Справа № 357/17852/15-ц
2/357/975/17
Категорія 47
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 серпня 2017 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Протасова О. М. ,
при секретарі - Хрішкова Н. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про змну місця проживання дитини та відшкодування моральної шкоди
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до суду з цим позовом та зазначив, що з 1998 року по 2010 рік перебував з відповідачкою у шлюбі, під час якого у них народилось двоє синів: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Шлюб було розірвано рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2010 року, яким місцем проживання сина ОСОБА_4 було визначено з матір'ю. Після ухвалення судового рішення 03.03.2011 року між ним та відповідачкою щодо сина ОСОБА_4 було укладено договір про участь у його вихованні, яким було передбачено, що: батько за попередньою домовленістю з матір'ю має право безперешкодно спілкуватися з дитиною; кожен з батьків має право за згодою іншого з батьків тимчасово вивозити дитину для оздоровлення та відпочинку за межі м.Біла Церква, а за кордон з тією ж метою - за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків; на період виїзду матері за кордон дитина до повернення матері проживатиме з батьком; батьки зобов'язуються не чинити перешкод один одному у спілкуванні з дитиною; у період перебування за кордоном батька або матері вони мають право бути обізнаними про зміну місця проживання дитини та інші її пересування у випадку виїзду за межі м.Біла Церква, а також отримувати будь-яку іншу інформацію, яка стосується розвитку дитини. Окрім того, цим договором сторони взяли на себе обов'язок виконувати його умови та сприяти один одному у виконанні своїх обов'язків, а рішення щодо здобуття дитино. Освіти приймати за взаємною згодою з врахуванням думки дитини.
Після розірвання шлюбу відповідачка майже весь час проживала в Єгипті, а обидва сини проживали разом з ним. ОСОБА_4 перебував на його матеріальному утриманні, відвідував школу у м.Біла Церква, там же перебував під медичним наглядом. Він не перешкоджав спілкуванню матері з сином ОСОБА_4 телефоном та іншими засобами електронного зв'язку, а під час приїзду відповідачки до України особисто спілкуватись з дітьми та брати їх до себе. В свій останній приїзд до України відповідачка також взяла до себе сина ОСОБА_4 під приводом спілкування, однак, від'їжджаючи за межі України, без його відома та згоди вивезла ОСОБА_4 до Египту, не повідомивши про його місцезнаходження та перешкоджаючи спілкуванню з ним шляхом телефонного зв'язку та інтернету. Окрім того, коли 01.09.2015 року розпочався навчальний рік, ОСОБА_4 не приступив до навчання. Тим самим відповідачка порушила як умови договору, так і права свого сина на вільне спілкування з батьком та братом, на отримання освіти рідною мовою та гарантовану державою охорону здоров'я.
У зв'язку з цим, посилаючись на відсутність законодавчої заборони щодо повторного розгляду питання про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, позивач просив визначити місцем проживання сина ОСОБА_4 разом з батьком, та відібрати сина від відповідачки.
Окрім того, спроби з'ясувати месцезнаходження сина та повернення його до України змусили позивача витрачати багато часу на шкоду робочим інтересам, а схвильованість за безпеку сина у країні, яка внаслідок терористичних актів потрапила до списку країн з невизначеним рівнем безпеки призвели до погіршення його самопочуття та стану здоров'я.
Посилаючись на наведені обставини та висновок спеціаліста, позивач просив також стягнути з відповідачки моральну шкоду в розмірі 148824 грн.
Під час розгляду справи позивач уточнив свої вимоги та просив визнати незаконним вивезення сина за кордон України та зобов'язати її повернути ОСОБА_4 до постійного місця проживання на території України, визначити місцем його проживання з батьком, а також відібрати сина від матері.
Окрім того, у зв'язку зі зростанням мінімальної заробітної плати, збільшив розмір вимог щодо відшкодування моральної шкоди до 3 грн.
У судовому засіданні позивач підтримав позов, посилаючись на наведені у ньому обставини.
Представники відповідача - адвокат Гаро Г.О., яка діє на підставі договору про надання правової допомоги, та ОСОБА_7, який діє на підставі довіреності, позов не визнали. Вважали, якщо рішенням суду визначене місце проживання разом з матір'ю, то це стосується не тільки зареєстрованого місця її проживання на території України, а й проживання на законних підставах за межами держави. Окрім того, зауважили, що право позивача на спілкування з дитиною не було порушене, він та брат активно спілкуються між собою, можливості позивача у будь-який час відвідати сина у республіці Єгипет, місто Шарм-Ель-Шейх, відповідач не перешкоджає. Відповідач зі свого боку створює сприятливі умови для розвитку сина ОСОБА_4, улаштувавши його у Британську школу, у якій син навчається дуже успішно, адаптувався до оточення, покращив свої знання з різних дисциплін, активно займається спортом. Відповідач має стабільний та достатній рівень матеріального забезпечення, який дозволяє їй не тільки гідно утримувати сина, а й забезпечити обстеження стану його здоров'я та організувати відпочинок на найкращому рівні. Заперечуючи проти таємного вивезення сина за кордон, відповідач послалась на попереднє письмове звернення до відповідача щодо надання відповідної згоди, яке залишилось без відповіді. Зауважили також, що відповідачем не надано будь-яких доказів зміни обставин, які б свідчили про необхідність зміни визначеного судом місця проживання дитини. Окрім того, вважали бездоказовими вимоги позивача щодо стягнення моральної шкоди.
Представники третьої особи позов підтримали.
Вислухавши позивача та його представника - адвоката Невгад О.В., який діє на підставі договору про надання правової допомоги, представників відповідача Гаро Г.О. та ОСОБА_7, представників Служби у справах дітей Степаненко Л.В. та Поліщук В.М., допитавши свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, та представника відповідача ОСОБА_7 як свідка, а також дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з урахуванням такого.
Відповідно до ст.ст. 10,11 ЦПК України, суд розглядає справи в межах заявлених вимог на підставі наданих сторонами доказів; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у розгляді справи, доказуванню не підлягають.
Судом встановлено, що з 1998 року по 2010 рік сторони перебували у шлюбі, під час якого у них народилось двоє синів: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Відповідно до ч.1 ст.160 СК України, місце проживання дитини яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Як вбачається з рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05.05.2010 року, місцем проживання сина ОСОБА_4 було визначено разом з матір'ю, а сина ОСОБА_3 - разом з батьком.
Згідно з договором про участь у вихованні дитини від 03.03.2011 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, сторони домовились стосовно місця проживання та участі батька у вихованні сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
З п.п.3-6,8,9,22,30 договору вбачається, що місцем проживання дитини до досягнення нею повноліття сторони визначили місце проживання матері відповідно до судового рішення від 05.05.2010 року; батько за попередньою домовленістю з матір'ю має право безперешкодно спілкуватися з дитиною; кожен з батьків має право за згодою іншого з батьків тимчасово вивозити дитину для оздоровлення та відпочинку за межі м.Біла Церква, а за кордон з тією ж метою - за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків; на період виїзду матері за кордон дитина до повернення матері проживатиме з батьком; батьки зобов'язуються не чинити перешкод один одному у спілкуванні з дитиною; у період перебування за кордоном батька або матері вони мають право бути обізнаними про зміну місця проживання дитини та інші її пересування у випадку виїзду за межі м.Біла Церква, а також отримувати будь-яку іншу інформацію, яка стосується розвитку дитини; сторони договору зобов'язуються виконувати його умови та сприяти один одному у виконанні своїх обов'язків, а рішення щодо здобуття дитиною освіти приймати за взаємною згодою з врахуванням думки дитини.
З листа першого заступника Головного центру обробки інформації Державної прикордонної служби України №64/л-2924 від 10.06.2015 р. судом встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, перетнув кордон України 04.06.2015 року через пункт пропуску Бориспіль.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 вилетів до Арабської Республіки Єгипет у супроводі матері ОСОБА_2, що не заперечується відповідачем.
Представники відповідача ОСОБА_2, обґрунтовуючи законність виїзду ОСОБА_4 разом з матір'ю до АРЄ, послались на Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені постановою КМУ від 27 січня 1995 р. N 57, пункт 2 яких передбачає можливість перетину кордону без згоди другого з батьків, якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, або проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном. При цьому вони послались на наявність відмітки про прийняття на тимчасовий консульський облік в Посольстві України в Арабській Республіці Єгипет у проїзному документі дитини ОСОБА_4.
Однак зазначені Правила визначають права та обов'язки фізичних осіб в адміністративних правовідносинах, що виникають між ними та відповідними органами.
Між тим право на свободу пересування є одним з особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, і яке врегульоване ст.313 ЦК України.
За змістом частини 3 зазначеної статті ЦК, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів).
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в"їзду в Україну громадян України" в редакції, чинній на час перетину кордону ОСОБА_4, оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон; за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Укладаючи договір про участь у вихованні дитини, його п'ятим пунктом сторони також погодили необхідність надання нотаріально посвідченої згоди другого з батьків на вивезення дитини за межі України навіть у випадку її тимчасового оздоровлення та відпочинку.
Між тим доказів згоди батька на вивезення сина 04.06.2015 р. за межі України відповідач суду не надала, а з її дій та пояснень її представників вбачається, що фактично вона вивезла сина ОСОБА_4 за межі України для постійного проживання.
Пояснюючи свої дії, відповідач послалась на рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 05.05.2010 року, яким місце проживання ОСОБА_4 визначено разом з матір'ю.
Однак пунктом 3 договору про участь у вихованні дитини від 03.03.2011 року сторони уточнили, що місцем проживання дитини є місце проживання матері.
Обгрунтовуючи свої дії, відповідач послалась на право вільного вибору місця проживання, гарантоване положеннями Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".
Проте згідно з преамбулою та статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", він регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання саме на території України.
Як вбачається з паспорту відповідачки, реєстрацію місця свого проживання вона здійснила в обраній нею адміністративно-територіальній одиниці - АДРЕСА_1.
Окрім того, статтею 141 СК України визначено рівність прав і обов'язків батьків відносно дитини, а Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (Гаазькою Конвенцією) визначено, що один із батьків (або будь-яка інша особа, якій належать права піклування про дитину) не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини або переміщення дитини на необмежений час у інше місце, зокрема, вивозити її в іншу державу або не повертати дитину до держави її постійного проживання.
Тому суд вважає, що, здійснивши вивезення сина ОСОБА_4 на постійне місце проживання до АРЄ без згоди батька, відповідач порушила права позивача на спілкування з дитиною та участь у його розвитку та вихованні.
За таких обставин суд вважає, що відповідач порушила як зазначені положення законів, так і умови договору, тому вимогу позивача про визнання незаконним вивезення відповідачкою без його згоди за межі України 04.06.2015 року сина ОСОБА_4 задовольняє.
Відмовляючи у вимогах зобов'язати відповідачку повернути сина ОСОБА_4, а також відібрати його у неї, суд виходить з того, що це не відповідатиме вимогам ст.16 ЦК України щодо способу захисту порушеного права, оскільки порядок повернення дитини у випадку її вивезення без обов'язкової згоди одного з батьків визначений Гаазькою Конвенцією, згідно з якою В Україні Центральним органом з виконання передбачених цією Конвенцією функцій, а також співробітництва з компетентними органами за кордоном визначено Міністерство юстиції України, яке діє безпосередньо або через територіальні управління юстиції.
Відмовляючи у вимозі позивача визначити місцем проживання сина ОСОБА_4 разом з ним суд виходить з того, що відповідного висновку Служби у справах дітей про доцільність такого рішення, обов'язкового відповідно до ч.5 ст.19 СК України, позивачем суду не надано, та, окрім того, рішення про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю вже прийняте Білоцерківським міськрайонним судом 05. 05.2010 року.
Оскільки суд розглядає справи в межах заявлених вимог, а позивач питання про зміну місця проживання дитини не ставить, суд відмовляє у задоволенні цієї вимоги.
Показання свідків та ОСОБА_14 стосуються виключно вимоги позивача про визначення місця проживання дитини разом з ним, а тому, відмовляючи у вимозі позивача виключно у зв'язком з недотриманням процедури, суд показання зазначених свідків до уваги не бере.
Задовольняючи частково вимогу позивача про стягнення моральної шкоди, суд виходить з положень ч.2 ст.162 СК України, відповідно до яких особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду тому, з ким вона проживала.
Тому, враховуючи, що згідно з п.6 договору про участь у вихованні дитини на період виїзду матері за кордон дитина до повернення матері проживатиме з батьком, суд вважає, що вимога про стягнення моральної шкоди підлягає задоволенню.
Однак її розмір, визначений позивачем в сумі 345600 грн., суд вважає завищеним, а посилання на висновок фахівця у галузі судово-психологічної експертизи ОСОБА_15 як на висновок експерта суд до уваги не бере, оскільки про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок зазначений фахівець не повідомлений, а тому цей висновок не може бути допустимим доказом по справі.
Разом з цим суд вважає необхідним, враховуючи тривалість розлучення з сином, відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 20000 грн., що буде відповідати засадам розумності та справедливості.
Питання судових витрат суд вирішує на підставі ст.88 ЦПК України та, задовольняючи позовні вимоги немайнового характеру та вимоги про стягнення моральної шкоди частково, у тій же пропорції стягує з відповідачки судові витрати.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.10,11,60,88,209,212, 213, 215,294-296 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради про зміну місця проживання дитини та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати незаконним вивезення ОСОБА_2 неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, 04.06.2015 року до Арабської Республіки Єгипет.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20000 гри. моральної шкоди та 358 грн. судового збору, а всього - 20358 (двадцять тисяч триста п"ятдесят вісім) грн.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене.
Апаеляційна скарга на рішення суду подається апеляційному суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги , якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя
О. М. Протасова
