ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
"01" грудня 2020 р. м. Київ Справа № 911/956/17
за заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Броварський домобудівний комбінат Меркурій» (07403, Київська обл., м. Бровари, вул. Олега Онікієнка (Кутузова), буд. 131; код ЄДРПОУ 03391260)
до відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про визнання недійсним правочину
у відокремленому провадженні в межах справи № 911/956/17
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лексвінхаус», м. Київ (код ЄДРПОУ 36538792) - Кредитор
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Броварський домобудівний комбінат Меркурій», Київська обл., м. Бровари (код ЄДРПОУ 03391260) - Банкрут
про банкрутство
Суддя Наріжний С.Ю.
За участю секретаря Горової О.В.
За участю представників учасників у справі:
ліквідатор ТОВ «Броварський домобудівний комбінат Меркурій» арбітражний керуючий Бахматський О.О.;
від ОСОБА_1 : адвокат Сюйва І.Є.
ВСТАНОВИВ:
у провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа № 911/956/17 за заявою ТОВ «Лексвінхаус» про банкрутство ТОВ «Броварський домобудівний комбінат Меркурій».
Постановою Господарського суду Київської області від 12.06.2018 визнано банкрутом ТОВ «Броварський домобудівний комбінат Меркурій» та відкрито його ліквідаційну процедуру. Ухвалою суду від 10.12.2019 ліквідатором Банкрута призначено арбітражного керуючого Бахматського О.О.
На даний час у справі триває ліквідаційна процедура.
22.04.2020 до суду надійшла заява ліквідатора ТОВ «Броварський домобудівний комбінат Меркурій» від 16.04.2020 № 1/04-20 (вх. № 7793/20) до Відповідача ОСОБА_1 про визнання недійсним правочину Боржника.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.04.2020 вказану заяву прийнято до розгляду у відокремленому провадженні в межах провадження у справі № 911/956/17 про банкрутство ТОВ «Броварський домобудівний комбінат Меркурій» за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 09.06.2020; встановлено сторонам строки для надання відзиву на позов, відповіді на відзив і заперечень; витребувано від Відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Центру обслуговування «Прозорий офіс» Броварської міської ради інформацію про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 .
12.05.2020 до суду надійшов лист Відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Центру обслуговування «Прозорий офіс» Броварської міської ради від 07.05.2020 № 06-11/1356 (вх. № 9000/20), згідно якого підтверджено адресу реєстрації ОСОБА_1 , яка вказана в заяві, а саме: АДРЕСА_2 , зокрема з 15.02.2008 по теперішній час.
Ухвалою суду від 09.06.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; підготовче засідання відкладено на 07.07.2020.
24.06.2020 до суду надійшов відзив Відповідача від 20.06.2020 б/№ (вх. № 12709/20) на позовну заяву.
В судовому засіданні 07.07.2020 постановлено протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про відкладення підготовчого засідання на 08.09.2020, про що Відповідача повідомлено ухвалою суду від 07.07.2020.
В судовому засіданні 08.09.2020 оголошено перерву до 22.09.2020.
16.09.2020 до суду надійшла відповідь Позивача від 14.09.2020 № 117 на відзив Відповідача на позовну заяву.
В судовому засіданні 22.09.2020 постановлено протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про відкладення підготовчого засідання на 10.11.2020.
Ухвалою суду від 10.11.2020 закрито підготовче провадження у справі; призначено справу до розгляду по суті на 01.12.2020.
01.12.2020 в судове засідання з`явились ліквідатор Банкрута та представник Відповідача.
Судом встановлено, що в ході підготовчого провадження учасники у справі скористались правом подачі відзиву на позов (Відповідач) та відповіді на відзив (Позивач).
Враховуючи викладене вище розгляд справи здійснюється судом згідно матеріалів заяви від 16.04.2020 № 1/04-20 (вх. № 7793/20) про визнання недійсним правочину боржника, відзиву Відповідача на заяву та відповіді на відзив.
Ліквідатор Банкрута в судовому засіданні подану заяву підтримав та просив задовольнити повністю.
Зокрема, ліквідатор Банкрута просить суд на підставі ст. 42 КУзПБ визнати недійсним Договір купівлі-продажу майнових прав № 40-КБ від 03.07.2015, укладений між Банкрутом та генеральним директором Банкрута Бєліком В.І.; у зв`язку з неможливістю повернути майно в натурі стягнути з Відповідача ринкову ціну майна у сумі 1032840,00 грн, а разом з пенею, 3% річних та інфляційними втратами 2988152,04 грн.
Узагальнені доводи заявника є наступними.
В ході виконання повноважень ліквідатора у даній справі арбітражним керуючим Бахматським О.О. встановлено, що 03.07.2015 між Боржником та ОСОБА_1 укладено Договір купівлі-продажу майнових прав № 40-КБ, за яким Відповідач купив у ТОВ «Броварський домобудівний комбінат Меркурій» майнові права на квартиру АДРЕСА_3 .
Відповідно до Акту прийому-передачі майнових прав від 01.06.2016 Відповідач прийняв у власність майнові права на вказану квартиру.
Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 65049193 від 04.08.2016 дана квартира зареєстрована у власність ОСОБА_1 . Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 130612328 від 12.07.2018, зазначена квартира перебуває у власності іншої особи.
За даними ліквідатора дане майно не було оплачено Відповідачем. На поточний рахунок Банкрута від Відповідача надійшло 249600,00 грн, зокрема 23.07.2015 - 100000,00 грн та 28.10.2015 - 149600,00 грн.
При цьому, ОСОБА_1 є генеральним директором ТОВ «Броварський домобудівний комбінат Меркурій» та володіє 99,932% статутного капіталу Банкрута. Тобто Відповідач є заінтересованою особою щодо Боржника в розумінні ст. 1 КУзПБ.
В той же час, частина 2 статті 42 КУзПБ передбачає самостійну підставу для визнання недійсним правочину боржника - якщо такий правочин укладено із заінтересованою особою.
Отже, з позиції ліквідатора Банкрута, Договір купівлі-продажу майнових прав № 40-КБ підлягає визнанню недійсним на підставі вказаної норми.
Представник Відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вказаної заяви з підстав, викладених у відзиві.
Узагальнені доводи Відповідача є наступними.
Стаття 58 Конституції України встановлює, що за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Станом на дату порушення провадження у справі про банкрутство Боржника 18.04.2017 діяв Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та спеціальні підстави для визнання недійсними правочинів боржника були встановлені в ст. 20 Закону та визначено, що за спеціальними підставами можуть бути визнані недійсними правочини боржника, укладені протягом одного року, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство.
Кодекс України з процедур банкрутства вступив в дію 21.10.2019, стаття 42 якого встановлює додаткові підстави для визнання недійсними правочинів боржника та збільшує строк «підозрілого періоду» з одного року до трьох років.
Таким чином, оскільки до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, в даному випадку - порушення справи про банкрутство, отже до спірних правовідносин має застосовуватись Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Проте стаття 20 Закону не містила такої підстави для визнання правочину недійсним, як укладення договору із заінтересованою особою.
Представник Відповідача в судовому засіданні звернув увагу на судову практику Верховного Суду, викладену у постанові від 12.11.2020 у справі № 911/956/17 в аналогічному провадженні.
На підставі зазначеного вище Відповідач просить суд відмовити у задоволенні заяви ліквідатора про визнання недійсним правочину Боржника.
Згідно ст. 219 ГПК України, після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнаного для ухвалення судових рішень приміщення) для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його оголошення.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 КУзПБ, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Згідно ст. 42 КУзПБ, за результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу.
У судовому засіданні 01.12.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Детально розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши подані докази та заслухавши доводи ліквідатора Банкрута та представника Відповідача суд встановив наступне.
03.07.2015 між ТОВ «Броварський домобудівний комбінат Меркурій» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 40-КБ, відповідно до умов якого (п. 2.1., 2.2.) продавець продає, а покупець купує майнові права на об`єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим договором, та у відповідності до норм ЦК України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж. Об`єктом нерухомості, майнові права на який передаються за даним договором, є квартира, розташована в об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_4 , з наступними характеристиками: кількість кімнат - 5; під`їзд - ІІ; загальна проектна площа: 114,76 кв.м.; поверх: 1; будівельний номер: 40.
Пунктом 3.1. Договору встановлено, що майнові права на об`єкт нерухомості за цим договором передаються продавцем покупцю шляхом підписання Акту. Акт підписується сторонами не пізніше 60 робочих днів з дати настання останньої з таких подій: здійснення покупцем оплати 100% вартості майнових прав, що визначена у пункті 4.2. цього договору, введення об`єкту капітального будівництва в експлуатацію та здійснення розрахунків відповідно до п. 4.5. даного договору.
Згідно п. 4.1., 4.2. Договору, вартість майнових прав на об`єкт нерухомості за 1 кв.м. складає 9000 гривень 00 коп., в т.ч. ПДВ 1500,00 грн. Загальна вартість майнових прав, що передаються продавцем покупцеві за даним договором складає 1032840,00 грн, в т.ч. ПДВ 172140,00 грн. Дана сума може бути змінена лише в випадках, передбачених договором або законодавством України.
Відповідно до п. 4.3., 4.5. Договору, покупець здійснює розрахунок за даним договором у сумі 1032840,00 грн до 31.12.2015. Після сплати покупцем вартості майнових прав, визначеної в п. 4.2. даного договору, продавець видає йому довідку про повну оплату вартості майнових прав згідно цього договору.
Згідно Акту прийому-передачі майнових прав від 01.06.2016, майнові права за Договором № 40-КБ від 03.07.2015 передані продавцем покупцю.
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, керівником (генеральним директором) ТОВ «Броварський домобудівний комбінат Меркурій» значиться ОСОБА_1 . Крім цього він є власником 99,932% статутного капіталу Банкрута.
Судом встановлено, що єдиною підставою даної заяви про визнання правочину недійсним ліквідатором визначено те, що спірний договір укладено Боржником із заінтересованою особою - генеральним директором підприємства Бєліком В.І.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 42 КУзПБ, правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора зокрема з підстав того, що боржник уклав договір із заінтересованою особою. У разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Згідно ст. 1 КУзПБ, заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.
Отже, ОСОБА_1 , який станом на дату укладення оспорюваного Договору купівлі-продажу майнових прав № 40-КБ від 03.07.2015 був генеральним директором та засновником ТОВ «Броварський домобудівний комбінат Меркурій», є заінтересованою особою щодо Боржника в розумінні ст. 1 КУзПБ.
Системний аналіз норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Закон про банкрутство) дає підстави для висновку, що з моменту порушення (відкриття) щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і спеціальні норми Закону про банкрутство застосовуються переважно при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі суддів Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові 02.10.2019 у справі № 5006/5/39б/2012.
Разом з тим, 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства № 2597-VIII від 18.10.2018, який в силу пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, поширює свою дію на подальший розгляд справ про банкрутство незалежно від дати порушення (відкриття) провадження у таких справах, за винятком справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації.
З дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Тобто, перехід від регулювання, передбаченого Законом про банкрутство, до регулювання згідно з Кодексом України з процедур банкрутства, здійснюється негайно (безпосередня дія як спосіб дії в часі нормативно-правових актів) шляхом здійснення подальшого розгляду справ про банкрутство відповідно до положень цього Кодексу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 924/159/14, від 11.08.2020 у справі № 904/3457/19 та від 27.08.2020 у справі № 904/4928/17.
Частиною першою статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
У пункті 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Статтею 5 ЦК України «Дія актів цивільного законодавства у часі» визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Отже, за загальним правилом до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце (висновок Верховного Суду України у постанові від 02.12.2015 у справі № 3-1085гс15).
Принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (пункт 4 рішення Конституційного Суду України від 05.04.2001 № 3-рп/2001).
Конституційний Суд України дійшов висновку, що конституційний принцип про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб, проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (абзац 4 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у час, доцільно зробити висновок про те, що судом під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який був чинним на момент виникнення та припинення спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 911/956/17.
Отже, як вже зазначалось, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Натомість, Кодекс України з процедур банкрутства такої вказівки не містить.
Водночас, під час розгляду господарських спорів судам необхідно врахувати положення частини третьої статті 3 ГПК України, якою визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 14 ГПК України визначено принцип диспозитивності у господарському судочинстві, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом частини другої статті 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Застосування конкретного способу захисту прав та законних інтересів залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Отже, факт подання юридичною особою або іншими особами до господарського суду позовної заяви із зазначенням вимог та підстав такого звернення є реалізацією відповідних осіб права на судовий захист та за своєю правовою природою є процесуальною дією в розумінні частини третьої статті 3 ГПК України, що зумовлює обов`язок суду розглянути спір із застосуванням до спірних правовідносин процесуального закону, чинного на дату звернення відповідної особи до суду та розгляду її позовних вимог.
У частинах 1-5 ст. 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, так: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статей 6 та 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Так, провадження у справі про банкрутство Боржника ТОВ «Броварський домобудівний комбінат Меркурій» відкрито ухвалою Господарського суду Київської області від 18.04.2017 та здійснювалось відповідно до норм Закону про банкрутство.
Оспорюваний Договір купівлі-продажу майнових прав № 40-КБ укладено між сторонами 03.07.2015, тобто за чинності норм Закону про банкрутство до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства.
Суд зазначає, що на момент укладення 03.07.2015 та виконання оспорюваного договору у 2015-2016 роках діяв Закон про банкрутство в редакції Закону України № 2343-ХІІ, спеціальні підстави за статтею 20 якого не передбачали такої підстави для визнання недійсним договору як його укладення заінтересованими особами, а тому укладаючи оспорюваний Договір купівлі-продажу майнових прав № 40-КБ від 03.07.2015, сторони не порушували будь-який нормативно-правовий акт, що був чинним, зокрема в контексті заявленої ліквідатором підстави - укладення Боржником договору із заінтересованою особою (генеральним директором).
Враховуючи викладене вище суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ліквідатора ТОВ «Броварський домобудівний комбінат Меркурій» від 16.04.2020 № 1/04-20 (вх. № 7793/20) про визнання недійсним Договору купівлі-продажу майнових прав № 40-КБ від 03.07.2015, з підстав, викладених в заяві.
Судові витрати у вигляді судового збору у сумі 4204,00 грн, сплаченого за подачу заяви, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на заявника.
Керуючись ст. 232-235, 255, п. 17.5. розділу ХІ ГПК України, ст. 7, 42 Кодексу України з процедур банкрутства, суд
УХВАЛИВ:
1.Відмовити у задоволенні заяви ліквідатора ТОВ «Броварський домобудівний комбінат Меркурій» від 16.04.2020 № 1/04-20 (вх. № 7793/20) про визнання недійсним правочину боржника.
2.Копію ухвали надіслати учасникам у справі.
Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом десяти днів з дати складення та підписання повного тексту ухвали шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд Київської області.
Повний текст ухвали виготовлено і підписано 07.12.2020.
Суддя С.Ю. Наріжний
