У Х В А Л А
22 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 357/17852/15-ц
Провадження № 14-199цс19
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, про визнання незаконними вивезення дитини та зміни місця її проживання, відібрання дитини та відшкодування моральної шкоди
за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2018 року,
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 1998 року до 2010 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_2 року в них народився син ОСОБА_5, а ІНФОРМАЦІЯ_3 року - син ОСОБА_6. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 5 травня 2010 року шлюб розірвано та визначено місце проживання сина ОСОБА_6 з матір'ю.
3 березня 2011 року між сторонами укладено договір про участь у вихованні сина ОСОБА_6, яким передбачено, що: батько за попередньою домовленістю з матір'ю має право безперешкодно спілкуватися з дитиною; кожен з батьків має право за згодою іншого з батьків тимчасово вивозити дитину для оздоровлення та відпочинок за межі м. Біла Церква Київської області, а за кордон (з тією ж метою) - за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків; на період виїзду матері за кордон дитина до повернення матері проживатиме з батьком; батьки зобов'язуються не чинити перешкод один одному у спілкуванні з дитиною; у період перебування за кордоном батька або матері вони мають право бути обізнаними про зміну місця проживання дитини та інші її пересування у випадку виїзду за межі м. Біла Церква, а також отримувати будь-яку іншу інформацію, яка стосується розвитку дитини.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 майже увесь час проживала в Арабській Республіці Єгипет, а сини проживали разом з позивачем. Син ОСОБА_6 перебував на матеріальному утриманні ОСОБА_3, відвідував школу у м. Біла Церква Київської області та перебував під медичним наглядом. Позивач не перешкоджав спілкуванню матері з сином ОСОБА_6 телефоном та іншими засобами електронного зв'язку, а під час приїзду відповідача до України не перешкоджав особисто спілкуватися з дітьми та брати їх до себе.
Під час свого останнього приїзду до України у червні 2015 року ОСОБА_4 взяла до себе сина ОСОБА_6 під приводом спілкування, однак, від'їжджаючи за межі України, без відома та згоди позивача вивезла сина до Арабської Республіки Єгипет, не повідомивши про його місцезнаходження та перешкоджаючи спілкуванню з ним шляхом телефонного зв'язку та через мережу Інтернет.
З початком навчального року 1 вересня 2015 року ОСОБА_6 не приступив до навчання у м. Біла Церква Київської області. Відповідач порушила умови договору про участь у вихованні дитини і права свого сина на вільне спілкування з батьком та братом, а також на отримання освіти рідною мовою та гарантовану державою охорону здоров'я.
На підставі викладеного ОСОБА_3 з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати незаконним вивезення ОСОБА_4 неповнолітнього сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 за кордон України; зобов'язати ОСОБА_4 повернути ОСОБА_6 до постійного місця проживання на території України у м. Біла Церква Київської області; визначити місце проживання ОСОБА_6 з батьком ОСОБА_3; відібрати ОСОБА_6 від ОСОБА_4 та передати батьку ОСОБА_3; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 345 600 грн моральної шкоди.
Заперечуючи проти позову ОСОБА_4 посилалася на те, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 5 травня 2010 року, на яке міститься посилання у договорі про участь у вихованні сина ОСОБА_6, визначено місце проживання дитини разом з його матір'ю без зазначення адреси. Фактичним місцем проживання відповідачки у 2010 році було м. Шарм-Ель-Шейх в Арабській Республіці Єгипет. Вона матеріально забезпечена, працює менеджером-розпорядником у дайвінг-клубі, отримує високу заробітну плату, орендує трикімнатну квартиру з належними житловими умовами у спокійному та чистому районі міста, дитині забезпечено якісне навчання у міжнародній школі, відвідування секцій і гуртків, оздоровлення та медичне забезпечення, якісний відпочинок та достойні умови життя. За час проживання з матір'ю в м. Шарм-Ель-Шейх в Арабській Республіці Єгипет покращились здоров'я, моральний стан та фізичний розвиток ОСОБА_6. Відповідач зазначала, що не перешкоджає спілкуванню сина з рідними, та усіляко цьому сприяє, ОСОБА_6 активно спілкується з братом ОСОБА_5, має можливість спілкуватися телефоном та через мережу Інтернет з батьком, що підтверджується відповідними роздруківками. Натомість позивач під час приїздів відповідача до України створював перешкоди у спілкуванні з дитиною, надавав матері дитини, а потім скасовував дозволи на вивезення сина на оздоровлення, вивозив дітей закордон на час її перебування в Україні, створював негативний моральний образ матері в очах сина, обмежував їх спілкування. ОСОБА_4 просила у задоволенні позову відмовити, оскільки вивезення сина ОСОБА_6 здійснено без порушень законодавства України, на підставі усіх необхідних документів, з попереднім прийняттям неповнолітнього ОСОБА_6 на консульський облік, та відповідає найкращим інтересам дитини, яка бажає проживати з матір'ю.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 серпня 2017 року позов задоволено частково. Визнано незаконним вивезення ОСОБА_4 4 червня 2015 року до Арабської Республіки Єгипет неповнолітнього сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 20 000 грн моральної шкоди та 358 грн судового збору, а всього - 20 358 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач порушила вимоги чинного законодавства та умови укладеного між сторонами договору, тому вимогу позивача про визнання незаконним вивезення відповідачем без згоди позивача за межі України 4 червня 2015 року сина ОСОБА_6 є обґрунтованою. Неправомірними діями відповідача позивачу завдано моральну шкоду. Разом із тим вимога про зобов'язання відповідача повернути сина ОСОБА_6 не відповідає нормам статті 16 Цивільного кодексу України щодо способу захисту порушеного права, оскільки порядок повернення дитини у випадку її вивезення без обов'язкової згоди одного з батьків визначений Гаазькою Конвенцією, згідно з якою в Україні Центральним органом з виконання передбачених цією Конвенцією функцій, а також співробітництва з компетентними органами за кордоном визначено Міністерство юстиції України, яке діє безпосередньо або через територіальні управління юстиції.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди та відмови у задоволенні позовних вимог про відібрання дитини, ухвалено в цій частині нове рішення. Позовні вимоги про відібрання дитини задоволено. Повернуто неповнолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, від ОСОБА_4 та передано батьку ОСОБА_3 Відмовлено у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. У решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що до вивезення за кордон ОСОБА_6 навчався у школі, був соціально адаптованим, забезпеченим медичним обслуговуванням та мав соціальний захист України. Навчання, заняття у гуртках та спілкування з друзями на території Арабської Республіки Єгипет не може бути фактом адаптації незаконно вивезеного неповнолітнього ОСОБА_6, який перебуває за межами батьківщини і перебуває в іншому мовному та релігійному середовищі. Відповідач протиправно вивезла ОСОБА_6 за межі України, внаслідок чого змінилося звичне соціальне, культурне та мовне середовище дитини, порушені соціальні зв'язки дитини, що однозначно впливає на його подальше життя, розвиток і виховання обома батьками, при тому, що син ОСОБА_6 у його віці потребує особливої уваги з боку батька.
У вересні 2018 року ОСОБА_4, в інтересах якої діє адвокат Гаро Г. О., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційну скаргу мотивовано, зокрема, тим, що судами порушено правила як предметної (вимога про визнання виїзду незаконним мала розглядатися адміністративним судом), так і суб'єктної юрисдикції (вимога про визнання виїзду незаконним і повернення дитини в Україну у відповідності до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 28 жовтня 1980 року повинна розглядатися за зверненням уповноваженого Центрального органу Арабської Республіки Єгипет судовим чи адміністративним органом на території цієї держави).
Вказувала, що позивачу, який хотів визнати незаконним виїзд дитини за кордон, потрібно було звертатись до відповідного суду адміністративної юрисдикції із позовною заявою до органів Державної прикордонної служби України, на яку покладається запобігання та недопущення перетину державного кордону України особами, яким обмежено у праві виїзду. Оскарження дій (бездіяльності) Державної прикордонної служби України здійснюється безпосередньо до адміністративного суду відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на наведене ОСОБА_4 заявлено клопотання про передачу поданої нею касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 17 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали та надано строк на подання відзиву, зупинено виконання рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 серпня 2017 року та постанови Апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2018 року за клопотанням ОСОБА_4
ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, у якому заперечував проти задоволення касаційної скарги та просив поновити строк на подання цього відзиву у зв'язку із пропуском строку, встановленого ухвалою суду, проте доказів такого поновлення у матеріалах справи немає.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
ОСОБА_4, в інтересах якої діє адвокат Гаро Г. О., подала відповідь на відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу, у якому проти доводів позивача заперечувала.
Частиною шостою статті 403 ЦПК України встановлено, що справа підлягає передачі на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частині шостій статті 403 ЦПК України (частина четверта статті 404 цього Кодексу).
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 20 березня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що касаційна скарга містить доводи про порушення апеляційним судом правил предметної та суб'єктної юрисдикції.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, на підставі яких постановлено ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року, обґрунтованими та приймає справу до розгляду в межах оскарження з підстав, установлених частиною шостою статті 403 ЦПК України.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Отже, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).
Разом із тим суд вважає за необхідне поінформувати учасників справи щодо процесуального порядку розгляду їх справи шляхом надіслання копій цієї ухвали.
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, про визнання незаконними вивезення дитини та зміну місця її проживання, відібрання дитини та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2018 року.
2. Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 22 травня 2019 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
3. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н. П. Лященко Судді: Н. О. Антонюк О. Б. Прокопенко С. В. Бакуліна І. В. Саприкіна Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська О. С. Ткачук О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич В. С. Князєв О. Г. Яновська Л. М. Лобойко
