Номер провадження 2-др/754/3/21
Справа №754/5845/16-ц
ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 березня 2021 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - ЛІСОВСЬКОЇ О.В.
за участю секретаря - Грей О.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву третьої особи ОСОБА_1 про постановлення додаткового рішення по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , про визнання договору поруки припиненим, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки та за позовом третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чігріна Ганна В"ячеславівна, про визнання недійсним договору іпотеки, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач ПАТ «Універсал Банк» звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відповідачка ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Універсал Банк» про визнання договору поруки припиненим, відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Універсал Банк» про визнання недійсними кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки, треті особи ОСОБА_4 та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до ПАТ «Універсал Банк» про визнання недійсним договору іпотеки.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12.10.2020 року позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» задоволено; стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за Додатковою угодою № BL2269/K-1 до Генерального договору про надання кредитних послуг № BL2269 від 28 березня 2008 року у сумі 66216, 00 швейцарських франків; у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також у задоволенні позовних вимог третіх осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відмовлено.
16.12.2020 року до суду надійшла заява третьої особи ОСОБА_1 про постановлення додаткового рішення, оскільки при постановленні судового рішення не було розглянуто позовні вимоги третьої особи ОСОБА_1 про визнання недійсним Генерального договору про надання кредитних послуг, укладеного між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 , та усіх додаткових угод з додатками до нього. На підставі викладеного третя особа просить постановити додаткове рішення та вирішити по суті її позовні вимоги.
Зваживши доводи заяви, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1)стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2)суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;
3)судом не вирішено питання про судові витрати.
4)суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Як вбачається з письмових матеріалів справи, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12.10.2020 року позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» задоволено; стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за Додатковою угодою № BL2269/K-1 до Генерального договору про надання кредитних послуг № BL2269 від 28 березня 2008 року у сумі 66216, 00 швейцарських франків; у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також у задоволенні позовних вимог третіх осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відмовлено.
У своїй заяві третя особа ОСОБА_1 просить постановити додаткове рішення, зважаючи на те, що при постановленні судового рішення судом не було вирішено її позовні вимоги про визнання недійсним Генерального договору про надання кредитних послуг, укладеного між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 , та усіх додаткових угод з додатками до нього.
Як встановлено при розгляді справи та даної заяви, 18.01.2018 року від ОСОБА_1 до суду надійшла Заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої зазначено, що ВАТ «Універсал Банк» при укладенні кредитного договору порушив вимоги діючого законодавства України та приписи Національного Банку України, які визначені законом як істотні та є необхідні для даного виду договорів, а саме: не виконав вимоги Закону про дотримання істотних умов договору, щодо надання позичальнику ОСОБА_2 об`єктивної, повної та достовірної інформації, про умови кредиту під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою, які є істотними для такого виду договорів, а також те, що ВАТ «Універсал Банк» в умовах кредитного договору приховав фактичне значення реальної процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за користування кредитом та того розміру подорожчання кредиту, які були обумовлені та узгоджені між сторонами кредитного правочину в його умовах, що на переконання позивача, є ознаками введення Банком ОСОБА_2 в оману. Розрахунок реальної процентної ставки за користування кредитом, визначення сукупної вартості подорожчання кредиту та розміру суми абсолютного значення подорожчання кредиту ВАТ «Універсал Банк» не здійснював, в письмовій формі не викладав, до відома ОСОБА_2 не доводив та з ним не узгоджував. ПАТ «Універсал Банк» скористався тим, що ОСОБА_2 об`єктивно бракувало знань для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а ПАТ «Універсал Банк» в порушення вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» не надав позивачу відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті. Крім того, позивачка за зустрічним позовом зазначає, що валютою кредитного договору є швейцарські франки, але банк не видав ОСОБА_2 швейцарські франки. Відсутність розрахункового документу про списання швейцарських франків з валютою рахунку № НОМЕР_1 , відкритого ОСОБА_2 для швейцарських франків, є підтвердженням відсутності операції про переказ коштів з цього рахунку № НОМЕР_1 на валютний рахунок № НОМЕР_2 , відкритий для доларів США. Це свідчить про введення ОСОБА_2 в оману щодо надання банком у кредит саме швейцарських франків. Банк приховав від позичальника ОСОБА_2 повну та об`єктивну інформацію щодо валюти кредиту, кінцевої сукупної вартості кредиту, щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості, чим ввів позичальника в оману. А тому волевиявлення ОСОБА_2 на укладання кредитного договору у вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили його волевиявленню на його укладання саме на таких умовах. Укладення кредитного договору із порушенням закону порушує і право власності ОСОБА_1 як співвласниці квартири, на яку накладено обтяження внаслідок іпотечного договору. Укладений на підставі недійсного кредитного договору іпотечний договір із додатками до нього також підлягають визнанню недійсними. На підставі викладеного позивачка ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL2269, укладений між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 , та усі додаткові угоди з додатками до нього.
Відповідно до п. 2 Додаткової угоди №BL2269/К-1 Банк зобов`язався надати кредит в іноземній валюті у розмірі 141000, 00 швейцарських франків.
Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком (ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.
На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями (п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків та території України за зобов`язаннями допускається у випадку, порядку і на умовах, встановлених законом.
Судом не встановлено, що на час укладення оспорюваного правочину Банк не мав банківську ліцензію на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та дозволи на право здійснювати операції з валютними цінностями.
Згідно ч. 1, 2, 4 ст. 5 Декрету Кабінеті Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 №15-93 Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Відповідно до п. 2 ст. 6 названого Декрету уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України: від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів; мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам.
З урахуванням викладеного суд вважає, що Банк мав право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку України банківської ліцензії та дозволів на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов`язання за кредитним договором відповідає вимогам законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Зі змісту спірного кредитного договору вбачається, що позичальника ОСОБА_2 перед укладенням кредитного Договору, було в письмовій формі ознайомлено з умовами договору.
Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як вбачається з умов договору сторони досягли згоди з усіх його істотних умов та отримали те на що вони розраховували при укладанні договору.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами). Не може суперечити права та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх дітей.
Окрім того, відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішені спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (ст.ст. 215,1048-1052, 1054-1055) ст.ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».
Зміст вищезазначеного кредитного договору не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому в силу ч. 1 ст. 215 ЦК України, не підлягає визнанню недійсним.
Згідно ч. 3 ст. 77 ЦПК України сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Позивачкою не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL2269 від 28.03.2008 року є несправедливими до позичальника, оскільки при підписанні договору позичальник мав реальну можливість ознайомитись з умовами договору і за умови непогодження з його положеннями - відмовитися від його укладення.
При підписанні кредитного договору всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми їх укладення, а тому не вбачається підстав стверджувати про невідповідність їх умов вимогам законодавства, на що позивач посилається у своїй позовній заяві, а тому відсутні будь-які підстави для визнання кредитного договору недійсним.
Також за позицією позивачки ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору Банк приховав від позичальника повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку би останній сплатив, погашаючи кредит в порядку, визначеному графіком погашення заборгованості, а отже умисно ввів позичальника в оману.
На підтвердження вказаних обставин позивачка посилається на Висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 31.05.2019 року № 2820.
Згідно вказаного висновку експерта (а.с.149-163) під час укладення Генерального договору про надання кредитних послуг №BL2269 від 28.03.2008 р. (в т.ч. Додаткової угоди №BL2269/К-1 від 28.03.2008 р. до нього) в повній мірі не узгоджується з вимогами п. 2.1., 2.2., 3.1., 3.2., 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою НБУ № 168 від 10.05.2007р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», та п. 2, 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Зокрема, в результаті проведених розрахунків, виходячи з наданих на експертизу документів та керуючись умовами на момент укладення Генерального договору про надання кредитних послуг №BL2269 від 28.03.2008 р. (в т.ч. даними додаткової угоди та додатку до нього), встановлена сукупна вартість кредиту у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту складає:
-реальна процентна ставка на момент укладення Генерального договору про надання кредитних послуг №BL2269 від 28.03.2008 р. - 9, 575;
-абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення Генерального договору про надання кредитних послуг №BL2269 від 28.03.2008 р. - 163361, 75 шв. франків.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень статей 1048-1052 ЦК України істотними умовами є мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Зі змісту статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення договору) вбачається, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту, детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту, право дострокового повернення кредиту, річна відсоткова ставка за кредитом, інші умови, визначені законодавством. Споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.
Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до роз`яснень, наданих в п. 20 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Натомість, як вбачається зі змісту оспорюваного договору, сторонами досягнуто домовленості щодо всіх умов договору, де чітко визначено всі умови кредитування, зокрема: розмір наданого кредиту, строк, на який наданий кредит, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов`язки позикодавця і позичальника, відповідальність сторін, тоді як позивач за зустрічним позовом не долучив жодного доказу на підтвердження мотивів позову про те, що Банк підписуючи оспорюваний договір ввів його в оману.
Разом з тим суд вважає, що допущення ПАТ «Універсал Банк» при укладенні спірного договору вищенаведених порушень вимог Правил не свідчить про вчинення ним обману позичальника щодо обставин, які мають істотне значення, та тягнуть за собою недійсність договору.
Крім того, на думку суду безпідставним є посилання на ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», якою забороняється нечесна підприємницька практика, оскільки умови кредитного договору про порядок та строки повернення кредиту, права та обов`язки як позичальника, так і банку не суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів» та не свідчать про їх несправедливість чи про нечесну підприємницьку діяльність банку в розумінні ст. 19 цього Закону.
Тому укладений між сторонами Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL2269 та усі додаткові угоди з додатками до нього відповідають вимогам ст. 203, 215 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору), що свідчить про безпідставність позовної вимоги про визнання їх недійсним і виключає можливість її задоволення.
Зважаючи на викладене вище, вимоги діючого законодавства, встановлені вище обставини, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним Генерального договору та всіх угод повинно бути відмовлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. 270 ЦПК України, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чігріна Ганна В"ячеславівна, про визнання недійсним Генерального договору про надання кредитних послуг № BL2269, укладеного між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 , та усіх додаткових угод з додатками до нього - відмовити.
Додаткове рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду у порядку, визначеному цивільно-процесуальним законодавством.
Суддя О.В.Лісовська
