2/172
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
08.06.06 Справа № 2/172
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії
головуючого –судді Дух Я.В.
суддів Зданкевич З.І
Краєвська М.В.
розглянув апеляційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м.Київ
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області
від 10.02.2006 року
у справі №2/172
за позовом Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м.Київ
до відповідача Відкритого акціонерного товариства “Івно-Франківськгаз”, м. Івано-Франківськ
про стягнення 25 003 050,69 грн. боргу
За участю представників:
від Позивача: Кацер Ю.І. –представник, довіреність в матеріалах справи;
від Відповідача: Букавіна О.І. –начальник юруправління, довіреність в матеріалах справи.
ВСТАНОВИВ:
Представникам сторін роз’яснено права та обов’язки передбачені ст.22 ГПК України.
Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 04.05.2006 року.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.02.2006р. у справі №2/172 відмовлено в задоволенні позовних вимог Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м.Київ до Відкритого акціонерного товариства “Івно-Франківськгаз”, м. Івано-Франківськ.
Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” (позивач у справі), подало апеляційну скаргу від 20.02.2006 року за №31/10-2347, в якій вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, що підлягає застосуваню до спірних правовідносин, а тому просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.02.2006р. у справі №2/172 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ДК “Газ України” задоволити в повному обсязі, виходячи з наступних підстав:
- укладений між сторонами договір №06/02-1966 від 24.12.2002р. за своєю правовою природою є договором поставки, за умовами якого позивач зобов'язався поставити природний газ, а відповідач прийняти та оплати його вартість відповідно до умов цього договору, а саме до 15-го числа місяця, наступного за місяцем поставки (п.5.1), а тому відповідач зобов'язаний оплатити на користь позивача 13 636 815,78 грн. основного боргу, з врахуванням відповідно до ст. 214 ЦК УРСР та ст. 625 ЦК України –3 063 651,22 грн. інфляційних та 800 818,81 грн. 3-х% річних;
- п.6.2 договору передбачено відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені;
- згідно п.2 ст. 231 ГК України, у разі порушення господарського зобов'язання, в якому хоча б однією із сторін є суб'єкт господарювання, що належить до державного сектора економіки, за порушення строків виконання зобов'язання, якщо прострочення становить понад 30 днів, додатково стягується 7% штрафу ;
ВАТ “Івно-Франківськгаз”, –відповідач по справі –не погоджуючись з доводами апелянта, подало відзив на апеляційну скаргу (вх. №5474 від 08.06.2006р.), в якому просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу ДК “Газ України” без розгляду, виходячи з нижчевказаного:
- розрахунки між сторонами длійснювалися як згідно умов укладеного між ними договору №06/02-1966 від 24.12.2002р., так і відповідно до норм чинного законодавства та відповідних актів нормативного характеру, зокрема відповідно до Алгоритму розподілу коштів, що надходять за використаний природний газ на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК “Нафтогаз України” за поставлений природний газ, затвердженого постановою НКРЕ від 12.07.2000р. №759.
- позивач безпідставно нарахував штраф у розмірі 7%, так як договір був укладений до набрання чинності новогих ЦК та ГК України;
- на дані правовідносини поширюється дія п.2 розділу II “Прикінцеві положення” Закону України від 08 жовтня 1999 року N 1136-XIV “Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР”, яким встановлено, що цей Закон не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов’язання, пов’язаного з оплатою населенням комунальних послуг.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задоволити, виходячи з такого :
Позов заявлено Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м.Київ до Відкритого акціонерного товариства “Івно-Франківськгаз”, м. Івано-Франківськ про стягнення суми 13 636 815,78 грн. основного боргу, 2 629 551,53 грн. пені за період з 23.11.2004р. по 23.11.2005р., 4 872 213,35 грн. 7% штрафу в порядку п.2 ст. 231 ГК України, та згідно ст. 625 ЦК України 3 063 651,22 грн. суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за період з січня 2004 року по жовтень 2005 року, та 800 818,81 грн. 3% річних за період з 15 січня 2004 року по 31 жовтня 2005 року.
Відповідно до приписів ст. 41 ЦК УРСР під угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а відповідно до ст. 151 ЦК УРСР, договір (багатостороння угода), є однією з підстав виникнення зобов'язань.
Як правильно встанволено місцевим господарським судом, між ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” та ВАТ “Івно-Франківськгаз” укладено Договір № 06/02-1966 від 24.12.2002 року на постачання природного газу (а.с.11-13) та Додаткові угоди до нього №1 від 28.03.2003р., №2 від 23.04.2003р. та №3 від 08.05.2003р. (а.с.15-17), відповідно до умов якого позивач зобов'язувався передати відповідачу в 2003 році природний газ для потреб населення протягом січня-грудня 2003 року, а останній зобов’язувався прийняти його та олатити на умовах цього Договору.
Протоколом узгодження розбіжностей сторони, зокрема, погодили п.5.1 вкзаного Договору та встановили, що розрахунки за газ здійснюються у відповідності до Алгоритму розподілу коштів, що надходять за використаний природний газ на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК “Нафтогаз України” за поставлений природний газ, затвердженого постановою НКРЕ від 12.07.2000р. №759. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ протягом місяця поставки здійснюється до 15 числа місяця наступного за звітним.
Також згідно узгодженого Протоколом розбіжностей п.6.2 Договору, за несвоєчасну оплату спожитого газу у строки, зазначені у п.5.1 даного Договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу ( в межах оплаченого населенням) за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується з наступного дня після закінчення строку остаточного розрахунку за звітний місяць.
На виконання умов Договору за період з січня по грудень 2003 року, ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” поставив ВАТ “Івно-Франківськгаз” в об'ємі 624 605,019 тис. м.куб. на загальну суму 69 603 047,89 грн., що підтверджується поданими суду щомісячними актами передачі-приймання природного газу за період з січня по грудень 2003 року ( а.с.18-40), що сторонами не заперечується та відповідачем не оскаржується.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов’язання виконав частково, перерахувавши позивачу суму 55 966 232,11 грн. вартості поставленого в цей період природногот газу, і заборгованість на момент звернення з позовом становила 13 636 815,78 грн.
Відмовляюси в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд вмотивував своє рішення, зокрема, тим, що порядок розрахунків між сторонами регулюється Алгоритмом розподілу коштів, що надходять за використаний природний газ на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК “Нафтогаз України” за поставлений природний газ, затвердженого постановою НКРЕ від 12.07.2000р. №759, при цьому дійшов висновку про недоведеність позивачем обставин, які б вказували на те, що відповідачем не передавалося будь-якої частини поступлених йому від населення коштів, а також що в даному випадку мала місце прострочка оплати в межах сплаченого населенням природного газу.
Проте з таким висновком місцевого господарського суду колегія суддів повністю погодитися не може.
Так, Кабінет Міністрів України і Національний банк України прийняли спільну постанову від 13.11.1998 N 1785 "Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ". У пункті 1 цієї постанови передбачено:
"Відкрити в уповноважених банках розподільні рахунки газозбутовим і газотранспортним підприємствам Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та консолідований розподільний рахунок дочірній компанії "Торговий дім "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (правонаступником якої є ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”) для зарахування коштів, що надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів, та здійснення розрахунків за поставку та транспортування природного газу.
Установити, що безакцептні платіжні вимоги за використаний природний газ на розподільні рахунки газозбутових та газотранспортних підприємств не виставляються".
У зв'язку з цим, установи банків відкривають такі рахунки на балансовому рахунку N 2603 "Розподільчі рахунки суб'єктів господарської діяльності".
На виконання п.1 вказаної Постанови, як з'ясовано судом апеляційної інстанції, відповідачем відкрито розподільний рахунок для зарахування коштів, які надходять від споживачів за використаний природний газ.
Також на виконання пункту 2 вищеназваної Постанови, наказом НАК "Нафтогаз України" від 19.11.1998 N 80 затверджено "Порядок розподілу коштів, що надходять за використаний природний газ на розподільні та консолідований розподільний рахунки, відкриті газозбутовим та газотранспортним підприємствам Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та дочірній компанії "Торговий дім "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (зареєстрований Міністерством юстиції України від 30.11.1998 за N 765/3205).
Крім цього на виконання рішення правління Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 14.12.1999р. N 113 "Про покращення розрахунків за спожитий природний газ" та з урахуванням вказаного вище наказу НАК "Нафтогаз України" від 19.11.1998 N 80 пунктом 1 Наказу НАК «Нафтогаз України» №14 від 19.01.2000р. «Про тимчасовий розподіл коштів з розподільчих рахунків газозбутових підприємств»встановлено, що газозбутові підприємства Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" відкривають розподільчі рахунки в установах банків для зарахування коштів у національній валюті, що надходять за використаний природний газ від населення, бюджетних установ та підприємств комунальної теплової енергетики, з якими газозбутові підприємства перебувають у договірних відносинах на поставку газу.
Пунктом 2 Наказу НАК «Нафтогаз України»№14 від 19.01.2000р. встановлено, що кошти, які надходять на розподільчі рахунки газозбутових підприємств, на підставі їх платіжних доручень того самого дня перераховуються уповноваженими банками на консолідований розподільчий рахунок ДК "Торговий дім "Газ України" в частині вартості газу; на поточні рахунки газозбутових організацій в частині оплати за надані послуги з транспортування газу населенню, бюджетним установам та підприємствам комунальної теплової енергетики, відповідно до диференційованих тарифів, затверджених у встановленому порядку ; на поточні рахунки газотранспортних підприємств лише в частині оплати за послуги з транспортування газу населенню.
Крім цього, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13.11.1998 р. N 1785 "Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ" розподільні рахунки відкрито газозбутовим підприємствам НАК "Нафтогаз України", які постачають газ та проводять розрахунки за нього населенню, бюджетним установам, підприємствам комунальної теплоенергетики та котельням промислових підприємств, які відпускають теплову енергію зазначеним споживачам.
Таким чином розподільні рахунки діють тільки при розрахунках за обсяги газу, що реалізується вказаним споживачам. До газозбутових підприємств відносяться зокрема відкриті акціонерні товариства з газопостачання та газифікації та їх структурні підрозділи, одним із яких є відповідач у справі.
Також даною Постановою від 13.11.1998 р. N 1785 визначено, що кошти, які надійшли на такі розподільні рахунки, розподіляються не безпосередньо газозбутовими підприємствами, а установами банків згідно з алгоритмом розподілу коштів та перераховуються на консолідований рахунок.
Алгоритм розподілу коштів розробляється НАК “Нафтогаз України”, дочірньою компанією якої є позивач, та затверджується Національною комісією регулювання електроенергетики за погодженням з Державною податковою адміністрацією і доводиться до установ банків не пізніше як за 5 днів до початку його використання.
Указом Президента України від 21 квітня 1998 року N 335/98 “Питання Національної комісії регулювання електроенергетики України” затверджено Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, відповідно до п. 13 якого Комісія в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень.
Рішення Комісії, прийняті в межах її повноважень, є обов'язковими для виконання підприємствами, установами ,організаціями всіх форм власності, які здійснюють діяльність на оптовому ринку електроенергії, ринках газу, нафти та нафтопродуктів.
Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України №759 від 12.07.2000р. було затверджено Алгоритм розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК “Нафтогаз України” за поставлений природний газ.
Згідно з його преамбулою, Алгоритм визначає послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на розподільні рахунки підприємств за поставлений природний газ.
Відповідно до п.5 Алгоритму, кошти, які надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств, того ж дня перераховуються уповноваженими банками: на поточні рахунки газозбутових підприємств в частині оплати за надані послуги з транспортування та постачання газу споживачам відповідно до тарифів, затверджених в установленому порядку.
Відповідно до п.п.5, 8 Порядку розподілу коштів, що надходять за використаний природний газ на розподільні та консолідований розподільний рахунки, відкриті газозбутовим та газотранспортним підприємствам Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та дочірній компанії "Торговий дім "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", кошти того ж самого дня перераховуються уповноваженими банками на консолідований розподільний рахунок позивача, при цьому базою розподілу коштів є рівень сплат грошима за газ, використаний усіма категоріями споживачів, за попередній місяць. Рівень сплати визначається шляхом співставлення належних до сплати сум та фактично отриманих грошей.
Тобто розрахунки із позивачем за поставлений газ мають здійснюватися шляхом щоденного перерахування банками отриманих від споживачів у якості сплати за поставлений газ грошових сум.
Згідно ст. 161 ЦК УРСР в редакції 1963р., що діяв на момент виникнення спірних правовідносин та ст. 526 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону та умов договору, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звияаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином Алгоритм розподілу коштів, що надходять за використаний природний газ на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК “Нафтогаз України” за поставлений природний газ, затвердженого постановою НКРЕ від 12.07.2000р. №759.не впливає на домовленість сторін за договором щодо строків оплати вартості поставленого природного газу, визначеного п.5.1 Договору, не припиняє зобов'язання боржника по оплаті свого боргу кредитору, в тому числі шляхом реалізації свого права на стягнення боргу із споживачів природного газу.
Вимоги позивача не стосуються коштів, що надходили на розподільчий рахунок від споживачів природного газу і не є власністю ВАТ “Івно-Франківськгаз” , якими відповідач не має права розпоряджатися.
Наведені вище обставини свідчать, що судом першої інстанції в процесі розгляду даної справи не було достатньо враховано вимоги законодавства, зазначені вище, а тому місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про відсутність підставності позовних вимог в частині стягнення основного боргу за поставлений ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” та не оплачений ВАТ “Івно-Франківськгаз” природний газ в сумі 13 636 815,78 грн., в зв'язку з чим оскаржуване рішення господарського суду в цій частині підлягає скасуванню, а позов –задоволенню.
Разом з цим колегія суддів зазначає, що зазначеними вище положеннями не передбачено можливість зміни учасниками відносин встанволеного чинним законодавством порядку проведення розрахунків між сторонами, а тому у зв'язку із встановленням вищезазначеними нормативними актами порядку розподілу коштів, відповідач не був розпорядником коштів, що надходили на розподільний рахунок від населення, а отже не мав права розпоряджатися такими коштами (поступленими від населення) на свій розсуд, в тому числі перераховувати іншим, ніж позивач, особам.
Відповідно до п.6.2 Договору, в разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені в п.5.1 даного Договору, покупець сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ що діяла за період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу ( в межах оплаченого населенням) за кожен день прострочення платежу .
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За змістом ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Також, згідно ч.2 статті 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Позивачем не доведено, як того вимагається за правилами ст. 33 ГПК України, належними доказами та допустимими засобами доказування тих обставин, що відповідач всупереч вказаним вище нормативним актам, використовував кошти, які надійшли від населення, не у встановленому вище порядку для власних чи іших цілей, і при цьому не перерахував їх позивачу, що б в свою чергу відповідно до обмежень, встанволених п.6.2 Договору, давали позивачу підстави нараховувати пеню на суму простроченого зобов'язання, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені.
Скаржником також оскаржується рішення місцевого господарського суду в частині відмови в стягненні 7% штрафу від суми основного боргу, в задоволенні яких йому також відмовлено.
Пунктом 5 Прикінцевих положень ГК України встановлено, що положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку. Господарський кодекс України згідно п.1 Прикінцевих положень, набрав чинності з 01.01.2004р.
Також відповідно до п. 10. Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.
Вказаним вище Договором встановлена відповідальність відповідача в разі неоплати або несвоєчасної оплати за спожитий газ у строки, зазначені в п. 5.1 даного Договору, у вигляді пені.
Іншого виду майнової відповідальності та господарських санкцій вказаним Договором встанволено не було, а тому виходячи з положень п.5 розділу 9 «Прикінцеві положення»Господарського кодексу України, положеня цього Кодексу про відповідальність за порушення господарських зобов'язань, зокрема встанволені ч.2 ст. 231 ГК України, не застосовуються, оскільки договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку, тобто до 01.01.2004р., за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність.
Що ж стосується стягнення інфляційних та трьох процентів річних, то колегія суддів зазначає, що оскільки природний газ в 2003 році поставлявся для потреб населення, на спірні правовідносини поширюється дія п.2 розділу II “Прикінцеві положення” Закону України від 08 жовтня 1999 року N 1136-XIV “Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР”, яким встановлено, що цей Закон не поширюється на правовідносини, що виникають з прострочення виконання грошового зобов’язання, пов’язаного з оплатою населенням комунальних послуг.
Застосування Скаржником положень ст. 625 ЦК України колегія суддів вважає таким, що суперечить ст. 5 ЦК України, якою встановлено, що якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав і обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності, при цьому акт цивільного законодавства не має зворотньої дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Таким чином, виходячи з того, що на момент виникнення спірних правовідносин стягнення інфляційних та трьох процентів річних регулювалося ст. 214 ЦК УРСР та Законом України від 08 жовтня 1999 року N 1136-XIV “Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР” і на спірні правовідносини в частині поставки природного газу населенню, поширював свою дію п.2 цього Закону, норми ст. 625 ЦК України погіршують цивільну відповідальність відповідача як постачальника природного газу населенню, а отже санкція ст. 625 ЦК України в цій частині спірних правовідносин не підлягає застосуванню щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за поставлений в 2003 році природний газ населенню як така, що погіршує відповідальність особи порівняно з періодом, в якому виникли спірні правовідносини.
За таких обставин вимоги позивача в частині стягнення інфляційних нарахувань та 3-х% річних також не підлягають до задоволення як такі, що не грунтуються на законі, який регулював порядок та підстави такого стягнення в спірний період.
З огляду на викладене апеляційну скаргу слід задоволити частково і Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.02.2006 року у справі №2/172 частково скасувати та позов задоволити частково, стягнути з ВАТ “Івно-Франківськгаз” на користь ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, м.Київ –13 636 815,78 грн. основного боргу. В решті частині рішення залишити без змін.
Судові витрати за розгляд справи в місцевому господарському суді та за розгляд апеляційної скарги віднести на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України,-
Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу задоволити частково.
2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.02.2006 року у справі №2/172 частково скасувати. Позов задоволити частково. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Івно-Франківськгаз”, м. Івано-Франківськ на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м.Київ – 13 636 815,78 грн. основного боргу. В решті частині рішення залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд справи в місцевому господарському суді та за розгляд апеляційної скарги віднести на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
4. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
5. Справу №2/172 повернути в господарський суд Івано-Франківської області.
Головуючий суддя Дух Я.В.
Суддя Зданкевич З.І.
Суддя Краєвська М.В.
