Справа № 127/20501/19
Провадження № 22-ц/801/2280/2019
Категорія: 3
Головуючий у суді 1-ї інстанції Борисюк І. Е.
Доповідач:Міхасішин І. В.
ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 грудня 2019 року
Справа № 127/20501/19
м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого : Міхасішина І.В.,
суддів: Войтка Ю.Б., Якименко М.М.,
за участю секретаря судового засідання: Безрученко Н.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу № 127/20501/19 за позовом ОСОБА_1 до Товариства власників гаражів № 2 про визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства, про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства, про визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону, про визнання розбіжностей в протоколах, про визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково, про зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі № 212/13513/12 і усунути розбіжності в документації, про визнання безладу у товаристві, тиску на власників гаражів, про стягнення моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2019 року в частині відмови у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог, постановлену у складі судді Борисюк І.Е.,
встановив:
В липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства власників гаражів №2 (далі- ТВГ№2), за визначенням позивача, для усунення розбіжностей в минулих судових рішеннях.
Зокрема, ОСОБА_1 просив визнати громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства; визнати докази у судових справах, а також свідчення свідків фальшивими і недостовірними; визнати обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства; визнати факти; визнати статут товариства таким, що суперечить закону; визнати показання свідків у справі № 127/29028/13 завідомо неправдивими; визнати розбіжності в протоколах; визнати залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково; зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі № 212/13513/12 і усунути розбіжності в документації; визнати безлад у товаристві, тиск на власників гаражів; стягнути моральну шкоду.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2019 року прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства власників гаражів № 2 в частині позовних вимог про визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства; про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства; про визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону; про визнання розбіжностей в протоколах; про визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково; про зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі № 212/13513/12 і усунути розбіжностей в документації, про визнання безладу у товаристві, тиску на власників гаражів, про стягнення моральної шкоди.
Відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження в порядку цивільного судочинства в частині позовних вимог:
- про «визнання, що набувши законної сили, судове рішення суду у справі № 212/13513/12, яке у даному випадку є пріоритетним: скасовувало всі рішення, прийняті ТВГ№2, утворивши правову прогалину, яку з 2002 року і по календарну дату внесення постанови державного виконавця від 21.02.2014 завчасно і належним чином виконано не було; свою чинність зберігає дотепер, всі органи управління ТВГ№2 втратили легітимність, правомочність, а прийняті ними рішення правомірність і в порядку встановленому законом, повноваження не відновлено; керівництвом ТВГ№2 знехтувано, відповідно до його висновку реальних змін з формулюванням легітимних органів управління і приведення статуту згідно вимог чинного законодавства не відбулося, чим розбіжність з наступними рішеннями судів підтверджується і з цього боку, а також факт введення державного виконавця в оману, суд, громадськість, оскільки відповідач фальшиво повідомив на його повному виконанні при фактичному залишенні без змін»;
- про визнання, «що 17.03.2014 в судовому засіданні при розгляді справи № 127/29028/13, поступившись присягою, свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , разом із адвокатом Радзієвським С.В. за попередньою змовою давали завідомо неправдиві покази»;
- про визнання, «що під час проведення загальних зборів 14.10.2017 до ТВГ №2 викликалася поліція і карета швидкої медичної допомоги внаслідок завдання ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, факт чого підтверджується довідкою мед.закладу, долученої до справи № 127/18569/16, є свідченням чергового рукоприкладства, що практикується в ТВГ№2».
Відмовляючи у відкритті провадження в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вищевказані позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Зокрема щодо вимог про визнання обставин правових наслідків рішення суду у справі № 212/13513/12, суд першої інстанції зазначив, що законодавством встановлений принцип обов`язковості судових рішень, які набули законної сили, а також нормами ЦПК України передбачений порядок розгляд процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах, порядок судового контролю за виконанням судових рішень. Водночас у заявленій вимозі про визнання обставин, які були предметом дослідження у справі №212/13513/12 позивачем не порушується питання про захист його прав, свобод чи інтересів, які були вирішені у цій справі.
Щодо вимог про визнання доказів, а також свідчень фальшивими і недостовірними у розглянутих судових справах, то чинне цивільне процесуальне законодавство не передбачає право на звернення до суду з вимогами в порядку позовного провадження, які випливають із переоцінки доказів, досліджених у судових справах, у яких ухвалені судові рішення.
Встановлення факту заподіяння тілесних ушкоджень підлягає розгляду в порядку кримінального, а не цивільного судочинства.
Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі просив ухвалу суду першої інстанції в частині відмови у відкритті провадження за частиною позовних вимог скасувати, а справу направити для продовження розгляду, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права.
В апеляційній скарзі зазначав, що зазначені ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12 серпня 2019 року недоліки позовної заяви позивач усунув в повному обсязі, надавши відповідні пояснення до позову, в той час коли підстави для відмови у відкритті провадження у справі не були вказані в попередній ухвалі про залишення позову без руху, що унеможливило їх виправлення у встановлений судом строк.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримав в межах доводів, заявлених в ній.
Представник відповідача - ТВГ№2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Статтею 263 ЦПК України встановлені вимоги щодо судового рішення.
Відповідно до цієї норми судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
По справі встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТВГ №2 про визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства, про визнання доказів у судових справах, а також свідчень фальшивими і недостовірними, про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства, про визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону, про визнання показань свідків у справі № 127/29028/13 завідома неправдивими, про визнання розбіжностей в протоколах, про визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково, про зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі № 212/13513/12 і усунути розбіжностей в документації, про визнання безладу у товаристві, тиску на власників гаражів, про стягнення моральної шкоди.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12 серпня 2019 року позовну заяву залишено без руху та надано п`ятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків: надання доказів сплати судового збору чи звільнення від сплати судового збору, у разі необхідності подання клопотань та заяв, зокрема щодо витребування доказів, а також для викладення позовних вимог у спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить визначити у рішенні.
Судом встановлено, що більшість позовних вимог не відповідає вимогам п.4 ч.3 ст. 175 ЦПК України, щодо визначення способів захисту прав та інтересів позивача, передбачених законом або договором, або інших способів, які не суперечать закону і які позивач просить визначити у рішенні.
На виконання вимог ухвали позивач надав пояснення від 23 серпня 2019 року, в якій зокрема, зазначив, що позовні вимоги є чіткими і зрозумілими і недоліки позовної заяви в цій частині відсутні.
За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Статтею 175 ЦПК України встановлено вимоги щодо форми і змісту позовної заяви.
Так, п.4 ч. 3 ст. цієї статті передбачено, що позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28-36).
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим.
Конституційному праву особи на звернення до суду кореспондує її обов`язок дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).
Відповідно до п. 1 ч. ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства», «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства», «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного чи адміністративного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.
Так, одну із своїх вимог ОСОБА_1 сформулював наступним чином «Визнати, що набувши законної сили, судове рішення суду у справі № 212/13513/12, яке у даному випадку є пріоритетним: скасовувало всі рішення, прийняті ТВГ№2, утворивши правову прогалину, яку з 2002 року і по календарну дату внесення постанови державного виконавця від 21.02.2014 завчасно і належним чином виконано не було; свою чинність зберігає дотепер, всі органи управління ТВГ№2 втратили легітимність, правомочність, а прийняті ними рішення правомірність і в порядку встановленому законом, повноваження не відновлено; керівництвом ТВГ№2 знехтувано, відповідно до його висновку реальних змін з формулюванням легітимних органів управління і приведення статуту згідно вимог чинного законодавства не відбулося, чим розбіжність з наступними рішеннями судів підтверджується і з цього боку, а також факт ведення державного виконавця в оману, суд, громадськість, оскільки відповідач фальшиво повідомив на його повному виконанні при фактичному залишенні без змін».
Зазначені вимоги фактично зводяться до встановлення факту, що судове рішення є обов`язковим до виконання, та не було виконано належним чином.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що судові рішення, що набрали законної сили, в силу приписів закону є обов`язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Зазначене положення закріплене у ст. 18 ЦПК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру порушення. З цієї метою необхідним до з`ясування підлягає характер спірних правовідносин сторін (предмет і підстава позову), характер порушеного пава позивача та можливість його захисту в обраний спосіб.
Встановлення обставин чинності судового рішення і обставин його невиконання не може бути самостійним предметом судового спору, порушене чи оспорюване право (інтерес) позивача на відновлення якого спрямований обраний спосіб захисту відсутнє. Такий спосіб захисту права, сам собою не сприяє ефективному відновленню порушеного права.
Отже, заявлена ОСОБА_1 вимога не підлягає розгляду в порядку будь-якого судочинства.
З цих підстав суд правильно не визначав, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї вимоги.
Також судом правильно відмовлено у відкритті провадження у справі в частині вимог щодо встановлення факту неправидивих свідчень свідків, наданих під час розгляду інших цивільних справ, оскільки оцінку доказів у справі суд здійснює під час розгляду конкретної справи, тоді як у цивільному судочинстві не може бути самостійним предметом спору питання правдивості показань свідків, наданих під час розгляду цивільної справи.
Водночас колегія суддів зазначає, що факт завідомо неправдивих показань свідків встановлюється у порядку кримінального, а не цивільного судочинства (ст. 384 КК України).
Вимога ОСОБА_1 про визнання, «що під час проведення загальних зборів 14.10.2017 до ТВГ №2 викликалася поліція і карета швидкої медичної допомоги внаслідок завдання ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, факт чого підтверджується довідкою мед.закладу, долученої до справи № 127/18569/16, є свідченням чергового рукоприкладства, що практикується в ТВГ№2» фактично є вимогою про встановлення факту заподіяння відповідачем тілесних ушкоджень, що не належить розглядати в порядку цивільного судочинства і здійснюється в порядку кримінального провадження.
Висновки суду першої інстанції про непідвідомчість таких вимог суду з підстав, що розгляд таких вимог здійснюється за правилами іншого судочинства є правильним та обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги про те, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12 серпня 2019 року не були зазначені такі недоліки позовної заяви, що стали підставою для відмови у відкритті провадження у справі, що унеможливило їх виправлення позивачем, не беруться колегією суддів до уваги, оскільки непідвідомчість спору за правилами цивільної юрисдикції є самостійною підставою для відмови у відкритті провадження у справі, і залишення позовної заяви без руху з цих підстав не передбачено і не є обов`язком суду.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Враховуючи наведене, керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд ,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 26 грудня 2019 року.
Головуючий І.В.Міхасішин
Судді : Ю.Б. Войтко
М .М. Якименко
