У Х В А Л А
16 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 645/6151/15-ц
Провадження № 14-99цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
цивільної справи за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Погрібна Тетяна Петрівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстерміналсервіс ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстерміналсервіс-2000», Публічне акціонерне товариство «Фідобанк», про стягнення заборгованості за договорами позики і звернення стягнення на предмет застави
та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Самощенко Олена Анатоліївна, про визнання правочинів недійсними
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 08 травня 2019 року у складі колегії суддівПилипчук Н. П., Маміної О. В., Бурлака І. В. та
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якому з урахуванням уточнень просив у рахунок погашення заборгованості за договором позики від 08 січня 2014 року в розмірі 2 517 302,40 грн звернути стягнення на предмети застави: автомобіль BMW моделі Х5, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіль AUDI моделі ALLROAD, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , шляхом визнання за ним права власності на автомобілі та стягнути
з відповідачів на його користь борг за договором позики від 05 жовтня
2011 року в розмірі 708 700 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 жовтня 2011 року ОСОБА_4 позичив у нього 25 000 дол. США строком користування до моменту вимоги, що оформлено його розпискою про отримання у борг цих коштів із зобов`язанням їх повернути.
08 січня 2014 року між ним та ОСОБА_4 укладено договір позики, за яким він надав ОСОБА_4 у борг 60 000 дол. США строком на 12 місяців зі сплатою 50 % річних. ОСОБА_2 , дружина боржника, особистою розпискою підтвердила ознайомлення з договором та свою згоду на його укладення
і виконання.
На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 22 січня 2014 року між ним та ОСОБА_4 укладено та нотаріально посвідчено договір застави транспортних засобів: автомобіля марки BMW моделі Х5, 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіля марки AUDI моделі ALLROAD, 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Спадщину, що відкрилася після його смерті, прийняли відповідачі. Оскільки ОСОБА_4 за життя не повернув позичені кошти, відповідачі разом із набуттям прав на спадщину також набули й обов`язки за борговою розпискою
і договором позики, забезпеченим заставою.
У вересні 2015 року ОСОБА_2 подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , у якій з урахуванням уточнень просила визнати недійсним договір позики від 05 жовтня 2011 року, надану розписку такою, що втратила силу, визнати недійсним договір застави від 22 січня 2014 року.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що розписка виконана не її чоловіком ОСОБА_4 . Згоду на укладення оспорюваних договорів позики та застави вона не надавала, що свідчить про укладення цих договорів з порушенням статті 65 Сімейного кодексу України.
Справа розглядалася судами неодноразово.
08 листопада 2018 року рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 , який помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 , за договором позики від 08 січня 2014 року в розмірі 2 517 302,40 грн, з яких 1 700 880,00 грн, що еквівалентно 60 000 дол. США, - сума позики;
816 422,40 грн, що еквівалентно 28 800 дол. США, - заборгованість по відсотках за користування позикою, звернено стягнення на предмети застави: автомобіль BMW моделі Х5, 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований ВРЕР № 1 ГУМВСУ м. Харкова 18 липня
2012 року на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_5 , та автомобіль AUDI моделі ALLROAD, 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований ВРЕР № 1 ГУМВСУ м. Харкова 23 лютого 2008 року на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_6 , за договором застави транспортних засобів, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О. А. 22 січня 2014 року, реєстровий № 171, шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль BMW моделі Х5, 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіль AUDI моделі ALLROAD, 2003 року випуску, кузов № НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на вказані автомобілі.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у межах вартості отриманого у спадщину майна борг за договором позики від 05 жовтня
2011 року в розмірі 176 623 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у межах вартості отриманого у спадщину майна борг за договором позики від 05 жовтня
2011 року в розмірі 353 246 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині звернення стягнення на предмети застави та визнання права власності на вказане майно, суд першої інстанції виходив з того, що позичальником за життя не виконано своїх зобов`язань з повернення грошових коштів за договором позики від 08 січня 2014 року та, враховуючи переважне право позивача як заставодержателя на предмети застави, наявні підстави для звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 шляхом визнання за позивачем права власності на автотранспортні засоби.
08 травня 2019 року постановою Харківського апеляційного суду рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2018 рокув частині звернення стягнення на заставлене майно шляхом визнання права власності на нього скасовано, у задоволенні цих позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції в частині сум стягнення змінено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у межах вартості отриманого у спадщину майна борг за договором позики від 05 жовтня
2011 року в розмірі 219 500 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у межах вартості отриманого у спадщину майна борг за договором позики від 05 жовтня
2011 року в розмірі 439 000 грн.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмети застави та визнання права власності на вказане майно, апеляційний суд виходив з того, що такі вимоги є необґрунтованими. Звернення стягнення відбувається відповідно до вимог закону або договору. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). В усіх інших випадках право власності набувається з інших, не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). У статті 392 ЦК України передбачено, що визнання права власності не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах. Доводи позивача про те, що звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності передбачено частиною другою статті 1282 ЦК України, не ґрунтуються на законі, оскільки у зазначеній нормі не передбачена можливість накладення стягнення на майно саме шляхом визнання на нього права власності за кредитором. Позивач не позбавлений можливості звернутися до суду із позовом про звернення стягнення на заставне майно у прийнятний спосіб.
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить постанову Харківського апеляційного суду від 08 травня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про звернення стягнення на заставлене майно шляхом визнання права власності скасувати та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивачем обрано неприйнятний спосіб звернення стягнення на заставне майно, є неправильним, оскільки він не узгоджується з вимогами Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2654-ХІІ «Про заставу» (далі - Закон № 2654-ХІІ), положенням статті 1282 ЦК України, положеннями укладеного між сторонами договору застави та правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеною в постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 910/21156/16.
Апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 липня 2018 року у справі № 161/4849/15-ц (провадження № 61-23172св18), від 06 червня 2018 року у справі № 199/2977/14-ц (провадження № 61-11398св18), від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц (№ 61-5552свп18), згідно з якими у кредитора спадкодавця, в разі якщо спадкоємці не виконали вимоги, наявне право самостійно обирати спосіб захисту порушеного права у вигляді стягнення на спадкове майно чи (або) стягнення суми заборгованості у межах вартості спадкового майна.
Судом апеляційної інстанції не враховано, що порядок та процедуру звернення стягнення на предмет застави сторони погодили в договорі, що не суперечить пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України та статті 16 ЦК України, якою чітко передбачені способи захисту порушеного права, які можуть бути встановлені
в договорі та, згідно із зазначеною позицією Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц (№ 61-5552свп18), обираються виключно на власний розсуд кредитора. Правовою підставою позовних вимог у цій справі є вимоги Закону № 2654-ХІІ, положення договору застави транспортних засобів від 22 січня 2014 року та стаття 1282 ЦК України, які чітко передбачають правомірність обраного позивачем способу звернення стягнення на предмети застави шляхом визнання за ним права власності.
Також апеляційний суд помилково послався на вимоги статей 335, 376 ЦК України у контексті визнання права власності за рішенням суду, оскільки вони спірних правовідносин не регулюють, предметом цього позову є рухоме, а не нерухоме майно. У зазначеному випадку договір про заставу транспортних засобів від 22 січня 2014 року, та ще й у випадку смерті заставодавця, не є самостійною правовою підставою реєстрації права власності на заставне майно
у позасудовий спосіб. Реалізувати право звернення стягнення в позасудовому порядку було неможливо, оскільки у цьому випадку вимоги пред`являлися до спадкоємців померлого позичальника та заставодавця.
Судом не враховано вимоги Закону України від 18 листопада 2003 року
№ 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»(далі - Закон № 1255-IV), яким передбачено такий спосіб звернення стягнення на заставне майно, як передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання, що і було заявлено у позові, обмежившись формальним посиланням на те, що позивачем у цьому випадку обрано неприйнятний спосіб звернення стягнення на заставне майно.
Зміст касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмети застави шляхом визнання за позивачем права власності на автомобілі, тому в іншій частині в касаційному порядку не переглядається.
23 вересня 2019 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.
У жовтні 2019 року ОСОБА_2 подала до суду відзив, у якому зазначила про незаконність рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
22 березня 2021 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
26 травня 2021 року колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановлено ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до якої суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів керувалася такими міркуваннями.
Суди встановили, що 05 жовтня 2011 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_1 у позику кошти в розмірі, еквівалентному 25 000 дол. США, строком користування до моменту вимоги, що оформлено письмовою розпискою.
08 січня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_4 у позику кошти
в розмірі 60 000 дол. США строком на 12 місяців до 08 січня 2015 року зі сплатою 50 % процентів річних, про що у договорі позики міститься розписка ОСОБА_4 від 14 січня 2014 року про отримання у повному обсязі коштів
у розмірі 60 000 дол. США та розписка його дружини - ОСОБА_2 щодо ознайомлення з умовами договору, надання згоди на його укладення
і виконання.
22 січня 2014 року в забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 08 січня 2014 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір застави транспортних засобів: автомобіля марки BMW моделі Х5, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та автомобіля марки AUDI моделі ALLROAD, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу
Самощенко О. А. та зареєстрований у реєстрі за № 171.
У договорі сторони визначили порядок задоволення вимог заставодержателя
з вартості предмета застави. Відповідно до пункту 5.1 цього договору заставодержатель вправі звернути стягнення на предмет застави та одержати задоволення своїх вимог з вартості предмета застави переважно перед іншими кредиторами заставодавця.
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється на вибір заставодержателя на підставі виконавчого напису нотаріуса, за рішенням суду, шляхом позасудового врегулювання відповідно до чинного законодавства України (пункт 5.2).
У разі виникнення у заставодержателя права звернути стягнення на предмет застави заставодержатель може задовольнити забезпечену заставою вимогу шляхом набуття права власності на предмети застави у порядку, передбаченому чинним законодавством. Заставодавець бере на себе обов`язок вчиняти всі залежні від нього дії, які можуть стати необхідними для переходу права власності на предмет застави до заставодержателя, а також дії, які не
є необхідними, але можуть зробити процес переходу права власності належним, простим та максимально швидким (пункт 5.4).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Відповідно до інформації приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Погрібної Т. П. спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла його дружина - ОСОБА_2 та донька - ОСОБА_3 . Мати померлого - ОСОБА_5 відмовилася від спадщини на користь його малолітньої доньки - ОСОБА_3 .
25 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Погрібної Т. П. із заявою, в якій просив повідомити спадкоємців померлого ОСОБА_4 про наявність невиконаних боржником перед ним зобов`язань за договором позики від
08 січня 2014 року у сумі 504 000 грн, що еквівалентно 60 000 дол. США, та за розпискою від 05 жовтня 2011 року у сумі 25 000 дол. США.
До нотаріуса із заявами в порядку статті 1281 ЦК України щодо невиконання ОСОБА_4 грошових зобов`язань, крім ОСОБА_1 , звернулися Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстерміналсервіс ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстерміналсервіс-2000» та Публічне акціонерне товариство «Фідобанк»
Матеріали справи не містять доказів того, що із спадкоємців ОСОБА_4 на користь зазначених осіб стягнута будь-яка заборгованість.
Згідно з матеріалами спадкової справи до майна померлого ОСОБА_4 визначено коло спадкоємців за законом, що прийняли спадщину в таких частках: ОСОБА_2 прийняла 1/3 частку спадщини, ОСОБА_3 прийняла 2/3 частки спадщини.
Відповідно до звітів про оцінку транспортних засобів від 24 вересня 2015 року
№ 1026 та № 1027 на час оцінки ринкова вартість автомобіля марки BMW моделі Х5, 2007 року випуску, становить 323 550,00 грн, автомобіля марки AUDI моделі ALLROAD, 2003 року випуску, - 107 850,00 грн.
При визначенні вартості спадкового майна суд першої інстанції послався на те, що, крім зазначених автотранспортних засобів інше спадкове майно складається із нежитлових будівель, вартість яких згідно з наданим представником позивача звітом про оцінку нерухомого майна становить
529 869,00 грн, але увесь обсяг та вартість спадкового майна на момент розгляду цієї справи не визначено.
Апеляційний суд, з урахуванням пояснень відповідача та її представника, вказав, що вартість спадкового майна померлого ОСОБА_4 становить не менше
70 000 дол. США.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини другої статті 1282 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
У частині першій статті 27 Закону № 2654-ХІІ застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.
У частині першій статті 591 ЦК України визначено, що реалізація предмета застави, на яке звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу
з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону № 1255-IV, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Відповідно до статті 2 розділу IX цього Закону законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються
в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1255-IVзвернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або
в позасудовому порядку згідно із цим Законом.
Порядок реалізації предмета забезпечувального обтяження за рішенням суду визначений у статті 25 Закону № 1255-IV, у пункті 4 частини другої якої передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.
У статті 26 Закону № 1255-IVвизначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, відповідно до частини першої якої обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зокрема, передачу рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання в порядку, встановленому цим Законом.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виснувала, що звернення стягнення на предмет застави шляхом передачі рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання є позасудовим способом звернення стягнення на заставне майно.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів вказала, що в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2019 року у справі № 758/11743/15-ц (провадження № 61-14673св18) про звернення стягнення на предмет застави шляхом його передачі у власність заставодержателя в рахунок погашення боргових зобов`язань зроблено висновок про те, що такий спосіб звернення стягнення на заставне майно сторони договору застави визначили як позасудовий, у зв`язку із чим указані вимоги позову в судовому порядку задоволенню не підлягають.
Аналогічний по суті висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2019 року у справі № 461/12019/15-ц (провадження № 61-19390св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року у справі № 638/11078/15-ц (провадження № 61-13782св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня
2019 року у справі № 370/615/15 (провадження № 61-11130св18).
Такий же підхід застосовується Великою Палатою Верховного Суду у справах за позовами про звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (постанова від 12 травня 2019 року (провадження № 14-112цс19) та від 12 червня 2019 року (провадження
№ 14-48цс19)).
У цій справі апеляційний суд зробив висновок про відсутність підстав для звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності на автотранспортні засоби, оскільки передача рухомого майна, яке є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання є позасудовим способом звернення стягнення на заставлене майно, який здійснюється без звернення до суду. Сторони договору застави не визначили такий спосіб звернення стягнення на заставне майно, що може бути застосований на підставі судового рішення.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судувказала, що погоджується з таким висновком апеляційного суду.
Разом із цим звернула увагу на те, що у постанові колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 910/21156/16 вказано, що згідно з частиною першою статті 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Інше передбачене пунктом 4 частини другої статті 25 Закону № 1255-IV, відповідно до якої у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються в тому числі спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону. Статтею 26 Закону № 1255-IV визначені позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Одним із способів, про які зазначено в пункті 4 частини другої статті 25 Закону № 1255-IV, є відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 вказаного Закону передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання. Також передбачено право обтяжувача на власний розсуд обрати один із позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Крім того, пунктом 5.3 договору застави акцій передбачено, що заставодержатель може безпосередньо звернутися до нотаріуса для вчинення виконавчого напису або до господарського суду з позовом про звернення стягнення на майно та його реалізацію. При цьому реалізація майна здійснюється будь-яким способом, що не суперечить законодавству України. Отже, з огляду на положення пункту 4 частини другої статті 25 та пункту 1 частини першої статті 26 Закону № 1255-IV та умови договору застави, враховуючи те, що обтяжувач при зверненні до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави на власний розсуд обирає спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а суд у разі задоволення такого позову має право визначити як спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження позасудову процедуру, у обтяжувача існує можливість набуття права власності на предмет застави - рухоме майно на підставі рішення суду.
На думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, наявні підстави для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 910/21156/16 із зазначенням, що звернення стягнення на предмет застави шляхом передачі рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання є позасудовим способом звернення стягнення, тому відсутні підстави для його застосування на підставі рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, викладені в ухвалі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 травня 2021 року, обґрунтованими та приймає справу до розгляду.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
Наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме на державу покладається обов`язок створити у своїй правовій системі ефективні механізми, що нададуть можливість подолати можливі розбіжності в судовій практиці (рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2011 року у справі «Брезовець проти Хорватії» (Brezovec v. Croatia), заява № 13488/07).
Оскільки принцип верховенства права передбачає необхідність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду приймає справу для продовження розгляду.
У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Виходячи з викладеного справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у порядку письмового провадження).
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Прийняти для продовження розгляду цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Погрібна Тетяна Петрівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстерміналсервіс ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстерміналсервіс-2000», Публічне акціонерне товариство «Фідобанк», про стягнення заборгованості за договорами позики та звернення стягнення на предмет застави та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Самощенко Олена Анатоліївна, про визнання правочинів недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 08 травня 2019 року.
Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження на 29 червня 2021 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: вул. Пилипа Орлика, 8, м. Київ.
Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді: Т. О. Анцупова В. С. Князєв
В. В. Британчук Г. Р. Крет
Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко
І. В. Григор`єва К. М. Пільков
М. І. Гриців В. В. Пророк
В. І. Данішевська Л. І. Рогач
Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко
Л. Й. Катеринчук І. В. Ткач
С. П. Штелик
