РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 вересня 2018 року Справа № 918/361/18
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Гудак А.В.,
Суддя Василишин А.Р.,
Суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Драчук В.М.
за участю представників:
позивача : ОСОБА_1 дов. в справі;
відповідача: ОСОБА_2 адвокат;
третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_3 адвокат.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційні скарги ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Приватофис" на ухвалу господарського суду Рівненської області від 13.08.18р. у справі № 918/361/18 за вх.№. 2011/18 від 29.08.2018 та вх..№. 2010/18 від 29.08.2018 (суддя Войтюк В.Р. м.Рівне)
за позовом Національного банку України
до відповідача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Приватофис"
за участь третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 акціонерне товариство "Комерційний Банк "ПриватБанк"
про звернення стягнення на предмет іпотеки.
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 13.08.2018 у справі №918/361/18 відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Приватофис" про зупинення провадження у справі.
Дана ухвала мотивована тим, що дослідивши подане відповідачем клопотання судом першої інстанції встановлено, що в даному випадку, наслідки розгляду справи № 910/7913/18, ніяким чином, не можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі, в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення для вирішення даної справи. Суд першої інстанції, поміж іншого зазначає, що відповідачем в поданому клопотанні також детально не вказано, яким чином наслідки розгляду справи № 910/7913/18 зможуть вплинути на результати розгляду даної вправи.
Не погоджуючись із винесеною ухвалою, ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Приватофис" до Рівненського апеляційного господарського суду подані апеляційні скарги за вх.№. 2011/18 від 29.08.2018 та вх№. 2010/18 від 29.08.2018 в яких просить скасувати ухвалу господарського суду Рівненської області від 13.08.2018 про відмову в задоволенні клопотання ТОВ «Приватофис» про зупинення провадження у господарській справі №918/361/18 за позовом Національного банку України до ТОВ «Приватофис», третя особа без самостійних вимог КБ «Приватбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та постановити нове судове рішення про зупинення провадження у справі №918/361/18 за позовом Національного банку України до ТОВ «Приватофис», третя особа без самостійних вимог КБ «Приватбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки до вирішення справи №910/7913/18 за позовом ТОВ «Приватофис» до Національного банку України» про розірвання іпотечних договорів, укладених ТОВ «Приватофис» та НБУ, якими забезпечувалось виконання зобов`язань ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором №19 від 03.03.2009.
Вважає, що судом першої інстанції при розгляді питання щодо можливості/неможливості розгляду даної справи про звернення стягнення на предмет іпотеки до розгляду №910/7913/18 за позовом ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Приватофис" до Національного банку України, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_5 акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання іпотечних договорів в порушення ст.86 ГПК України не надав оцінки долученим до клопотання про зупинення провадження доказам, а саме: позовній заяві та ухвалі про відкриття провадження по справі №910/7913/18 в наслідок чого не дослідив змісту позовних вимог (предмету та підстав) по іншій взаємопов`язаній справі про розірвання іпотечних договорів, що потягло постановлення в порушення п.5 ч.1 ст. 227 ГПК України ухвали про відмову в зупиненні провадження по справі.
Листом № 918/361/18/3425/1822.08.2018 від 22.08.2018 судом, витребувано на виконання приписів п.17.10 розділу ХІ Перехідні положення ГПК України, у господарського суду Рівненської області матеріали справи №918/361/18. 29.09.2018 на адресу суду надійшли матеріали справи №918/361/18.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 31.08.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (вх.№. 2011/18 від 29.08.2018) на ухвалу господарського суду Рівненської області від 13.08.2018. у справі №918/361/18.
Разом з тим, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 31.08.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (вх.№. 2010/18 від 29.08.2018) на ухвалу господарського суду Рівненської області від 13.08.2018 у справі №918/361/18. Об`єднано для спільного розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (вх.№2010/18 від 29.08.2018) з апеляційною скаргою ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (вх.№2011/18 від 29.08.2018) для спільного розгляду в межах апеляційного провадження у справі № 918/361/18. Розгляд даних апеляційних скарг призначено на "19" вересня 2018 р.
13.09.2018 на адресу суду від Національного банку України надійшов відзив в якому просить суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити без змін ухвалу господарського суду Рівненської області від 13.08.2018 про відмову у задоволенні клопотання ТОВ «Приватофис» про зупинення провадження у справі №918/361/18.
Поряд з цим, 13.09.2018 Національним банком України подане клопотання про закриття апеляційного провадження в якому просить суд закрити, як помилково відкрите, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Приватофис» на ухвалу господарського суду Рівненської області від 13.08.2018.
19.09.2018 на адресу суду від АТ КБ «Приватбанк» надійшов відзив в якому просить суд у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Приватофис" на ухвалу господарського суду Рівненської області від 13.08.2018 про відмову в зупиненні провадження у справі №918/361/18 відмовити.
Адвокат відповідача в судовому засіданні 19.09.2018 підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням процесуального права, а тому просить її скасувати, а апеляційну скаргу - задовольнити, з мотивів наведених в апеляційній скарзі та наданих усних пояснень.
Представник позивача в судовому засіданні 19.09.2018 апеляційну скаргу заперечила в повному обсязі з підстав викладених у відзиві та з наданих усних пояснень, вважає ухвалу господарського суду законною та обґрунтованою, просила ухвалу господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Поряд з цим, підтримала подане 13.09.2018 клопотання про закриття апеляційного провадження в даній справі, як помилково відкрите.
Адвокат третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача АТ КБ «Приватбанк» в судовому засіданні 19.09.2018 підтримав позицію відповідача та просив ухвалу господарського суду від 13.08.18 у справі № 918/361/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
У відповідності до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
За положеннями ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
У відповідності до п.п. 1, 3 частини 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Заслухавши пояснення представника позивача, адвокатів відповідача та третьої особи в судовому засіданні 19.09.2018, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Приватофис" за вх.№. 2011/18 від 29.08.2018 та вх..№. 2010/18 від 29.08.2018 слід залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Рівненської області від 13.08.2018 у справі № 918/361/18 без змін, виходячи з наступного.
01 червня 2018 року Національний банк України звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Приватофис" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 акціонерне товариство "Комерційний Банк "ПриватБанк" в якому просить в рахунок погашення заборгованості ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором №19 від 03.03.2009 (з усіма змінами та доповненнями до нього) перед Національним банком України в сумі заборгованості 3674478038,00 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №40 від 11.03.2009 укладений між Національним банком України та ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Істейтальянс», правонаступником всіх прав та обов`язків якого є ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Приватофис», що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрований в реєстрі за №410, а саме на наступне майно: нежитлове приміщення, загальною площею 76,5 кв. м., що розташовані за адресою: Рівненська область, Демидівський район, смт. Демидівка, вул.. Кооператина, буд.5. Позивач просить встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за початковою ціною 384000,00 грн., без ПДВ. 20.06.2018 до господарського суду Рівненської області позивачем подана заява про уточнення позовних вимог(а.с. 191-192 т.1).
02.07.2018 ТОВ «Приватофис» звернувся до господарського суду Рівненського області з клопотанням про зупинення провадження у справі №918/361/18 до вирішення спору у справі №910/7913/18 за позовом ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Приватофис" до Національного банку України, Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_5 акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання іпотечних договорів, в порядку п.5 ч.1 ст. 227 ГПК України.
В обґрунтування даного клопотання відповідач зазначив, що 22.06.2018 ухвалою господарського суду міста Києва відкрито провадження у справі №910/7913/18 за позовом ТОВ «Приватофис» до Національного банку України про розірвання іпотечних договорів, іпотеко держателем за якими є Національний банк України, а іпотекодавцем ТОВ «Приватофис», та за якими забезпечувалось виконання зобов`язань ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитними договором №19 від 03.03.2009. Предметом позову у справі №910/7913/18 серед іншого, є розірвання іпотечного договору, який укладений між Національним банком України та ТОВ «Приватофис» на підставі якого Національним банком України у даній справі заявлено вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки. Тобто відповідач переконаний, що у разі задоволення позову відповідача про розірвання іпотечного договору, будуть відсутні підстави для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки за цим договором, оскільки зобов`язання за договором іпотеки у відповідача будуть припинені.
Відповідач в даному клопотанні звертає увагу на те, що з позовної заяви у справі №910/7913/18 вбачається, що ТОВ «Приватофис» зазначає обставини, що свідчать про недобросовісну поведінку ПАТ КБ «Приватбанк» та Національного банку України в основному кредитному зобов`язанні, істотне порушення Національним банком України своїх зобов`язань як іпотекодержателя, істотну зміну обставин для іпотекодавця після націоналізації ПАТ КБ «Приватбанк», що є підставами для розірвання іпотечного договору.
Вважає, що справа №910/7913/18 та №918/361/18 є пов`язаними взаємозалежністю спірних правовідносин та тісним матеріально-правовим зв`язком, який виражається в тому, що факти встановлені у справі №910/7913/18, де предметом є розірвання іпотечного договору, повністю виключають можливість задоволення позовних вимог у справі №918/361/18 про звернення стягнення на майно, що є предметом цього ж іпотечного договору. Зазначає, що факти встановлені у справі №910/7913/18 будуть мати преюдиціальне значення для даної справи, оскільки там буде надана оцінка іпотечному договору та підлягає припиненню для сторін всіх прав та обов`язків за ним в тому числі припинення права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 13.08.2018 у справі №918/361/18 серед іншого, відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Приватофис" про зупинення провадження у справі.
Відповідач з даною ухвалою суду першої інстанції не погодився, звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами за вх.№. 2011/18 від 29.08.2018 та вх..№. 2010/18 від 29.08.2018 в яких просить скасувати ухвалу господарського суду Рівненської області від 13.08.2018 про відмову в задоволенні клопотання ТОВ «Приватофис» про зупинення провадження у господарській справі №918/361/18 за позовом Національного банку України до ТОВ «Приватофис», третя особа без самостійних вимог КБ «Приватбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та постановити нове судове рішення про зупинення провадження у справі №918/361/18 за позовом Національного банку України до ТОВ «Приватофис», третя особа без самостійних вимог КБ «Приватбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки до вирішення справи №910/7913/18 за позовом ТОВ «Приватофис» до Національного банку України» про розірвання іпотечних договорів, укладених ТОВ «Приватофис» та НБУ, якими забезпечувалось виконання зобов`язань ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором №19 від 03.03.2009.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 31.08.2018 об`єднано апеляційну скаргу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (вх.№2010/18 від 29.08.2018) з апеляційною скаргою ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (вх.№2011/18 від 29.08.2018) для спільного розгляду в межах апеляційного провадження у справі № 918/361/18. Розгляд даних апеляційних скарг призначено на "19" вересня 2018 р. о 11:30 год.
У відповідності до п.8 ч.1 ст. 129 Конституції України (в редакції від 30.09.2016) встановлює основні засади судочинства, до яких віднесено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно ст.14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.
Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
У відповідності до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.
Враховуючи вимоги закону, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати, як пов'язана справа, яка розглядається даним судом, із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.
Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок, непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог.
Таким чином, зупинення провадження у справі процесуальний закон пов'язує із неможливістю розгляду справи, що розглядається, до вирішення іншої справи. При цьому пов'язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на зібрання та оцінку доказів у даній справі і ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в клопотанні про зупинення провадження у даній справі посилається на справу №910/7913/18 за позовом ТОВ «Приватофис» до Національного банку України, третя особа ПАТ КБ «Приватбанк» про розірвання договорів іпотеки, в тому числі і спірного іпотечного договору №40 від 11.03.2009, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7
Зі змісту поданої позовної заяви у справі №910/7913/18 вбачається, що підставою позовних вимог є посилання ТОВ «Приватофис» на те, що у результаті набуття державою права контролю за діяльністю ПАТ КБ "Приватбанк" у ТОВ «Приватофис» збільшилася загроза втрати предмету іпотеки через узгоджену недобросовісну поведінку боржника за основним зобов'язанням (ПАТ КБ "Приватбанк") та кредитором - Національним банком України.
Проте, колегія суддів відзначає, що в силу імперативного припису статті 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх цивільних прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли би порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частини 2 та 3 ст. 13 Цивільного кодексу України).
У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
При цьому тягар доведення тієї обставини, що інша особа зловживає цивільними правами, лежить на особі, яка посилається на ці обставини.
Однак, колегія суддів відзначає, що суд першої та апеляційної інстанції не встановили наявність певних обставин, що унеможливлюють самостійне дослідження наданих сторонами доказів під час розгляду даної справи та встановлення відповідних фактів, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Слід відзначити, що у межах справи №910/7913/18 можуть бути встановлені обставини, встановлення яких є необхідним в межах справи №918/361/18. Тобто встановлення обставин в межах справи №910/7913/18 може призвести до спрощення розгляду справи №918/361/18, оскільки з огляду на приписи ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України буде відсутнім обов'язок їх доказування. Спрощення розгляду справи не є тотожним змісту неможливості розгляду справи.
Крім того, законодавець чітко передбачив, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Наразі предметом розгляду по справі №918/361/18 є доведення та дослідження обставин для звернення стягнення на предмет іпотеки. В межах справи №910/7913/18 можуть бути встановлені частково елементи складових з наявністю яких законодавець пов'язує можливість стягнення на предмет іпотеки, однак не всіх.
Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що у відповідності до постанови Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №910/15408/17 з аналогічними вимогами про розірвання іпотечних договорів, касаційні скарги Національного банку України та ПАТ КБ «Приватбанк» були задоволені у повному обсязі, рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2917 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2018 скасовані та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог іпотекодавця відмовлено у зв`язку з безпідставністю. З аналогічних підстав було відмовлено Верховним Судом у задоволенні позову у справі №910/15475/17.
В силу вимог ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Дана обставина дає підстави для застосування правових висновків викладених в постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №910/15408/17 та від 03.07.2018 у справі №910/15475/17 під час вирішення справи 910/7913/18.
Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що розгляд справи №910/7913/18 не є перешкодою для дослідження і встановлення обставин у даній справі. При цьому, з огляду на предмет позову, конкретні обставини даної справи надають можливість розглянути даний спір без очікування остаточного вирішення справи №910/7913/18.
Поряд з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наслідки розгляду справи № 910/7913/18, ніяким чином, не можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі, в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення для вирішення даної справи та в поданому клопотанні відповідача також детально не вказано, яким чином наслідки розгляду справи № 910/7913/18 зможуть вплинути на результати розгляду даної вправи.
Крім цього, слід зазначити, що межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до порушення розумного строку розгляду справи.
У відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фрідлендер проти Франції").
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§ 51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже необґрунтоване зупинення провадження у даній справі призвело б до затягування строків розгляду справи і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року, що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Щодо клопотання Національного банку України про закриття провадження у даній справі, як помилково відкрите, колегія суддів зазначає наступне.
В аспекті права на апеляційне оскарження ухвали про відмову в зупиненні провадження, колегія суддів опирається на правову позицію, викладену у п.п. 6.8. -6.14. постанови ОСОБА_8 Верховного суду від 19.06.2018 у справі № 18/1544-10.
Зокрема, у п.п. 6.8.- 6.14. зазначено наступне.
Рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012 було витлумачено статтю 106 ГПК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України (в редакції від 04.02.2011) щодо можливості касаційного оскарження ухвал суду першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання судового рішення.
У вказаній справі Конституційний Суд України дійшов висновку, що відсутність можливості апеляційного та касаційного оскарження ухвал суду про відмову у задоволенні заяви про зміни способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови в такому самому порядку, як і ухвал про зміни способу та порядку їх виконання, не узгоджується з принципом справедливості. Такий висновок кореспондується з правовою позицією Конституційного Суду України, висловленою в Рішенні від 2 листопада 2011 року N 13-рп/2011, за якою відсутність можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви щодо повороту виконання рішення суду в такому самому порядку, як і ухвали щодо повороту виконання рішення суду, не узгоджується з принципом справедливості та визначеними в частині третій статті 129 Конституції України (в редакції від 04.02.2011) основними засадами судочинства, зокрема рівністю усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (абзац четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини).
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129) (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Разом з тим стаття 255 ГПК України не містить прямої заборони на оскарження ухвали про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
Враховуючи вказану правову позицію, викладену у постанові постанови ОСОБА_8 Верховного суду від 19.06.2018 у справі № 18/1544-10, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що відсутність у переліку частини першої статті 255 ГПК України ухвали про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження, не позбавляє особу права оскаржити в апеляційному порядку відповідну ухвалу суду першої інстанції.
Крім того, колегія суддів відзначає, що забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини 1 статті 129 Конституції України (в редакції 30.09.2016), стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»).
Згадані правові норми конкретизовано в п. 8 ч.3 ст.2 ГПК, де зазначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
В апеляційному порядку можуть бути оскаржені окремо від рішення суду першої інстанції ухвали суду першої інстанції, які передбачені ст. 255 ГПК України. Буквальне тлумачення зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що ухвала про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, може бути оскаржена в апеляційному порядку лише тоді, коли в ГПК України є норма, якою це дозволено. Однак Конституційний Суд України, розглядаючи положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України, дійшов висновку, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить заборону на таке оскарження (абзац другий підпункту 3.2. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв'язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду)).
Оскільки оскарження ухвали про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі не передбачено ГПК України, то немає ні дозволу, ні заборони щодо апеляційного оскарження такої ухвали.
«Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; накладення обмежень дозволено за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватися з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ «Воловік проти України», «Креуз проти Польщі», «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі»).
Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не має законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю мети, яку прагнуть досягти (рішення ЄСПЛ «Тіннеллі та сини, Лтд та ін.», «Мак-Елдуф та інші проти Сполученого Королівства»).
Конвенція має на меті гарантію не теоретичних або ілюзорних прав, а практичних та ефективних. Особливо це стосується права на доступ до суду з огляду на визначене місце, яке посідає в демократичному суспільстві право на справедливий суд (рішення ЄСПЛ «Ейрі проти Ірландії», «Аїт-Мугуб проти Франції»).
Зважаючи на важливість для суб'єктів, застосування процесуальних прав передбачених ст.227 ГПК України та прав, установлених статтею 8 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, та враховуючи відсутність надійних процесуальних механізмів захисту прав під час підготовчого провадження, колегія суддів вважає практичним та ефективним право на апеляційний перегляд таких ухвал на стадії підготовчого провадження.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання Національного банку України про закриття провадження у справі № 918/361/18, як помилково відкрите.
У відповідності до ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29).
За таких обставин решту аргументів скаржника колегія суддів визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття оскаржуваної ухвали у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
Твердження заявника апеляційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування ухвали господарського суду Рівненської області від 13.08.2018 у справі № 918/361/18.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд ухвали господарського суду Рівненської області від 13.08.2018 у справі № 918/361/18 покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційні скарги ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Приватофис" за вх.№. 2011/18 від 29.08.2018 та вх..№. 2010/18 від 29.08.2018 залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Рівненської області від 13.08.2018 у справі № 918/361/18 без змін.
2.В клопотанні Національного банку України про закриття провадження у справі № 918/361/18 відмовити.
3. Справу №918/361/18 повернути господарському суду Хмельницької області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Дата складання повного судового рішення (постанови) – « 20» вересня 2018 року.
Головуючий суддя Гудак А.В.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.
