ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" серпня 2020 р. Справа№ 911/956/17
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Доманської М.Л.
суддів: Верховця А.А.
Полякова Б.М.
за участю секретаря судового засідання Чміль Я.Є. та представників учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засіданні від 12.08.2020 у даній справі
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Дитячий оздоровчий табір "Меркурій"
на ухвалу господарського суду Київської області від 17.12.2019
у справі № 911/956/17
за заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Броварський домобудівний комбінат Меркурій"
до відповідача Приватного підприємства "Дитячий оздоровчий табір "Меркурій"
про визнання недійсним правочину та стягнення 876186,85 грн.
у відокремленому провадженні в межах справи №911/956/17
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лексвінхаус"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Броварський домобудівний комбінат Меркурій"
про банкрутство
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Київської області від 17.12.2019 у справі № 911/956/17 задоволено частково заяву ліквідатора ТОВ "Броварський домобудівний комбінат Меркурій" про визнання недійсним правочину та стягнення 876186,85 грн.; визнано недійсним договір від 11.07.2014 № 1420/1504, укладений між ТОВ "Броварський домобудівний комбінат Меркурій" та ПП "Дитячий оздоровчий табір "Меркурій"; стягнуто з Приватного підприємства "Дитячий оздоровчий табір "Меркурій" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Броварський домобудівний комбінат Меркурій" 610100 грн. 00 коп. заборгованості та 3842 грн. 00 коп. судового збору; в частині стягнення 216930,20 грн. інфляційних втрат та 49156,65 грн. 3% річних відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, Приватне підприємство "Дитячий оздоровчий табір "Меркурій" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу господарського суду Київської області від 17.12.2019 у справі № 911/956/17 в цілому та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована порушенням норм матеріального та процесуального права, вказано, що до спірних правовідносин в рамках справи про банкрутство позивача, яке було порушено 18.04.2017, мають бути застосовані норми ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а ні статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (введеного в дію 21.10.2019). Скаржником зазначено, що за загальним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Учасники провадження про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином направленням на адреси місцезнаходження учасників справи копій ухвали суду.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає за можливе здійснювати розгляд скарги без участі представників певних учасників провадження, що не з`явились у судове засідання, так як учасники справи належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи.
У судовому засіданні 12.08.2020 представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити. Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
З матеріалів справи вбачається, що постановою господарського суду Київської області від 12.06.2018 у справі №911/956/17 визнано банкрутом ТОВ «Броварський домобудівний комбінат Меркурій» та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру; ліквідатором призначено арбітражного керуючого Буличова С.О.; вирішено інші процедурні питання у справі. На даний час у справі триває ліквідаційна процедура.
06.09.2019 до суду надійшла заява ліквідатора ТОВ «Броварський домобудівний комбінат Меркурій» від 05.09.2019 до відповідача - ПП «Дитячий оздоровчий табір «Меркурій» про спростування майнових дій Боржника (стягнення безпідставно набутих коштів у сумі 842 086,85 грн). В позовній заяві (з урахування заяви про збільшення позовних вимог від 15.11.2019) ліквідатор просив суд визнати недійсним договір від 11.07.2014 №1420/1504 та стягнути з ПП «Дитячий оздоровчий табір «Меркурій» на користь ТОВ «Броварський домобудівний комбінат Меркурій» суму 610 100,00 грн; інфляційні нарахування в сумі 216 930,20 грн та 3% річних в сумі 49 156,65 грн.
В обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним договору від 11.07.2014 №1420/1504 ліквідатор зазначає, що пунктами 3.3., 5.1. Договору визначено, що строк дії Договору визначений сторонами до 31.03.2017, однак Боржником було виконано зобов`язання щодо оплати путівок протягом 2014-2017 років, тобто раніше встановленого строку. Крім того, відповідні зобов`язання щодо оплати путівок здійснені Боржником без відповідних майнових дій Відповідача, зокрема, докази використання путівок працівниками Боржника відсутні. Також, ліквідатором зазначено, що директор ПП «Дитячий оздоровчий табір «Меркурій» є заінтересованою особою щодо Боржника в розумінні ст. 1 КУзПБ, та згідно з ч. 2 ст. 42 КУзПБ вказані обставини є самостійною підставою для визнання договору недійсним.
Судом відхилені доводи ліквідатора про виконання договору раніше встановленого строку, як підстави визнання договору недійсним, з огляду на те, що умовами договору не передбачено заборони виконати зобов`язання в будь-який строк до закінчення строку дії цього договору. Також, судом зазначено про спростування доводів ліквідатора відносно того, що підставою недійсності спірного договору може бути те, що зобов`язання перейшло без відповідних майнових дій з боку іншої сторони. Так, судом встановлено, що в матеріалах справи наявні акти від 11.07.2014 та від 22.08.2016, що підтвреджують приймання-передачі путівок. Задовольняючи подану ліквідатором заяву, суд першої інстанції виходив з того, що провадження у даній справі про банкрутство ТОВ «Броварський домобудівний комбінат Меркурій» відкрите згідно з ухвалою господарського суду Київської області від 18.04.2017, а оспорюваний договір №1420/1504 укладено 11.07.2014, отже менше ніж за три роки до дати відкриття провадження у справі про банкрутство (у підозрілий період за Кодексом України з процедур банкрутства), а також судом встановлено, що спірний договір укладено із заінтересованою особою щодо боржника, а зазначені обставини свідчать про наявність самостійної підстави для визнання недійсним договору від 11.07.2014 №1420/1504 в порядку ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.
Суд апеляційної інстанції не може погодитись з такими висновками місцевого господарського суду та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.
21.10.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства.
У відповідності до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з вказаної дати Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" втратив чинність.
За приписами пункту 4 прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Оскільки щодо боржника порушено провадження у справі про банкрутство, і на день введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства боржник перебував на стадії розпорядження майном боржника, то суд першої інстанції вірно подальший розгляд справи здійснив відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства.
Постановою господарського суду Київської області від 12.06.2018 ТОВ «Броварський домобудівний комбінат Меркурій» визнано банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру, тобто ще до введення в дію Кодексу України з процедур банкрута.
При вирішенні даного спору суд першої інстанції застосував положення Кодексу України з процедур банкрутства, але в даному випадку суттєвим є питання дії закону в часі. Такі питання можуть мати найрізноманітніші форми, зокрема, визначення норми закону, яку слід застосувати до спірних правовідносин, які виникли у минулому, але на момент виникнення спору та/або розгляду справи в суді (тривалості відповідної процедури банкрутсва) така норма втратила чинність або була суттєво змінена (шляхом розширення або звуження правомочностей будь-кого з учасників справи.
Вирішуючи даний спір, обов`язково необхідно враховувати зміст конституційного принципу незворотності дії закону у часі та негайної дії норми процесуального права, а також аналізувати рішення Конституційного Суду України щодо порядку застосування норми права у часі та вже сформовану практику Верховного Суду із зазначеного питання.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп/1997, від 09.02.1999 № 1-рп/1999, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 5-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Аналогічний підхід застосовується і щодо дії процесуальної норми права. Зокрема, у ч. 3 ст. 3 ГПК України, передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповіднодо закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
При цьому закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Це положення процесуального закону узгоджується з підходами Європейського суду з прав людини, який вважає, що принцип унеможливлення зворотної дії закону в часі не застосовується, коли нове законодавство ставить особу в сприятливіший стан (Scoppola v. Italy, заява № 126/05, п. 102-111).
Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп/1997).
В одному із своїх рішень Конституційний Суд України визнав неконституційними положення пункту 2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», якими було встановлено контроль за витратами, здійсненими відповідними особами у період з 01.07.2011 до 31.12.2011, тобто за відносинами, які виникли до набрання чинності статтею 12 цього закону, що є порушенням конституційної вимоги щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Суд вказав, що положення пункту 2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону щодо надання у декларації за 2011 рік відомостей про здійснені у минулому витрати суперечить частині першій статті 58 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 13.03.2012 № 6-рп/2012).
У рішенні від 03.10.1997 року № 4-зп/1997 Конституційний Суд України також надав роз`яснення порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Зокрема, зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній».
На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у час, доцільно зробити висновок про те, що судом під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який був чинним на момент виникнення та припинення спірних правовідносин.
Отже, як вже зазначалось, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Натомість, Кодекс України з процедур банкрутства такої вказівки не містить.
Суд першої інстанції визнав недійсним договір від 11.07.2014 №1420/1504 на підставі того, що він укладений на підставі, яка передбачена ч. 3 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, який набув чинності лише з 21.10.2019 та не містив вказівки про надання йому зворотної дії в часі. До набрання чинності цим Кодексом законодавство України не встановлювало такої спеціальної підстави для визнання недійсним договору, укладеного особою, щодо якої порушено справу про банкрутство у відповідний підозрілий період.
Вищевказане не позбавляє ліквідатора можливості звернутися до суду із відповідним позовом на підставі загальних вимог ЦК України.
Таким чином, апеляційний господарський звертає увагу на те, що станом на час укладання спірного договору від 11.07.2014 №1420/1504 такі підстави, як суд першої інстанції застосував для визнанням його недійсним, не іс,нували і укладаючи відповідний договір, сторони не порушували будь-який нормативно правовий акт, що був чинним.
Судами встановлено, що у даному випадку спірний правочин укладений сторонами у 2014 році, тобто майже за 3 років до порушення провадження у даній справі про банкрутство, відтак оскаржуваний правочин не може бути визнаний недійсним у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора зі спеціальних підстав, передбачених у ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності або визнання боржника банкрутом».
Так, у ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, так:
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статей 6 та 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
В матеріалах справи не містяться докази передачі відповідного майна боржника за спірним договором у період після порушення справи про банкрутство, чи після накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно боржника, чи в період дії заборони його відчужувати, як і доводи того що спірний договір був підписаний з метою незаконного виведення активів банкрута, а укладення договору завдало шкоди правам та інтересам кредиторів, не містяться в матеріалах справи доказів зловмисної домовленості сторін договору.
Так, судом встановлено відсутність доведення порушених прав чи охоронюваних законом інтересів кредиторів та боржника, на які послався ліквідатор в своїй заяві, відсутність прямої вказівки в самому Кодексі України з процедур банкрутства про надання йому зворотної дії в часі, тобто, неможливість застосування до спірних правовідносин щодо визнання недійсним вищевказаного договору норм, які набрали чинності лише з 21.10.2019.
Таким чином, апеляційний господарський не погоджується з вищевказаними висновками місцевого господарського суду та вважає, що станом на час укладання оскаржуваного договору від 11.07.2014 №1420/1504 такі підстави, як суд першої інстанції застосував для визнанням його недійсним, не існували і, укладаючи відповідний договір сторони не порушували будь-який нормативно правовий акт, чинний на той час, що виключає можливість визнання недійсним цього договору та повернення боржникові коштів, переданих на виконання спірного договору, з тих підстав, що визначив ліквідатор в своїй заяві.
У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001).
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Скарги на постанови апеляційних господарських судів, прийняті за результатами оскарження ухвал господарського суду у справах про банкрутство, які не підлягають оскарженню окремо, можуть включатися до касаційної скарги на ухвали, постанови у справах про банкрутство, що підлягають оскарженню.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити; ухвалу суду першої інстанції від 17.12.2019 у даній справі - скасувати, в задоволені заяви ліквідатора відмовити.
Керуючись, Кодексом України з процедур банкрутства, ст.ст. 269, 270, 271, 275, 277, 282, 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Дитячий оздоровчий табір "Меркурій" задовольнити.
Ухвалу господарського суду Київської області від 17.12.2019 у справі №911/956/17 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог за заявою ліквідатора відмовити.
Матеріали справи №911/956/17 направити до господарського суду Київської області.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Північного апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Верховного Суду у випадках, у порядку та строк, передбачені ст.ст. 288-291 ГПК України.
Повний текст постанови підписаний 18.08.2020.
Головуючий суддя М.Л. Доманська
Судді А.А. Верховець
Б.М. Поляков
