ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
Постанова
Іменем України
08 травня 2019 року
м. Харків
справа № 645/6151/15-ц
провадження № 22-ц/818/1074/19
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В.,Бурлака І.В.,
за участю секретаря судових засідань- Плахотнікової І.О.
учасники справи:
позивач : ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_2 ,
треті особи: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Погрібна Тетяна Петрівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстерміналсервіс,ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстерміналсервіс-2000», Публічне акціонерне товариство «Фідобанк»,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ХМНО Самощенко О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_2 , треті особи Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Погрібна Тетяна Петрівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстерміналсервіс,ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстерміналсервіс-2000», Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» про стягнення заборгованості за договорами позики та звернення стягнення на предмети застави, та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ХМНО Самощенко О.А. про визнання правочинів недійсними, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2018 року, ухвалене суддею Іващенко С.О. , повний текст якого було виготовлено 15 листопада 2018 року,
В С Т А Н О В И В :
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 8 січня 2014 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір позики, за яким він надав останньому у борг 60 000 доларів США строком на 12 місяців зі сплатою 50 % річних. Відповідачка ОСОБА_2 особистою розпискою підтвердила ознайомлення з договором та свою згоду на його укладення і виконання. Крім того, 5 жовтня 2011 року ОСОБА_4 позичив у позивача 25 000 доларів США строком користування до моменту вимоги, що оформлено власноручною розпискою останнього про отримання у борг цих коштів із зобов`язанням їх повернути. На забезпечення виконання зобов`язань за договором позики 22 січня 2014 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено та нотаріально посвідчено договір застави транспортних засобів: автомобіля марки BMW моделі Х5 2007 року випуску кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 та автомобіля марки AUDI моделі ALLROAD,2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадщину, що відкрилася після його смерті, прийняли відповідачі. Оскільки ОСОБА_4 за життя не повернув позичені у позивача кошти, відповідачі разом із набуттям прав на спадщину також набули і обов`язки за борговою розпискою і договором позики, забезпеченим заставою.
У зв`язку із чим просив суд в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 08 січня 2014 року в розмірі 2517302,40 грн. - звернути стягнення на предмети застави: автомобіль BMW, моделі Х5 2007 року випуску кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований ВРЕР № 1 ГУМВСУ Харків 18.07.2012 року на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_5 та автомобіль AUDI моделі ALLROAD,2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , зареєстрований ВРЕР № 1 ГУМВСУ Харків 23.02.2008 року на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_6 , за договором застави транспортних засобів, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А. 22 січня 2014 року, реєстровий № 171 шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобілі та стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 05.10.2011 року в розмірі 708700,00 грн.
Відповідачка ОСОБА_2 не погодившись з позовом подала зустрічний позов, посилаючись на те, що розписка виконана не її чоловіком ОСОБА_4 Також позивачка зазначає, що не надавала чоловіку письмової згоди на укладення зазначеного договору позики та договору застави від 22 січня 2014 року, а отже вказані договори укладено з порушенням ст. 65 Сімейного Кодексу України.
У зв`язку із чим, з урахуванням поданих уточнень, просила визнати недійсним договір позики від 05.10.2011 року, надану розписку такою, що втратила силу, визнати недійсним договір застави від 22.01.2014 року.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 19 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі. Звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 08 січня 2014 року в розмірі 2517302,40 грн. - на предмети застави: автомобіль BMW, моделі Х5 2007 року випуску кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований ВРЕР № 1 ГУМВСУ Харків 18.07.2012 року на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_5 та автомобіль AUDI моделі ALLROAD,2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , зареєстрований ВРЕР № 1 ГУМВСУ Харків 23.02.2008 року на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_6 за договором застави транспортних засобів, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А. 22 січня 2014 року, реєстровий № 171 шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль BMW, моделі Х5 2007 року випуску кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 та автомобіль AUDI моделі ALLROAD,2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль BMW, моделі Х5 2007 року випуску кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 та автомобіль AUDI моделі ALLROAD,2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 . Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 05.10.2011 року в розмірі 708700,00 грн. Стягнуто з відповідачів на користь позивача судові витрати. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 треті особи Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Погрібна Т.П. та Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А. про визнання угоди недійсною відмовлено в повному обсязі.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 16 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , за договором позики від 8 січня 2014 року у розмірі 2 210 232 грн, з яких: 1 493 400 грн (еквівалент 60 тис. доларів США) - сума неповернутої позики, 716832 грн. (еквівалент 28 800 доларів США) - заборгованість за відсотками за користування позикою, - звернуто стягнення на предмети застави за договором застави транспортних засобів, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А. 22 січня 2014 року, реєстраційний № 171, а саме: автомобіль марки «BMW», моделі Х5, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , та автомобіль марки «Audi», моделі «Allroad», 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину автомобіля марки «BMW», моделі Х5, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , вартістю 161775 грн., 1/6 частини якого у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 належить ОСОБА_2 , а 2/6 частини - ОСОБА_3 , та на 1/2 частини автомобіля марки «Audi», моделі «Allroad», 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , вартістю 53925 грн, 1/6 частини якого упорядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 належить ОСОБА_2 , а 2/6 частини - ОСОБА_3 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду Харківської області від 16 червня 2016 року ОСОБА_1 подав на нього касаційну скаргу.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.11.2017 року рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 19.11.2015 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 16.06.2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Фрунзенського районного суду м. Харкова.
Ухвала мотивована тим, що місцевий суд у порушення вимог ст. ст. 10, 33 ЦПК України не визначився зі складом осіб (спадкоємці, кредитори спадкодавця), які повинні брати участь у справі та не залучив їх до участі у справі.
За результатами нового судового розгляду рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 за договором позики від 08 січня 2014 року в розмірі 2517302,40 грн., з яких 1 700 880,00 грн. ( еквівалент 60000,00 доларів США) - сума позики, 816422,40 грн. ( еквівалент 28800,00 дол. США ) - заборгованість по відсотках за користування позикою, - на предмети застави: автомобіль BMW, моделі Х5 2007 року випуску кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований ВРЕР № 1 ГУМВСУ Харків 18.07.2012 року на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_5 та автомобіль AUDI моделі ALLROAD,2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , зареєстрований ВРЕР № 1 ГУМВСУ Харків 23.02.2008 року на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_6 за договором застави транспортних засобів, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А. 22 січня 2014 року, реєстровий № 171 шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль BMW, моделі Х5 2007 року випуску кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 та автомобіль AUDI моделі ALLROAD,2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль BMW, моделі Х5 2007 року випуску кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 та автомобіль AUDI моделі ALLROAD,2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 . Стягнуто з ОСОБА_2 , як спадкоємці після смерті ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 в межах вартості отриманого у спадщину майна суму боргу за договором позики від 05.10.2011 року в розмірі 176623,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 , як спадкоємці після смерті ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 в межах вартості отриманого у спадщину майна суму боргу за договором позики від 05.10.2011 року в розмірі 353246,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Погрібна Т.П., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ХМНО Самощенко О.А. про визнання угоди недійсною в порядку ст. 123 ЦПК України відмовлено у повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, якими відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі, зустрічний позов задовольнити у повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду щодо звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності на автомобілі суперечить п. 1.4,5.4,5.5 Договору застави транспортних засобів та вимогам ст. 589,590,591,593 ЦК України. Зазначає, що судом не було враховано, що вона не давала згоду на укладання угод, що суперечить вимогам ст. 65 СК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми боргу за договором позики від 05.10.20111 року в сумі 178831,00 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не обґрунтував відмову у задоволенні позовних вимоги в частині позовних вимог щодо стягнення суми боргу за договором позики від 05.10.20111 року в сумі 178831,00 грн. та зазначив лише , що вказані вимоги є передчасними. Вказує, що матеріалами справи підтверджено, що 05 жовтня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір позики на суму 25 000 доларів США. ОСОБА_4 , помер, спадщину прийняли ОСОБА_2 (дружина) та ОСОБА_3 (донька). Оскільки ОСОБА_4 за життя не повернув позивачеві кошти, відповідачі разом із набуттям прав на спадщину також набули і обов`язки за договором позики, в тому числі і за борговою розпискою.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з`явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 05 жовтня 2011 року ОСОБА_4 отримав від позивача - ОСОБА_1 в позику грошові кошти в розмірі еквівалент 25000,00 доларів США строком користування до моменту вимоги. Вказану угоду відповідно до вимог ч. 2 ст. 1047 ЦК України було оформлено письмовою розпискою позичальника, яка долучена в оригіналі до матеріалів справи.
08 січня 2014 року між позивачем - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_4 в позику грошові кошти в розмірі 60000,00 доларів США строком на 12 місяців до 08 січня 2015 року зі сплатою 50% процентів річних, про що у договорі позики міститься особиста розписка ОСОБА_4 від 14 січня 2014 року про отримання у повному обсязі грошових коштів в розмірі 60000,00 доларів США та особиста розписка його дружини, відповідачки по справі ОСОБА_2 щодо ознайомлення з умовами договору та надання згоди на його укладення та виконання.
В забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 08 січня 2014 року між позивачем та ОСОБА_4 22 січня 2014 року було укладено договір застави транспортних засобів: автомобіля марки BMW моделі Х5 2007 року випуску кузов № НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 та автомобіля марки AUDI моделі ALLROAD,2003 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 . Зазначений договір посвідчено Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А. та зареєстровано в реєстрі за № 171.
ІНФОРМАЦІЯ _1 позичальник - ОСОБА_4 помер.
Відповідно до інформації третьої особи - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Погрібної Т.П. спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла його дружина - ОСОБА_2 та донька - ОСОБА_3 . Мати померлого ОСОБА_5 відмовилася від спадщини на користь його малолітньої доньки ОСОБА_3 .
25 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Погрібної Т.П. із заявою, в якій просив повідомити спадкоємців померлого ОСОБА_4 про наявність невиконаних покійним перед ним зобов`язань за договором позики від 8 січня 2014 року у сумі 504 000 грн., що еквівалентно 60 тис. доларів США, та за розпискою від 5 жовтня 2011 року у сумі 25 000 доларів США.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині звернення стягнення на предмет застави та визнання права власності на вказане майно суд першої інстанції виходив з того, що позичальником не було виконано своїх зобов`язань з повернення грошових коштів за договором позики від 08 січня 2014 року та враховуючи переважне право позивача, як заставодержателя на предмети застави - автомобіль BMW, моделі Х5, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та автомобіль AUDI моделі ALLROAD, реєстраційний номер НОМЕР_4 , суд вважає, що наявні підстави для звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 шляхом визнання за позивачем права власності на автотранспортні засоби.
Судова колегія не погоджується із вказаними висновками суду враховуючи наступне.
Порядок прийняття спадщини, яка відкрилася після 1 січня 2004 року, визначений Главою 87 ЦК України.
Згідно ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обовязків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обовязки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обовязків, що зазначені уст.1219 ЦК України(ст.ст.1218,1231 ЦК України).
Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч.2ст.1220 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч.1ст.1268 ЦК України).
Дії , які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем спадщини визначені у ч.3, 4 ст.1268, ст.1269 ЦК України.
Так , згідно з ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленогост.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець , який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Представник ОСОБА_2 звертає увагу на те, що спадкоємці свідоцтво про право спадщину не отримували. Колегія суддів вважає, що зазначені обставини не є підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини(глава 87 ЦК України "Здійснення права на спадкування") та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України "Оформлення права на спадщину).
Відповідно до ч.1ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч.5ст. 1268 ЦК України).
Частиною першою ст.1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Однак , відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3ст.1296 ЦК України).
Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.
Отже , аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст.1296 ЦК України є правом, а не обов`язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.
Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов`язку, передбаченого ст.1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.
Оскільки зі смертю боржника зобов`язання по поверненню позики включаються до складу спадщини, то умови договору щодо строків повернення позики чи сплати її частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню нормист.1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому ч.2 цієї норми. Саме на підставі норм статей 1281,1282 ЦК України кредитор заявив вимоги до спадкоємців.
Зокрема , відповідно до ч.ч. 2,3,4 ст.1281 ЦК України, кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкоємців, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частиною другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звертався до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Погрібної Т.П. з заявою про наявність невиконаних ОСОБА_4 перед ним зобов`язань за договором позики від 8 січня 2014 року у сумі 504 тис. грн, що еквівалентно 60 тис. доларів США, та за розпискою від 5 жовтня 2011 року у сумі 25 тис. доларів США у строки, передбачені ст.. 1281 ЦК України.
Застава є способом забезпечення зобов`язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 1 Закону України «Про заставу» та стаття 572 ЦК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Згідно із частиною першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги.
Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.
За таких обставин застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтею 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеними у постановах від 03 квітня 2013 року у справі № 6-7цс13 та від 19 листопада 2014 року у справі № 6-168цс14.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери; 5) реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Нормами ч.1 та ч.2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Як закріплено в ч.1, 2, 3, 4 ст. 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави. Якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися, предмет застави може бути за згодою заставодержателя та заставодавця переданий у власність заставодержателя за початковою ціною, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно дост.112цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже , з аналізу вказаних норм видно, що звернення стягнення відбувається відповідно до вимог закону або договору.
У договорі застави транспортних засобів, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 Л сторони визначили його умови, у тому числі у розд. 5 - порядок задоволення вимог заставодержателя з вартості предмета застави, відповідно до п. 5.1 якого заставодержатель вправі звернути стягнення на предмет застави та одержати задоволення своїх вимог з вартості предмета застави переважно перед іншими кредиторами заставодавця; звернення стягнення на предмет застави здійснюється на вибір заставодержателя на підставі виконавчого напису нотаріуса, за рішенням суду, шляхом позасудового врегулювання відповідно до чинного законодавства України (п. 5.2); у разі виникнення у заставодержателя права звернути стягнення на предмет застави заставодержатель може задовольнити забезпечену заставою вимогу шляхом набуття права власності на предмети застави у порядку, передбаченому чинним законодавством (п. 5.4).
Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).
У статті 392 ЦК України передбачено, що визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Отже вимоги про звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності на вказане майно є необґрунтованими, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Доводи представника ОСОБА_1 про те, що звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності передбачено ч. 2 ст. 1282 ЦК України - не ґрунтуються на законі.
Так , дійсно за змістом ч. 2 ст. 1282 ЦК України вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Однак у зазначеній нормі не передбачена можливість накладення стягнення на майно саме шляхом визнання на нього права власності за кредитором.
Позивач ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися до суду із позовом про звернення стягнення на заставне майно у прийнятний спосіб.
Задовольняючи вимоги позивача щодо стягнення заборгованості із спадкоємців за борговою розпискою від 05.10.2011 року суд виходив із того, що стягненню підлягає сума в межах вартості спадкового майна, яка становить 529869,00 грн.
Дійсно , за змістом ч. 1 ст. 1282 ЦК України, спадкоємці зобов?язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов?язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Між тим, судом першої інстанції обставини справи встановлені неповно, обсяг та вартість спадкового майна не з*ясовані.
В суді апеляційної інстанції було встановлено, що у серпні 2018 року ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_7 , в особі свого представника ОСОБА_8 звернулася до суду із позовом до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Погрібної Тетяни Петрівни, ОСОБА_9 , арбітражного керуючого - ліквідатора Кравцова Володимира Михайловича, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстерміналсервіс ЛТД» (далі - ТОВ «Транстерміналсервіс ЛТД»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстерміналсервіс-2000» (далі - ТОВ «Транстерміналсервіс-2000»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Конєкс, ЛТД» (далі - ТОВ «Конєкс, ЛТД»), ОСОБА_1 , Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» (далі - ПАТ «Фідобанк»), Головне територіальне управління юстиції в Харківській області, про визначення складу спадкового майна, ідеальних часток та вартості спадкового майна, визнання дій приватного нотаріуса протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
В позовній заяві ОСОБА_2 зазначала, що після смерті ОСОБА_10 відкрилась спадщина на наступне майно: на частку в Статутному капіталі та майнові права на виплати та активи, що виникли з корпоративних прав учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертранслогістик» (далі - ТОВ «Інтертранслогістик») - в розмірі 50%; на частку в Статутному капіталі та майнові права на виплати та активи, що виникли з корпоративних прав учасника ТОВ «Транстерміналсервіс ЛТД» - в розмірі 50%; на частку в Статутному капіталі та майнові права на виплати та активи, що виникли з корпоративних прав учасника ТОВ «Транстерміналсервіс-2000» - в розмірі 50%; на внесок до статутного капіталу в розмірі 3% вартості майна ТОВ «Транстерміналсервіс»; на Ѕ частку об`єктів нерухомості - частину нежитлових приміщень літ. «Б-1», «В-1», «Г-1», «Д-1», «Е-1» в б. № 53 по АДРЕСА_1 з розташованими в них обладнанням, а також майнові права та виплати від використання даної нерухомості; на вклади в грошовій та іншій формі ОСОБА_10 на рахунках фінансових установ; на страхові виплати (страхове відшкодування), що підлягають виплаті ОСОБА_10 при настанні страхових випадків за укладеними останнім договорами страхування як фізичною особою або фізичною особою-підприємцем; на заробітну плату та інші виплати у зв`язку з виконанням трудових обов`язків; на автомобілі BMW Х5, реєстраційний номер НОМЕР_2 , та AUDI ALLROAD, реєстраційний номер НОМЕР_4 ; на грошові кошти на рахунках та дебіторську заборгованість боржників по угодам ОСОБА_10 як фізичної особи-підприємця, що надійшли на рахунки в банках; на два тепловози ТГМ-23В, 1989 року випуску, інвентарний № 7150 , та ТГМ-23В, 1986 року випуску, інвентарний № 7995 ; на частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_2 , на частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_3 ; на частину земельних ділянок, що знаходяться в Садівничому товаристві «Шанс» (далі - СТ «Шанс») в с. Лізогубівка , Харківського району Харківської області, ділянки НОМЕР_7 та НОМЕР_8.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 в частині визначення обсягу та вартості спадкового майна відмовлено у зв`язку із тим, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту.
Постановою Харківського апеляційного суду від 02 травня 2019 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2018 року в цій частині позовних вимог залишено без змін.
В ході розгляду цієї справи за позовом ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції намагався встановити обсяг та вартість спадкового майно. В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_11 та відповідачка ОСОБА_2 підтвердили, що обсяг спадкового майна правильно вказано у позовній заяві, в задоволенні якої відмовлено рішенням Московського районного суду м. Харкова від 07 вересня 2018 року. ОСОБА_2 та її представник пояснили, що вартість спадкового майна становить не менше 70 000 доларів США.
Отже вартість спадкового майна, яка зазначена ОСОБА_2 та її представником є достатньою для задоволення вимог кредитора ОСОБА_1 за договором позики від 05.10.2011 року.
Судом встановлено, що 05.10.2011 року ОСОБА_4 отримав від позивача - ОСОБА_1 у позику та зобов*язався повернути грошові кошти в розмірі еквівалент 25000,00 доларів США строком користування до моменту вимоги.
Курс долара США станом на час ухвалення цього судового рішення, встановлений НБУ України становить 26,34 грн. за 1 долар США, отже 25000 доларів США складає 658 500 грн.
З матеріалів справи вбачається, що до нотаріуса із заявами в порядку ст. 1281 ЦК України щодо невиконання ОСОБА_4 грошових зобов*язань, крім ОСОБА_1 звернулися Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстерміналсервіс ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Транстерміналсервіс-2000» та Публічне акціонерне товариство «Фідобанк». Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що із спадкоємців ОСОБА_1 на користь зазначених осіб стягнута будь-яка заборгованість.
Згідно матеріалів спадкової справи після померлого ОСОБА_4 визначено коло спадкоємців за законом, що прийняли спадщину в наступних частках : ОСОБА_2 дружина покійного прийняла 1/3 частину спадщини, ОСОБА_7 , малолітня дочка покійного прийняла 2/3 частки спадщини.
Отже з ОСОБА_2 , як спадкоємиці після смерті ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 в межах вартості отриманого у спадщину майна на погашення заборгованості за договором позики від 05.10.2011 року стягнення підлягає сума в розмірі 219 500 грн., а з ОСОБА_3 - сума в розмірі 439 000 грн.
Звертаючись до суду із зустрічним позовом про визнання правочинів недійсними ОСОБА_2 , як на підставу позовних вимог вказувала, що вона своєї згоди на укладання оспорюваних правочинів не надавала, а тому такі в силу статей 203, 215 ЦК України та частини другої та третьої статті 65 СК України мають бути визнані недійсними.
Статтями 1046, 1047, 1049 ЦК України визначено, зокрема, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками; договір позики укладається у письмовій формі; на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей; позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором; позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Положеннями статті 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Як і в загальних положеннях статті 369 ЦК України, щодо розпорядження майном, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, стаття 65 СК України закріплює принцип взаємної згоди дружини та чоловіка у відносинах розпорядження спільним майном, а також презумпцію згоди другого з подружжя при вчиненні іншим з подружжя правочину, спрямованого на розпорядження спільним майном.
Оскільки оспорювані договори позики укладені з метою отримання коштів у позичальника, тобто набуття у власність, а не розпорядження власністю, тому згода іншого з подружжя не вимагається.
З матеріалів справи вбачається, що 22.01.2014 року ОСОБА_2 , як дружина позичальника та заставодавця надала свою особисту письмову згоду на укладення договору застави транспортних засобів, що підтверджується копією заяви ОСОБА_2 , засвідченою приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А. заявою ОСОБА_2 від 22 січня 2012 року. (том. 1 а.с. 166)
Отже суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що зустрічні позовні вимоги в цій частині є такими, що спростовуються матеріалами справи.
Доводи ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_4 оспорювані договори не підписував не підтверджені належними та допустимими доказами. Клопотання про призначення почеркознавчої експертизи ОСОБА_2 та її представником в апеляційному суді заявлено не було, хоча таке їх право їм було роз`яснено. Представник ОСОБА_2 . проведення такої експертизи в апеляційному суді вважав недоцільним.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 379, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2018 року в частині звернення стягнення на заставне майно шляхом визнання права власності та визнання права власності - скасувати, у задоволенні цих позовних вимог відмовити.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2018 року змінити в частині сум стягнення.
Стягнути з ОСОБА_2 , як спадкоємці після смерті ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 в межах вартості отриманого у спадщину майна суму боргу за договором позики від 05.10.2011 року в розмірі 219 500 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 , як спадкоємці після смерті ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 в межах вартості отриманого у спадщину майна суму боргу за договором позики від 05.10.2011 року в розмірі 439 000 грн.
Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2018 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3704,98 гривень по 1852,49 грн. з кожної.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий - Н.П. Пилипчук
Судді - І.В. Бурлака
О.В. Маміна
