 2015 року; договір іпотеки, укладений 28 березня 2009 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 й ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г. В.; договір про внесення змін до договору іпотеки від 18 червня 2009 року; договір про внесення змін до договору іпотеки від 30 серпня 2010 року; договір про внесення змін до договору іпотеки від 23 січня 2012 року; договір про внесення змін до договору іпотеки від 07 серпня 2012 року; договір про внесення змін до договору іпотеки від 09 квітня 2013 року; в порядку застосування недійсності договору іпотеки скасувати заборону, щодо відчуження нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за додатковою угодою № BL2269/К-1 до генерального договору про надання кредитних послуг від 28 березня 2008 року № BL2269 у розмірі 66 216,00 швейцарських франків. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та
зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, у листопаді 2020 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги до суду апеляційної інстанції.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 16 квітня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року визнано неподаними та повернуто їм.
Постановою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року ухвалу Київського апеляційного суду від 16 квітня 2020 року скасовано, а справу передано на розгляд до суду апеляційної інстанції.
ОСОБА_4 обґрунтовував доводи своєї апеляційної скарги тим, що місцевий суд неправильно встановив, що банком виконано свої обов`язки за договором в повному обсязі і надано йому кредитні кошти, адже ці вимоги позивача не підтверджуються належними та допустимими доказами.
Також вказував на те, що рішення суду не містить спростування жодного доводу, зазначеного в його зустрічній позовній заяві, а тому просив рішення суду скасувати та відмовити в задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк», а його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обґрунтовували доводи своєї апеляційної скарги тим, що місцевий суд не застосував норми права, на які вони посилалися в своїй позовній заяві, та не обґрунтував належним чином чому ці норми права не підлягають застосуванню.
ОСОБА_3 обґрунтовувала доводи своєї апеляційної скарги тим, що місцевий суд не врахував, що встановлена договором процентна ставка є незаконною, а отже недійсною, позаяк вона не давала згоду на збільшення процентної ставки, а відтак є підстави для визнання договору поруки припиненим.
Від представника ПАТ «Універсал Банк» надійшов відзив на апеляційні скарги, в яких він просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ «Універсал», суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі умови укладених договорів не виконують, кредит та відсотки за користування кредитом не сплачують, а тому з відповідачів на користь Банку підлягає стягненню заборгованість за Договором на загальну суму 66 216, 00 швейцарських франків.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом не надано належних та допустимих доказів, які давали б підстави вважати, що Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL2269 від 28.03.2008 року є несправедливим до позичальника, оскільки при підписанні договору позичальник мав реальну можливість ознайомитись з умовами договору і за умови незгоди з його положеннями відмовитися від його укладення.
Судом встановлено, що при підписанні кредитного договору всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми їх укладення, а тому відсутні підстави невідповідності їх умов вимогам законодавства, на що позивач посилається у своїй позовній заяві, а тому відсутні будь-які підстави для визнання кредитного договору недійсним.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 суд першої інстанції також виходив з недоведеності позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що договір іпотеки та додаткові угоди були укладені з дотриманням вимог чинного законодавства. При цьому судом не встановлено порушень майнових прав дітей внаслідок його укладення, а тому вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки та договорів про внесення змін до договору іпотеки недійсними задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 28 березня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_4 було укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL2269 та Додаткову угоду № BL2269/К-1 (а.с. 6-14, т. 1).
Відповідно до умов Кредитного договору та Додаткової угоди, Банк надає ОСОБА_4 141000, 00 швейцарських франків, строком користування до 01.03.2028 року зі сплатою 8,5 % річних.
З червня 2009 року по травень 2015 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_4 було укладено Додаткові угоди №1-16 до Генерального договору про надання кредитних послуг № BL2269 від 28.03.2008 року.
Відповідно до зазначених Додаткових угод сторони змінили розміри відсоткових ставок та строки їх застосування за користування кредитними коштами, зокрема у Додатковій угоді № 15 від 25.05.2015 року було змінено розміри відсоткових ставок та строки їх застосування за користування кредитними коштами, а саме: за використання кредитних коштів у межах встановленого строку кредитування за цією Додатковою угодою встановлюється наступна процентна ставка: з 01.05.2015 року по 31.10.2015 року включно встановлюється процентна ставка в розмірі 3,0% річних; а починаючи з 01.11.2015 року встановлюється процентна ставка в розмірі 12,75% річних.
Згідно п. 3 Додаткової угоди від 25.05.2015 року позичальник зобов`язався щомісячно сплачувати суми та види заборгованості минулих періодів Позичальника рівними частинами у періоди, у розмірах, згідно графіку та черговості погашення, вказаних у Таблиці цього пункту 3 цієї Додаткової угоди.
В забезпечення виконання зобов`язань за Генеральним договором про надання кредитних послуг № BL2269 від 28.03.2008 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 був укладений Договір іпотеки від 28.03.2009 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Чігріною Г.В. за реєстровим № 733 (а.с. 197-198, т. 1).
З червня 2009 року по квітень 2013 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 були укладені Договори про внесення змін до договору іпотеки від 28.03.2009 року.
Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією було надано Витяги з розпорядження Про дозвіл на укладення договорів від імені дітей №276 від 06.03.2008 року та № 454 від 28.05.2009 року, відповідно до яких було надано дозвіл на укладення договору іпотеки другої черги квартири АДРЕСА_1 , частина якої належить малолітнім ОСОБА_2 , 1998 року народження, та ОСОБА_1 , 1996 року народження, в якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_4 перед ВАТ «Універсал Банк», що не порушує інтереси дітей, у зв`язку з даруванням на їх ім`я квартири АДРЕСА_2 та надано дозвіл на укладення додаткової угоди щодо внесенн зміни до договору іпотеки (а.с. 249-250, т. 1).
Уклавши спірний договір іпотеки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , будучи одночасно представниками малолітніх дітей, підтвердили, що укладанням цього договору не порушені права та/або інтереси третіх осіб, в тому числі їх малолітніх дітей.
З метою забезпечення виконання зобов`язання за Генеральним договором про надання кредитних послуг № BL2269 від 28.03.2008 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № BL2269-П1 від 23.01.2012 року (а.с. 104-108, т. 1).
З серпня 2012 року по травень 2015 року між ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_3 було укладено Додаткові угоди до Договору поруки № BL2269-П1 від 23.01.2012 року (а.с. 109-110, т. 1).
Відповідно п. 1.1. Договору поруки, Поручитель поручається перед Кредитором за виконання ОСОБА_4 усіх його зобов`язань перед Кредитором, що виникли з Додаткової угоди №BL2269/К-1 від 28.03.2008 року до Генерального договору про надання кредитних послуг №BL2269 від 28.03.2008 року, укладеного між Кредитором та Боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Поручитель відповідає перед Кредитором за порушення зобов`язання Боржником.
Згідно п. 1.2. Договору поруки, Поручитель засвідчує, що йому добре відомі усі умови вищезазначеного Основного договору і він погоджується з ними, зокрема відповідно до п. 1.2.2. Договору поруки, зобов`язання Боржника щодо сплати процентів та комісій/винагороди/плати на рахунки, зазначені в Основному договорі зокрема процентів за базовою процентною ставкою/звичайною процентною ставкою в розмірі 12, 75% річних за користування кредитом без порушення встановленого строку (або термінів) погашення кредиту (його частин), або в іншому розмірі у випадку його зміни відповідно до умов Основного договору.
05 листопада 2015 року банк направив відповідачам вимоги про погашення заборгованості, які отримані ними, однак в добровільному порядку заборгованість не була погашена (а.с.166-169 т.1).
Згідно розрахунку заборгованості станом на 24 березня 2016 року сума заборгованості за Кредитним договором складає 66 216, 00 швейцарських франків, з яких: заборгованість по кредиту у розмірі 49 106, 75 швейцарських франків, відсотки у розмірі 17 036, 37 швейцарських франків, підвищені відсотки у розмірі 72, 88 швейцарських франків.
Згідно із ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним Договором.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.
Згідно зі ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Вимога статті 526 ЦК України щодо обов`язку виконувати зобов`язання належним чином поширюється і на акцесорні (забезпечувальні) договори та сторін таких договорів.
Аналіз змісту статей 1054, 1050 і 559 ЦК України свідчить, що у разі, якщо кредитор за кредитним договором, у якому згідно із його умовами позичальник зобов`язаний щомісячно повертати кредит рівними частинами відповідно до умов кредитного договору, щомісяця сплачувати проценти за користування кредитними коштами, а також сплатити неустойку (пеню, штраф) за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним, змінив строк виконання основного зобов`язання (дострокове виконання основного зобов`язання), направивши повідомлення (вимогу) про дострокове повернення кредиту, при цьому договорами поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, то відповідний строк для пред`явлення вимоги як до боржника, так і поручителів обчислюється з наступного дня, зазначеного кредитором у повідомленні (вимозі) про дострокове повернення кредиту як дата дострокового добровільного повернення всієї суми кредиту й пов`язаних із ним платежів, або після закінчення терміну, визначеного кредитором у повідомленні (вимозі) для його дострокового добровільного повернення.
05 листопада 2015 року банк направив відповідачам вимоги про погашення суми заборгованості, які були отримані ними 06 листопада 2015 року, однак в добровільному порядку заборгованість не була погашена (а.с.166-169 т.1).
З матеріалів справи вбачається, що Банк свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором. Натомість, позичальник не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що в рішенні суду першої інстанції не розглянуто позовних вимог щодо визнання недійсним Генерального договору про надання кредитних послуг від 28.03.2008 з усіма додатковими угодами, відхиляються колегією суддів, з огляду на таке.
Положеннями статті 639 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
У відповідності до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином на момент укладення зазначених оспорюваних договорів, сторонами були дотримані всі необхідні умови дійсності укладених правочинів, відсутні загальні, передбачені ст.203 ЦК України, та спеціальні (передбачені галузевим законодавством) підстави для визнання зазначених договорів недійсним, права відповідачів при укладенні та виконанні оспорюваних договірних зобов`язань порушені не були, а відтак доводи апеляційних скарг в цій частині є безпідставними.
Посилання апелянтів на застосування до спірних правовідносин Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» у зв`язку з відсутністю цивільно-правових відносин між ними і банком, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані, оскільки вони в особі їх законних представників стали сторонами іпотечного договору і набули прав і обов`язків майнових поручителів, а положення вказаного закону регулюють відносини з приводу іпотечного боргу, який виникає після невиконання договору, забезпеченого іпотекою, а не для забезпечення кредитного договору.
Крім того, безпідставними є і їх твердження щодо неправомірності зазначення в резолютивній частині оскаржуваного рішення про солідарне стягнення з них кредитної заборгованості за кредитним договором.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що вона не давала згоду на збільшення процентної ставки, оцінюються колегією суддів критично, з огляду на те, що згідно п. 1.2. Договору поруки, Поручитель засвідчує, що йому добре відомі усі умови вищезазначеного Основного договору і він погоджується з ними, зокрема відповідно до п. 1.2.2. Договору поруки, зобов`язання Боржника щодо сплати процентів та комісій/винагороди/плати на рахунки, зазначені в Основному договорі зокрема процентів за базовою процентною ставкою/звичайною процентною ставкою в розмірі 12, 75% річних за користування кредитом без порушення встановленого строку (або термінів) погашення кредиту (його частин), або в іншому розмірі у випадку його зміни відповідно до умов Основного договору.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що банком не доведено належними та допустимими доказами виконання своїх обов`язків за договором в повному обсязі, надання йому кредитних коштів, оскільки наданий банком меморіальний ордер не містять обов`язкових реквізитів, а також відсутні у матеріалах справи відомості про відкриття особових рахунків на ім`я ОСОБА_4 , які зазначені у індивідуальних угодах, а надана банком виписка з особового рахунку не є первинним бухгалтерським документом, з якого можна встановити усі здійснені операції за кредитом, теж відхиляються колегією суддів як необґрунтовані, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 89 ЦКР України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Матеріали справи містять первинні розрахункові документи, а саме меморіальний ордер, виписки по рахунках клієнта, що підтверджують перерахування банком 141 000, 00 швейцарських франків на поточний рахунок позичальника, відповідно до кредитного договору від 28.03.2008 року.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» меморіальний ордер - це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.
Згідно з пунктом 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується відповідачами, ОСОБА_4 отримав кредитні кошти в касі банку та протягом багатьох років здійснював погашення заборгованості за Генеральним договором, чим фактично визнавав його умови та погоджувався на його виконання. ОСОБА_4 в своїй зустрічній позовній заяві та апеляційній скарзі заперечував щодо валюти кредитування, при цьому ним не надано ані власного розрахунку заборгованості, ані доказів, які спростовували б розмір заборгованості наданий банком. Зі змісту Додаткових угод до кредитного договору також вбачається, що позичальник підтверджує наявність своєї заборгованості перед банком, та погодження між сторонами нових додаткових умов кредитного договору.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Інші доводи апелянта щодо неналежного оформлення розрахункових документів не спростовують факту видачі кредиту та користування коштами.
Доводи апелянта щодо укладання кредитного договору під впливом обману щодо зазначення в договорі сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань позичальника, теж оцінюються колегією суддів критично, з огляду на те, що при підписанні договору позичальник мав можливість ознайомитись з умовами договору і за умови непогодження з його положеннями відмовитися від його укладання.
В пункті 20 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам наголошено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Колегія суддів вважає, що ОСОБА_4 не довів, що Банк мав умисел ввести його в оману щодо істотних умов кредитного договору, чи змушував його підписувати кредитний договір.
Укладення кредитного договору передує вивчення позичальником умов, які Банк може йому запропонувати. Крім того, після підписання Кредитного договору позичальник отримав примірник кредитного договору, що дало додаткову можливість детально вивчити його умови. ОСОБА_4 в свою чергу договір підписав, виконував його тривалий час та заперечень не мав з приводу не відповідності його вимогам законодавства, а подав зустрічний позов щодо недійсності правочину, лише після виникнення заборгованості по оспорюваним договорам, що свідчить про намагання відповідача уникнути виконання зобов`язань.
Ухвалою Деснянського районного суду від 24.01.2019 року по справі була призначена судово-економічна експертиза, за результатами виконання якої надано Висновок експерта від 31.05.2019 року №2820, згідно якого реальна процентна ставка на момент укладення Генерального договору від 28.03.2008 року - 9,57%, абсолютне значення подорожчання кредиту - 163361,72 шв. франків. Згідно наявних матеріалів, оформлення Банком інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту та абсолютного значення подорожчання кредитних послуг в повній мірі не узгоджується з вимогами, затверджених Постановою НБУ №168 від 10.05.2007 року та п. 2 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Згідно із статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Висновок експерта є письмовим доказом у справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає його як доказ, чи відхиляє його.
Саме такий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 638/16054/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 227/1524/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 638/16054/16-ц (провадження № 61-476св18), від 16 січня 2019 року у справі № 227/1524/16-ц (провадження № 61-3534св18), від 17 грудня 2019 року у справі № 210/5206/16-ц (провадження № 61-39725св18).
Згідно п. 3.3 (б) постанови Правління НБУ №168 банки зобов`язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов`язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.
Визначаючи розмір абсолютного значення подорожчання кредитних послуг, експерт у формулу розрахунку заклав розміри страхових платежів в загальній сумі 8 466,60 шв. франків та 2,96 шв. франків комісії при прийомі платежу, разом з тим, умовами кредитного договору страхові платежі не передбачені, тому розмір платежів по страхуванню не входить у значення абсолютного подорожчання кредиту, а відтак експертом у формулу розрахунку закладено показники, які не могли бути застосовані, тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
Посилання апелянта на недотримання у спірних правовідносинах Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» не є такими, що можуть вплинути на чинність правочину, а відтак на законність та обґрунтованість висновків місцевого суду про доведеність позовних вимог Банку не впливають.
Щодо застосування позовної давності до вимог Банку, колегія суддів відхиляє ці доводи як необґрунтовані, позаяк останнім договором, яким сторони підтвердили свої права та обов`язки за кредитним договором була Додаткова угода №15 від 25 травня 2015 року, а Банк звернувся до суду з позовом 25 квітня 2016 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Інші доводи апеляційних скарг зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені такі порушення норм матеріального чи процесуального права, які б, відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді:
