Постанова
Іменем України
11 липня 2023 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/5371/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О. В., Стрижеуса А. М.,
за участю секретаря Ратушного А. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва
від 23 березня 2021 року
в складі судді Лісовської О. В.
у цивільній справі №754/5845/16-ц Деснянського районного суду м. Києва
за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ( ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , про визнання договору поруки припиненим,
за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки, договору іпотеки,
та за позовом третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмету спору, - ОСОБА_4 та ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чігріна Ганна В`ячеславівна, про визнання недійсним договору іпотеки та визнання недійсним генерального договору про надання кредитних послуг та усіх додаткових угод з додатками до нього
У С Т А Н О В И В:
В квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ «Універсал Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
У вересні 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (після укладення шлюбу 02.07.2021 змінила прізвище на " ОСОБА_6 ") звернулися до суду з позовом до ПАТ «Універсал Банк», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чігріна Г. В., про визнання недійсним договору іпотеки.
Вобґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_1 зазначали, що предмет спору стосується прав та інтересів ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , оскільки за договором іпотеки, укладеним на забезпечення виконання зобов`язань за генеральним договором про надання кредитних послуг від 28.03.2008 №BL2269, в іпотеку банку передано належне їм майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .
На момент укладення зазначеного договору іпотеки вони були малолітніми та не мали повної цивільної дієздатності. У договорі іпотеки від 28 березня 2009 року ОСОБА_4 вказана як «іпотекодавець 3», а ОСОБА_1 як «іпотекодавець 4», проте, на їхню думку, вони не мали ніяких зобов`язань перед ПАТ «Універсал Банк». Вони не були і не є боржниками ПАТ «Універсал Банк», не є майновими поручителями, у зв`язку із чим вважали, що вони не могли бути іпотекодавцями за договором іпотеки від 28 березня 2009 року.
Крім того, у заяві про збільшення позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що валютою кредитного договору є швейцарські франки, але банк не видав ОСОБА_2 кредит у цій валюті. Вважає, що відсутність розрахункового документу про списання швейцарських франків з валютного рахунку № НОМЕР_1 , відкритого ОСОБА_2 для швейцарських франків, є підтвердженням відсутності операції про переказ коштів з цього рахунку № НОМЕР_1 на валютний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у доларах США. Зазначала, що банк приховав від позичальника ОСОБА_2 повну та об`єктивну інформацію щодо валюти кредиту, кінцевої сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості, чим ввів позичальника в оману. З огляду на наведене, на її думку, волевиявлення ОСОБА_2 на укладання кредитного договору у вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили його волевиявленню на укладання договору саме на таких умовах. Укладення кредитного договору із порушенням закону порушує також її право власності, як співвласниці квартири, на яку накладено обтяження на підставі іпотечного договору.
За наведених обставин, з урахуванням поданих уточнень, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , просили суд: визнати недійсним генеральний договір про надання кредитних послуг №BL2269, укладений між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 , та усі додаткові угоди з додатками до нього; визнати недійсним договір іпотеки, укладений 28 березня 2009 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г. В.; договір про внесення змін до договору іпотеки від 18 червня 2009 року; договір про внесення змін до договору іпотеки від 30 серпня 2010 року; договір про внесення змін до договору іпотеки
від 23 січня 2012 року; договір про внесення змін до договору іпотеки
від 07 серпня 2012 року; договір про внесення змін до договору іпотеки
від 09 квітня 2013 року; в порядку застосування недійсності договору іпотеки скасувати заборону щодо відчуження нерухомого майна, а саме: квартири
АДРЕСА_1 .
У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Універсал Банк» про визнання договору поруки припиненим.
У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Універсал Банк» про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 ), про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за додатковою угодою № BL2269/К-1 до генерального договору про надання кредитних послуг від 28 березня 2008 року № BL2269 у розмірі 66 216,00 швейцарських франків. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено.
В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду м. Києва із заявою про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на те, що при ухваленні судом 12.10.2020 рішення не було вирішено позовні вимоги третьої особи ОСОБА_1 про визнання недійсним генерального договору про надання кредитних послуг, укладеного між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 , та усіх додаткових угод з додатками до нього.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року відмовлено в задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_1 до ПАТ "Універсал Банк", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чігріна Г. В., про визнання недійсним Генерального договору про надання кредитних послуг №BL2269, укладеного між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 , та усіх додаткових угод з додатками до нього.
Не погоджуючись з вказаним додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що додаткове рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилалася на те, що суд першої інстанції не встановив факт отримання ОСОБА_2 кредитних коштів.
Вказувала, що наданий банком меморіальний ордер не є належним та допустимим доказом виконанням Банком умов кредитного договору в частині зобов`язання щодо передачі кредитних коштів позичальнику. Надана Банком виписка по рахунку також є неналежним доказом виконання позивачем свого обов`язку, встановленого у кредитному договорі. При цьому, суд першої інстанції не надав мотивованої оцінки наявним у матеріалах справи доказам зазначеного.
Звернула увагу, що долучена Банком до позовної заяви копія меморіального ордеру, окрім іншого, не засвідчена належним чином, оскільки не містить обов`язкових реквізитів документа, а саме не містить відомостей про посаду та ПІБ особи,я ка підписала та засвідчила даний документ.
Судом не взято до уваги, що матеріали справи не містять належних доказів отримання ОСОБА_2 кредиту в іноземній валюті - швейцарські франки, подання останнім до банку заяви про обмін валют та доказів подання ОСОБА_2 заяви про відкриття поточного рахунку в доларах США, на який за твердженням банку зараховано кредитні кошти.
На думку скаржника, суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та встановив обставини справи на підставі недопустимих доказів.
Акцентувала увагу на відсутності належного обґрунтування судом першої інстанції підстав для відмови у задоволенні її позову, не застосування положень Законів України «Про захист прав споживачів, «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», зокрема в частині відсутності розрахунку сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту, вартості супутніх послуг, зокрема отримання банком винагороди за надання кредиту, умов обслуговування банківського рахунка, відповідальності кредитора при порушенні умови щодо зарахування кредиту, оприлюднення інформації про іпотечне кредитування, розрахунок індексації.
Вважала, що дії банку при укладенні спірного договору кредиту свідчать про обман споживача фінансових послуг, та ведення нечесної підприємницької практики.
Резюмувала, що права ОСОБА_2 , як споживача фінансових послуг були порушені, оскільки якби 28.03.2008 він знав, що повинен буде заплатити банку значно більше, аніж це прописано у додатковій угоді від 28.03.2008 до генерального договору про надання кредитних послуг від 28.03.2008, то він би не заключав цей договір. Виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором не є перешкодою для визнання його недійсним.
За наведених обставин просила скасувати додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21.03.2021 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором повністю, задовольнити повністю позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ "Універсал Банк", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними генерального договору про надання кредитних послуг та усіх додаткових угод з додатками до нього, договору поруки та договору іпотеки.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, ПАТ "Універсал Банк" подав апеляційну скаргу. Посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а додаткове рішення суду без змін, як законне та обґрунтоване.
Представник ПАТ "Універсал Банк" - Лисенко В. М. в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити без задоволення, а додаткове рішення суду без змін.
Скаржник ОСОБА_1 та інші учасники справи, відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, належним чином повідомлені про день час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ПАТ "Укніверсал Банк" - Лисенка В. М., перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість додаткового рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 28 березня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг №BL2269 та додаткову угоду №BL2269/К-1, за умовами яких банк надав ОСОБА_2 141 000, 00 швейцарських франків, строком користування до 01 березня 2028 року, зі сплатою 8,5 % річних.
З червня 2009 року по травень 2015 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 було укладено додаткові угоди №1-16 до генерального договору про надання кредитних послуг №BL2269 від 28 березня 2008 року, за умовами яких сторони змінили розміри відсоткових ставок та строки їх застосування за користування кредитними коштами. Зокрема у додатковій угоді №15 від 25 травня 2015 року було змінено розміри відсоткових ставок та строки їх застосування за користування кредитними коштами, а саме: за використання кредитних коштів у межах встановленого строку кредитування за цією додатковою угодою встановлюється наступна процентна ставка: з 01 травня 2015 року по 31 жовтня 2015 року включно встановлюється процентна ставка в розмірі 3,0 % річних; а починаючи з 01 листопада 2015 року встановлюється процентна ставка в розмірі 12,75 % річних.
Згідно з пунктом 3 додаткової угоди від 25 травня 2015 року, позичальник зобов`язався щомісячно сплачувати суми та види заборгованості минулих періодів позичальника рівними частинами у періоди, у розмірах, згідно графіку та черговості погашення, вказаних у таблиці цього пункту 3 цієї додаткової угоди.
На забезпечення виконання зобов`язань за генеральним договором про надання кредитних послуг №BL2269 від 28 березня 2008 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки від 28 березня 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г. В. за реєстровим №733.
З червня 2009 року по квітень 2013 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 були укладені договори про внесення змін до договору іпотеки від 28 березня 2009 року.
Згідно з витягом з розпорядження Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації №276 від 06 березня 2008 року та №454 від 28 травня 2009 року, було надано дозвіл на укладення договору іпотеки другої черги квартири АДРЕСА_1 , частина якої належить малолітнім ОСОБА_5 , 1998 року народження, та ОСОБА_4 , 1996 року народження, в якості забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ВАТ «Універсал Банк», що не порушує інтереси дітей у зв`язку з даруванням на їх ім`я квартири АДРЕСА_2 , та надано дозвіл на укладення додаткової угоди про внесення зміни до договору іпотеки.
На забезпечення виконання зобов`язання за генеральним договором про надання кредитних послуг №BL2269 від 28 березня 2008 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №BL2269-П1 від 23 січня 2012 року, який був розірваний на підставі додаткової угоди від 29 жовтня 2013 року.
Також 29 жовтня 2013 року, 24 березня 2014 року, 25 листопада 2014 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 укладені договори поруки, які також були розірвані на підставі відповідних додаткових угод.
25 травня 2015 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, за умовами пункту 1.1. якого поручитель поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_2 усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з додаткової угоди №BL2269/К-1 від 28 березня 2008 року до генерального договору про надання кредитних послуг №BL2269 від 28 березня 2008 року, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
05 листопада 2015 року банк направив відповідачам вимоги про погашення заборгованості, які отримані ними, однак в добровільному порядку заборгованість не була погашена.
Згідно з розрахунком заборгованості, станом на 24 березня 2016 року сума заборгованості за кредитним договором складає 66 216, 00 швейцарських франків, з яких: заборгованість по кредиту у розмірі 49 106, 75 швейцарських франків, проценти у розмірі 17 036, 37 швейцарських франків, підвищені відсотки у розмірі 72, 88 швейцарських франків.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості.
Колегія судді погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України)
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 сформульовано висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Встановивши, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, ОСОБА_2 на час укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо його умов, не відкликав своєї згоди на укладення кредитного договору, протягом тривалого часу не звертався до банку з приводу невиконання умов кредитного договору, натомість неодноразово укладав із банком додаткові угоди, у яких погоджував залишок заборгованості у валюті вкладу та зміну процентної ставки, суд першої інстанції дійшов загалом правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним спірного кредитного договору та додаткових угод з додатками до нього.
Суд першої інстанції надав належну правову оцінку доводам ОСОБА_1 щодо несправедливих умов кредитного договору, обману позичальника щодо дійсних умов укладеного договору, відсутності доказів отримання кредитних коштів.
Фактично доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції, а зводяться до незгоди з оцінкою доказів, яким суд першої інстанції, відповідно до покладених на нього процесуальних повноважень, надав обґрунтовану оцінку.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на суперечливу поведінку позичальника ОСОБА_2 , який підписав спірний кредитний договір без будь-яких зауважень та доповнень, тривалий час виконував його умови, що свідчить про його згоду із ними, більш того узгоджував з кредитором суму залишку заборгованості та нові умови її погашення, а подав зустрічний позов щодо недійсності правочину, зокрема з підстав не отримання кредитних коштів, лише після виникнення заборгованості, без надання власного розрахунку заборгованості, або інших доказів, які б спростовували її розмір.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17).
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на незаконність встановлення у кредитному договорі винагороди за надання кредиту колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на те, що зазначена підстава недійсності окремого пункту договору не була заявлена у суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, встановив фактичні обставини укладення та виконання оспорюваного ОСОБА_1 генерального договору про надання кредитних послуг з додатковими угодами до нього, надав належну правову оцінку наданим доказам їх недійсності та дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог третьої особи - ОСОБА_7 , яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, судом надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
При цьому колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Також слід враховувати і той факт, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Поруч з усім вищевикладеним колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що постановою Верховного Суду від 17 травня 2023 року залишено без задоволення касаційні скарги ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12.10.2020 та постанову Київського апеляційного суду від 22.12.2022, якими задоволено первісний позов ПАТ "Універсал Банк" і відмовлено в задоволенні зустрічних позовів, залишено без змін.
В цій постанові Верховний Суд, переглядаючи судові рішення судів попередніх інстанцій, зокрема в частині вирішення зустрічного позову про визнання недійсним кредитного договору та додаткових угод до нього, зазначив про законність та обґрунтованість судових рішень та відсутність правових підстав для їх скасування.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення додаткового рішення суду без змін, а скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 11 липня 2023 року.
Головуючий О. Ф. Мазурик
Судді О. В. Желепа
А. М. Стрижеус
