ОКРЕМА ДУМКА
Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Зайцева А. Ю.
24 травня 2023 року
м. Київ
справа № 216/5508/20
провадження № 61-13св23
Заявник ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку передбаченому розділом VІІ ЦПК України зі скаргою на бездіяльність головного державного виконавця, в якій серед іншого просила стягнути з Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮУ 1 076 000,00 грн моральної шкоди.
Ухвалою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу від 30 серпня 2022 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2022 року, скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮУ Назаровця А. Т. задоволено частково.
Провадження в частині відшкодування моральної шкоди закрито.
Закриваючи провадження у частині вимог ОСОБА_1 щодо стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що законодавець не наділив суд повноваженнями стягувати моральну шкоду або інші збитки ухвалою, постановленою за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця, зазначивши, що заявниця має право на звернення до суду з вимогами про відшкодування моральної шкоди у межах позовного провадження.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 24 травня 2023 року постановив передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу № 216/5508/20 за скаргою ОСОБА_1 .
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів не погодилась з оскарженою ухвалою місцевого суду щодо закриття провадження в частині вимог про стягнення моральної шкоди, мотивуючи тим, що закриття провадження у справі, у розумінні норм процесуального права, позбавляє ОСОБА_1 права на повторне звернення до суду з аналогічними вимогами.
У зв`язку з цим колегія суддів дійшла висновку про необхідність відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 216/5508/20 (провадження № 61-10201св22), від 25 січня 2023 року у справі № 2-275-07 (провадження №61-9364св22), в яких Верховний Суд дійшов аналогічних висновків про неможливість розгляду за скаргою на дії, бездіяльність державного виконавця вимог, які підлягають розгляду лише в позовному провадження та необхідності закриття провадження у справі в цій частині скарги.
Не згодний з рішенням колегії суддів про передачу справи на розгляд об`єднаної палати та необхідністю відступу від висновків Верховного Суду щодо закриття провадження в частині позовних вимог заявлених у скарзі на дії, бездіяльність державного виконавця.
Так, розділ VII ЦПК України визначає порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинених під час виконання судового рішення, ухваленого у цивільній справі.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
На відміну від позовного провадження, у якому суд вирішує існуючий між сторонами спір, скарги на дії (бездіяльність), рішення державних (приватних) виконавців спрямовані на захист прав сторін виконавчого провадження при виконанні судових рішень та покладають на суд контроль за їх належним виконанням, здійснення якого відбувається за правилами спеціального виду провадження у цивільному судочинстві.
Отже, цивільне процесуальне законодавство України не передбачає можливості на стадії виконання судового рішення вирішувати будь-які позовні вимоги майнового і немайнового характеру, що підлягають розгляду в порядку позовного провадження, адже в порядку судового контролю за виконанням рішення суду, суд перевіряє дотримання виконавцем вимог законів при здійсненні виконавчих дій.
Разом з тим, ЦПК України, як у чинній редакції так і у минулих редакціях не регулює дії суду у разі заявлення позовної вимоги у скарзі поданій в порядку передбаченому розділом VІІ ЦПК України, як на стадії подачі (прийняття) скарги так і під час її розгляду.
Вказану прогалину процесуального законодавства в свій час намагався усунути Пленум ВССУ у п.13, 20 постанови від 07 лютого 2014 року № 6, роз`яснивши судам, що у разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, що виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, при розгляді таких скарг мають застосовуватися положення ЦПК, якими врегульовано аналогічні питання, а саме: стаття 122 ЦПК - про відкриття провадження у справі; статті 26, 27, 45 ЦПК - щодо кола осіб, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов`язків; статті 74-77 ЦПК - про судові виклики та повідомлення; глави 4 розділу III ЦПК - про судовий розгляд; глав 1, 2 розділу V ЦПК - щодо апеляційного та касаційного оскарження судових рішень тощо.
У разі заявлення у скарзі вимог про право (наприклад, про захист гідності, честі та ділової репутації, відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби) в їх прийнятті має бути відмовлено на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК, статті 383 ЦПК.
Пункт 1 частини другої статті 122 ЦПК України, в редакції до 15.12.2017 року, визначав, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
З цього часу практика судів з цього питання була сталою, проте, ЦПК України в редакції з 15.12.2017 року не передбачає такої процесуальної дії суду, як прийняття чи відмова у прийнятті позовної заяви чи скарги, наразі існує інститут відкриття провадження, відмова у відкритті та повернення позовної заяви, заяви чи скарги.
У разі розгляду скарги по суті, ухвалення рішення за нею, в тому числі вирішення позовних вимог, процесуальний закон передбачає закриття провадження у справі, або скасування рішення суду (судів) та закриття провадження, залежно від стадії розгляду справи відповідно до статей 255, 377, 414 ЦПК України.
У цій справі суд першої інстанції з яким погодився апеляційний суд, закрили провадження в частині вимог про стягнення моральної шкоди, відповідно до статті 255 ЦПК України, роз`яснивши заявниці її право звернутися до суду з відповідним позовом.
Не можу погодитись з висновками колегії суддів Верховного Суду у цій справі про позбавлення заявниці подати відповідний позов у зв`язку із закриттям провадження у справі за її скаргою, оскільки розділ VІІ ЦПК України передбачає розгляд скарги де відсутні сторони у справі і предмет спору, що принципово відрізняється від позовного провадження де є позов, його предмет, підстави та сторони у справі.
В свою чергу пункт 2 частини 1 статті 186 ЦПК України визначає підставою для відмови у відкритті провадження у справі лише наявність ухвали суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, якою оскаржувана ухвала у цій справі очевидно не є, а тому заявниця дійсно не позбавлена права звернутися до суду про стягнення моральної шкоди саме з позовом.
Щодо мотивів колегії суддів Верховного Суду про необхідність та правильність залишати скаргу без розгляду в частині позовних вимог, які можуть бути розглянуті лише в позовному провадженні, слід зазначити, що жоден з дванадцяти пунктів частини 1 статті 257 ЦПК України, яка визначає підстави для залишення позову без розгляду, за своїм змістом і суттю не можуть бути застосовані для залишення без розгляду позовної вимоги помилково заявленої у скарзі на дії, бездіяльність державного виконавця.
Практика вирішення судами України цього процесуального питання є сталою, відповідає роз`ясненням наданим Пленумом ВССУ від 07 лютого 2014 року № 6, підтримана та вдосконалена практикою Верховного Суду (постанови від 18 січня 2023 року у справі № 216/5508/20, від 25 січня 2023 року у справі № 2-275-07 та інших).
Натомість запропонована зміна судової практики та відступ від правових позицій Верхового Суду не ґрунтується на законі, є невиправданою та не відповідає основній функції Верховного Суду - забезпечення сталості та єдності судової практики, визначеної статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Суддя А. Ю. Зайцев
