Постанова
Іменем України
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 127/20501/19
провадження № 61-2019св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - товариство власників гаражів № 2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року у складі судді: Бессараб Н. М., та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до товариства власників гаражів № 2 про визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства, про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства, про визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону, про визнання розбіжностей в протоколах, про визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково, про зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі № 212/13513/12 і усунути розбіжності в документації, про визнання безладу у товаристві, тиску на власників гаражів, про стягнення моральної шкоди.
Короткий зміст ухвал суду першої інстанції
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2019 року:
прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства власників гаражів № 2 в частині позовних вимог: про визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства; -про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства; про визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону; про визнання розбіжностей в протоколах; про визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково; про зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі № 212/13513/12 і усунути розбіжності в документації, про визнання безладу у товаристві, тиску на власників гаражів; про стягнення моральної шкоди;
відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження в порядку цивільного судочинства (оскільки такі вимоги не підлягають розгляду в порядку будь-якого судочинства) в частині позовних вимог: про «визнання, що набувши законної сили, судове рішення суду у справі № 212/13513/12, яке у даному випадку є пріоритетним: скасовувало всі рішення, прийняті товариства власників гаражів № 2, утворивши правову прогалину, яку з 2002 року і по календарну дату внесення постанови держаного виконавця від 21 лютого 2014 року завчасно і належним чином виконано не було; свою чинність зберігає дотепер, всі органи управління товариства власників гаражів № 2 втратили легітимність, правомочність, а прийняті ними рішення правомірність і в порядку встановленому законом, повноваження не відновлено; керівництво товариства власників гаражів № 2 знехтувано, відповідно до його висновку реальних змін з формулюванням легітимних органів управління і причин розбіжність з наступними рішеннями судів підтверджується і з цього боку, а також факт ведення державного виконавця в оману, суд, громадськість, оскільки відповідач фальшиво повідомив на його повному виконанні при фактичному залишенні без змін»; про визнання, «що 17 березня 2014 року в судовому засіданні при розгляді справи № 127/29028/13, поступившись присягою, свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , разом із адвокатом ОСОБА_6 за попередньою змовою давали завідомо неправдиві покази»; про визнання, «що під час проведення загальних зборів 14 жовтня 2017 року до товариства власників гаражів № 2 викликалася поліція і карета швидкої медичної допомоги внаслідок завдання ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, факт чого підтверджується довідкою медичного закладу, долученої до справи № 127/18569/16, є свідченням чергового рукоприкладства, що практикується в товариства власників гаражів № 2».
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства власників гаражів № 2 про визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства; про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства; про визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону; про визнання розбіжностей в протоколах; про визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково; про зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі № 212/13513/12 і усунути розбіжності в документації, про визнання безладу у товаристві, тиску на власників гаражів, про стягнення моральної шкоди, закрито.
Оскаржена ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що предметом позову по даній цивільній справі є вимоги ОСОБА_1 до Товариства власників гаражів № 2 про визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства; про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства; про визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону; про визнання розбіжностей в протоколах; про визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково; про зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі № 212/13513/12 і усунути розбіжності в документації, про визнання безладу у товаристві, тиску на власників гаражів, про стягнення моральної шкоди. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем, що він є власником гаража та членом Товариства власників гаражів № 2. На запитання суду позивач ОСОБА_1 пояснив, що він звернувся до суду з вказаним позовом у зв`язку з порушенням його прав як члена Товариства власників гаражів № 2 . Позовною заявою та поясненнями позивача в судовому засіданні підтверджується, що ОСОБА_1 звернувся до суду як член Товариства власників гаражів № 2 щодо питань членства в товаристві, обрання і призначення уповноважених зборів товариства, участі власників гаражів/членів товариства в управлінні діяльністю товариства; визнання статуту товариства таким, що суперечить закону; про визнання розбіжностей в протоколах та інших похідних вимог. Товариство власників гаражів № 2 як різновид господарської організації створюється на кооперативних засадах, відтак правовідносини між Товариством власників гаражів № 2 та його членами щодо управління належать до корпоративних відносин у розумінні статті 167 ГК України. Зважаючи на те, що спір у даній справі виник між Товариством власників гаражів № 2 та членом даного товариства стосовно управління цією юридичною особою та похідних позовних вимог, слід зробити висновок про те, що дана позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому слід роз`яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року в частині закриття провадження стосовно вимог про: визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства; про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства; визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону; визнання розбіжностей в протоколах; визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково; про стягнення моральної шкоди, залишено без змін.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року в частині закриття провадження стосовно вимог про зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі № 212/13513/12 і усунути розбіжності в документації, про визнання безладу у товаристві, тиску на власників гаражів, змінено та викладено мотивувальну частину ухвали щодо зазначеної вимоги в редакції постанови апеляційного суду.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство власників гаражів № 2 - є обслуговуючим кооперативом. Позивач ОСОБА_1 є власником гаража під № НОМЕР_2 , який розташований в ТВГ № 2, та знаходиться за адресою: м. Вінниця, Сабарівське шосе, 1-а, тобто є членом обслуговуючого кооперативу ТВГ №2. Дана обставина встановлена та підтверджена самим ОСОБА_1 у рішенні Вінницького міського суду Вінницької області від 27 квітня 2018 року у справі № 127/18569/16-ц, яке набрало законної сили 14 червня 2018 року (постанова Апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2018 року). Члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 509/577/18 провадження 14-170цс19). Суд першої інстанції вірно застосував і послався на таку правову позицію Верховного Суду. Беручи до уваги вимоги, які заявлені ОСОБА_1 про визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства; про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства; про визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону; про визнання розбіжностей в протоколах; про визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково, про стягнення моральної шкоди (вимога є похідною від основних вимог), суд першої інстанції зробив правильний висновок, що всі ці вимоги стосуються реалізації ОСОБА_1 своїх прав як члена обслуговуючого кооперативу та належать до корпоративних правовідносин і підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
Апеляційний суд вказав, що в справі що розглядається необхідно вийти за межі доводів апеляційної скарги, так як суд першої інстанції, вирішуючи питання про закриття провадження в частині вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі № 212/13513/12 і усунути розбіжності в документації, про визнання безладу у товаристві, тиску на власників гаражів, хоча й зробив правильний висновок, що така вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, проте помилково зазначив, що вона підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. У разі невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, ефективним інструментом стимулювання боржника його виконати, може бути відповідний процесуальний засіб, про те це не може відбуватися шляхом пред`явлення окремої позовної вимоги як це має місце в справі що розглядається: про зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі № 212/13513/12 і усунути розбіжності в документації. Відповідно до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Виходячи з положень статті 4 ЦПК України, не може підлягати судовому захисту і така вимога, заявлена ОСОБА_1 , як «про визнання безладу у товаристві, тиску на власників гаражів», оскільки це можна вважати констатацією певних фактів позивачем, та ніяк не може трактуватися як порушені, невизнані чи оспорювані права, свободи чи законні інтереси позивача (статті 4, 5 ЦПК України). Відтак, провадження в частині вимоги «про зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі № 212/13513/12 і усунути розбіжності в документації, про визнання безладу у товаристві, тиску на власників гаражів» підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, проте при цьому слід наголосити, що така вимога не підлягає розгляду в порядку будь-якого судочинства. Тому в частині прийнятого рішення стосовно зазначеної вимоги Ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року підлягає зміні з викладенням мотивувальної частини оскарженої ухвали стосовно вказаної вимоги у редакції цієї постанови.
Аргументи учасників справи
У лютому 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржену ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року скасувати та направити справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржені судові рішення ухвалені всупереч ЦПК України та штучно перекривають доступ до правосуддя. Позивач є лише власником гаража, а не членом Товариством власників гаражів № 2.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 24 березня 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права).
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
При зміні ухвали суду першої інстанції в частині вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі № 212/13513/12 і усунути розбіжності в документації, про визнання безладу у товаристві, тиску на власників гаражівУ разі невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, ефективним інструментом стимулювання боржника його виконати, може бути відповідний процесуальний засіб, про те це не може відбуватися шляхом пред`явлення окремої позовної вимоги як це має місце в справі, що розглядається, а тому така вимога не підлягає розгляду в порядку будь-якого судочинства
Колегія суддів погоджується з цим висновком з таких підстав.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 127/18934/18 (провадження № 14-83цс20) зазначено, що: «ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 серпня 2018 року, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області від 04 жовтня 2018 року, у частині позовних вимог ОСОБА_7 до прокуратури Вінницької області про визнання порушення статті 13 Конвенції, встановлення справедливої компенсації відмовлено у відкритті провадження у справі. В іншій частині позовних вимог провадження у справі відкрито. Ухвалу суду в частині відмови у відкритті провадження у справі мотивовано тим, що спір щодо визнання порушення Конвенції та встановлення справедливої компенсації не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вирішення цих вимог належить до компетенції ЄСПЛ. […] Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо встановленого кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають з приватноправових відносин. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначає частина друга вказаної статті. В абзаці дванадцятому цієї частини передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року по справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) зроблено висновок, що «ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. Відносини виникли з приводу збирання й оцінки на предмет належності та допустимості доказу, отриманого у кримінальному провадженні. Тому розгляд заявлених вимог як позовних не може відбуватися за правилами жодного виду судочинства. Доводити недостовірність інформації, зафіксованої у довідці, протиправність складання останньої, неналежність і недопустимість доказів позивач має у кримінальному провадженні на відповідній стадії кримінального процесу, а не заявляючи позовні вимоги до органу, в якому працює інспектор, і до самого інспектора (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 808/3230/17 за позовом ЗОКЛ до ДАС про визнання протиправними дій ДАС з виділення інспектора ДАС, який є одним із відповідачів у справі № 333/6816/17, для участі у кримінальному провадженні № 42013080040000048 як спеціаліста з метою перевірки дотримання ЗОКЛ законодавства під час закупівель медичного транспорту й обладнання). Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 45)). Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою».
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Аналіз ЦПК України свідчить, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень та судовий контроль за їх виконанням відбувається в порядку та в спосіб перебачений розділом VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» та розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України, а не шляхом пред`явлення окремої позовної вимогипро зобов`язання відповідача виконати судове рішення.
Тому апеляційний суд обґрунтовано змінив ухвалу суду першої інстанції в частині позовної вимоги про зобов`язання відповідача виконати судове рішення.
При закритті провадження в справі в частині позовних вимог про: визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства; про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства; визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону; визнання розбіжностей в протоколах; визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково; про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав, що спір виник між позивачем як членом кооперативу та Товариством власників гаражів № 2, а тому є корпоративним.
Колегія суддів не погоджується з цим висновком з таких підстав.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
У пункті 3 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (стаття 167 ГК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18 (провадження № 12-92гс19) вказано, що «особливості діяльності обслуговуючих кооперативів містяться у статтях 2, 23, 26 Закону України «Про кооперацію». Так, обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку. Норма про кооперативні виплати не поширюється на сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи. Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту. Особи, які є членами створеного ним обслуговуючого кооперативу, є правомочними брати участь в управлінні обслуговуючим кооперативом, отримувати певну частку активів обслуговуючого кооперативу в разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, що випливають з їх участі у кооперативі. За змістом наведених вище норм корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Аналогічний за змістом висновок у відповідних правовідносинах викладено, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 (провадження № 14-170цс19), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (провадження № 12-8гс19)».
Згідно частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру свідчить, що:
рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2015 року в справі № 127/5102/15-ц в задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства власників гаражів №2 про визнання дій неправомірними відмовлено. У справі № 127/5102/15-ц встановлено, що «позивач є власником гаража під № НОМЕР_2 , який розташований в ТВГ № 2, та знаходиться за адресою: м. Вінниця, Сабарівське шосе, 1-а, згідно договору дарування гаража від 13 червня 2002 року. На засіданні правління ТВГ № 2 від 17 травня 2014 року за дорученням загальних зборів уповноважених ТВГ №2 від 25 січня 2014 рок (пункт 5.2 Протоколу № 8 від 25 січня 2014 року), відповідно до підпункту 3 пункту 4 розділу 4 Статуту ТВГ № 2 в редакції від 23 травня 2011 року, було прийнято рішення про виключення ОСОБА_1 із складу членів ТВГ № 2. Позивачем було оскаржено вищезазначене рішення щодо виключення його з членів ТВГ № 2, проте рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 червня 2014 року, яке ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 11 вересня 2014 року залишено без змін, у цивільній справі № 124/10936/14-ц за позовом ОСОБА_1 до Товариства власників гаражів №2 про визнання правочину недійсним, в задоволенні позову було відмовлено»;
рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 квітня 2017 року в справі № 127/7516/16-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 06 червня 2017 року та постановою Верховного Суду від 17 червня 2020 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства власників гаражів № 2 про визнання незаконним виключення з членів товариства власників гаражів № 2 , скасування рішення правління, визнання того, що рішення суду в частині не виконане, рішення суду не є доказом неправомочності усіх рішень, визнання того, що статут підписаний особою, яка не є власником гаража, тому особа не може бути головою правління, визнання того, що уповноважені особи є неправомочними, визнання упередженого ставлення до позивача, визнання незаконного стягнення коштів, про визнання діяльності неправомірною, відшкодування моральної шкоди, відмовлено. В справі № 127/7516/16-ц встановлено, що «на засіданні правління ТВГ № 2 від 17 травня 2014 року за дорученням загальних зборів уповноважених ТВГ №2 від 25 січня 2014 року (п.5.2 Протоколу № 8 від 25 січня 2014 року), відповідно до підпункту 3 пункту 4 розділу 4 Статуту ТВГ № 2 в редакції від 23 травня 2011 року, було прийнято рішення про виключення ОСОБА_1 із складу членів ТВГ №2. Дана обставина встановлена рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 серпня 2015 року по справі № 127/5102/15-ц»;
рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 27 квітня 2018 року у справі № 127/18569/16-ц залишеним без змін постановою апеляційного суду Вінницької області від 14 червня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства власників гаражів № 2, ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними та стягнення моральної шкоди відмовлено. У справі № 127/18569/16-ц встановлено, що «позивач виключений з членів ТВГ № 2 та не являється таким в даний час».
Тобто, спір у цій справі в частині позовних вимог про: визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства; про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства; визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону; визнання розбіжностей в протоколах; визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково; про стягнення моральної шкоди, виник між фізичною особою, яка не є членом товариства власників гаражів, та цим товариством, а тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства власників гаражів № 2 про: визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства; про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства; визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону; визнання розбіжностей в протоколах; визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково; про стягнення моральної шкоди постановлено без додержанням норм процесуального права. Доводи касаційної скарги в частині не дають підстав для висновку, що в іншій частині ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року в не зміненій апеляційним судом частині та постанова Вінницького апеляційного суду ухвалені без додержання норм процесуального права.
У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства власників гаражів № 2 про: визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства; про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства; визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону; визнання розбіжностей в протоколах; визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково; про стягнення моральної шкоди скасувати та справу № 127/20501/19 в цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду; в іншій частині ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року в не зміненій апеляційним судом частині та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року належить залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства власників гаражів № 2 про: визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства; про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства; визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону; визнання розбіжностей в протоколах; визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково; про стягнення моральної шкоди скасувати та справу № 127/20501/19 в цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В іншій частині ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року в не зміненій апеляційним судом частині та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року залишити без змін.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 24 грудня 2020 року в скасованій частині втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
