ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" січня 2021 р. Справа№ 914/240/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Агрикової О.В.
Чорногуза М.Г.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника військового прокурора Західного регіону України
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020
у справі № 914/240/18 (суддя Пінчук В.І.)
за позовом Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
до: 1. Дочірнього підприємства Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство «Спецтехноекспорт»;
2. Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства «Будінвест»;
3. Адміністрації державної прикордонної служби України,
треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
1. Громадська організація «Правозахисний центр ім. ген. УНР Володимира Сікевича»;
2. Регіональний ландшафтний парк «Знесіння»,
треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:
3. Товариство з обмеженою відповідальністю «АрхіБуд»;
4. Військова частина НОМЕР_1 ;
5. Львівська міська рада
про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,
ВСТАНОВИВ:
Заступник військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі КМУ, позивач) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство «Спецтехноекспорт» (далі ДП ДГРЗП «Спецтехноекспорт», відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство «Будінвест» (далі ТОВ ВП «Будінвест», відповідач-2), Адміністрації державної прикордонної служби України (далі АДПСУ, відповідач-3) про визнання недійсним договору купівлі-продажу будівель та споруд від 20.04.2006, укладеного між ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» та ТОВ «Будінвест» з моменту його укладення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначає, що фактично відповідачем-1 було відчужено військове майно по вул. Довбуша, 15 у м. Львові площею 722,6 кв.м., згода на відчуження якого Кабінетом Міністрів України, як власником майна згідно з розпорядженням від 13.07.2005 №258-р «Про затвердження переліку нерухомого військового майна Держприкордонслужби, яке може бути відчужено» не надавалась, відтак військове майно площею 722,6 кв.м. під час укладення договору від 20.04.2006 вибуло з власності держави незаконно.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.05.2019 у справі №914/240/18 прокуророві у задоволенні позову було відмовлено.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 вказане рішення було скасоване, а справа №914/240/18 передана на розгляд до Господарського суду міста Києва, оскільки вказана справа відноситься до виключної підсудності господарського суду, юрисдикція якого поширюється на місто Київ з огляду на те, що одним з відповідачів у даній справі є центральний орган виконавчої влади, а саме - Адміністрація державної прикордонної служби України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 у справі №914/240/18 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевим господарським судом встановлено, що відповідачем-1 було незаконно відчужено від імені відповідача-3 на користь відповідача-2 військове нерухоме майно по вул. Довбуша, 18, а саме: 8 об`єктів нерухомості загальною площею 722,6 кв.м., оскільки останні були відсутні у Переліку нерухомого військового майна Держприкордонслужби, яке може бути відчужено, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.07.2005 №258-р, у зв`язку з чим погодився з доведеністю прокурором порушеного права позивача, однак дійшов висновку про пропуск прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом. В оскаржуваному рішенні судом зазначено, що Кабінет Міністрів України у справі №5015/2804/12 було визнано належним позивачем, а тому доводи прокурора про те, що позивач дізнався про подання прокурором позовної заяви в його інтересах лише після чотирьох років провадження у справі є необґрунтованими.
Не погодившись із вищезазначеним рішенням, Заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В апеляційній скарзі скаржник наголошує на незаконності судового рішення, ухваленого за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеністю цих обставин, а також внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим рішення підлягає скасуванню.
В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає, що суд першої інстанції не визначив початкового моменту перебігу позовної давності, від якого залежить правильність обчислення позовної давності та захист порушеного права та дійшов помилкового висновку, що позивач об`єктивно повинен був дізнатись про оспорюваний договір ще у 2012 році, коли військовий прокурор звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Львівської обласної державної адміністрації у справі №5015/2804/12.
Як вказує прокурор, про такий правочин позивачеві стало фактично відомо лише у лютому 2016 року, а саме після направлення Кабінету Міністрів України позовної заяви першого заступника військового прокурора Західного регіону України у справі №5015/2804/12, поданої в інтересах держави в особі КМУ та Львівської обласної державної адміністрації до Львівської міської ради та ТОВ «АрхіБуд» про визнання недійсним договору оренди землі від 11.12.2008 та витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки площею 2,8939 га по вул. Довбуша, 15 у м. Львові. Проте, суд першої інстанції не вдався до ретельного з`ясування обставин отримання Кабінетом Міністрів України вказаної позовної заяви, не зобов`язав позивача надати докази реєстрації супровідного листа прокуратури регіону з долученням вказаної позовної заяви; судом також не враховано, що провадження у справі №5015/2804/12 тривалий час було зупинене до вирішення інших взаємопов`язаних справ та поновлено лише 25.12.2015; в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували ті обставини, що позивач дізнався про оспорюваний правочин раніше, аніж після отримання від прокурора вищезгаданої позовної заяви; судом не було враховано правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах від 27.05.2014 у справі №5011-32/13806-2012, від 23.12.2014 у справі № 916/2414/13, від 22.04.2015 у справі №916/2122/13 та від 13.05.2015 у №903/543/14 щодо неправильності визначення прокурора самостійним позивачем та відліку строку позовної давності з моменту обізнаності прокуратури з порушенням прав держави в особі компетентного державного органу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2020 поновлено Заступнику військового прокурора Західного регіону України пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 у справі № 914/240/18, відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, розгляд апеляційної скарги призначено на 18.11.2020, встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.
03.11.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду, від ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Відповідач-1 зазначає, що перебіг позовної давності, в даному випадку, повинен обчислюватись з моменту укладання оспорюваного договору, оскільки саме в момент його укладання відбувається порушення права.
09.11.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ ВП «Будінвест» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги у зв`язку з пропуском прокурором строку позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом.
16.11.2020 від представника третьої особи-3 надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «АрхіБуд» про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено з підстав недотримання ним вимог частини 2 ст.197 ГПК України.
Через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду 18.11.2020 від третьої особи-3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване хворобою уповноваженого представника останнього.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2020 розгляд апеляційної скарги Заступника військового прокурора Західного регіону України на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 у справі №914/240/18 відкладено на 02.12.2020.
Через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду 26.11.2020 від ТОВ «АрхіБуд» надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON.
Вищевказане клопотання третьої особи-3 ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2020 задоволено.
Судове засідання 02.12.2020 не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді Мальченко А.О. у відпустці.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 розгляд апеляційної скарги призначено на 13.01.2021 о 14:00 год, Товариству з обмеженою відповідальністю «АрхіБуд» надано можливість взяти участь в судовому засіданні 13.01.2021 о 14:00 год. у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON.
Через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду 31.12.2020 від ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» надійшли доповнення до відзиву на апеляційну скаргу, в яких відповідач-1 наголошував на тому, що посилання прокурора на практику Верховного Суду України, наведену у постановах від 27.05.2014 у справі №5011-32/13806-2012, від 23.12.2014 у справі №916/2414/13, від 22.04.2015 у справі 916/2122/13 та від 13.05.2015 у справі №903/543/14 є помилковим, зважаючи на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у справі №907/50/16 стосовно одномоментності обчислення початку відліку позовної давності як у особи, право якої порушено так і у прокурора, який звернувся до суду із заявою про захист прав та інтересів цієї ж особи.
У судове засідання відповідач-2, відповідач-3, третя особа-1 та третя особа-2 явку своїх уповноважених представників не забезпечили, при цьому про день, місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги без участі вищевказаних учасників, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, заслухавши думку прокурора, представника позивача, відповідача-1, третьої особи-3, враховуючи, що вищевказані учасники не повідомили суд про поважність причин нез`явлення до суду апеляційної інстанції, з огляду на встановлені статтею 273 ГПК України строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності вищевказаних осіб.
У судовому засіданні прокурор, представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримали повністю, просили скаргу задовольнити, а оскажуване рішення скасувати як незаконне та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представники відповідача-1 та третьої особи доводи апеляційної скарги не визнали, посилаючись на законність ухваленого рішення, просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
13.01.2021 у судовому засіданні колегією суддів апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як правильно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.07.2005 258-р «Про затвердження переліку нерухомого військового майна Держприкордонслужби, яке може бути відчужено» Адміністрації Держприкордонслужби надано дозвіл здійснити відчуження на відкритих торгах ряду об`єктів військового містечка №301-а по вул. Довбуша, 18 у м. Львові, а саме: склад ІІІ категорії загальною площею 20,5 кв.м., склад ІV категорії - 68,5 кв.м., технічне приміщення ІІІ категорії - 20 кв.м., туалет - 43 кв.м., туалет 3,3 кв.м. та технічне приміщення 20 кв.м., а всього 6 обєктів нерухомості площею 175,3 кв.м.
Відповідно до умов договору комісії на реалізацію військового майна від 10.10.2005 укладеного між Дочірнім підприємством Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство «Спецтехноекспорт» (в тексті договору - комісіонер) та Адміністрацією прикордонної служби України (в тексті договору - комітент), відповідач-1, як комісіонер, взяв на себе зобов`язання відчужити за дорученням комітента військове майно відповідно до Переліку нерухомого військового майна Держприкордонслужби, яке може бути відчужено, затвердженого розпорядженням КМУ від 13.07.2005 №258-р.
Як зазначає прокурор, 20.04.2006 Дочірнім підприємством Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство «Спецтехноекспорт», на підставі договору комісії від 10.10.2005 було продано ТОВ «Будінвест», керуючись вищенаведеним розпорядженням КМУ, військове майно, розташоване по вул. Довбуша, 15 у м. Львові, яке відсутнє у затвердженому переліку майна, в результаті чого було відчужено 8 об`єктів нерухомості загальною площею 722,6 кв.м.
В подальшому, ТОВ «Будінвест» відчужило вказане нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 20.10.2006 ТОВ «Архібуд» (третій особі-1), яке, в свою чергу, здійснило реєстрацію права власності на нього.
Місцевим господарським судом встановлено, що 23.08.2006 у військову частину НОМЕР_1 з Адміністрації державної прикордонної служби України надійшов супровідний лист №0.614-16533/0/6-06, яким скеровано затверджені акти приймання-передачі будівель та споруд військової частини 2144 по вул. Довбуша, 15, які необхідно зняти з бухгалтерського обліку внаслідок відчуження. Водночас, цим листом командиру військової частини запропоновано провести роботу щодо передачі земельної ділянки за даною адресою відповідно до вимог законодавства.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що спірне нерухоме військове майно площею 722,6 кв.м. під час укладення договору від 20.04.2006 вибуло з власності держави незаконно, оскільки таке було відсутнє у згаданому вище розпорядженні КМУ № 258-р від 13.07.2005.
Таким чином, відповідачем-1 фактично відчужено військове майно по вул. Довбуша, 18 м. Львові площею 722,6 кв.м., згода на відчуження якого Кабінетом Міністрів України, як власником майна, не приймалося. Натомість, Кабінетом Міністрів України було прийнято розпорядження про відчуження нерухомого майна по вул. Довбуша, 15 загальною площею 175,3 кв. м.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає необгрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, зважаючи на наступне.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 2 статті 3 Закону України «Про правовий режим майна Збройних Сил України» визначено, що з моменту надходження майна і закріплення його за військовою частиною, воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим призначенням. Облік та інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюється у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 6 даного Закону, відчуження майна Державної прикордонної служби України здійснюється Адміністрацією Держприкордонслужби через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання.
Згідно Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна, затвердженого Постановою КМУ від 28.12.2000, рішення про відчуження військового майна, зазначеного у п.3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Державної прикордонної служби України переліку нерухомого майна.
Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.07.2005 258-р «Про затвердження переліку нерухомого військового майна Держприкордонслужби, яке може бути відчужено» Адміністрації Держприкордонслужби надано дозвіл здійснювати відчуження на відкритих торгах ряду об`єктів військового містечка №301-а по вул. Довбуша, 18 у м. Львові, а саме: склад ІІІ категорії загальною площею 20,5 кв.м., склад ІV категорії - 68,5 кв.м., технічне приміщення ІІІ категорії - 20 кв.м., туалет - 43 кв.м., туалет 3,3 кв.м. та технічне приміщення 20 кв.м., а всього 6 обєктів нерухомості площею 175,3 кв.м.
В той же час, предметом спірного договору купівлі-продажу, є військове нерухоме майно, що знаходиться у м. Львові по вул. Довбуша, 15 загальною площею 722,6 кв.м.
Таким чином, відповідачем - 1 було відчужено від імені відповідача - 3 на користь відповідача - 2 військове нерухоме майно по вул. Довбуша, 15, а саме: 8 об`єктів нерухомості загальною площею 722,6 кв.м., що дійсно були відсутні у Переліку нерухомого військового майна Держприкордонслужби, яке може бути відчужено, затвердженого розпорядженням КМУ від 13.07.2005р. №258-р.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач-2 зазначав, що земельна ділянка по вул. Довбуша, 18, про яку йде мова у розпорядженні КМУ №258-р від 13.07.2005 та сучасна земельна ділянка по вул. Довбуша, 15 є однією і тією ж земельною ділянкою, а зміна адрес відбулася через рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №139 від 10.02.2006, яким даній ділянці було присвоєно №15. Крім того, майно, яке було придбано ним 20.04.2006 загальною площею 722,6 кв.м. було затверджено у додатковому переліку військового майна Державної прикордонної служби України, яке може бути відчужено №9 від 05.11.2004, який було погоджено особисто міністром економіки та з питань євроінтеграції, а також затверджено рішенням Урядового комітету з питань оборони. Той факт, що таке майно не було включено в розпорядження КМУ №258-р від 13.07.2005 є технічною помилкою, оскільки на момент його винесення вже діяв затверджений вище перелік.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про непереконливість таких доводів відповідача-2, оскільки відповідно до договору комісії та договору купівлі-продажу, мало відчужуватись саме те майно, яке було передбачено Переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 13.07.2005 №258-р, а не додатковим Переліком, на який посилається відповідач-2.
У вищезгаданому Переліку військового майна Держприкордонслужби, яке може бути відчужено, затвердженого розпорядженням КМУ від 13.07.2005 №258-р військове нерухоме майно по вул. Довбуша, 15, а саме: 8 об`єктів нерухомості загальною площею 722,6 кв.м., було відсутнє.
При цьому, як вірно встановлено місцевим господарським судом, з метою впорядкування нумерації будинків, враховуючи, що за адресою м. Львів, вул. Довбуша, 18 обліковувалось військове містечко та житлові будинки, рішенням Львівської міської ради від 10.02.2006 розташування військового містечка по вул. Довбуша, 18 в м. Львові було змінено на №15.
В той же час, рішення міської ради було хронологічно прийнято вже після затвердження в установленому порядку Переліку нерухомого військового майна, яке може бути відчужено. При цьому, номер військового містечка не змінювався.
Відтак, на даний час таке нерухоме майно площею 722,6 кв.м. знаходиться саме за адресою: вул. Довбуша, 15 м. Львів, і яка була зазначена у розпорядженні КМУ №258-р від 13.07.2005.
Таким чином, Кабінетом Міністрів України не приймалося рішення щодо відчуження спірного нерухомого майна Державної прикордонної служби України, розташованого земельній ділянці 2,8939 га по вул. Довбуша, 15 в м. Львові.
Згідно з частинами першою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Враховуючи вищевикладене, договір купівлі-продажу будівель та споруд від 20.04.2006 укладено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки у спірному договорі купівлі-продажу та у договорі комісії зазначено майно, відчуження якого Переліком, затвердженим розпорядженням КМУ від 13.07.2005 не передбачалось.
В той же час, відповідачами у справі заявлено про застосування до вимог позивача наслідки спливу строку позовної давності, у зв`язку з тим, що спірні правовідносини, виникли ще 20.04.2006, з моменту укладення договору купівлі-продажу військового майна, натомість прокурор звернувся з позовом за захистом прав Кабінету Міністрів України лише у 2018 році, тобто через 12 років.
Зокрема, відповідач-1 наголошує, що такий строк сплив ще у 2009 році, при цьому, останній посилався на правову позицію Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/9452/17, згідно з якою перебіг позовної давності у зазначених правовідносинах починається з моменту укладення договору, оскільки саме в момент його укладення відбувається порушення.
Відповідач-2, в свою чергу, вказує, що прокуророві та позивачеві було відомо про оспорюваний договір в ході розгляду справи №5015/2804/12 за позовною заявою Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави - Кабінету Міністрів України в особі уповноваженого органу - Львівської ОДА. Означена позовна заява була датована червнем місяцем 2012 року; в матеріалах означеної справи неодноразово згадувався оскаржуваний договір купівлі-продажу, зокрема, в письмових поясненнях ГО «Правозахисний центр імені Генерала УНР Володимира Сікевича» (а.с. 168, Т 1) та в листі Головного управління Держкомзему у Львівській області №01-16/12-3373 від 29.07.2010, в якому в хронологічному порядку описані обставини продажу спірних об`єктів нерухомого майна, належного державі.
Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).
За загальним правилом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц (провадження №14-101цс18) та від 20.11.2018 у справі №907/50/16.
Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, спірний договір купівлі-продажу військового майна укладено 20.04.2006, втім, прокурор звернувся з позовом лише у 2018 році та стверджує, що його вимоги є похідними від вимог органу, який уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.
Прокурор зокрема, вказує, що Кабінет Міністрів України дізнався про порушення свого права через відчуження військового майна лише у 2016 році, в ході розгляду справи №5015/2804/12 і до вказаного часу останній не був обізнаний про розгляд зазначеної справи, оскільки судом у справі на адресу КМУ процесуальні документи не надсилались.
Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що такі доводи прокурора підлягають відхиленню як необґрунтовані з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, на розгляді Господарського суду Львівської області перебувала справа №5015/2804/12 за позовом першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави - Кабінету Міністрів України в особі його органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних питаннях Львівської обласної державної адміністрації до Львівської міської ради,Товариства з обмеженою відповідальністю «Архібуд», за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління державного комітету земельних ресурсів у м. Львові, та третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Громадської організації «Правозахисний центр імені генерала УНР Володимира Сікевича» про визнання недійсним договору оренди землі від 11.12.2008 року, витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки площею 2,8939 га.
Як вірно зазначив місцевий господарський суд Кабінет Міністрів України було визнано належним позивачем у справі №5015/2804/12.
Закон України «Про доступ до судових рішень» визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства. Згідно зі статтями 3, 4 цього Закону суд загальної юрисдикції вносить до Єдиного державного реєстру судових рішень всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Виходячи з викладеного, відповідні процесуальні документи по справі №5015/2804/12 внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, доступ до яких є відкритим. Відтак, Кабінет Міністрів України міг довідатися про існування зазначеної справи, враховуючи, що прокурор у такій справі подавав позов, зокрема, в інтересах держави - Кабінету Міністрів України.
При цьому, доказів неналежного надсилання судом Кабінету Міністрів України процесуальних документів по справі №5015/2804/12 прокурором не надано.
Варто зауважити, що відповідно до статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форм власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин.
Таким чином, доводи скаржника про те, що суд першої інстанції мав проявити ініціативу, зобов`язавши позивача надати докази реєстрації останнім супровідного листа прокуратури регіону з долученням позовної заяви, є необґрунтованими, враховуючи законодавчо визначений статтею 74 ГПК України процесуальний обов`язок сторони надавати докази та доводити обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Отже, саме позивач мав довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.
В той же час, позивачем та прокурором не доведено, що позивач не міг дізнатись про порушене право раніше лютого місяця 2016 року.
У свою чергу, колегія суддів приймає до уваги доводи відповідача-2 з приводу того, що листом від 19.09.2011 №3/2889 (кримінальне провадження №42013150410000018 від 20.02.2013) Військовою прокуратурою Західного регіону України Кабінет Міністрів України було повідомлено про те, що в ході перевірки виконання розпорядження КМУ №258-р від 13.07.2005, службовими особами Державної прикордонної служби було відчужено не 6 приміщень площею 175,3 кв.м., як визначено Переліком, а 8 приміщень площею 722,6 кв.м. у м. Львів, вул. Довбуша, 15, у зв`язку з чим прокурором заявлений до суду позов про скасування ухвали Львівської міської ради про відведення земельної ділянки по вул. Довбуша, 15 для будівництва об`єктів нерухомості (т. 3, а.с. 109).
Крім того, колегія суддів звертає увагу на розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 №318-р «Деякі питання збереження об`єктів державної власності», на яке прокурором зроблено посилання у позовній заяві від 08.02.2018 №10/2/3-86 вих.-18, відповідно до якого Урядом, з метою збереження об`єктів державної власності та недопущення здійснення неправомірних дій щодо заволодіння ними, зокрема, центральним органам виконавчої влади, суб`єктам управління об`єктами державної власності визначено вжити заходів до повернення об`єктів державної власності , стосовно яких виявлені факти незаконного заволодіння, та забезпечити в установленому порядку представництво держави в судах у разі виявлення таких фактів.
З огляду на те, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, яка здійснюється безпосередньо через міністерства та центральні органи виконавчої влади, державні адміністрації на місцях, а основними завданнями позивача, у відповідності до ст. ст. 113,116 Конституції України, ст. 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», є, зокрема, здійснення управління об`єктами державної власності відповідно до закону, останній не був обмежений у здійсненні своїх прав через підпорядковані йому органи та мав бути обізнаний про порушення своїх прав.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач у справі міг довідатись про порушення свого права ще у 2011 та 2012 роках, а тому наведені обставини про поважність причин пропуску строку позовної давності є необґрунтованими.
Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності для звернення до суду з відповідними вимогами.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 у справі №914/240/18 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Заступника військового прокурора Західного регіону України має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Західного регіону України на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 у справі № 914/240/18 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 у справі № 914/240/18 залишити без змін.
3. Матеріали справи №914/240/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено 19.01.2021.
Головуючий суддяА.О. Мальченко
СуддіО.В. Агрикова
М.Г. Чорногуз
