Ухвала
25 січня 2022 року
м. Київ
справа № 127/20501/19
провадження № 61-483 ск22
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Венгрин О. О. від 09 вересня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Стадника І. М., Матківської М. В., Сопруна В. В., від 30 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства власників гаражів № НОМЕР_1 про визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства, про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства, про визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону, про визнання розбіжностей в протоколах, про визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково, про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним вище позовом.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
04 січня 2022 року до Верховного Суду ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на вказані судові рішення, тобто після закінчення строку на касаційне оскарження, встановленого частиною першою статті 390 ЦПК України, в якій просив їх скасувати та направити справу на новий розгляд.
У касаційній скарзі заявник порушує питання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин, оскільки повний текст оскаржуваної постанови отримав поштою 07 грудня 2021 року.
Зважаючи на те, що строк на касаційне оскарження пропущено з поважних причин, заявник у розумний інтервал часу після ознайомлення із постановою суду апеляційної інстанції звернувся з касаційною скаргою, вважаємо за можливе його поновити.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також виник сумнів у правильному застосуванні у цих правовідносинах висновків Верховного Суду, викладениху постановах від 22 вересня 2020 року у справі № 127/18943/18, від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд визнає її необґрунтованою, з огляду на таке.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Згідно із статтями 2, 23, 26 Закону України «Про кооперацію» обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку.
Саме особи, які є членами створеного ними обслуговуючого кооперативу, є правомочними брати участь в управлінні обслуговуючим кооперативом, отримувати певну частку активів обслуговуючого кооперативу в разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами, що випливають з їх участі у кооперативі.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 417 ЦПК України передбачено, що вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Суди попередніх інстанції встановивши, що позивач не входить до складу товариства власників гаражів № НОМЕР_1 , тому прийняті в цьому товаристві рішення жодним чином не обмежують та не порушують його прав як власника гаража, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову. Судом апеляційної інстанції правильно враховановисновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 травня 2021 року у цій справі, де зазначено, що спір у цій справі виник між фізичною особою, яка не є членом товариства власників гаражів № НОМЕР_1 та цим товариством.
Верховний Суд у постановах Великої Палати від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18 та від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 вже викладав висновок про те, що саме особи, які є членами обслуговуючого кооперативу, правомочні брати участь в його управлінні і суди вирішили справу відповідно до таких висновків.
Посилання касаційної скарги на неправильне врахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 127/18943/18, від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17, є необґрунтованими, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору по суті, у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Підстави для скасування оскаржуваних судових рішень по суті вирішення спору відсутні.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України підстав для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтею 390, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ :
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2021 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2021 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства власників гаражів № НОМЕР_1 про визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства, про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства, про визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону, про визнання розбіжностей в протоколах, про визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково, про відшкодування моральної шкоди.
Додані до скарги матеріали повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
