Справа № 127/20501/19
Провадження № 22-ц/801/2315/2020
Категорія: 3
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бессараб Н. М.
Доповідач:Шемета Т. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2020 рокуСправа № 127/20501/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Шемети Т. М.(суддя-доповідач),
суддів Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,
секретар судового засідання Куленко О. М.
учасники справи:
позивач (особа, яка подала апеляційну скаргу): ОСОБА_1 ,
відповідач: Обслуговуючий кооператив Товариство власників гаражів №2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року, постановлену у м. Вінниці у складі судді Бессараб Н.М., повне судове рішення складено 16 листопада 2020 року,-
в с т а н о в и в :
26 липня 2019 року до Вінницького міського суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОК Товариство власників гаражів №2 .
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23.09.2019 року (а.с. 18-22), яка залишена без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 26.12.2019 року (а.с. 95-98), прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства власників гаражів № 2 в частині позовних вимог:
-про визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства;
-про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства;
-про визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону;
-про визнання розбіжностей в протоколах;
-про визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково;
-про зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі №212/13513/12 і усунути розбіжності в документації, про визнання безладу у товаристві, тиску на власників гаражів;
-про стягнення моральної шкоди.
Цією ж Ухвалою відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження в порядку цивільного судочинства (оскільки такі вимоги не підлягають розгляду в порядку будь-якого судочинства) в частині позовних вимог:
- про «визнання, що набувши законної сили, судове рішення суду у справі № 212/13513/12, яке у даному випадку є пріоритетним: скасовувало всі рішення, прийняті ТВГ-2, утворивши правову прогалину, яку з 2002 року і по календарну дату внесення постанови держаного виконавця від 21.02.2014 завчасно і належним чином виконано не було; свою чинність зберігає дотепер, всі органи управління ТВГ-2 втратили легітимність, правомочність, а прийняті ними рішення правомірність і в порядку встановленому законом, повноваження не відновлено; керівництво ТВГ-2 знехтувано, відповідно до його висновку реальних змін з формулюванням легітимних органів управління і причин розбіжність з наступними рішеннями судів підтверджується і з цього боку, а також факт ведення державного виконавця в оману, суд, громадськість, оскільки відповідач фальшиво повідомив на його повному виконанні при фактичному залишенні без змін»;
- про визнання, «що 17.03.2014 в судовому засіданні при розгляді справи № 127/29028/13, поступившись присягою, свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , разом із адвокатом ОСОБА_6 за попередньою змовою давали завідомо неправдиві покази»;
- про визнання, «що під час проведення загальних зборів 14.10.2017 до ТВГ-2 викликалася поліція і карета швидкої медичної допомоги внаслідок завдання ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, факт чого підтверджується довідкою мед.закладу, долученої до справи №127/18569/16, є свідченням чергового рукоприкладства, що практикується в ТВГ-2».
У зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 16.06.2020 року № 1846/0/15-20 про звільнення з посади судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_7 , 06 липня 2020 року проведений повторний авторозподіл судової справи (а. с.187) та визначено для розгляду справи суддю Вінницького міського суду Бессараб Н. М., яка ухвалою від 07.07.2020 року прийняла справу в частині відкритого провадження до свого розгляду (а.с.188).
В подальшому Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року провадження у справі закрито на підставі п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Ухвала мотивована тим, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки правовідносини, які склались між Товариством власників гаражів № 2 та ОСОБА_1 (який є членом зазначеного товариства) належать до корпоративних правовідносин в розумінні ст. 167 ГК України.
27 листопада 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року, вважаючи її незаконною, та постановленою внаслідок неправильного встановлення обставин, які мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції помилково визначив, що у сторін виник спір з приводу корпоративних правовідносин, оскільки предметом даного позову є вимоги ОСОБА_1 до Товариства власників гаражів №2 є цивільні правовідносини. Заявник просив скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідач не скористався правом подати відзив на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримав доводи викладені ним в апеляційній скарзі, відповідач в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, причини неявки суду невідомі.
Частинами 1, 2статті 367 ЦПК Українипередбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежовувати між собою компетенцію, як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди мають виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звертається особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту і юридичної природи обставин у справі.
Господарський процесуальний Кодекс України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин; справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності (пункти 1, 3 частини першої статті 20 цього Кодексу).
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що предмет позову вказує на те, що спірні відносини мають ознаки корпоративних, у зв`язку з чим спір належить до юрисдикції господарського суду та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Судом встановлено, що предметом позову є визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства; про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства; про визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону; про визнання розбіжностей в протоколах; про визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково; про зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі №212/13513/12 і усунути розбіжності в документації, про визнання безладу у товаристві, тиску на власників гаражів, про стягнення моральної шкоди.
Згідно ст. 94 Господарського кодексу України, кооперативи, як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань, можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про кооперацію», кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
Як встановлено відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство власників гаражів № 2 є обслуговуючим кооперативом.
Позивач ОСОБА_1 є власником гаража під № НОМЕР_1 , який розташований в ТВГ № 2, та знаходиться за адресою: м. Вінниця, Сабарівське шосе, 1-а, тобто є членом обслуговуючого кооперативу ТВГ №2. Дана обставина встановлена та підтверджена самим ОСОБА_1 у рішенні Вінницького міського суду Вінницької області від 27.04.2018 року у справі №127/18569/16-ц, яке набрало законної сили 14.06.2018 року (Постанова Апеляційного суду Вінницької області від 14.06.2018 року).
Згідно положень статей 2, 6, 9 вказаного вище Закону України «Про кооперацію» кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
Відповідно до ст. ст. 2, 23 зазначеного вище Закону обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку. Норма про кооперативні виплати не поширюється на сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи.
Тобто обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.
Оскільки корпоративні правовідносини характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами.
Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про кооперацію» основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.
Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі №509/577/18 провадження 14-170цс19). Суд першої інстанції вірно застосував і послався на таку правову позицію Верховного Суду
Беручи до уваги вимоги, які заявлені ОСОБА_1 про визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства; про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства; про визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону; про визнання розбіжностей в протоколах; про визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково, про стягнення моральної шкоди (вимога є похідною від основних вимог), - суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що всі ці вимоги стосуються реалізації ОСОБА_1 своїх прав як члена обслуговуючого кооперативу та належать до корпоративних правовідносин і підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.
Враховуючи встановлене, суд першої інстанції, з`ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для закриття провадженні у справі стосовно вищезазначених вимог з підстав, передбачених ст. 255 ЦПК України. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює, а викладене в апеляційній скарзі їх не спростовує. Відтак в цій частині оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.
Відповідно до частини 4 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення або неправильне застосування норм матеріального права.
В справі що розглядається апеляційний суд приходить до висновку про необхідність виходу за межі доводів апеляційної скарги, так як суд першої інстанції, вирішуючи питання про закриття провадження в частині вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі №212/13513/12 і усунути розбіжності в документації, про визнання безладу у товаристві, тиску на власників гаражів, - хоча й дійшов вірного висновку, що така вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, проте помилково зазначив, що вона підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Помилка в полягає в наступному.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).
Обов`язковість виконання судового рішення відноситься до основних засад судочинства, закріплених в Конституції України (п.9 ч. 1 ст. 129 ), це є одним із принципів цивільного судочинства (п.7 ч.3 ст. 2 , ст. 18 ЦПК України): судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
ЦПК України визначає систему процесуальних засобів, які суди вправі застосовувати для забезпечення своєчасного, точного, неухильного та повного виконання судового рішення. Це врегульовано нормами Глави 3 цивільного процесуального Кодексу України. Зокрема, як вбачається з положень ЦПК, існують такі основні процесуальні засоби, за допомогою яких суд забезпечує належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили: 1)роз`яснення судового рішення (ст.271); 2)судовий контроль за виконанням судового рішення (ст. 447-453); 3)заміна сторони виконавчого провадження (ст.442); 4)поновлення пропущеного з поважних причин строку пред`явлення виконавчого листа до виконання (ст.433); 5)відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, зміна чи встановлення способу і порядку виконання (ст. 435); 6)зупинення виконання судових рішень лише у виключних випадках (ст. 436) тощо.
Таким чином, в разі невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, ефективним інструментом стимулювання боржника його виконати, може бути відповідний процесуальний засіб, про які зазначено вище, про те це не може відбуватися шляхом пред`явлення окремої позовної вимоги як це має місце в справі що розглядається: про зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі №212/13513/12 і усунути розбіжності в документації.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Виходячи з положень ст. 4 ЦПК України, не може підлягати судовому захисту і така вимога, заявлена ОСОБА_1 , як «про визнання безладу у товаристві, тиску на власників гаражів», оскільки це можна вважати констатацією певних фактів позивачем, та ніяк не може трактуватися як порушені, невизнані чи оспорювані права, свободи чи законні інтереси позивача (ст. 4, 5 ЦПК України).
Відтак, провадження в частині вимоги «про зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі №212/13513/12 і усунути розбіжності в документації, про визнання безладу у товаристві, тиску на власників гаражів» підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, проте при цьому слід наголосити, що така вимога не підлягає розгляду в порядку будь-якого судочинства.
Тому в частині прийнятого рішення стосовно зазначеної вимоги Ухвала Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року підлягає зміні з викладенням мотивувальної частини оскаржуваної ухвали стосовно вказаної вимоги у редакції цієї постанови.
На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 375, 382 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року в частині закриття провадження стосовно вимог про: - визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства; - про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства; - визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону; - визнання розбіжностей в протоколах; - визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково; - про стягнення моральної шкоди, - залишити без змін.
Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 12 листопада 2020 року в частині закриття провадження стосовно вимог про зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі №212/13513/12 і усунути розбіжності в документації, про визнання безладу у товаристві, тиску на власників гаражів, - змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали щодо зазначеної вимоги в редакції цієї постанови.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Т. М. Шемета
Судді: О. В. Ковальчук
О. С. Панасюк
Повний текст постанови складено 24 грудня 2020 року.
