Єдиний державний реєстр судових рішень
УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №279/315/22 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія в порядку КПК України Доповідач ОСОБА_2
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2022 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 (дистанційно),
обвинуваченої ОСОБА_8 (дистанційно),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 на ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 27 липня 2022 року, якою обвинуваченій у кримінальному провадженні № 12021060490000698 від 23.10.2021 за ч.1 ст.115 КК України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 24 вересня 2022 року включно,
в с т а н о в и в :
В апеляційнійскарзі адвокат ОСОБА_7 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, з покладенням на неї відповідних процесуальних обов`язків. Вважає ухвалу суду незаконною та необгрунтованою. Вказує, на порушення вимог КПК України та неврахування окремих положень, зазначених в рішеннях ЄСПЛ з цього питання. Зазначає, що письмове клопотання не було вручено стороні захисту та в ухвалі не наведено мотивів прийняття рішення про продовження строку тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_8 . Вважає, що такий запобіжний захід як домашній арешт буде достатнім для запобігання ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
В ухвалі суду зазначено, що 28.06.2022 року до Малинського районного суду Житомирської області з Корецького районного суду Рівненської області (визначено підсудність) надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12021060490000698 від 23.10.2021 про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
Ухвалою Малинського районного суду від 30.06.2022 року відносно ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, до 28.08.2022 включно.
Під час судового розгляду відповідно до ч.3 ст.331 КПК України головуючим поставлено на обговорення питання щодо доцільності продовження обвинуваченій строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки наступне судове засідання у даному провадженні з об`єктивних причин не може бути проведено до закінчення строку запобіжного заходу.
Враховуючи думку сторін, тяжкість кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_8 , наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшилися та продовжують існувати, суд дійшов висновку, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої.
Заслухавши доповідача, доводи захисника ОСОБА_7 та обвинуваченої ОСОБА_8 в підтримання апеляційної скарги, думку прокурора в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката ОСОБА_7 не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Відповідно до ст. 331 КПК України, суд, під час судового розгляду, за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення судом питання щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу, за результатами розгляду якого, суд своєю вмотивованою ухвалою може продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань, суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Приписами статті 177 КПК України встановлено, що однією з підстав для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою є наявність ризиків, які дають суду достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною 1 цієї статті.
Згідно положень ст.178 КПК України, при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує ризики, зазначені у ст. 177 цього Кодексу, а також на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; наявність судимостей у обвинуваченого; дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів.
Крім цього, Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи, завжди має бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер і тяжкість злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено у разі засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.
Так, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Летельє проти Франції» № 12369/86 від 26.06.1991 вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення, як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції вказаних вимог закону дотримався.
Взяв до уваги тяжкість кримінального правопорушення у якому ОСОБА_8 обвинувачується, що відноситься до категорії особливо тяжких злочинів та за яке передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк до п`ятнадцяти років.
Врахував характер його вчинення, а саме те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, відносно своєї матері, що свідчить про її підвищену суспільну небезпечністьї.
Взяв до уваги, що судовий розгляд провадження тільки розпочався, обвинувачена своєї вини не визнає, потерпіла та свідки у кримінальному провадженні ще не допитані, тобто існують ризики ухилення обвинуваченої від суду, продовження злочинної діяльності та незаконного впливу на свідків та потерпілу, що свідчить про доведеність ризиків, передбачених п.1,3,5 КПК України.
Крім того, суд обгрунтовано послався на положення ч.4 ст.183 КПК України щодо відсутності підстав для визначення розміру застави ОСОБА_8 , яка обвинувачується у вчиненні злочину проти життя та здоров`я особи.
Вищевказане у сукупності спростовує доводи сторони захисту про те, що суд при прийнятті оскаржуваної ухвали не в повній мірі дослідив всі обставини та не зазначив мотивів прийнятого рішення.
Враховуючи наведене та окремі положення ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001, зі змісту яких вбачається, що суворість призначеного покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, апеляційний суд повністю погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність існування зазначених ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Ризик того, що обвинувачена може незаконно впливати на потерпілу та свідків обгрунтований тим, що вказані особи, ще не допитані судом.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд також погоджується з висновками суду першої інстанції про неможливість застосування на даному етапі провадження, відносно обвинуваченої іншого, менш суворого виду запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Доводи захисника про те, що суд першої інстанції допустив численні порушення норм процесуального права, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до ч.3 ст.331 КПК України на стадії судового розгляду питання доцільності тримання особи під вартою розглядається незалежно від наявності клопотань
Інші доводи апеляційної скарги захисника також не спростовують висновків суду щодо доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_8 .
Будь-яких інших порушень, які б могли стати підставою для скасування оскаржуваного рішення суду апеляційний суд не вбачає.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обгрунтованою, а тому підстав для її скасування чи зміни не має.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,-
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Малинського районного суду Житомирської області від 27 липня 2022 року, якою обвинуваченій у кримінальному провадженні № 12021060490000698 від 23.10.2021 за ч.1 ст.115 КК України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 24 вересня 2022 року включно - без зміни.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
