Єдиний державний реєстр судових рішень
справа №753/16555/13
провадження № 22-ц/824/13031/2024
головуючий у суді І інстанції Гусак О.С.
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 серпня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Лащевської Д.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_2 та ОСОБА_2 , що є правонаступниками ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про переведення прав та обов`язків покупця, визнання права спільної сумісної власності та її розподіл,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про переведення прав та обов`язків покупця та визнання права власності.
Позов обґрунтований тим, що з січня 2005 року ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_2 разом без реєстрації шлюбу. 08 вересня 2006 року вони зареєстрували шлюб. За час шлюбу чоловік придбав та оформив на свою матір ОСОБА_3 право власності на таке нерухоме майно: трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; чотирикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ; офісне приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , на першому поверсі; чотирикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_4 ; земельну ділянку в садовому товаристві «Ландиш», Київська обл., Броварський район, с. Рожни.
Позивачка зазначала, що указане майно придбане за рахунок спільних коштів подружжя та просила суд перевести на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з ОСОБА_3 права та обов`язки покупця за договорами купівлі-продажу цього нерухомого майна, а також визнати за подружжям право власності на це майно. Спірне майно набуте за час шлюбу з ОСОБА_2 та за кошти подружжя, однак право власності без її відома оформлено на його матір ОСОБА_3 .
Позивачка також зазначала, що на придбання чотирикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , кошти у сумі 50 000 євро та 3 000 доларів США отримані від її батьків з умовою, що квартиру буде оформлено на її сина, що виконано не було.
Під час розгляду справи в суді ОСОБА_1 неодноразово уточнювала позовні вимоги, змінювала предмет та підстави позову та остаточно сформувала свої вимоги в уточненій позовній заяві, яка надійшла до суду 29 березня 2017 року (том 6, а. с. 104-110). ОСОБА_1 заявила вимогу перевести на неї та ОСОБА_2 з ОСОБА_3 права та обов`язки покупця за договорами купівлі-продажу такого нерухомого майна:
- трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що набута третіми особами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у ОСОБА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 08 вересня 2009 року, укладеним між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (покупці), посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С., реєстровий № 5534; листом Київського міського БТІ та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, згідно з яким квартира обліковується за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (том 4, а. с. 38), а первинна реєстрація права власності на цю квартиру проведена за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА) від 12 червня 2009 року (наказ № 855-С/КІ на основі договору про участь у фонді фінансування будівництва від 15 серпня 2008 року № 59223, укладеного між ОСОБА_3 як довірителем та АКБ «Аркада» за програмою ТОВ «ДБК») (том 4, а. с. 111-124);
- чотирикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , оформленої на ОСОБА_3 , відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 08 вересня 2009 року, укладеним між ТОВ «ДБК» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Руденком В.О., реєстровий № 4494 (том 1, а. с. 131-132); листом Київського міського БТІ та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, згідно з яким квартира обліковується за ОСОБА_3 (том 1, а. с. 127);
- офісного приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , на першому поверсі, під`їзд № НОМЕР_2 , літера А;
- чотирикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_4 , оформленої на ОСОБА_3 згідно з договором купівлі-продажу квартири від 19 грудня 2008 року, укладеним між ВАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ГРАНІТ-ІНВЕСТ» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирилюком Д.В., реєстровий № 1191 (том 1, а. с. 130); листом Київського міського БТІ та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, згідно з яким квартира обліковується за ОСОБА_3 (том 1, а. с. 127);
- земельної ділянки у садовому товаристві «Ландиш», що розташована за адресою: Київська область, Броварський район, с. Рожни, кадастровий номер 3221287201:05:002:0277, оформленої на ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 20 грудня 2008 року, укладеного між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), посвідченим приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Саверою М.В., реєстровий № 3170 (том 4, а. с. 2); листом Головного управління Держкомзему Київської області, згідно з яким земельна ділянка обліковується за ОСОБА_3 під № 2 від 14 січня 2009 року (том 2, а. с. 43).
Позивачка також просила визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; чотирикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ; офісне приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , на першому поверсі, під`їзд № 1, літера А; чотирикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_4 ; земельну ділянку у садовому товаристві «Ландиш», Київська область, Броварський район, с. Рожни, кадастровий номер 3221287201:05:002:0277.
Крім того, позивачка просила суд поділити спільну сумісну власність таким чином:
- визнати за нею, врахувавши інтереси малолітньої дитини - сина, який проживає з нею, право власності на трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; чотирикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку у садовому товаристві «Ландиш», Київська область, Броварський район, с. Рожни, кадастровий номер 3221287201:05:002:0277;
- визнати за ОСОБА_2 право власності на офісне приміщення за адресою АДРЕСА_3 , на першому поверсі, під`їзд № НОМЕР_2 , літера А; чотирикімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_4 ;
Також позивачка просила стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 823 грн.
Після смерті ОСОБА_3 її правонаступниками є ОСОБА_2 та ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що у 2006 році між ним та позивачкою укладено шлюб, у 2008 році у подружжя народився їх син, після народження сина позивачка переїхала проживати до своєї до матері, вони були молодою сім`єю і власних спільних коштів для придбання нерухомості не мали, зазначені у позові об`єкти нерухомості придбано його матір`ю за її кошти.
ОСОБА_2 заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що його та ОСОБА_2 батько впродовж тривалого часу був директором м`ясокомбінату у м. Житомирі, отримував певні бонуси, мати придбала вказану у позовній заяві нерухомість за власні кошти, продавши приватний будинок у Житомирі та маючи інші власні заощадження.
Представник відповідачів та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в інтересах яких діє Чертков І.В. , проти задоволення позову заперечив, вказавши, що об`єкти нерухомості придбані за кошти матері, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відношення до їх придбання не мають.
ОСОБА_4 заперечив проти задоволення позову, підтримав зазначені представником Чертковим І.В. ним заперечення на позовну заяву та вказав, що ним із дружиною ОСОБА_5 придбано трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у законний спосіб у ОСОБА_3 .
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 23 квітня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про переведення прав та обов`язків покупця, визнання права спільної сумісної власності та її розподіл.
Рішення суду першої інстанції в частині переведення прав та обов`язків покупця мотивовано тим, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона та ОСОБА_2 були покупцями спірного майна, здійснювали оплату його вартості за відповідними договорами за рахунок набутих ними у шлюбі коштів. Позивачка не спростувала передбачену статтею 655 ЦК України презумпцію того, що предмет договору належав продавцю та перейшов у власність покупця, а також те, що покупець спірного майна сплатив ціну за власний рахунок, а інше не було передбачено домовленістю сторін відповідних договорів, за якими набуто право власності на спірне майно.
Рішення місцевого суду в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права спільної сумісної власності на спірне майно мотивовано тим, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, що вона та ОСОБА_2 мали намір придбати спірне майно за їх спільні кошти, а також доказів домовленості між ними і померлою ОСОБА_3 про те, що остання оформить договори на своє ім`я. Суд вважав недоведеним існування між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 факту придбання нерухомого майна за кошти, набуті ними у шлюбі, та матеріальну можливість укладення спірних договорів як покупцями указаного нерухомого майна.
Рішення суду першої інстанції в частині поділу майна мотивовано тим, що ці вимоги є похідними від вимог щодо переведення прав та обов`язків покупця та визнання права власності, у задоволенні яких було відмовлено, що зумовлює також відмову у задоволенні вимог про поділ спірного майна.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій просила рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначаючи, що судом першої інстанції не з`ясовано та проігноровано те, що ОСОБА_3 отримавши кошти від продажу недобудови у місті Житомирі, проінвестувала їх у 3-кімнатну квартиру, розташовану у АДРЕСА_5 , на яку позивач не претендує, як і не претендує на 1-кімнатну квартиру по АДРЕСА_6 . Під час розгляду справи, судом було проігноровано 3 довідки БТІ та пояснення ОСОБА_2 , викладені у зустрічному позові, у справі, що розглядається Дніпровським районним судом міста Києва, згідно яких, сторони перебуваючи в шлюбі придбали автомобіль, проте під час розгляду даної справи останній зазначив, що вони молода сім`я, у яких грошей не було.
Судом не встановлено дату, час та осіб, з якими зустрічалися ОСОБА_5 та ОСОБА_4 щодо продажу квартиру АДРЕСА_7 , не взято до уваги, наявність значної кількості документів, поданих відповідачем. Судом не встановлено, зокрема, ціну продажу недобудови та земельної ділянки під нею, що земельна ділянка не є окремим об`єктом продажу, терміни ведення будівництва, а також, що у день продажу земельної ділянки та недобудови, було інвестовано кошти у 3-кімнатну квартиру по АДРЕСА_5 . У оскаржуваному рішенні судом не вірно зазначено вартість квартири АДРЕСА_8 , не з`ясовано доходи батьків відповідача-1, вартість комунальних послуг, факт зняття 19 грудня 2008 року відповідачем-1 спільних коштів подружжя, те, що позивач особисто займалась ремонтом квартири АДРЕСА_3 , на що витрачала спільні кошти подружжя, що частину коштів на зазначену квартиру були отримані від батьків позивача, що оформлення нерухомості на ОСОБА_3 здійснював працівник фірми позивача та відповідача-1, факт прострочення ОСОБА_3 сплати коштів за договором купівлі-продажу квартир від 19 грудня 2008 року, не досліджено наявний в матеріалах справи аудіозапис, що відповідач-1 позбавлений батьківських прав, а також, що спірна нерухомість з`явилась після двох років роботи фірми позивача та відповідача-1 - ПП «Укрспецмонтаж інвест».
Судом зроблено неправильний висновок про те, що позивач затягувала розгляд справи. Зазначає, що в ухвалені оскаржуваного рішення брав участь суддя Коренюк А.М., якому було заявлено відвід, і підстави його відводу було визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими. У апеляційній скарзі скаржник також викладає свої заперечення на ухвали суду від 06 грудня 2017 року про відмову у задоволенні заяв про відвід судді Коренюка А.М., посилаючись на те, що вказаним суддею уже ухвалювалось незаконне рішення, а також на те, що позивача було усунуто від доступу до правосуддя. Зазначає, що відвід було заявлено й судді Гусак О.С. з підстав, які визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими. На думку скаржника, суддя Коренюк А.М. намагалася провести розгляд справи без участі позивача, не постановила ухвалу про прийняття справи до свого провадження, не визначила у якому провадженні має розглядатися дана справа, не визначила сторонам строк на подання основних процесуальних документів, провела судове засідання призначене на 25 серпня 2020 року за відсутності позивача. Суддею Гусак О.С. проведено судове засідання, призначене на 22 квітня 2021 року за відсутності позивача, відклавши розгляд справи на 23 квітня 2021 року, не повідомивши позивача про дату судового засідання. Суддями Кирилюк А.М. та Голуб О.С. проігноровано заяви позивача про те, що в матеріалах справи зникли аркуші справи, документи, конверти в яких прийшли документи, додатки до документів. 20 травня 2021 року суддя Гусак О.С. допустила до участі у розгляді справи адвоката Черткова І.В., права на адвокатську діяльність якого, було припинено 19 травня 2021 року. Судом не вчинено дії, передбачені ст.ст. 196, 197, 198 ЦПК України. Також, суддею Гусак О.С. позбавлено позивача права на правову допомогу, у зв`язку з відмовою у клопотанні позивача про оголошення перерви через погане самопочуття останньої та у зв`язку з відсутністю її представників.
У апеляційній скарзі скаржник також викладає свої заперечення проти протокольної ухвали від 22 квітня 2021 року щодо визнання неповажними причини неявки адвокатів вважаючи її необґрунтованою та ухвали про відмову у трансляції до мережі Інтернет від 25 лютого 2021 року та від 22 квітня 2021 року, позбавивши позивача права на справедливий суд. Скаржник викладає свої заперечення на протокольну ухвалу про відмову у задоволенні заяви про перехід до підготовчої стадії провадження, вважає її необґрунтованою. Також, скаржник викладає свої заперечення на ухвалу від 22 квітня 2021 року про відмову у задоволенні відводу судді Гусак О.С., зазначаючи про упереджене ставлення судді.
Посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме справу було розглянуто за відсутності позивача, яка не повідомлена належним чином.
01 жовтня 2021 року від ОСОБА_4 , а 04 жовтня 2021 року від ОСОБА_5 на адресу Київського апеляційного суду надійшли відзиви на апеляційну скаргу, з яких вбачається, що останні не погоджуються з доводами апеляційної скарги та просять залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду, без змін.
Вказуючи, що наведені позивачем обставини ґрунтуються у своїй більшості на припущеннях та вимислах. Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що частину коштів для інвестування квартири АДРЕСА_8 були надані її батьками, а також, що вона особисто займалась ремонтом зазначеної квартири. Більшість доводів скаржника зводяться до не встановлення судом доходів батьків відповідачів та неврахування того факту, що подружжя мало дохід від діяльності ПП «МНВТК «УКРСПЕЦМОНТАЖ ІНВЕСТ». При цьому, позивач не наводить доказів на підтвердження доходу подружжя. Зазначають, що вони набули право власності на квартиру АДРЕСА_8 на законних підставах, шляхом укладення договору купівлі-продажу з особою, яка була наділена правом власності на квартиру та не мала застережень щодо неможливості розпорядження своїм майном.
06 жовтня 2021 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Ішутко С.Ю. на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, з якого вбачається, що останній не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду, без змін. Зазначаючи, що частина обставин, про які зазначає позивач, не обґрунтовують позовні вимоги, зокрема, що батько відповідачів помер до моменту укладення між позивачем та відповідачем-1 шлюбу, факт позбавлення відповідача-1 батьківських прав та інші. Наведені позивачем обставини, ґрунтуються у своїй більшості на припущеннях та вимислах. Щодо не встановлення судом першої інстанції дати та часу зустрічі щодо продажу 3-кімнатної квартири, є безпідставним, з огляду на наявний у матеріалах справи договір купівлі-продажу квартири від 08 вересня 2009 року. Більшість тверджень позивача щодо не встановлення судом обставин, що мають значення для справи, зводяться до не встановлення судом доходів батьків відповідачів та не врахування того факту, що подружжя мало дохід від діяльності ПП «МНВТК «УКРСПЕЦМОНТАЖ ІНВЕСТ». При цьому, позивач не наводить доказів на підтвердження доходу подружжя. Посилання скаржника на неправильне встановлення судом першої інстанції ціни квартири АДРЕСА_8 , є безпідставним. Посилання позивача на ухвалення судового рішення суддею, якому було заявлено відвід і підстави відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, є неналежними. Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваного рішення, є формальними.
19 жовтня 2021 року від скаржника ОСОБА_1 на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява щодо предмета позову. Разом з тим, вказана заява не може бути взята до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки з неї вбачається, що позивач фактично просить частково змінити предмет та підстави позову. Проте, вирішення питання щодо прийняття заяви про зміну предмету чи підстав позову, відповідно до вимог ЦПК України, є прерогативою суду першої інстанції.
Постановою Київського апеляційного суду від 01 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23 квітня 2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що згідно з наданими учасниками цієї справи доказами не підтверджено того, що позивачка та ОСОБА_2 були покупцями спірного майна та здійснювали його оплату за рахунок набутих у шлюбі коштів.
Позивачкою не спростовано передбачену статтею 655 ЦК України презумпцію про те, що предмет договору належав продавцю та перейшов у власність покупця, покупець сплатив ціну за власний рахунок. Інше не було передбачено домовленістю сторін договорів купівлі-продажу або покупцем та іншою особою.
З огляду на наведене апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині переведення прав та обов`язків покупця ОСОБА_3 на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Позивачкою також не доведено належність їй та ОСОБА_2 спірного майна на праві спільної сумісної власності, у зв`язку із чим апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог щодо поділу майна.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування оскарженого судового рішення, в тому числі доводи щодо неповідомлення позивачки про день, час і місце судового засідання у місцевому суді, а оскаржене судове рішення відповідає вимогам процесуального закону щодо його законності та обґрунтованості.
27 липня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2023 року у цій справі, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постановою Верховного Суду від 8 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Ішутко С.Ю. задоволено частково.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року скасовано.
Постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2023 року Верховний Суд вказав на порушення апеляційним судом норм процесуального права, а саме не врахував, що у ситуації, коли суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена про час та місце її розгляду, а суд апеляційної інстанції, повідомивши відповідну сторону належним чином, залишив таке рішення суду першої інстанції без змін, якщо такий учасник справи обґрунтовував свою апеляційну скаргу такою підставою, суд касаційної інстанції не може застосувати правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» (частина друга статті 410 ЦПК України).
Тлумачення частини другої статті 410 ЦПК України, як зазначено судом касаційної інстанції у цій справі, дає підстави для висновку, що: правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскаржуваного судового рішення; оскаржуване судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції; правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, не звернув увагу на те, що заявниця посилалася на порушення місцевим судом норм цивільного процесуального права, зокрема неповідомлення її про оголошення перерви в судовому засіданні 22 квітня 2021 року (оголошену за відсутності ОСОБА_1 ) до 23 квітня 2021 року та розгляд справи по суті позовних вимог за відсутності належного повідомлення позивачки про такий розгляд.
Апеляційний суд помилково не врахував, що такі доводи ОСОБА_1 є обґрунтованим в контексті забезпечення їй права на доступ до правосуддя та рівності сторін спору (стаття 6 Конвенції).
Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України розгляд справи судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, тому дійшов помилкового висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Повторний розгляд справи в суді апеляційної інстанції призначено на 20 серпня 2024 року.
20 серпня 2024 року на електронну адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання від ОСОБА_1 про трансляцію судових засідань у справі на YouTube каналі «Судова влада України».
Клопотання обґрунтоване тим, що дана справа викликає суспільний інтерес та є багато бажаючих брати участь у судових засіданнях як вільні слухачі, але на період воєнного стану виникають певні труднощі прибуття до зали судових засідань вільних слухачів. Також вказує, що представники ЗМІ та інших організацій знаходяться за межами м. Києва, в тому числі в лікарнях після полону.
Дослідивши дане клопотання, апеляційний суд також не вбачає підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 4, 5, 6 ст. 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Особи, присутні в залі судового засідання, представники засобів масової інформації можуть проводити у залі судового засідання фотозйомку, відео- та аудіозапис з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, встановлених цим Кодексом. Трансляція судового засідання здійснюється з дозволу суду. Якщо всі учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, здійснюється транслювання перебігу судового засідання в мережі Інтернет в обов`язковому порядку. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, а також трансляція судового засідання повинні здійснюватися без створення перешкод у веденні засідання і здійсненні учасниками судового процесу їхніх процесуальних прав.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що учасники справи клопотань щодо проведення судового засідання в режимі відеоконференції не подавали, тому відсутні обов`язкові підстави для здійснення трансляції судового перебігу судового засідання в мережі Інтернет.
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст.11 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» розгляд справ відбувається відкрито, крім випадків установлених законом. Трансляція судового засідання здійснюється з дозволу суду.
Системний аналіз наведених норм свідчить, що прийняття рішення щодо проведення трансляції судового засідання здійснюється з дозволу суду в разі доцільності.
Листом Державної судової адміністрації України №15-1924/16 від 14 березня 2016 року визначено правила, за умови дотримання яких, можливо здійснювати проведення онлайн трансляції судового засідання у справах, які мають значний суспільний інтерес.
В той же час суд звертає увагу представників сторін, що лист ДСА України від 14.03.2016 № 15-1924/16 "Про можливість он-лайн трансляції судових засідань по справах, які мають значний суспільний інтерес" втратив свою актуальність на підставі листа ДСА України №15-2663/22 від 28.03.2022 "Щодо трансляції судових засідань".
Суспільний інтерес являє собою гармонізований інтерес публічних і приватних осіб та може кваліфікуватися як суспільна користь, соціальний ефект від здійснення партнерства в будь-якій сфері права.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про інформацію» предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Наявність значного суспільного інтересу та резонансність має бути доведена при вирішенні питання про надання дозволу на трансляцію судового засідання.
Враховуючи обставини справи та предмет спору, судом апеляційної інстанції не встановлено, що вимоги позову про переведення прав та обов`язків покупця, визнання права спільної сумісної власності та її розподіл становлять суспільний інтерес, а стосуються приватноправових відносин та інтересів сторін.
У даному випадку наявність значного суспільного інтересу та резонансність справи, не підтверджено.
У клопотанні ОСОБА_1 указує на наявність у багатьох організацій, в тому числі ЗМІ, телерадіокомпанії 1+1, тощо інтересу до даної справи, однак на час повторного розгляду справи у апеляційному провадженні жодних звернень від наведених осіб до суду апеляційної інстанції не поступало. Жодних обставин, за яких такі організації були позбавлені можливості прибути в судове засідання не указано.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що незважаючи на своєчасне повідомлення позивачки про дату та час засідання, відповідне клопотання було подане до суду не завчасно, а в день засідання. Ураховуючи наведене у суду відсутня можливість як встановити коло цих осіб так і перевірити повноваження представника позивача діяти від імені таких осіб.
З матеріалів справи вбачається, що позивач у даній справі звернувся до суду за захистом свого приватноправового інтересу, що не дає підстав для висновку про суспільний резонанс даної справи.
Враховуючи наведене та приймаючи до уваги відсутність обов`язкової умови для проведення такої онлайн трансляції, передбаченої ст. 7 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про транслювання судових засідань в мережі Інтернет.
Разом з тим, суд роз`яснює, що згідно з ч. 2 ст. 7 ЦПК України будь-яка особа має право бути присутньою у відкритому судовому засіданні. Особи, які бажають бути присутніми у судовому засіданні, допускаються до зали судових засідань до початку судового засідання або під час перерви. Жодних осіб, які бажали бути присутніми у судовому засіданні, не встановлено.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат - Дєдов Є.В. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Третя особа ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші сторони в судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про розгляд справи шляхом направлення судової повістки на електронну та поштову адресу, що підтверджується звітами про доставку вихідної кореспонденції та рекомендованими повідомленнями (а.с. 6-22, Т. 15).
7 серпня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання від ОСОБА_2 про розгляд справи за його відсутності.
20 серпня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання від ОСОБА_5 про розгляд справи за її відсутності.
20 серпня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду надійшло клопотання від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Дегтярьової О.П. про залучення у справу в якості представника апелянта та внести відповідні відомості до електронної справи.
Також подане клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Розглянувши відповідні клопотання колегія апеляційного суду не вбачає підстав для відкладення розгляду справи з огляду на таке.
В обґрунтування клопотання представник позивача вказує, що для того, щоб прийняти участь в даній справі апелянту та його представнику: адвокату Дегтярьовій О.П. необхідний значний час для ознайомлення з матеріалами даної справи, які містять велику кількість томів, а також для складання своїх письмових пояснень. Вказує, що сам апелянт перебуває наразі за кордоном та фізично не зможе прибути для участі в судовому засіданні, призначеному судом на 20 серпня 2024 року.
Також вказує, що адвокат Дегтярьова О.П. вже має раніше призначені судові засіданні в цей день та час по наданні правової допомоги іншому клієнту у Подільському районному суді м. Києва.
З урахуванням зазначеного, просить відкласти розгляд справи на іншу дату.
Вирішуючи клопотання сторони позивача, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні з урахуванням наступного.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частини перша, друга та п`ята статті 12 ЦПК України).
Особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб (стаття 43 ЦПК України).
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 ЦПК України (частина третя статті 368 ЦПК України).
Відповідно до статті 128 ЦПК України (тут і надалі в редакції Кодексу, чинній на час апеляційного перегляду справи) суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно зі статтею 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи у разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Так, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 повідомлялась Київським апеляційним судом належним чином про призначення розгляду справи на 20 серпня 2024 року, про що свідчить звіт про доставку вихідної кореспонденції від 18 червня 2024 року (а.с.15, Т. 15). Отже, ОСОБА_1 була повідомлена про дату засідання за 64 дні.
У постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) зроблено висновок, що за змістом статті 14 ЦПК України для цілей цього Кодексу офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29 червня 2023 року № 3200-IX для учасників судового процесу визначена обов`язкова реєстрація та використання електронних кабінетів у ЄСІТС.
18 жовтня 2023 року було введено в дію Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами».
Отже, реєстрація та використання електронних кабінетів у ЄСІТС є обов`язковими для адвокатів, нотаріусів, державних та приватних виконавців, арбітражних керуючих, судових експертів, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, які беруть участь у судових процесах у господарських, цивільних та адміністративних справах з 19 жовтня 2023 року.
У матеріалах справи наявні відомості про доставку електронного листа направленого до електронного кабінету у ЄСІТС на адресу ОСОБА_1 про розгляд справи на 20 серпня 2024 року та дату його отримання останньою, а саме 18 червня 2024 року о 17:00 год.
Таким чином, ОСОБА_1 була повідомлена про розгляд справи призначеної на 20 серпня 2024 року завчасно, більше ніж за 2 місяці до засідання.
Колегія суддів вважає безпідставними посилання сторони позивача на неможливість розгляду справи у зв`язку із тим, що представнику необхідно ознайомитись із матеріалами справи, оскільки ОСОБА_1 не була позбавлена можливості починаючи з часу її повідомлення про розгляд справи (18 червня 2024 року) призначеної на 20 серпня 2024 року завчасно ознайомитись із матеріалами справи та перебуваючи за кордоном завчасно знайти собі представника. Жодних обставин, за яких ОСОБА_1 була позбавлена можливості вчинити відповідні дії завчасно не наведені. Крім того, ОСОБА_1 не указала жодних обставин, за яких інші її представники не з`явились до судового засідання.
Так, як убачається із матеріалів справи, до справи були допущені представники ОСОБА_1 : ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , Магда М.А .
Стосовно ОСОБА_14 наявна інформація про розірвання договору про надання правничої допомоги з позивачем. Також поставлено до відома суд про надання адвокатом Магда М.А. допомоги правового характеру без участі в судових засіданнях.
Інформації щодо неможливості інших представників представляли її інтереси у цій справі не вказано.
Теж саме стосується доводів про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю представника позивача у інших судових засіданнях. На переконання колегії суддів, з урахуванням повідомлення сторони позивача про розгляд справи за два місяці до судового засідання, сторона позивача не була позбавлена можливості завчасно спланувати свій час для участі в судовому засіданні.
До клопотання представником позивачки було надано ордер на представлення інтересів ОСОБА_17 у іншій справі у Подільському районному суді в м. Києві на 20 серпня 2024 року о 9:15, виданий на підставі договору про надання правничої допомоги від 09 липня 2024 року, в той час як цю справу призначено до розгляду у червні 2024 року.
Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Каракуця проти України", заява № 18986/06, від 16 лютого 2017 року).
Праву особи на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу; заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
Так, апеляційним судом враховано тривалий розгляд цієї справи в суді, а саме з листопада 2011 року, тобто, майже 13 років.
Апеляційним судом також враховано, що стороною позивача викладено свої доводи і міркування щодо незгоди з оскаржуваним судовим рішенням у апеляційному суді у апеляційній скарзі. Ні в апеляційній скарзі, ні в клопотанні про відкладення розгляду справи не зазначено жодних нових обставин, які унеможливлюють розгляд справи за наявними матеріалами за відсутності сторони позивача.
Враховуючи наведене, клопотання не можна визнати обґрунтованим, тому воно не підлягає задоволенню.
Крім того, відмовляючи у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи апеляційний суд виходить із тих обставин, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16.
Стороною позивача не указані причини, які унеможливлюють вирішення спору за відсутності позивача та її представника.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників, що не з`явились.
У апеляційній скарзі позивач вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки суд першої інстанції розглянув справу у судовому засіданні, призначеному на 10 год. 23 квітня 2021 року, за відсутності позивачки, яка належним чином не була повідомлена про дату, час і місце засідання суду щодо розгляду вимог її позову по суті.
Так, перевіряючи доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, встановлено наступне.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
У справі, що переглядається, судовий розгляд справи по суті позовних вимог ОСОБА_1 був призначений на 10 год. 22 квітня 2021 року.
У судове засідання 22 квітня 2021 року учасники справи, зокрема ОСОБА_1 , з`явилися.
Згідно із журналом судового засідання від 22 квітня 2021 року від початку судового засідання (10 годин 13 хвилин) до оголошення першої перерви (13 год. 10 хв.) відбулося встановлення осіб, які з`явились в судове засідання, оголошено склад суду, роз`яснено право відводу та інші права учасникам процесу, а також розглядалися заяви та клопотання ОСОБА_1 .
Після оголошеної перерви (14 год. 35 хв.) ОСОБА_1 до зали судового засідання не з`явилася.
Розгляду справи по суті у судовому засіданні розпочався о 16 год. 19 хв. за відсутності ОСОБА_1
О 17 год. 55 хв. суд першої інстанції оголосив перерву у судовому засіданні до 23 квітня 2021 року до 10 год.
За вимогами частини третьої статті 240 ЦПК України про відкладення розгляду справи або перерву в судовому засіданні, місце, дату і час нового судового засідання або продовження судового засідання суд повідомляє під розписку учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, які були присутніми в судовому засіданні. Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не прибули або яких суд вперше залучає до участі в судовому процесі, повідомляються про судове засідання в порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно з розпискою від 22 квітня 2021 року про дату, час і місце засідання суду 23 квітня 2021 року о 10 год. були повідомлені: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , представник відповідача та третіх осіб Чертков І.В. , ОСОБА_2 та ОСОБА_25ОСОБА_1 не була повідомлена про дату, час і місце засідання суду 23 квітня 2021 року о 10 год.
23 квітня 2021 року суд першої інстанції продовжив розгляд справи по суті позовних вимог, провів судові дебати та після виходу з нарадчої кімнати ухвалив рішення по суті вимог позову ОСОБА_1 .
Таким чином, суд першої інстанції розглянув справу у судовому засіданні, призначеному на 10 год. 23 квітня 2021 року, за відсутності позивачки, яка належним чином не була повідомлена про дату, час і місце засідання суду щодо розгляду вимог її позову по суті.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права є обґрунтованим в контексті забезпечення позивачці права на доступ до правосуддя та рівності сторін спору (стаття 6 Конвенції).
За таких обставин порушення судом першої інстанції норм процесуального права є підставою для скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України.
Перевіривши наявність підстав для задоволення позовних вимог в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом статті 13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина перша та друга статті 367 ЦПК України).
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 27 березня 2023 року у справі № 686/9366/20 зазначено, що […тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні].
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 12 жовтня 2023 року у справі №499/895/19, сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
Крім того, заявляючи клопотання про витребування інформації, сторона відповідача не указує, яке значення для розгляду цієї справи має відповідна інформація.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Аналогічні та подібні норми процесуального закони щодо обов`язку сторони у спорі своєчасно подавати докази та право на звернення до суду для сприяння витребування таких доказів судом були чинні на час подання позову до суду у 2011 році.
Як убачається із матеріалів справи, судами було забезпечено позивачку у реалізації її прав щодо подання та здобуття доказів. Відповідна хронологія забезпечення права позивачки на здобуття доказів відображена в описовій частині оскаржуваного рішення, що відповідає дійсності.
Так само, не дивлячись на те, що справа протягом десяти років розглядалась судом першої інстанції, під час першого апеляційного розгляду позивачці також було забезпечено право на здобуття доказів на стадії апеляційного провадження, визнавши наявність для часткового задоволення поданих на стадії апеляційного провадження клопотань, що було відображено у протоколах судових засідань.
Колегія апеляційного суду не вбачає підстав для нового повторного вирішення клопотань, які вже були вирішені попереднім складом апеляційного суду.
У цій справі позивач, вважаючи свої права порушеними, звернулась до суду з вимогами: про переведення прав та обов`язків покупця, визнання об`єктів нерухомості спільною сумісною власністю, поділ майна та про визнання права власності на майно за кожним із подружжя.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Так, судом при розгляді справи встановлено, що 8 вересня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 від 8 вересня 2006 року (т. І а.с. 7), у якому, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_18 - свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 від 24 травня 2008 року (т. І а.с. 08).
Шглюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано 16 листопада 2012 року рішенням Комсомольського районного суду міста Херсона, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 29 січня 2013 року.
Таким чином, упродовж 2006 - 2012 років між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 існували шлюбні відносини, під час яких народився син.
5 жовтня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_19 укладено договір купівлі-продажу незакінченого будівництвом житлового будинку АДРЕСА_9 та земельної ділянки площею 0,0616 га (т. 2 а. с. 106).
15 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та АКБ «Аркада» на підставі укладеного ними договору про участь ОСОБА_3 у Фонді фінансування будівництва від 15 серпня 2008 року укладено договір про уступку майнових прав, згідно з яким ОСОБА_3 набула майнові права на інвестування у 3-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 797 505 грн 59 коп. Згідно із вказаним договором про уступку майнових прав забудовник після введення об`єкта будівництва в експлуатацію за умови 100 % інвестування ОСОБА_3 цієї 3-кімнатної квартири передає їй цей об`єкт у власність (т. 4, а. с. 112-115).
Згідно з витягом зі списку інвесторів за підписом начальника відділу підготовки будівництва ТОВ «ДБК» Монжелесової Л.Я. ОСОБА_3 є інвестором 3-кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , у збудованому ТОВ «ДБК» будинку (т. 4, а. с. 117).
Згідно з витягом із довідки про виплату 100 % вартості квартири за підписом директора ТОВ «ДБК» Шелюка П.Я. , головного бухгалтера Філоненко Т.В. ОСОБА_3 виплатила 100 % вартості за 3-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 797 505 грн 59 коп. (т. 4, а. с. 118).
Згідно з актом прийому-передачі квартири інвестору від 13 квітня 2009 року ОСОБА_3 сплатила 100 % вартості об`єкта інвестування, а ТОВ «ДБК» як забудовник передав їй 3-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (т. 4, а. с. 116).
12 червня 2009 року ОСОБА_3 на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 2 червня 2009 року № 855-С/КІ (реєстрація 17 червня 2009 року у Київському міському БТІ та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, запис у реєстровій книзі № осн. 299-255 за реєстровим № 9946) видано свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 на 3-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
8 вересня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу на 3-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , з ціною продажу квартири 960 000 грн (т. 4, а. с. 86).
8 вересня 2009 року між ТОВ «ДБК» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу 4-кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 889 708 грн (т. 3, а. с. 66-68).
Встановлено, що 8, 15 вересня 2009 року згідно з платіжними дорученнями ОСОБА_3 були здійснені наступні платежі:
№ 1 ОСОБА_3 внесла на р/р АКБ «Меркурій» № 26007301302 900 000 грн із призначенням платежу «Часткова оплата за житл. квартиру АДРЕСА_8 , зг. дог. куп.-прод. б/н від 08,08,2009р. В т.ч. ПДВ - 150000,000грн» (т. 3, а. с. 60);
№ 2 ОСОБА_3 внесла на р/р АКБ «Меркурій» № 26007301302 250 000 грн із призначенням платежу «Остат. оплата за житл. кварт. 31 за адресою АДРЕСА_10 зг. дог. куп. прож. б.н. від 08,08,2009р. ПДВ - 41,666, 67» (т. 3, а. с. 58).
19 грудня 2008 року між ВАТ «Закритий не диверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу 4-кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_4 , вартістю 1 210 545 грн 60 коп. (т. 1, а. с. 130).
20, 25, 30, 31 грудня 2008 року згідно із заявами на переказ готівки № 793913, № 802127, № 811086, № 812521 ОСОБА_3 на р/р ВАТ «Закритий не диверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» перераховано 900 000 грн, 150 000 грн, 107 000 грн, 53 345 грн 60 коп. (т. 3 а. с. 53-56).
11 квітня 2013 року згідно з карткою рахунком № НОМЕР_5 , сформованою ВАТ «Закритий не диверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Граніт-Інвест» ОСОБА_3 у період з 22 по 31 грудня 2018 року внесено 1 210 545 грн 60 коп. (900 000 грн + 150 000 грн + 107 000 грн + 53 345 грн 60 коп.) (т. 3 а. с. 74).
20 грудня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0599 га за адресою: с/т «Ландиш», Київська область, Броварський район, с. Рожни, кадастровий номер 3221287201:05:002:0277, вартістю 150 042 грн (т. 4, а. с. 2).
Документів, які б свідчили про набуття ОСОБА_3 права власності на спірний об`єкт нерухомості, зокрема, як вказує ОСОБА_1 , на офісне приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , на першому поверсі, під`їзд №1, літера А, суду не надано. Виключно у листі директора ТОВ «ДБК» Руденко О.В. , надісланому до суду на виконання ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2015 року, міститься інформація стосовно придбання ОСОБА_3 нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_3 , проте без наявності долучених копій вказаних договорів чи, принаймні, зазначення дати укладання таких договорів. Інших доводів, підтверджених доказами, для встановлення наявності права власності ОСОБА_3 на зазначені нежитлові приміщення не надано.
У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 статті 626 цього Кодексу дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у статті 627 закріплено принцип свободи договору, яка полягає передусім у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.
Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.
Отже, за звичаями ділового обороту презюмується, що предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.
Таким чином встановлено, що ОСОБА_3 :
у 2006 році продала будинок у м. Житомирі загальною площею 430 кв. м. та земельну ділянку площею 0,0616 га;
у 2008 році придбала 4-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , земельну ділянку площею 0,0599, інвестувала кошти у придбання 3-кімнатної кватири за адресою: АДРЕСА_1 ;
у 2009 року оформила право власності на цю 3-кімнатну кватиру (червень) та продала її, за отримані кошти у приміщенні АКБ «Меркурій» цього ж дня придбала 4-кімнатну квартиру та у приміщенні АКБ «Меркурій» частково сплатила за неї кошти 8 вересня 2009 року.
Разом із тим судом встановлено, що правовідносини щодо придбання вказаних об`єктів нерухомості виникли між ОСОБА_3 та зазначеними юридичними та фізичними особами. Згідно із наведеними довідками усі платіжні транзакції здійснювала саме ОСОБА_3 , оформлення документів на інвестування чи придбання об`єктів нерухомості здійснено за її участі та оформлені на неї. Водночас обставин, якими позивачка обґрунтовувала свої позовні вимоги щодо укладання спірних договорів, сплату коштів за участі ОСОБА_1 останньою суду не надано.
Крім того, на виконання ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 29 березня 2012 року щодо надання детальної інформації листом директора ТОВ «ДБК» Руденко О.В. повідомлено суд, що за період з вересня 2006 року по 10 квітня 2013 року цивільно-правових відносин щодо придбання нерухомого майна (квартир, офісних приміщень) у будинку АДРЕСА_3 між ОСОБА_2 та ТОВ «ДБК» не існувало; договорів інвестування нерухомості, переуступки прав та інших правочинів щодо придбання, фінансування нерухомості у будинку АДРЕСА_3 ТОВ «ДБК» з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не укладав (т. 3, а. с. 63-64). На виконання ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 10 квітня 2015 року листом директора ТОВ «ДБК» Руденко О.В. повідомлено суду аналогічну інформацію, а також про укладання договорів стосовно придбання ОСОБА_3 нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_3 (т. 5, а. с. 9-10).
Під час розгляду справи в суді першої інстанції були надані пояснення відповідачів, що чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_23 займав посаду директора Житомирського м`ясокомбінату, об`єкти нерухомості інвестовані чи придбані після продажу будинку у м. Житомирі площею 430 кв. м, які узгоджуюються з іншими наведеними та оціненими в сукупності доказами, поясненнями відповідачів та третіх осіб щодо порядку оплати спірного майна.
Обставини зазначені у надісланій суду заяві ОСОБА_3 (померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 6, а.с. 128)) про визнання позову, що надійшла до суду 12 червня 2017 року, вже після смерті останньої, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (а. с. 136, т. 6).
Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі №675/2136/19 (провадження № 61-2251св22).
Оцінюючи доводи ОСОБА_1 , що вказане майно придбане ОСОБА_24 за кошти, надані їй ОСОБА_2 у період перебування його у шлюбі з ОСОБА_1 , слід виходити з такого.
Визначення статусу майна, набутого подружжям, встановлено Цивільним кодексом України (далі - ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 368, частини другої статті 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом; у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Аналогічні норми містяться у Сімейному кодексі України (далі - СК України), відповідно до положень якого майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності (стаття 60 СК України); дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України); дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (стаття 69 СК України); у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує порушенням відповідачем вказаних положень СК України.
Матеріали справи містять також суперечливі пояснення самої ОСОБА_1 щодо обставин, якими вона обґрунтовує позовні вимоги. Зокрема, позивач зазначає, що у неї з ОСОБА_2 існувала спільна домовленість про намір придбати нерухоме майно за набуті у шлюбі кошти, та, водночас, вказує, що ОСОБА_2 хотів їй зробити подарунок (сюрприз) на 8 березня у виді придбання нерухомості, а також вказує, що ОСОБА_2 пропонував взяти кредит на придбання для них житла.
Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження тих обставин, що ОСОБА_1 з ОСОБА_2 мали намір придбати спірне майно за їх спільні кошти, та була між ними й покійною ОСОБА_3 домовленість про те, що остання оформить договори на своє ім`я й про мету такого оформлення їх останньою на своє ім`я та суперечність наведених ОСОБА_1 тверджень, колегія суддів вважає недоведеним факт існування між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спільної домовленості щодо придбання нерухомого майна за кошти, набуті ними у шлюбі та матеріальну можливість укладення спірних договорів як покупцями указаного нерухомого майна.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Згідно із трудовою книжкою ОСОБА_2 у період, за який придбано спірні об`єкти нерухомості та ним з ОСОБА_1 укладено шлюб, навчався в аспірантурі в НПУ ім. М.П. Драгоманова, працював за сумісництвом на посадах асистента кафедри, викладача кафедри НПУ ім. М.П. Драгоманова, начальника юридичного відділу, юрисконсульта за сумісництвом ПП «Дніпр-спецмонтаж Інвест» (т. 1, а. с. 161-164).
Відповідно до довідки НПУ ім. М.П. Драгоманова від 4 січня 2012 року сума доходу ОСОБА_2 під час роботи (навчання) у період з вересня 2004 року по червень 2010 року становить 31 106 грн 98 коп. (т. 1, а. с. 165-166).
Згідно з трудовою книжкою ОСОБА_1 у період, за який придбано спірні об`єкти нерухомості та нею з ОСОБА_2 укладено шлюб, працювала за сумісництвом на посаді асистента кафедри, викладача кафедри, навчалась в аспірантурі в НПУ ім. М.П. Драгоманова (т. 1, а. с. 171-172).
Згідно з довідкою НПУ ім. М.П. Драгоманова від 4 січня 2012 року сума доходу ОСОБА_1 під час роботи (навчання) у період з лютого 2005 року по червень 2008 року становить 6 850 грн 87 коп. (т. 1, а. с. 173-174).
Колегія суддів, оцінюючи вказані докази про доходи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , враховує, що строк з моменту укладення шлюбу (8 вересня 2006 року) по дати інвестування чи придбання об`єктів нерухомості становить близько 2 років.
Надані позивачем суду інші докази, зокрема виписки з особових рахунків у банках ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , квитанції про оплату комунальних послуг ОСОБА_3 та ін., не свідчать про те, що ОСОБА_2 з моменту укладення шлюбу з ОСОБА_1 передавались будь-які кошти ОСОБА_3 , в тому числі за придбання об`єктів нерухомості.
Отже, позивач не надала доказів в обгрунтування тих обставин, що вони з ОСОБА_2 були покупцями спірного майна, здійснювали оплату зазначеної вартості цього майна за указаними договорами за рахунок набутих ними у шлюбі коштів, та не спростувала передбачену статтею 655 ЦК України презумцію про те, що предмет договору належав продавцю та перейшов у власність покупця, та покупець сплатив ціну за власний рахунок, та інше не було передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.
Щодо позовних вимог про визнання права власності за позивачкою та ОСОБА_2 суд приймає до уваги передбачені законом підстави й порядок визнання права власності на майно.
При цьому суд виходить із того, що за змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, тобто саме власник майна може заявити у судовому порядку такі вимоги.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не навела обставин та підстав для визнання за нею та ОСОБА_2 права власності на спірне майно в контексті зазначених вимог чинного законодавства про те, що у неї та ОСОБА_2 є підстави для захисту права власності в судовому порядку та про наявність у них підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
Крім того, однією з вимог позову є визнання права власності на трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (є предметом цього спору), яка була набута третіми особами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у ОСОБА_3 . Таким чином, саме ОСОБА_4 та ОСОБА_5 починаючи з 8 вересня 2009 року (ще до подання цієї позовної заяви) є власниками майна, право власності на яке оспорює позивач.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
При цьому, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Позов про визнання права власності (стаття 392 ЦК України) це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з`єднана з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов`язаних із позбавленням володіння. Мета позову - усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно (див. пункт 6.1 постанови ВС від 05.03.2019 у справі № 917/377/17).
Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин (див. постанова ВП ВС від 13.07.2022 у справі № 645/6151/15-ц, провадження № 14-99цс21).
У даному спорі вирішення питання щодо визнання права власності на трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка була набута ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у власність, має здійснюватись за умови залучення указаних осіб у якості відповідачів, а не третіх осіб.
Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі
№ 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі 203/2/19).
У зв`язку з недоведенністю та необгрунтованністю позовних вимог про наявність права власності на спірне майно, відсутні підстави для задоволення похідних позовних вимог ОСОБА_1 про його поділ між нею та ОСОБА_2 .
Колегія суддів не вбачає підстав для іншої оцінки, яка була надана судом першої та апеляційної інстанції під час попереднього апеляційного перегляду щодо доводів, якими обґрунтовано позовні вимоги та доказів, які були надані позивачкою та здобуті судами першої та апеляційної інстанції.
Під час нового апеляційного перегляду колегією були враховані висновки суду касаційної інстанції, які були підставою для врахування під час нового розгляду, а саме щодо застосування наслідків порушення судом першої інстанції п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Не є обґрунтованими доводи апеляційної скарги в частині того, що не зазначено вірно вартість квартири АДРЕСА_8 .
У оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що 08 вересня 2009 року між ТОВ «ДБК» та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу 4-кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 889 708 грн (т. 3 а. с. 66-68).
Тобто, судом вказано вартість квартири згідно довідки характеристики № 1412130 від 10 вересня 2009 року у сумі 889 708 грн, а не ціну, за якою було здійснено її продаж. Водночас, ціна за яку було придбано вищевказану квартиру (1 150 000 грн.), була встановлена судом на підставі платіжних доручень, що в сумі складають 1 150 000 грн та співпадають з ціною квартири, зазначеною у договорі. Відповідні обставини доводами апеляційної скарги не спростовані.
Доводи апеляційної скарги в частині не з`ясування судом першої інстанції наявності доходів батьків відповідачів, на думку колегії суддів, не спростовують тієї обставини, що позовні вимоги позивача полягають у переведенні прав та обов`язків покупця на позивача та відповідача - ОСОБА_2 за спірними договорами купівлі-продажу, визнання за останніми права спільної сумісної власності на спірне майно та його поділ. Таким чином, доказуванню підлягають обставини, що можуть підтвердити факт придбання спірного майна за кошти подружжя у період шлюбу. Відтак, зазначені скаржником доводи не є самостійною підставою для задоволення позову за відсутності доказів спроможності позивача та її чоловіка придбати спірні об`єкти нерухомості.
Посилання скаржника на те, що спірне майно придбано за кошти подружжя, не підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Не знайшли в ході розгляду справи свого підтвердження також доводи апеляційної скарги в частині того, що позивач особисто займалась ремонтом квартири АДРЕСА_3 , на що витрачала спільні кошти подружжя, а також, що частину коштів на зазначену квартиру були надані батьками позивачки.
Посилання скаржника на факт прострочення ОСОБА_3 сплати коштів за договором купівлі-продажу квартир від 19 грудня 2008 року та на те, що вартість комунальних послуг є значно вищою за пенсію ОСОБА_3 , на думку колегії суддів, не свідчить про те, що спірне майно придбано за спільні кошти позивача та відповідача - ОСОБА_2 , а відтак як на підставу для задоволення апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги щодо незгоди з обґрунтованістю відхилення заявлених позивачкою суддям Коренюк А.М. та Гусак О.С. відводів у поданих нею заявах (т. 6 а.с. 161-164; т. VIII а.с. 33-36, 76-83, 135-140, 170-173, 204-210, 240-245; т. ХI а.с. 198-204; т. Х а.с. 21-27) колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу під час розгляду апеляційного провадження, оскільки внаслідок встановлення процесуальних порушень, які були допущені судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції постановляє нове рішення.
Аналогічно суд апеляційної інстанції не дає оцінку іншим процесуальним порушенням, які не є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки у цій справі було встановлено порушення, яке є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, унаслідок чого судом апеляційної інстанції було встановлено підстави для ухвалення нового рішення.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи та надав належну оцінку всім доказам, рішення суду ухвалено з дотримання норм матеріального права.
Колегією апеляційного суду була надана оцінка обставинам, заявленим сторонами у цій справі, та здобутим за час розгляду справи (13 років) матеріалам справи, якими не доведені підстави для задоволення позовних вимог за наслідком розгляду цього тривалого судового провадження
Разом з тим, оскільки судом першої інстанції було порушено норми процесуальногоправа, а саме не було повідомлено позивача про розгляд справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 23 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба
