Ухвала
20 березня 2019 року
м. Київ
справа № 357/17852/15-ц
провадження № 61-44414св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Гаро Ганна Олександрівна, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 серпня 2017 року у складі судді Протасової О. М. та постанову Апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Олійника В. І., Сержанюка А. С.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про визнання незаконним вивезення та зміну місця проживання дитини, відібрання дитини та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що з 1998 року до 2010 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час якого у них народилося двоє дітей: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2010 року шлюб між сторонами розірвано та визначено місце проживання сина ОСОБА_4 з матір'ю.
Між сторонами 03 березня 2011 року укладено договір про участь у вихованні сина ОСОБА_4, яким передбачено, що: батько за попередньою домовленістю з матір'ю має право безперешкодно спілкуватися з дитиною; кожен з батьків має право за згодою іншого з батьків тимчасово вивозити дитину для оздоровлення та відпочинок за межі м. Біла Церква Київської області, а за кордон (з тією ж метою) - за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків; на період виїзду матері за кордон дитина до повернення матері проживатиме з батьком; батьки зобов'язуються не чинити перешкод один одному у спілкуванні з дитиною; у період перебування за кордоном батька або матері вони мають право бути обізнаними про зміну місця проживання дитини та інші її пересування у випадку виїзду за межі м. Біла Церква, а також отримувати будь-яку іншу інформацію, яка стосується розвитку дитини.
Після розірвання шлюбу відповідач майже весь час проживала в Арабській Республіці Єгипет, а сини проживали разом з позивачем. Син ОСОБА_4 перебував на матеріальному утриманні ОСОБА_1, відвідував школу у м. Біла Церква Київської області та перебував під медичним наглядом.
Позивач не перешкоджав спілкуванню матері з сином ОСОБА_4 телефоном та іншими засобами електронного зв'язку, а під час приїзду відповідача до України не перешкоджав особисто спілкуватися з дітьми та брати їх до себе.
Зазначав, що під час свого останнього приїзд до України відповідач також взяла до себе сина ОСОБА_4 під приводом спілкування, однак, від'їжджаючи за межі України, без відома та згоди позивача вивезла ОСОБА_4 до Арабської Республіки Єгипет, не повідомивши про його місцезнаходження та перешкоджаючи спілкуванню з ним шляхом телефонного зв'язку та інтернету.
Коли 01 вересня 2015 року розпочався навчальний рік, то син ОСОБА_4 не приступив до навчання. Відповідач порушила як умови договору, так і права свого сина на вільне спілкування з батьком та братом, а також на отримання освіти рідною мовою та гарантовану державою охорону здоров'я.
На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати незаконним вивезення ОСОБА_2 неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, за кордон України; зобов'язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_4 до постійного місця проживання на території України у м. Біла Церква Київської області; визначити місцем проживання ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1; відібрати ОСОБА_4 від ОСОБА_2 та передати батьку ОСОБА_1; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 345 600 грн моральної шкоди.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 серпня 2017 року позов задоволено частково. Визнано незаконним вивезення ОСОБА_2 неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, 04 червня 2015 року до Арабської Республіки Єгипет. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 000 грн моральної шкоди та 358 грн судового збору, а всього - 20 358 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач порушила вимоги чинного законодавства та умови укладеного між сторонами договору, тому вимогу позивача про визнання незаконним вивезення відповідачем без згоди позивача за межі України 04 червня 2015 року сина ОСОБА_4 є обґрунтованою. Неправомірними діями відповідача позивачу завдано моральну шкоду.
Також місцевий суд дійшов висновку, що вимога про зобов'язання відповідача повернути сина ОСОБА_4 не відповідає нормам статті 16 ЦК України щодо способу захисту порушеного права, оскільки порядок повернення дитини у випадку її вивезення без обов'язкової згоди одного з батьків визначений Гаазькою Конвенцією, згідно з якою в Україні Центральним органом з виконання передбачених цією Конвенцією функцій, а також співробітництва з компетентними органами за кордоном визначено Міністерство юстиції України, яке діє безпосередньо або через територіальні управління юстиції.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди та відмови у задоволенні позовних вимог про відібрання дитини, ухвалено в цій частині нове рішення. Позовні вимоги про відібрання дитини задоволено. Повернуто неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, від ОСОБА_2 та передано батьку ОСОБА_1 Відмовлено у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. У решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що до вивезення за кордон ОСОБА_4 навчався у школі, був соціально адаптованим, був забезпечений медичним обслуговуванням та мав соціальний захист України. Навчання, заняття у гуртках та спілкування з друзями на території Єгипту не може бути фактом адаптації незаконно вивезеного неповнолітнього ОСОБА_4, який перебуває за межами батьківщини і перебуває в іншому мовному та релігійному середовищі. Відповідач протиправно вивезла ОСОБА_4 за межі України, внаслідок чого змінилося звичне соціальне, культурне та мовне середовище дитини, порушені соціальні зв'язки дитини, що однозначно впливає на її подальше життя, розвиток і виховання обома батьками, при тому, що син ОСОБА_4 у його віці потребує особливої уваги з боку батька.
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Гаро Г. О., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Разом з касаційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Гаро Г. О., подала до касаційного суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке, з посиланням на норми статті 403 ЦПК України, мотивоване тим, що судами порушено правила як предметної (вимога про визнання виїзду незаконним мала розглядатися адміністративним судом), так і суб'єктної юрисдикції (вимога про визнання виїзду незаконним і повернення дитини в Україну у відповідності до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 28 жовтня 1980 року повинна розглядатися за зверненням уповноваженого Центрального органу Арабської Республіки Єгипет судовим чи адміністративним органом на території цієї держави).
Так, скаржник вказувала, що позивачу, який хотів визнати незаконним виїзд дитини за кордон, потрібно було звертатись до відповідного суду адміністративної юрисдикції із позовною заявою до органів Державної прикордонної служби України, як відповідального за забезпечення недоторканності державного кордону органу, а не до ОСОБА_2
ОСОБА_2 вважає, що розгляд поданої нею касаційної скарги повинен відбуватися Великою Палатою Верховного Суду, оскільки саме на Державну прикордонну службу України покладається запобігання та недопущення перетину державного кордону України особами, яким обмежено у праві виїзду. Оскарження дій (бездіяльності) Державної прикордонної служби України здійснюється безпосередньо до адміністративного суду відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.
Враховуючи, що ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Гаро Г. О., оскаржує судове рішення, зокрема і з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції, цю справу слід передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись частиною шостою статті 403, частиною четвертою
статті 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, про визнання незаконним вивезення та зміну місця проживання дитини, відібрання дитини та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Гаро Ганна Олександрівна, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 серпня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2018 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді С. Ю. Мартєв
В.В.Пророк
В. М. Сімоненко
І. М. Фаловська
