Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
Справа № 357/17852/15-ц
2/357/437/20
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28.09.2020 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого судді Бондаренко О.В., при секретарі Вангородській О.С., розглянувши у підготовчому засіданні заяву представника відповідача про закриття в частині провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, Орган опіки та піклування Білоцерківської районної державної адміністрації, про визнання незаконним вивезення дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини та відшкодування моральної шкоди,-
В С Т А Н О В И В:
21.12.2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просив: 1) визнати незаконним вивезення ОСОБА_2 неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за кордон України та зобов`язати відповідача повернути дитину до постійного місця проживання на території України у м. Біла Церква Київської області, 2) визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , 3) відібрати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від ОСОБА_2 та передати батьку ОСОБА_1 , 4) стягнути з відповідача на свою користь 345 600,00 грн. моральної шкоди; 6) стягнути з відповідача на його користь судові витрати.
08.07.2019 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, після скасування 29.05.2019 року постановою Великої палати Верховного суду рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25.08.2017 року, ухвали та постанови Апеляційного суду Київської області від 17.08.2018 року і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, справу прийнято до провадження та призначено за правилами загального позовного провадження підготовче засідання.
15.10.2019 року представник відповідача подала до суду заяву про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , мотивуючи тим, що вже є рішення суду від 05.05.2010 року, що набрало законної сили у справі між тими самими сторонами, по той самий предмет і з тих самих підстав та 22.09.2020 року подала клопотання про розгляд заява від 15.10.2019 року.
У підготовчому засіданні представник позивача, адвокат Невгад О.В., заперечив проти клопотання мотивуючи тим, що ухвала апеляційного суду про закриття провадження у справі в частині наразі не має юридичної сили, адже скасована Верховним Судом, судом при розірванні шлюбу було вирішено питання щодо місця проживання дітей за наявних на той час обставин, які при подачі даного позову суттєво змінилися, а саме: відповідач порушила умови договору та вивезла сина за межі України на тривалий час. Вирішити питання щодо місця проживання дитини можливо лише в ході розгляду справи по суті після дослідження усіх доказів та заслуховування думки дитини. В разі закриття провадження у справі в частині зазначених вимог розцінюється як перешкода в реалізації прав позивача на доступ до судочинства, тому просив відмовити у задоволенні клопотання відповідача.
Представник третьої особи, Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради, за довіреністю у справі - Поліщук В.М., у підготовчому засіданні зазначила, що при розірванні шлюбу батьки за спільною домовленістю можуть визначити місце проживання дітей, що і було здійснено, а даний спір виник після порушення відповідачем домовленості. Крім того, для вирішення питання щодо місця проживання дитини необхідно заслухати думку дитини.
Третя особа - Орган опіки та піклування Білоцерківської районної державної адміністрації, у підготовче засідання представника не направила, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, подала до суду заяву про розгляд справи за відсутності їх представника.
Інші учасники справи у підготовче засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суд не повідомили.
При вирішенні клопотання суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства в України є обов`язковість судового рішення.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановлений законом.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо зокрема, набрало законної сили рішення суду ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.
Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Як вбачається з рішенням Білоцерківського міськрайоного суду Київської області від 05.05.2010 року, яке набрало законної сили 17.05.2010 року, у справі № 6527 2010 р., за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей ( а.с. 10), судом, зокрема, визначено місцем проживання малолітнього сина ОСОБА_4 разом із ОСОБА_2 відповідно до ст. 160 СК України, яка передбачає право батьків на визначення місця проживання дитини, яка не досягла десяти років за їх згодою.
Як вбачається з позовної заяви у даній справі підставою позову, в тому числі і щодо вимоги про визначення місця проживання дитини, зазначено інші обставини, а саме: обставини щодо порушенням відповідачем умов Договору про участь у вихованні дитини від 03.03.2011 року, зміна відповідачем та дитини місця проживання та порушення порядку вивезення дитини за кордон.
Таким чином, підстави позову у вже розглянутій цивільній справі № 6527 2010 року та у даній справі № 357/17852/15-ц не є ідентичними, оскільки спір між сторонами у справах виник з різних підстав, тому висновок представника відповідача щодо закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини є помилковими.
Також, слід зазначити, що постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 року у даній справі, зазначено про необхідність встановлення дійсних обставин справи, визначення характеру спірних правовідносин та норм права, які їх регулюють та надання належної правової оцінки зібраним доказам, що можливо здійснити лише при розгляді справи по суті та ухваленні рішення у справі.
Керуючись ст. 255, 353 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В :
У задоволенні клопотання представника відповідача про закриття в частині провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, Орган опіки та піклування Білоцерківської районної державної адміністрації, про визнання незаконним вивезення дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини та відшкодування моральної шкоди, відмовити.
Ухвала окремо від рішення оскарженню не підлягає, заперечення на ухвалу включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
СуддяО. В. Бондаренко
