У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 липня 2022 року м. Київ
Справа № 357/17852/15-ц
Провадження: № 22-ц/824/4055/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Вербової І.М., Нежури В.А.,
секретар Івасенко І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Бондаренко О.В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, Орган опіки та піклування Білоцерківської районної державної адміністрації, про визнання незаконним вивезення дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и в :
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 серпня 2017 року позов задоволено частково. Визнано незаконним вивезення ОСОБА_2 04 червня 2015 року до Арабської Республіки Єгипет неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 000 грн моральної шкоди та 358 грн судового збору, а всього - 20 358 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2018 року клопотання відповідачки про закриття провадження у справі задоволено. Закрито апеляційне провадження у справі в частині вимоги про визначення місця проживання дитини.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди та відмови у задоволенні позовних вимог про відібрання дитини, ухвалено в цій частині нове рішення. Позовні вимоги про відібрання дитини задоволено. Повернуто неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від ОСОБА_2 та передано батьку ОСОБА_1 . Відмовлено у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. У решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 серпня 2017 року, ухвалу та постанову Апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
Згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року справу призначено судді-доповідачу Сухановій Є.М. у складі колегії суддів: головуючий суддя Суханова Є.М., судді Олійник В.І., Сушко Л.П.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року та 25 січня 2022 відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року заяви головуючого судді - Суханової Є.М. та члена колегії, судді Олійника В.І. про самовідвід задоволено, справу передано на автоматизований розподіл для визначення нового складу колегії суддів в порядку, передбаченому ст. 33 ЦПК України.
Згідно протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року справу призначено судді-доповідачу Невідомій Т.О. у складі колегії суддів: головуючий суддя Невідома Т.О., судді Нежура В.А., Вербова І.М.
08 липня 2022 року ОСОБА_1 направив до суду заяву про відмову від позову в частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини з батьком та відібрання дитини від матері та передачі її батькові.
Заява обґрунтована тим, що 24.02.2022 року збройні сили РФ здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України, внаслідок чого на значній частині території України розпочались бойові дії, в тому числі, на території Київської області. Також має місце нанесення ракетних ударів по території України, в тому числі, і по місту Біла Церква. Вказані обставини унеможливлюють безпечне проживання та перебування у м. Біла Церква. Він, ОСОБА_1 , не має наміру ставити під загрозу життя сина, а тому відмовляється від вказаних позовних вимог.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його адвокат Невгад О.В. підтримали заяву та просили її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе вирішити порушене позивачем за їх відсутності.
Згідно зі ст. 373 ЦПК України в суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам статей 206, 207 цього Кодексу, суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.
Відповідно до частин 1-3 статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Як передбачено п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
При цьому, згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Заява ОСОБА_1 про відмову від позову не суперечить вимогам статтей 206, 373 ЦПК України, наслідки відмови від частини позовних вимог позивачу відомі, про що останній зазначив у судовому засіданні.
Ураховуючи те, що відмова ОСОБА_1 від частини позовних вимог не порушує будь-чиїх прав і охоронюваних законом інтересів, колегія суддів вважає за можливе задовольнити заяву позивача та прийняти його відмову від позову в частині вимог про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 та про відібрання неповнолітнього ОСОБА_3 від матері та передачу його батькові.
Отже, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 373 ЦПК України, рішення суду першої інстанції в частині вирішення вказаних позовних вимог підлягає визнанню нечинним, а провадження у цій частині вимог підлягає закриттю.
Керуючись ст.ст. 206, 255, 373 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Прийняти відмову позивача ОСОБА_1 від позову до ОСОБА_2 про визнання незаконним вивезення дитини в частині вимог про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 та про відібрання неповнолітнього ОСОБА_3 від матері та передачу його батькові.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 вересня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 та про відібрання неповнолітнього ОСОБА_3 від матері та передачу його батькові визнати нечинним.
Провадження у цій частині позовних вимог закрити.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повне судове рішення складено 22 липня 2022 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді І.М. Вербова
В.А. Нежура
