Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
УХВАЛА
м. Київ
07.12.2020Справа № 910/10956/15
За скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія»
на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (щодо постанови про опис та арешт майна боржника),
у справі № 910/10956/15,
стягувач - Національний банк України.
Суддя Сташків Р.Б.
Секретар судового засідання Лук`янчук Д.Ю.
Представники сторін:
від боржника (скаржник) - Онищенко Т.О.;
від органу ДВС - Мазур Г.І.;
від стягувача - Перетятько С.М., Бірюкова О.А.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
У вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» (далі - Боржник) звернулося до суду в межах справи № 910/10956/15 з указаною скаргою, у якій просить:
- визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВДВС) Нідченка Д.Є. (далі - Державний виконавець) щодо винесення ним постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника, у рамках виконавчого провадження № 61409886, від 12.08.2020 (далі - Постанова про опис та арешт майна);
- визнати неправомірною Постанову про опис та арешт майна;
- зобов`язати державного виконавця ВДВС, який здійснює заходи примусового виконання рішення у межах виконавчого провадження № 61409886, скасувати Постанову про опис та арешт.
Скарга мотивована тим, що Постанова про опис та арешт майна не відповідає вимогам статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки не містить усієї обов`язкової інформації, яка передбачена цією нормою для такого виду постанови.
ВДВС у поясненнях щодо скарги зазначив, що Державний виконавець діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законом, а тому підстави для задоволення скарги відсутні.
Національний банк України (далі - Стягувач) проти задоволення скарги заперечив з підстав не доведення Боржником порушення його прав оскарженою Постановою про опис та арешт майна та діями Державного виконавця при її винесенні, а саме по собі порушення норм законодавства, на думку Стягувача, ще не є достатньою підставою для задоволення скарги в порядку судового контролю. Стягувач наголосив також на тому, що при складанні оскаржуваної Постанови Державний виконавець дотримався вимог статі 56 Закону України «Про виконавче провадження» та вніс до її змісту усі необхідні, передбачені цією статтею відомості.
У листопаді 2020 року Боржник подав клопотання про передачу вказаної скарги для розгляду в межах справи № 910/13550/20 про банкрутство Боржника.
Це клопотання Боржник мотивував тим, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 відкрито провадження у справі № 910/13550/20 про його банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Посилаючись на положення частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, Боржник зазначає, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є Боржник, повинен відбуватися виключно господарським судом, у проваджені якого перебуває справа про банкрутство, у межах цієї справи. На думку Боржника, ця справа № 910/10956/15 була порушена до порушення справи № 910/13550/20 про банкрутство Боржника, рішення у справі № 910/10956/15 ухвалене 11.02.2019, проте вищевказана скарга у виконавчому провадженні, яке здійснюється з особливостями щодо наслідків відкриття справи про банкрутство щодо Боржника, є частиною загального судового розгляду і забезпечує дотримання права на справедливий судовий розгляд аж до фактичного виконання рішення. При цьому, передача справи для розгляду в межах справи про банкрутство буде сприяти судовому контролю у межах цього провадження за діяльністю Боржника, що буде більш ефективним, як для суду, так і для сторін.
ВДВС та Стягувач проти передачі скарги для розгляду у межах справи про банкрутство Боржника заперечили. Свої заперечення мотивували тим, що у цій справі №910/10956/15 вже винесено остаточне рішення, а отже судовий розгляд самих позовних вимог закінчено. Оскарження дій/бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішення суду не є, та не може бути окремим судовим процесом, а є завершальною стадією судового розгляду у конкретній справі. Контроль за виконанням судового рішення повинен здійснюватися у розумінні статті 340 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) саме тим судом, який розглянув справу як суд першої інстанції, і у межах цієї справи. Відтак, на думку ВДВС і Стягувача, розгляд скарги на дії чи бездіяльність державного виконавця щодо виконання рішення суду повинного відбуватися у тому ж провадженні, що і сам спір.
У судовому засіданні представник Боржника підтримав подані клопотання про передачу скарги за підсудністю та саму скаргу, а представники Стягувача та ВДВС заперечували проти передачі справи за підсудністю та проти задоволенні скарги з вище викладених мотивів.
Заслухавши пояснення представників Боржника, Стягувача та ВДВС, розглянувши матеріали справи за скаргою, суд вважає, що він є компетентним судом з розгляду цієї скарги, а остання не підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 у справі №910/10956/15, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2020 та постановою Верховного Суду від 21.05.2020, позов задоволено, у рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 13.10.2014 № 43, укладеним між Стягувачем та Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк», у загальній сумі 1224239240,01 грн. звернено стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 13.10.2014, укладеним між Стягувачем та Боржником, на наступне нерухоме майно: цех по виробництву лікеро-горілчаних виробів, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Промислова, 29, що складається з адміністративно-виробничого корпусу А, загальною площею 9406,1 кв.м., адміністративного корпусу Б, загальною площею 103,6 кв.м., складу В, загальною площею 1460,1 кв.м., виробничого цеху Л, загальною площею 181,8 кв.м., складу - рампи П, загальною площею 550,6 кв.м., складу М, загальною площею 534,5 кв.м., складу Т, загальною площею 109,8 кв.м. (далі - Предмет іпотеки). Визначено спосіб реалізації Предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів та стягнуто з Боржника у Державний бюджет України 73080 грн. судового збору.
На виконання вищезазначеного рішення суду 13.02.2020 Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ № 910/10956/15, на виконання якого 28.02.2020 було відкрито виконавче провадження № 61409886, про що ВДВС прийнято відповідну постанову.
28.02.2020 ВДВС винесено постанову про арешт майна боржника у виконавчому проваджені № 61409886, відповідно до якої постановлено накласти арешт на Предмет іпотеки, що належить Боржнику.
Також з матеріалів вказаного виконавчого провадження вбачається, що при здійсненні виконавчих дій 12.08.2020 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Пищ Мар`яною Степанівною, на виконання доручення № 661409886/1 від 02.03.2020 керівника виконавчої групи - Державного виконавця, було винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, відповідно до якої на підставі статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» описано та накладено арешт на майно - Предмет іпотеки. Назва кожного описаного предмета і його відмінні ознаки детально відображені у наведеній постанові рукописним текстом.
Із цієї постанови також слідує, що виконавчі дії проведені у присутності понятих, яким роз`яснені їх права та обов`язки відповідно до статті 22 Закону України «Про виконавче провадження». Ця постанова підписана представником Стягувача, двома понятими та зазначеним вище державним виконавцем. Підпис представника Боржника ця постанова не містить.
З пояснень представника ВДВС слідує, що з метою відображення вище вказаної постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника від 12.08.02020 у Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень Державним виконавцем за власним електронним цифровим підписом було винесено оскаржувану Постанову про опис та арешт майна, у якій відображено відомості про опис та арешт майна Боржника, які відповідають резолютивній частині рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 у справі №910/10956/15.
Не погоджуючись із наведеними діями та рішенням Державного виконавця, Боржник оскаржив їх у вересні 2020 року до суду у межах справи № 910/10956/15.
З матеріалів справи також убачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2020 було відкрито провадження у справі №910/13550/20 про банкрутство Боржника.
Щодо питання підсудності розгляду вказаної скарги.
Боржник заявляючи клопотання про передачу справи за підсудністю, посилається на положення статті 20 ГПК України та частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, та мотивує це тим, що майнові спори за участю боржника розглядаються виключно в межах справи про банкрутство, що дозволяє здійснити ефективний судовий контроль щодо повернення майнових активів боржника у його розпорядження з метою відновлення платоспроможності або належного формування ліквідної маси банкрута.
Частиною 9 статті 30 ГПК України передбачено, що справи, передбачені пунктами 8 та 9 частини першої статті 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Частиною 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Згідно з частиною 3 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Суд погоджується із твердженнями Боржника, що системний аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство, він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і в силу наведених приписів законодавства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник.
Однак, у цій справі № 910/10956/15 майновий спір, стороною в якому є Боржник, уже вирішений з ухваленням остаточного судового рішення.
Питання, пов`язані із судовим контролем за виконанням судових рішень, врегульовані розділом VI ГПК України.
Частиною 1 статті 340 ГПК України передбачено, що скарга на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Розгляд судом такої скарги має наслідком здійснення судового контролю за виконанням судового рішення як завершальної стадії судового процесу, а не вирішення майнового спору.
Предметом розгляду цієї скарги є правомірність дій Державного виконавця під час виконання судового рішення у справі № 910/10956/15, а тому у суду відсутні правові підстави для направлення справи за підсудністю до Господарського суду м. Києва для розгляду скарги в межах справи № 910/13550/20 про банкрутство Боржника.
Щодо розгляду скарги по суті, то суд зазначає наступне.
Обґрунтовуючи скаргу, Боржник посилається на недотримання Державним виконавцем вимог статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» при винесенні Постанови про опис та арешт майна.
Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Частиною 5 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.
У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди (пункт 2 абзацу 3 частини 5 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з частиною 9 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» під час проведення опису майна боржника - юридичної особи та накладення арешту на нього виконавець також використовує відомості щодо належного боржнику майна за даними бухгалтерського обліку.
Боржником у супереч положенням статті 74 ГПК України не доведено суду належними та допустимими доказами того факту, що Боржником надавалися Державному виконавцю певні відомості з даних бухгалтерського обліку щодо належному йому майна - Предмету іпотеки, які необхідно було включити в Постанову про опис та арешт майна.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 6 частини 3 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Статтею 339 ГПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Таким чином, право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
Боржником у скарзі не зазначено, які його права були порушені діями Державного виконавця при винесенні Постанови про опис та арешт майна.
Зі змісту Постанови про опис та арешт майна вбачається, що Державний виконавець дотримався вимог статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» та вніс до змісту постанови усі необхідні відомості передбачені статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження», детально описав Предмет іпотеки, який описувався та на який накладається арешт: цех по виробництву лікеро-горілчаних виробів, місцезнаходження: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Промислова, 29, що складається з адміністративно-виробничого корпусу А, загальною площею 9406,1 кв.м., адміністративного корпусу Б, загальною площею 103,6 кв.м., складу В, загальною площею 1460,1 кв.м., виробничого цеху Л, загальною площею 181,8 кв.м., складу - рампи П, загальною площею 550,6 кв.м., складу М, загальною площею 534,5 кв.м., складу Т, загальною площею 109,8 кв.м.
За таких обставин спростовуються доводи Боржника про порушення Державним виконавцем статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» у частині повноти Постанови про опис та арешт майна.
Боржником не спростовано інформації наведеної у цій постанові Державного виконавця. Самі лише ствердження Боржника без посилання на чіткі відомості про те, що виконавець належним чином не ідентифікував спірне майно, не може були підставою для скасування оскаржуваної постанови, та це не свідчить про те, шо такими діями виконавця було порушено права Боржника.
Відповідно до частини 3 статті 343 ГПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
З огляду на всі обставини та зібрані у справі докази, беручи до уваги спрямованість дій Державного виконавця на виконання судового рішення з метою захисту та реалізації прав стягувача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги Боржника.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 232-235, 240, 342, 343 ГПК України, суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Д.Є. щодо винесення ним постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника, визнання неправомірною цієї постанови та зобов`язання вчинити дії, у межах виконавчого провадження № 61409886.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені статями 254-257 ГПК України.
Повну ухвалу складено 14.12.2020.
Суддя Р.Б. Сташків
