Ухвала
Іменем України
27 березня 2020 року
м. Київ
справа № 127/20501/19
провадження № 61-2453ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство власників гаражів № 2,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2019 року під головуванням судді
Борисюк І. Е. та постанову Вінницького апеляційного суду від 26 грудня
2019 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б., Якименко М. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства власників гаражів № 2 про визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства, про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства, про визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону, про визнання розбіжностей в протоколах, про визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково, про зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі № 212/13513/12 та усунути розбіжності в документації, про визнання безладу у товаристві, тиску на власників гаражів та стягнення моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, у якому просив: визнати громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства; визнати докази у судових справах, а також свідчення свідків фальшивими і недостовірними; визнати обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства; визнати факти; визнати статут товариства таким, що суперечить закону; визнати показання свідків у справі № 127/29028/13 завідомо неправдивими; визнати розбіжності в протоколах; визнати залишення
ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково; зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі № 212/13513/12 і усунути розбіжності в документації; визнати безлад у товаристві, тиск на власників гаражів та стягнути моральну шкоду.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2019 року прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства власників гаражів № 2 в частині позовних вимог про визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства; про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства; про визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону; про визнання розбіжностей в протоколах; про визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково; про зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі № 212/13513/12 і усунути розбіжностей в документації, про визнання безладу у товаристві, тиску на власників гаражів, про стягнення моральної шкоди.
Відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження в порядку цивільного судочинства в частині позовних вимог:
- про визнання, що набувши законної сили, судове рішення суду у справі
№ 212/13513/12, яке у даному випадку є пріоритетним: скасовувало всі рішення, прийняті ТВГ №2, утворивши правову прогалину, яку з 2002 року і по календарну дату внесення постанови державного виконавця від 21 лютого 2014 року завчасно і належним чином виконано не було; свою чинність зберігає дотепер, всі органи управління ТВГ № 2 втратили легітимність, правомочність, а прийняті ними рішення правомірність і в порядку встановленому законом, повноваження не відновлено; керівництвом ТВГ № 2 знехтувало, відповідно до його висновку реальних змін з формулюванням легітимних органів управління і приведення статуту згідно вимог чинного законодавства не відбулося, чим розбіжність з наступними рішеннями судів підтверджується і з цього боку, а також факт введення державного виконавця в оману, суд, громадськість, оскільки відповідач фальшиво повідомив на його повному виконанні при фактичному залишенні без змін;
- про визнання, що 17 березня 2014 року в судовому засіданні при розгляді справи
№ 127/29028/13, поступившись присягою, свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , разом із адвокатом ОСОБА_6 за попередньою змовою давали завідомо неправдиві покази;
- про визнання, що під час проведення загальних зборів 14 жовтня 2017 року до ТВГ № 2 викликалася поліція і карета швидкої медичної допомоги внаслідок завдання ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, факт чого підтверджується довідкою медичного закладу, долученої до справи № 127/18569/16, є свідченням чергового рукоприкладства, що практикується в ТВГ № 2.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 26 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2019 року - залишено без змін.
30 січня 2020 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку, направив на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від
26 грудня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, просив скасувати зазначені судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про їх повне задоволення.
Крім того, в касаційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від
23 вересня 2019 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 26 грудня
2019 року, мотивуючи його тим, що копію постанови апеляційного суду ним отримано лише 06 січня 2020 року, на підтвердження чого надає копію конверта про отримання вказаної постанови.
Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та додані до нього докази, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки наведені заявником обставини, свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на оскарження, що є підставою для його поновлення.
Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2020 року вказану касаційну скаргу залишено без руху на надано заявнику строк до 04 березня 2020 року для усунення недоліків.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин, розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 26 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
02 березня 2020 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків.
Таким чином, недоліки касаційної скарги ОСОБА_1 усунуто.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п`ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.
Відповідно до частини п`ятої статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач.
Разом із тим, як зазначено у частині п`ятій статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.
Статтею 263 ЦПК України встановлені вимоги щодо судового рішення. Відповідно до цієї норми судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТВГ №2 про визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства, про визнання доказів у судових справах, а також свідчень фальшивими і недостовірними, про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства, про визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону, про визнання показань свідків у справі № 127/29028/13 завідома неправдивими, про визнання розбіжностей в протоколах, про визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково, про зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі № 212/13513/12 і усунути розбіжностей в документації, про визнання безладу у товаристві, тиску на власників гаражів, про стягнення моральної шкоди.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12 серпня 2019 року позовну заяву залишено без руху та надано п`ятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків: надання доказів сплати судового збору чи звільнення від сплати судового збору, у разі необхідності подання клопотань та заяв, зокрема щодо витребування доказів, а також для викладення позовних вимог у спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить визначити у рішенні.
Судом встановлено, що більшість позовних вимог не відповідає вимогам пункту 4 частини третьої статті 175 ЦПК України, щодо визначення способів захисту прав та інтересів позивача, передбачених законом або договором, або інших способів, які не суперечать закону і які позивач просить визначити у рішенні.
На виконання вимог ухвали позивач надав пояснення від 23 серпня 2019 року, в якій зокрема, зазначив, що позовні вимоги є чіткими і зрозумілими і недоліки позовної заяви в цій частині відсутні.
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно з частинами першою та другою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Статтею 175 ЦПК України встановлено вимоги щодо форми і змісту позовної заяви.
Пунктом четвертим частини третьої статті 175 передбачено, що позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28-36).
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим.
Конституційному праву особи на звернення до суду кореспондує її обов`язок дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від
21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства», «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства», «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного чи адміністративного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.
Так, одну із своїх вимог ОСОБА_1 сформулював наступним чином «Визнати, що набувши законної сили, судове рішення суду у справі № 212/13513/12, яке у даному випадку є пріоритетним: скасовувало всі рішення, прийняті ТВГ№ 2, утворивши правову прогалину, яку з 2002 року і по календарну дату внесення постанови державного виконавця від 21.02.2014 року завчасно і належним чином виконано не було; свою чинність зберігає дотепер, всі органи управління ТВГ № 2 втратили легітимність, правомочність, а прийняті ними рішення правомірність і в порядку встановленому законом, повноваження не відновлено; керівництвом ТВГ № 2 знехтувано, відповідно до його висновку реальних змін з формулюванням легітимних органів управління і приведення статуту згідно вимог чинного законодавства не відбулося, чим розбіжність з наступними рішеннями судів підтверджується і з цього боку, а також факт ведення державного виконавця в оману, суд, громадськість, оскільки відповідач фальшиво повідомив на його повному виконанні при фактичному залишенні без змін».
Зазначені вимоги фактично зводяться до встановлення факту, що судове рішення є обов`язковим до виконання, та не було виконано належним чином.
Правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що судові рішення, що набрали законної сили, в силу приписів закону є обов`язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Зазначене положення закріплене у статті 18 ЦПК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру порушення. З цієї метою необхідним до з`ясування підлягає характер спірних правовідносин сторін (предмет і підстава позову), характер порушеного пава позивача та можливість його захисту в обраний спосіб.
Встановлення обставин чинності судового рішення і обставин його невиконання не може бути самостійним предметом судового спору, порушене чи оспорюване право (інтерес) позивача на відновлення якого спрямований обраний спосіб захисту відсутнє. Такий спосіб захисту права, сам собою не сприяє ефективному відновленню порушеного права.
Отже, заявлена ОСОБА_1 вимога не підлягає розгляду в порядку будь-якого судочинства.
З цих підстав суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно не визначав, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї вимоги.
Також судом першої інстанції правильно відмовлено у відкритті провадження у справі в частині вимог щодо встановлення факту неправдивих свідчень свідків, наданих під час розгляду інших цивільних справ, оскільки оцінку доказів у справі суд здійснює під час розгляду конкретної справи, тоді як у цивільному судочинстві не може бути самостійним предметом спору питання правдивості показань свідків, наданих під час розгляду цивільної справи.
Вимога ОСОБА_1 про визнання, «що під час проведення загальних зборів 14.10.2017 до ТВГ №2 викликалася поліція і карета швидкої медичної допомоги внаслідок завдання ОСОБА_2 тілесних ушкоджень, факт чого підтверджується довідкою мед. закладу, долученої до справи № 127/18569/16, є свідченням чергового рукоприкладства, що практикується в ТВГ № 2» фактично є вимогою про встановлення факту заподіяння відповідачем тілесних ушкоджень, що не належить розглядати в порядку цивільного судочинства і здійснюється в порядку кримінального провадження.
Висновки судів попередніх інстанцій про непідвідомчість таких вимог суду з підстав, що розгляд таких вимог здійснюється за правилами іншого судочинства є правильним та обґрунтованим.
Доводи касаційної скарги про те, що намагання залишити без усунення суттєві розбіжності в судових рішеннях за позовами до цього ж відповідача, які їх спростовують, видає намір розгляд справи здійснити без встановлення об`єктивної істини на засадах верховенства права не заслуговують на увагу, оскільки не гуртуються на припущеннях заявника.
Інші доводи касаційної скарги не дають правових підстав для встановлення порушення судами норм процесуального права, не спростовують висновків судів.
Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції не розглядає доводи щодо юрисдикційності вказаного спору і не наділений повноваженнями вирішувати питання дотримання вимог щодо юрисдикційності спору на цій стадії процесу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Враховуючи, що зазначені у касаційній скарзі доводи щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що свідчить про необґрунтованість скарги, а отже, відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.
Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою, п`ятою і шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2019 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 26 грудня 2019 року.
У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства власників гаражів № 2 про визнання громадянина таким, що не мав права бути членом і головою правління товариства, про визнання обрання і призначення уповноважених зборів товариства фактом усунення власників гаражів/членів товариства від участі в управлінні діяльністю товариства, про визнання фактів, про визнання статуту товариства таким, що суперечить закону, про визнання розбіжностей в протоколах, про визнання залишення ОСОБА_2 посади голови правління товариства достроково, про зобов`язання відповідача виконати судове рішення у справі № 212/13513/12 та усунути розбіжності в документації, про визнання безладу у товаристві, тиску на власників гаражів та стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 23 вересня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 26 грудня 2019 року, відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Сердюк А. І. Грушицький І. М. Фаловська
