ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2022 року
м. Київ
cправа № 914/240/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Сухового В. Г.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Гавловської А. В.,
Кабінету Міністрів України - Горової С. В.,
Дочірнього підприємства Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» - Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства «Спецтехноекспорт» - не з`явився,
Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства «Будінвест» - не з`явився,
Адміністрації державної прикордонної служби України -Бєляєва В. М.,
Громадської організації «Правозахисний центр імені генерала УНР Володимира Сікевича» - не з`явився,
Регіонального ландшафтного парку «Знесіння» -не з`явився,
Товариства з обмеженою відповідальністю «АрхіБуд» -Рабіновича М. П.,
Військової частини НОМЕР_1 -не з`явився,
Львівської міської ради - не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 (у складі колегії суддів: Тищенко А. І. (головуючий), Михальської Ю. Б., Скрипки І. М.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2021 (суддя Головіна К. І.)
у справі № 914/240/18
за позовом Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
до Дочірнього підприємства Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» - Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства «Спецтехноекспорт», Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства «Будінвест», Адміністрації державної прикордонної служби України,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Громадської організації «Правозахисний центр імені генерала УНР Володимира Сікевича», Регіонального ландшафтного парку «Знесіння»,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АрхіБуд», Військової частини НОМЕР_1 , Львівської міської ради,
про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2018 року заступник військового прокурора Західного регіону України (надалі Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону) звернувся до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» - Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства «Спецтехноекспорт» (далі - ДП «Спецтехноекспорт») та Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства «Будінвест» (далі - ТОВ «Будінвест») про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу (будівель та споруд) від 20.04.2006.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ДП «Спецтехноекспорт» було відчужено військове майно розташоване за адресою: вул. Довбуша, 15, м. Львів, площею 722,6 кв. м, за відсутності згоди Кабінету Міністрів України як власника майна. Отже, зазначене військове майно вибуло з власності держави незаконно.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.02.2018 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «АрхіБуд» (далі - ТОВ «АрхіБуд»).
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.03.2018 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено Громадську організацію «Правозахисний центр імені генерала УНР Володимира Сікевича» (далі - ГО «Правозахисний центр імені генерала УНР Володимира Сікевича»).
Ухвалами Господарського суду Львівської області від 03.04.2018 до участі у справі як співвідповідача залучено Адміністрацію державної прикордонної служби України та як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено Військову частину НОМЕР_1 .
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.05.2018 до участі у справі залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональний ландшафтний парк «Знесінння» та як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Львівську міську раду.
ДП «Спецтехноекспорт», ТОВ «Будінвест» та ТОВ «АрхіБуд» заявили про застосування до вимог позивача наслідків спливу строків позовної давності, посилаючись на те, що оспорюваний договір укладено 20.04.2006, а з позовом прокурор звернувся до суду лише у 2018 році. Крім того, ТОВ «Будінвест» зазначило, що прокуророві та Кабінету Міністрів України було відомо про укладення оспорюваного договору ще під час розгляду справи № 5015/2804/12 за позовом Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та уповноваженого органу Львівської обласної державної адміністрації до Львівської міської ради, ТОВ «Архібуд» про визнання недійсним договору оренди землі, витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки, у якій неодноразово згадувався оспорюваний договір купівлі-продажу.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.05.2019 у справі №914/240/18 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 рішення Господарського суду Львівської області від 07.05.2019 скасовано, справу № 914/240/18 за виключною підсудністю передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 у справі № 914/240/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Верховного Суду від 20.04.2021 постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 у справі № 914/240/18 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.09.2021 у справі № 914/240/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у серпні 2022 року Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2021, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.09.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 914/240/18 за касаційною скаргою Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2021 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.09.2022.
ТОВ «АрхіБуд» у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що доводи, викладені у касаційній скарзі є необґрунтованими, суперечать нормам чинного законодавства та судовій практиці Верховного Суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
ДП «Спецтехноекспорт» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про привільне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
ДП «Спецтехноекспорт», ТОВ «Будінвест», ГО «Правозахисний центр імені генерала УНР Володимира Сікевича», Регіональний ландшафтний парк «Знесінння», Військову частину НОМЕР_1 , Львівської міської ради в судове засідання своїх представників не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.
Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», також те, що зазначені учасники справи не зверталися до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Офісу Генерального прокурора, Кабінету Міністрів України, Адміністрації державної прикордонної служби України, ТОВ «АрхіБуд», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.07.2005 № 258-р «Про затвердження переліку нерухомого військового майна Держприкордонслужби, яке може бути відчужено» (далі - розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.07.2005 № 258-р) надано дозвіл Адміністрації Держприкордонслужби здійснювати відчуження на відкритих торгах зазначеного у переліку військового майна, зокрема, військового містечка № 301-а, по вул. Довбуша, 18 у м. Львові, а саме: склад ІІІ категорії загальною площею 20,5 кв. м, склад ІV категорії - 68,5 кв. м, технічне приміщення ІІІ категорії - 20 кв. м, туалет - 43 кв. м, туалет 3,3 кв. м та технічне приміщення 20 кв. м, усього 6 об`єктів нерухомості площею 175,3 кв. м.
10.10.2005 між ДП «Спецтехноекспорт» (комісіонер) та Адміністрацією державної прикордонної служби України (комітент) укладено договір комісії № 527-05/SТЕ-2-101-Д/К-2005 на реалізацію військового майна, відповідно до умов якого комісіонер взяв на себе зобов`язання відчужити за дорученням комітента військове майно відповідно до Переліку нерухомого військового майна Держприкордонслужби, яке може бути відчужено, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.07.2005 № 258-р.
20.10.2005 між зазначеними сторонами до договору комісії від 10.10.2005 № 527-05/SТЕ-2-101-Д/К-2005 укладено додаткову угоду № 1, якою доповнено пункти договору щодо предмета договору, вартості майна та порядку взаєморозрахунків.
20.04.2006 між ДП «Спецтехноекспорт» (продавець) та ТОВ «Будінвест» (покупець) укладено договір купівлі-продажу (будівель та споруд) (далі - договір від 20.04.2006), посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 20.04.2006 та зареєстрований у реєстрі за № 931, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив нерухоме військове майно загальною площею 722,6 кв. м, а саме, 8 об`єктів: металевий ангар площею 315 кв. м, цегляний сарай площею 9,7 кв. м, дерев`яний сарай площею 61,6 кв. м, цегляний сарай площею 82,7 кв. м, дерев`яний сарай площею 7,4 кв. м, цегляний сарай площею 61,5 кв. м, дерев`яний сарай 65,9 кв. м, цегляна бетонна теплиця площею 111,8 кв. м, що знаходяться по вул. Довбуша, 15 у м. Львові. Продаж будівель та споруд вчинено за 2 660 000,00 грн з врахуванням ПДВ. Право власності та будівлі та споруди, які є предметом даного договору, виникає у покупця з моменту державної реєстрації договору.
23.08.2006 Адміністрація державної прикордонної служби України надіслала Військової частини НОМЕР_1 супровідним листом № 0.614-16533/0/6-06 затверджені акти приймання-передачі будівель та споруд Військової частини 2144 по вул. Довбуша, 15, які необхідно зняти з бухгалтерського обліку внаслідок відчуження. Також цим листом командиру військової частини було запропоновано провести роботу щодо передачі земельної ділянки, за вказаною адресою, відповідно до вимог законодавства.
20.10.2006 ТОВ «Будінвест» відчужило за договором купівлі-продажу вказане нерухоме майно ТОВ «Архібуд», яке здійснило державну реєстрацію права власності на нього.
Звертаючись до суду з позовом, прокурор свої вимоги про визнання недійсним з моменту укладення договору від 20.04.2006 обґрунтував тим, що зазначене в договорі нерухоме військове майно площею 722,6 кв. м вибуло з власності держави незаконно, оскільки було відсутнє у Переліку нерухомого військового майна Держприкордонслужби, яке може бути відчужено, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.07.2005 № 258-р. Отже, спірний договір був укладений відповідачами з порушенням норм законодавства, а тому має бути визнаний недійсним.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши порушення норм законодавства при укладенні договору від 20.04.2006, дійшов висновку про пропуск строку позовної давності та визнав необґрунтованими доводи прокурора та позивача про поважність причин його пропуску.
У поданій з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, касаційній скарзі Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону послався на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано положення статей 256, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), порушено норми статей 2, 7, 11, 73, 76-79, 86, 236, 237, 277 ГПК України та не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та у справі № 469/1203/15-ц, від 05.06.2018 у справі № 359/2421/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/14, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц, від 06.06.2018 № 372/1387/13, у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 310/4139/13, від 07.04.2021 у справі № 450/3198/17, від 23.02.2021 у справі № 910/5349/18, від 18.02.2021 у справі № 640/25034/19, від 01.03.2018 у справі № 911/2049/16, від 05.02.2019 у справі № 911/479/18, від 19.05.2020 у справі № 303/5411/17, від 20.06.2018 у справі № 911/3023/15, від 21.02.2018 у справі № 488/5476/14-ц, у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16, від 25.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 22.03.2017 у справі № 3-1486гс16, від 07.06.2017 у справі № 910/27025/14.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, враховуючи встановлені статтею 300 ГПК України межі касаційного перегляду, виходить із такого.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4).
Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного суду від 05.06.2018 у справі № 359/2421/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц).
За змістом частини 5 статті 53 ГПК України у разі відкриття позовного провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/128/14-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, 14.11. 2018 у справі № 183/1617/16.
У справі № 914/240/18, що розглядається, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України.
Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близькі за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/14, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15-ц).
На такі позови поширюються положення статті 257 ГПК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів (аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13, постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 310/4139/13).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.04.2006 між ДП «Спецтехноекспорт» (продавець) та ТОВ «Будінвест» (покупець) укладено договір купівлі-продажу (будівель та споруд), посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 20.04.2006 та зареєстрований у реєстрі за № 931, за умовами якого продавець продав, а покупець купив нерухоме військове майно загальною площею 722,6 кв. м, а саме, 8 об`єктів: металевий ангар площею 315 кв. м, цегляний сарай площею 9,7 кв. м, дерев`яний сарай площею 61,6 кв. м, цегляний сарай площею 82,7 кв. м, дерев`яний сарай площею 7,4 кв. м, цегляний сарай площею 61,5 кв. м, дерев`яний сарай 65,9 кв. м, цегляна бетонна теплиця площею 111,8 кв. м, що знаходяться по вул. Довбуша, 15 у м. Львові.
ДП «Спецтехноекспорт» є Дочірнім підприємством Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт», засновником якої є держава в особі Кабінету Міністрів України.
Отже, будучи засновником однієї із сторін оскаржуваного договору (продавця) та здійснюючи свої повноваження належним чином, Кабінет Міністрів України (позивач) мав об`єктивну можливість ще у 2006 році довідатись про укладення спірного правочину, предметом якого було незаконне відчуження нерухомого майна.
Також судами установлено, що 19.09.2011 Військова прокуратура Західного регіону України листом № 3/2889 повідомила Кабінет Міністрів України, що під час проведення перевірки законності реалізації нерухомого майна, а саме, 6 приміщень військового містечка № 301а загальною площею 175, 3 кв. м, розташованих за адресою: вул. Довбуша 18, м. Львів, дозвіл на відчуження яких надано розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.07.2005 № 258-р, було встановлено, що за зазначеною адресою знаходиться житловий будинок, а дійсна адреса нерухомого майна, яке підлягало відчуженню: вул. Довбуша, 15, м. Львів. Також зазначено, що службовими особами Державної прикордонної служби України відчужено не 6 приміщень площею 175, 3 кв. м, як затверджено у Переліку, а 8 приміщень площею 722,1 м. кв. по вул. Довбуша, 15 у м. Львові.
З огляду на викладене про обставини незаконного вибуття військового нерухомого майна з власності держави Військовій прокуратурі Західного регіону України стало відомо ще у 2011 році за результатами проведення прокурорської перевірки.
Разом з цим судами установлено, що у справі № 5015/2804/12 за позовом Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави Кабінету Міністрів України в особі його органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах Львівської обласної державної адміністрації до Львівської міської ради, ТОВ «АрхіБуд», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ГО «Правозахисний центр імені генерала УНР Володимира Сікевича», Регіонального ландшафтного парку «Знесіння» та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Відділ Держгеокадастру у м. Львові, Військової частини НОМЕР_1 , про визнання недійсним договору оренди землі, витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки, з яким прокурор звернувся до Господарського суду Львівської області у липні 2012 року, судами розглядалися обставини щодо відчуження ДП «Спецтехноекспорт» за договором купівлі-продажу від 20.04.2006 ТОВ «Будінвест» військового нерухомого майна загальною площею 722,6 кв. м, розташованого на вул. Довбуша, 15 у м. Львові.
За змістом частини 14 статті 56, пункту 2 частини 1 статті 57 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з позовом у справі № 5015/2804/12) прокурор чи його заступник при поданні позову зобов`язані надсилати сторонам, у тому числі і особі в інтересах якої подано позов, копії позовної заяви з доданим до неї документами.
Доказів неналежного надсилання Кабінету Міністрів України процесуальних документів у справі № 5015/2804/12 позивачем не надано.
Враховуючи зазначене суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Кабінету Міністрів України з липня 2012 року було відомо про розгляд справи № 5015/2804/12 та існування оспорюваного договору від 20.04.2006, який укладено з порушенням закону.
Отже, дослідивши надані докази, з`ясувавши обставини пов`язані з фактом обізнаності позивача щодо порушення інтересів держави, ураховуючи положення статей 76, 77, 78, 79 ГПК України, суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про пропуск строку позовної давності за вимогами, що є предметом позову у цій справі.
Доводи прокурора про те, що Кабінету Міністрів України про оспорюваний договір від 20.04.2006 стало відомо лише у лютому 2016 року спростовується наведеними вище доказами та встановленими обставинами справи.
Крім того, з огляду на надані сторонами докази та встановлені обставини, суди першої та апеляційної інстанцій відмовляючи у поновленні строку позовної давності на звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України обґрунтовано визнали неповажними причини пропуску такого строку.
Таким чином, вирішуючи спір у справі № 914/240/18, що розглядається, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України у зв`язку із пропуском строку позовної давності не в супереч, а у відповідності до правових позицій, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та у справі № 469/1203/15-ц, від 05.06.2018 у справі № 359/2421/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, від 17.10.2018 у справі № 362/44/14, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 372/2592/15-ц, від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13, постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 310/4139/13, постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16, на які посилається прокурор у касаційній скарзі.
Крім того, колегія суддів зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 914/240/18, що розглядається, не суперечать висновкам, викладеним у інших постановах у справах № 372/1988/15-ц, № 450/3198/17, № 910/5349/18, № 640/25034/19, № 911/2049/16, № 911/479/18, № 303/5411/17, № 911/3023/15, № 488/5476/14-ц, № 3-21гс15, № 3-23гс14, № 3-1486гс16, № 910/27025/14, на які посилається прокурор у касаційній скарзі.
Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень.
Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2021 у справі № 914/240/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. С. Берднік
Судді: В. А. Зуєв
В. Г. Суховий
