ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/9381/21 Справа № 216/5508/20 Суддя у 1-й інстанції - Бутенко М. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2021 року м.Кривий Ріг
Справа № 216/5508/20
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
секретар судового засідання - Євтодій К.С.
сторони:
заявниця - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменко Олексій Степанович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 серпня 2021 року, яка постановлена суддею Бутенко М.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 17 серпня 2021 року,-
ВСТАНОВИВ:
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії Головного державного виконавцявідділу примусовоговиконання рішеньДепартаменту державноївиконавчої службиМіністерства юстиціїУкраїни КузьменкаО.С.
Скарга мотивована тим, що 18.05.2021 року Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалив рішення у справі № 216/5508/20 про стягнення з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 майнової та моральної шкоди, завданої їй внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Рішення суду не було ніким оскаржене та набрало законної сили 18.06.2021 року.
23.06.2021 року Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області було видано виконавчий лист, із строком його пред`явлення до виконання до 18.06.2024 року.
01.07.2021 року виконавчий лист, виданий Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, було подано до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби для примусового виконання.
15.03.2021 року, на адресу адвоката Зайки П.К., надійшло від відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби повідомлення, датоване 06.07.2021 року, про повернення виконавчого документу з підстави не зазначення в ньому коду ЄДРПОУ Російської Федерації, внесеного до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Вважає такі дії Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮУ Кузьменко О.С. протиправними та такими, що перешкоджають відкриттю виконавчого провадження з примусового виконання рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.05.2021 року у цивільній справі № 216/5508/20 про відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_1 незаконним позбавленням її майна, внаслідок незаконної окупації Кримського півострова Російською Федерацією.
Тому, вважає, що виконавчий лист, виданий Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області 23.06.2021 про примусове виконання рішення від 18.05.2021 відповідає повністю вимогам ст. ст. 3, 4 Закону України «Про виконавче провадження, і законних підстав для його повернення стягувану та не відкриття виконавчого провадження у Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МЮУ Кузьменка О.С. не було.
Посилаючись на викладене, просила суд: визнати дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МУЮ Кузьменка О.С. щодо не відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення Центрально-Міського районного суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.05.2021 року та повернення виконавчого листа, виданого 23.06.2021 року Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області незаконними та протиправними; зобов`язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МУЮ Кузьменка О.С. прийняти до виконання виконавчий лист, виданий 23.06.2021 року Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 216/5508/20 за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації, в особі посольства Російської Федерації в Україні, про відшкодування шкоди та відкрити виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа, виданого 23.06.2021 року Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 216/5508/20 за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації, в особі посольства Російської Федерації в Україні, про відшкодування шкоди; здійснити примусове виконання рішення Центрально-Міського районного суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.05.2021 року в строк, встановлений Законом України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 серпня 2021 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МУЮ Кузьменка О.С. щодо не відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення Центрально-Міського районного суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.05.2021 року та повернення виконавчого листа, виданого 23.06.2021 року Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області незаконним та протиправним.
Зобов`язано головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МУЮ Кузьменка О.С. прийняти до виконання виконавчий лист, виданий 23.06.2021 року Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 216/5508/20 за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації, в особі посольства Російської Федерації в Україні, про відшкодування шкоди та відкрити виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа, виданого 23.06.2021 року Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 216/5508/20 за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації, в особі посольства Російської Федерації в Україні, про відшкодування шкоди.
В іншій частині вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі Департамент державноївиконавчої службиМіністерства юстиціїУкраїни просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні скарги, посилаючись на невірне застосування судом норм Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої у редакції наказу Міністерства юстиції України №4224/5 від 27.12.2019 року.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було враховано того, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності) та положення Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої у редакції наказу Міністерства юстиції України №4224/5 від 27.12.2019 року, згідно якої визначено, що відсутність коду за Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб) допускається, якщо законодавством країни, на території якої зареєстровано юридичну особу, не передбачено присвоєння юридичній особі такого коду. Відповідно до резолютивної частини рішення суду та виконавчого документа визначено заходи примусового виконання рішення суду шляхом стягнення грошових коштів із боржника Російська Федерація (як боржника іноземну державу), а зазначено боржника Російську Федерацію в особі Посольства Російської Федерації в України та не вказано коду ЄДРПОУ останньої. Вважає, що у випадку невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим Законом України «Про виконавче провадження», стягувач має право звернутись до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність до вимог Закону, й саме такої позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2018 року у справі №806/1376/17.
У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, ОСОБА_1 зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм процесуального права, а тому ухвалу суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Як встановленосудом першоїінстанції, рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 травня 2021 року, яке набрало законної сили 18 червня 2021 року, у справі № 216/5508/20, стягнуто з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 майнову та моральну шкоди, завдану їй внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, а саме: моральну шкоду у розмірі 1300000,00 грн., матеріальну шкоду у розмірі 13238000,00 грн., а також судові витрати у справі.
23.06.2021 року Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області було видано виконавчий лист у справі № 216/5508/20, із строком його пред`явлення до виконання до 18.06.2024 року.
Відповідно до повідомлення від 06.07.2021 року про повернення виконавчого документу головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МУЮ Кузьменка О.С., виконавчий лист не відповідає вимогам встановленим законом, з підстави не зазначення в ньому коду ЄДРПОУ посольства Російської Федерації, внесеного до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 в частині визнання дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби МУЮ Кузьменка О.С. щодо не відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення Центрально-Міського районного суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.05.2021 та повернення виконавчого листа виданого 23.06.2021 Центрально-Міським районним судом м. Кривий Ріг Дніпропетровської області незаконними та протиправними, та зобов`язання останнього прийняти до виконання вказаний виконавчий лист та відкрити виконавче провадження, суд першої інстанції виходив з того, що ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувана та боржника - для юридичних осіб зазначається лише за наявності, й незазначення його у викоанвчому листі не може бути правовою підставою для повернення виконавчогодокумента.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.
Відповідно до ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набула чинності для України з 11.09.1997 року, Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обовязків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.
У справі «Bellet у. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу ДВС усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 № 1404-VIII.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - «рішення») - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до вимог частини першоїстатті 4 Закону України «Про виконавче провадження»у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред`явлення рішення до виконання.
У пункті 6 частини четвертоїстатті 4 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, зокрема якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею,
Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц (провадження № 61-331св18) зроблено висновок, що «згідно з частинами першою та другоюстатті 18 Закону України «Про виконавче провадження»виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 3 частини третьоїстатті 18 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну. Тому відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортні дані не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання».
Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 219/7439/14-ц (провадження № 61-31681св18) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 травня 2019 року у справі № 813/2125/16 (адміністративне провадження № К/9901/21841/18).
Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 487/3774/16-ц (провадження № 61-42083св18) зробив аналогічний висновок з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21 травня 2014 року у справі № 6-45цс14.
Отже, висновок суду касаційної інстанції про те, що відсутність у виконавчому листі певних даних про особу боржника є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження, слід вважати передчасним.
Така правова позиції викладена і у постанові Верховного Суду України від 25 червня 2014 року у справі № 6-62цс14.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, , № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що сама лише відсутність у виконавчому документі окремих відомостей про особу боржника не є підставою для повернення виконавчих документів без прийняття до виконання.
Крім того, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі зазначаються ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності), тобто обов`язковим є зазначення у виконавчому листі ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань виключно щодо стягувача, тоді як у відношенні боржника у викоанвчому провадженні такі дані зазначаються лише за наявності, тобто взагалі не є обов`язковими.
Отже, задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що відсутність у виконавчому документі ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не є підставою для повернення виконавчого документа, та дійшов правильного висновку, що дії Головного державного виконавцявідділу примусовоговиконання рішеньДепартаменту державноївиконавчої службиМіністерства юстиціїУкраїни КузьменкаО.С. щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу ( ОСОБА_1 ) без прийняття до виконання на підставі пункту 6 частини четвертоїстатті 4 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із відсутністю у виконавчому документі ідентифікаційного коду юридичної особи (боржника) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, порушують права стягувача та є такими, що не відповідають вимогам закону.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Посилання ж в апеляційній скарзі на те, що, відповідно до резолютивної частини рішення суду та виконавчого документа визначено заходи примусового виконання рішення суду шляхом стягнення грошових коштів із боржника Російська Федерація (як боржника іноземну державу), а зазначено боржника Російську Федерацію в особі Посольства Російської Федерації в України, колегією суддів не приймаються, адже, на думку колегії суддів, такі помилки у виконавчому листі не є визначальними, чи такими, що б унеможливили відкриття виконавчого провадження. Наведені недоліки чи описки можливо виправити та усунути в процесі здійснення вже відкритого виконавчого провадження. Формальні аргументи не можуть слугувати основною перешкодою у реальному виконанні судового рішення.
У даному випадку, колегія суддів вважає за доцільне нагадати, що ЄСПЛ неодноразово висловлювався у своїх рішеннях про існування проблеми невиконання судових рішень в України - у «пілотному» рішенні у справі «ОСОБА_7 проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine п.73) від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04, Суд зазначив, що ця справа стосується існуючої проблеми, яка постійно нагадує про себе, породжуючи порушення Конвенції, які найчастіше виявляє Суд у справах проти України; більше ніж половина рішень, винесених Судом у справах проти України, стосуються питання тривалого невиконання остаточних судових рішень, відповідальність за які несуть органи влади України.
Формалістичний підхід до вирішення питання про відкриття виконавчого провадження з підстав очевидних формальних помилок у виконавчому листі (зазначення у резолютивній частині рішення боржника Російську Федерацію, а у викоанвчому листі Російську Федерацію, в особі Посольства Російської Федерації в Україні) видається таким, що не відповідає тлумаченню Європейським Судом статті 6 конвенції, оскільки б зашкодив практичній реалізації принципу "Обов`язковості судових рішень".
Дослідивши копію виконавчого листа, який міститься в матеріалах справи, суд вважає, що він за змістом відповідає вимогам ст.4 ЗУ «Про виконавче провадження», а тому доводи апеляційної скарги є необгрунтованими та не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваної ухвали не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для її скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року відстрочено Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України сплату судового збору, у розмірі 2 270 гривень 00 копійок, за подання апеляційної скарги на ухвалу Центрально-Міськогорайонного судумістаКривого РогуДніпропетровськоїобласті від10серпня 2021року до ухвалення судового рішення у справі, у зв`язку з чим колегія суддів стянує з апелянта на користь держави судовий збір у розмірі 2 270 гривень 00 копійок.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - залишити без задоволення.
Ухвалу Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 серпня 2021 року - залишити без змін.
Стягнути з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь держави судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 00 (нуль) копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 26 жовтня 2021 року.
Головуючий:
Судді:
