ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 березня 2019 року
м. Київ
Справа № 918/361/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"
на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий - Мельник О.В., судді: Розізнана І.В., Грязнов В.В.)
від 21.12.2018
у справі № 918/361/18
за позовом Національного банку України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк "ПриватБанк"
про звернення стягнення на предмет іпотеки,
ВСТАНОВИВ:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 26.11.2018 у справі №918/361/18 заяву ТОВ "Приватофис" про відвід судді Войтюка В.Р. залишено без розгляду. Застосовано до ТОВ "Приватофис" в особі директора ОСОБА_5 захід процесуального примусу у вигляді попередження щодо зловживання процесуальними правами.
1.2. Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив повністю скасувати оскаржувану ухвалу.
1.3. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2018 на підставі пункту 1 частини 1 статті 261 Господарського процесуального кодексу України у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Приватофис" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 26.11.2018 у справі №918/361/18 відмовлено. Апеляційну скаргу ТОВ "Приватофис" (вх.№1226/18) на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 26.11.2018 у справі №918/361/18 повернуто заявнику разом з доданими до неї матеріалами - всього на 14 арк. з поштовим конвертом, у т.ч. платіжне доручення №3555 від 10.12.2018 про сплату судового збору у розмірі 1 762, 00 грн.
1.4. Суд апеляційної інстанції виходив з такого:
- предметом апеляційного оскарження у даному випадку є ухвала Господарського суду Рівненської області від 26.11.2018 у справі №918/361/18 про залишення без розгляду заяви про відвід судді та застосування до ТОВ "Приватофис" в особі директора ОСОБА_5 заходу процесуального примусу у вигляді попередження щодо зловживання процесуальними правами, оскарження якої окремо від рішення суду першої інстанції не передбачено статтею 255 Господарського процесуального кодексу України.
2. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
2.1. Не погоджуючись з ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2018, ТОВ "Приватофис" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, а справу передати до Північно-західного апеляційного господарського суду для подальшого розгляду апеляційної скарги ТОВ "Приватофис" на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 26.11.2018.
2.2. Узагальнені доводи касаційної скарги:
- судом апеляційної інстанції порушено норму процесуального права, а саме: пункт 14 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено можливість оскарження окремо від рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про залишення позову (заяви) без розгляду;
- судом апеляційної інстанції не враховано, що право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист (пункт 8 частини 3 статті 129 Конституції України), також не враховано численну практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою відмова в доступі до оскарження, означає відмову в доступі до правосуддя;
- однією із основних засад (принципів) господарського судочинства згідно з пунктом 2 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, що не дотримано судом апеляційної інстанції.
3. Висновки Суду з посиланням на норми права, якими керувався Суд
3.1. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 26.11.2018 у справі №918/361/18 заяву ТОВ "Приватофис" про відвід судді Войтюка В.Р. залишено без розгляду на підставі частини 3 статті 43 Господарського процесуального кодексу України як таку, яка подана із зловживанням процесуальним правом, яка спрямована виключно на затягування судового процесу, подана на процесуальне рішення судді, що заборонено законом.
Цією ж ухвалою застосовано до ТОВ "Приватофис" в особі директора ОСОБА_5 захід процесуального примусу у вигляді попередження щодо зловживання процесуальними правами.
3.2. Відповідно до частини 3 статті 43 Господарського процесуального кодексу України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
3.3. У статті 129 Конституції України у числі основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
3.4. Згідно з частиною 2 статті 254 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Отже, перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, наведений у статті 255 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним.
3.5. Системне тлумачення статті 255 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні.
3.6. Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого господарського суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких проміжних ухвал місцевого господарського суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення у справі.
3.7. З врахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що предметом апеляційного оскарження, як встановлено судом апеляційної інстанції, є ухвала суду першої інстанції про залишення без розгляду заяви про відвід судді та застосування до ТОВ "Приватофис" в особі директора ОСОБА_5 заходу процесуального примусу у вигляді попередження щодо зловживання процесуальними правами, яка не передбачена переліком, наведеним у статті 255 Господарського процесуального кодексу України.
3.8. При цьому щодо доводів касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції пункту 14 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів зазначає таке.
Так, відповідно до пункту 14 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про залишення позову (заяви) без розгляду.
3.9. Статтею 161 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
3.10. При цьому у статті 169 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.
Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
3.11. Частиною 4 статті 170 Господарського процесуального кодексу України визначено випадки, в яких суд повертає письмову заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду, а саме у випадку недотримання вимог частин 1, 2 цієї статті щодо їх форми, змісту та реквізитів.
3.12. Виходячи з системного тлумачення наведених норм, колегія суддів вважає, що у пункті 14 частини 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України йдеться про залишення без розгляду заяв, поданих по суті справи, перелік яких наведено у частині 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України.
3.13. При цьому відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 916/1461/16.
3.14. При цьому судом апеляційної інстанції відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 261 Господарського процесуального кодексу України.
Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 261 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.
Разом з тим згідно з пунктом 4 частини 5 статті 260 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Колегія суддів зазначає, що пункт 1 частини 1 статті 261 Господарського процесуального кодексу України підлягає застосуванню у випадку подання апеляційної скарги, наприклад на судовий наказ, який згідно з частиною 3 статті 154 Господарського процесуального кодексу України оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований в порядку, передбаченому розділом ІІ цього Кодексу.
Отже, в даному випадку судом апеляційної інстанції підлягав застосуванню саме пункт 4 частини 5 статті 260 Господарського процесуального кодексу України і апеляційна скарга на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 26.11.2018 у справі №918/361/18 про залишення без розгляду заяви про відвід судді та застосування до ТОВ "Приватофис" в особі директора ОСОБА_5 захід процесуального примусу у вигляді попередження щодо зловживання процесуальними правами, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, мала бути повернута.
3.15. Скаржник у контексті норм пункту 8 статті 129 Конституції України та пункту 8 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, а також практики Європейського суду з прав людини посилається на порушення судом апеляційної інстанції основних засад судочинства - забезпечення права на апеляційний перегляд справи та права на доступ до суду.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Водночас право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див., наприклад, Monnel and Morris v. the United Kingdom, рішення від 02.03.1987, серія A, N 115, с. 22, п. 56, а також Helmers v. Sweden, рішення від 29.10.1996, серія A, N 212-A, с. 15, п. 31).
Наведеним також спростовуються доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції принципу рівності сторін.
4. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
4.1. Відповідно до частини 3 статті 304 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
4.2. Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право касувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
4.3. Частиною 1 статті 311 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина 2 статті 311 Господарського процесуального кодексу України).
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина 4 статті 311 Господарського процесуального кодексу України).
4.4. Оскільки судом апеляційної інстанції замість пункту 4 частини 5 статті 260 Господарського процесуального кодексу України було застосовано пункт 1 частини 1 статті 261 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до ухвалення незаконного рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження, тоді як апеляційна скарга ТОВ "Приватофис" підлягала поверненню, ухвала Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2018 підлягає зміні шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції даної постанови та шляхом зміни резолютивної частини.
5. Судові витрати
5.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 304, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"" залишити без задоволення.
2. Ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2018 у справі № 918/361/18 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції даної постанови суду.
3. Резолютивну частину ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2018 у справі № 918/361/18 викласти в такі редакції:
"Повернути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (вх.№1226/18) на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 26.11.2018 у справі №918/361/18 повернути заявнику разом з доданими до неї матеріалами - всього на 14 арк. з поштовим конвертом, у т.ч. платіжне доручення №3555 від 10.12.2018 про сплату судового збору у розмірі 1762,00 грн.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та у строк відповідно до статей 287-291 Господарського процесуального кодексу України."
4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий В. Студенець
Судді О. Баранець
Г. Вронська
