УХВАЛА
18 листопада 2021 року
м. Київ
Справа № 910/10956/15
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М.- головуючого, Кондратової І. Д., Мамалуя О. О.,
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення та виклику сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія"
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Полякова Б. М., Сотнікова С. В., Пантелієнка В. О.
від 05 липня 2021 року
за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія"
на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (щодо винесення постанови про призначення суб?єкта оціночної діяльності)
у справі за позовом Національного банку України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "ВіЕйБі Банк",
про звернення стягнення на предмет іпотеки
ВСТАНОВИВ:
1. Суть спору, короткий зміст судових рішень.
У квітні 2015 року Національний банк України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк", про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною для подальшої реалізації предмета іпотеки, визначеною суб?єктом оціночної діяльності на момент проведення продажу.
Господарський суд міста Києва прийняв цю позовну заяву до розгляду та порушив провадження у справі № 910/10956/15.
Господарський суд міста Києва рішенням від 11 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30 січня 2020 року та постановою Верховного Суду від 21 травня 2020 року, позов задовольнив: звернув стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 13 жовтня 2014 року, укладеним між Національним банком України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія", посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О. та зареєстрованим у реєстрі за № 1323, на нерухоме майно: цех по виробництву лікеро-горілчаних виробів, що знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Промислова, 29, у рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором № 43 від 13 жовтня 2014 року, укладеним між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк", у загальній сумі 1 224 239 240,01 грн, що складається із простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 1 200 000 000,00 грн, заборгованості за простроченими процентами у розмірі 24 041 095,89 грн, нарахованої і несплаченої пені за простроченими процентами у розмірі 168 144,12 грн та штрафу у розмірі 30 000,00 грн. Визначив спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів.
2. Обставини виконання судового рішення, встановлені судами попередніх інстанцій.
13 лютого 2020 року Господарський суд міста Києва на виконання судового рішення від 11 лютого 2019 року у справі № 910/10956/15 видав відповідний наказ.
28 лютого 2020 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України постановою від 28 лютого 2020 року відкрив виконавче провадження № 61409886 з виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13 лютого 2020 року № 910/10956/15.
12 серпня 2020 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виніс постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника, на підставі якої та відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» описав та наклав арешт на майно - предмет іпотеки.
Стягувач у межах виконавчого провадження № 61409886 - Національний банк України подав клопотання про залучення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання - Товариства з обмеженою відповідальністю "Оціночна фірма "Де Візу" для проведення оцінки описаного в рамках виконавчого провадження нерухомого майна.
02 вересня 2020 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Дмитро Євгенович виніс постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності для участі у виконавчому провадженні № 61409886, якою призначив Товариство з обмеженою відповідальністю "Оціночна фірма "Де Візу" в якості суб`єкта оціночної діяльності, зобов`язав його надати звіт з питань визначення вартості майна боржника, описаного та арештованого постановою від 12 серпня 2020 року.
3. Короткий виклад вимог та змісту скарги відповідача (боржника) на дії приватного виконавця.
У вересні 2020 року відповідач, який є боржником у виконавчому провадженні, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» звернувся у порядку статті 339 Господарського процесуального кодексу України до Господарського суду міста Києва у межах справи № 910/10956/15 зі скаргою на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Дмитра Євгеновича, у якій просив:
- визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Д. Є. щодо винесення ним постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № 61409886 від 02 вересня 2020 року;
- визнати неправомірною постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Д. Є. про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № 61409886 від 02 вересня 2020 року;
- зобов`язати державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, який здійснює заходи примусового виконання рішення у межах виконавчого провадження № 61409886, скасувати постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 02 вересня 2020 року, винесену державним виконавцем Нідченком Д. Є. у межах виконавчого провадження № 61409886.
В обґрунтування скарги відповідач (боржник) послався на те, що головний державний виконавець Нідченко Д. Є. при вчиненні спірних дій:
- порушив встановлений статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження» порядок визначення вартості майна, а саме: не вчинив дій з визначення вартості майна боржника за взаємною згодою сторін виконавчого провадження;
- не провів огляд майна боржника, вартість якого має бути визначена, не визначив у постанові про арешт та опис майна боржника усіх необхідних та достовірних відомостей щодо майна, передбачених пунктом 10 розділу VII Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року;
- визначив суб`єктом оціночної діяльності особу, основним видом діяльності якої не є оціночна діяльність, яка перебуває у партнерських стосунках зі стягувачем, який не здійснить об`єктивну оцінку вартості майна боржника та призначення якої призведе до надмірних і невиправданих витрат коштів боржника;
- не визначив у постанові про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 02 вересня 2020 року підставу призначення суб`єкта оціночної діяльності, визначив суб`єкта оціночної діяльності для надання послуг з незалежної оцінки майна з порушення встановленого законом порядку: без проведення конкурсного відбору.
4. Короткий виклад ухвали суду першої інстанції та оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, їх обґрунтування.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 07 грудня 2020 року задовольнив скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" на дії державного виконавця:
- визнав неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченка Д. Є. щодо винесення постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, у межах виконавчого провадження від 02 вересня 2020 року;
- визнав неправомірною постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 02 вересня 2020 року, винесену головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченком Д. Є. у межах виконавчого провадження № 61409886;
- зобов`язав державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, який здійснює заходи примусового виконання рішення у межах виконавчого провадження № 61409886, скасувати постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 02 вересня 2020 року, винесену державним виконавцем Нідченком Д. Є. у межах виконавчого провадження № 61409886.
Місцевий господарський суд виходив з того, що:
- державний виконавець не взяв до уваги, що визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторін виконавчого провадження:
- стягувач у виконавчому провадженні № 61409886 та визначений головним державним виконавцем Нідченком Д. Є. у спірній постанові суб`єкт оціночної діяльності перебувають у партнерських стосунках, що викликає сумнів у неупередженості такого суб`єкта оцінювання надавати свої послуги з оцінки майна боржника;
- державний виконавець порушив принцип змагальності, оскільки не провів конкурсного відбору, а призначив суб`єктом оціночної діяльності особу, запропоновану стягувачем.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 05 липня 2021 року скасував ухвалу Господарського суду міста Києва від 07 грудня 2020 року у справі № 910/10956/15 та ухвалив нове рішення. Відмовив у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" на дії державного виконавця щодо винесення постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності, визнання неправомірною постанови та зобов`язання вчинити дії.
Апеляційний господарський суд виходив з того, що визначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для залучення у виконавчому провадженні є правом державного виконавця. Залучивши суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна, головний державний виконавець Нідченко Д. Є. діяв відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», не допустив жодного порушення норм чинного законодавства, зокрема і вимог статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».
За висновком суду суб`єкт оціночної діяльності у своїй діяльності є самостійним, виконавець жодним чином не може впливати на порядок проведення оцінки майна, а сумніви боржника, що експерт є упередженим або зацікавленим, можуть бути лише підставами для заявлення відводу експерту в порядку статті 23 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того боржник має право звернутися зі скаргою на дії державного виконавця, які, на його думку, полягають у неправильному визначенні вартості майна боржника.
5. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі відповідач (боржник) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05 липня 2021 року, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 07 грудня 2020 року залишити в силі.
6. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
Як на підставу касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду позивач послався на абзац 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суд апеляційної інстанції:
- дійшов помилкового висновку про те, що визначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для залучення у виконавчому провадженні є правом державного виконавця, неправильно застосував абзац 2 частини третьої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», норми якого передбачають саме обов`язок, а не право виконавця залучати для оцінки нерухомого майна суб`єкта оціночної діяльності, не врахував висновок Верховного Суду щодо застосування цієї норми, викладений у постанові від 29 травня 2018 року у справі № 14/197;
- дійшов помилкового висновку про те, що сумніви боржника щодо упередженості або зацікавленості експерта можуть бути лише підставами для заявлення відводу експерту, неправильно застосував частину першу статті 14 та частину першу статті 20 Закону України «Про виконавче провадження», не врахував те, що відповідно до зазначених норм експерт та суб`єкт оціночної діяльності є різними учасниками виконавчого провадження, помилково ототожнив цих осіб;
- помилково послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2021 року у справі № 821/197/18, не врахував те, що предметом дослідження у зазначеній справі були інші (неподібні), ніж у цій справі обставини, та висновок, на який послався суд апеляційної інстанції у цій справі, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2021 року у справі № 821/197/18 відсутній;
- не надав оцінки усім доводам та аргументам відповідача (боржника), зокрема про те, що дії державного виконавця з визначення суб`єкта оціночної діяльності були передчасними, оскільки не були вчинені попередні дії з визначення майна боржника за взаємною згодою сторін виконавчого провадження, а також доводам про те, що виконавець не провів огляд майна боржника, не зазначив достовірних відомостей про майно, вартість якого має бути визначена, щодо наявності порушень під час проведення оцінки визначеним державним виконавцем суб`єктом оціночної діяльності;
- не врахував висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 10 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» про визначення суб`єкта оціночної діяльності на конкурсних засадах, викладений у постанові від 29 травня 2018 року у справі № 14/197 та у постанові Вищого господарського суду України від 30 серпня 2016 року у справі № 4/30;
- дійшов помилкового висновку про те, що суб`єкт оціночної діяльності є самостійним, а виконавець не може впливати на порядок проведення оцінки майна, не врахував, що відповідно до вимог чинного законодавства оцінка майна в межах виконавчого провадження є процесуальною дією державного виконавця, який вчиняє дії із залучення суб`єкта оціночної діяльності, надає останньому документи для проведення оцінки, вирішує питання про відвід суб`єкта оціночної діяльності тощо, що є безпосереднім впливом на процес та порядок проведення оцінки майна;
- фактично врахував лише доводи стягувача, проігнорував доводи боржника, не застосував практику Європейського суду з прав людини щодо концепції «права на належне обґрунтування судового рішення» та концепції «права бути почутим».
7. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржувана постанова ухвалена судом апеляційної інстанції з дотриманням та правильним застосуванням норм процесуального і матеріального права, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими та безпідставними. Орган виконавчої служби посилається, зокрема на те, що доводи скаржника зводяться до оскарження результатів оцінки майна, що не є предметом оскарження за скаргою відповідача (боржника), в якій оскаржуються дії державного виконавця щодо призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні. За твердженням органу виконавчої служби державний виконавець при винесенні постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 02 вересня 2020 року не допустив жодного порушення вимог чинного законодавства, а доводи боржника щодо упередженості та зацікавленості призначеного виконавцем суб`єкта оціночної діяльності, наведені в обґрунтування неправомірності дій виконавця, можуть бути лише підставами для відводу призначеного суб`єкта оціночної діяльності.
Позивач (стягувач) - Національний банк України у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду (за скаргою на неправовірні дії державного виконавця щодо винесення постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, у межах виконавчого провадження) залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржувана постанова ухвалена судом апеляційної інстанції з правильним застосуванням і дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими та безпідставними. Позивач посилається, зокрема на те, що відповідач (боржник) може оскаржити результати оцінки майна, а не дії державного виконавця щодо призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.
8. Короткий зміст заявлених учасниками справи клопотань, заяв. Розгляд клопотань, заяв.
04 жовтня 2021 року до Верховного Суду від відповідача (боржника) надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи, у якому відповідач просить здійснити розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05 липня 2021 року у справі № 910/10956/15 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
В обґрунтування зазначеного клопотання заявник послався на те, що розмір позовних вимог у цій справі перевищує суму ціни позову, встановлену у частині четвертій статті 301 Господарського процесуального кодексу України, як умова для розгляду справи без повідомлення учасників справи у суді касаційної інстанції. Також зазначив про те, що обставини цієї справи свідчать про необхідність заслухати учасників процесу в судовому засіданні для ухвалення об`єктивного та справедливого судового рішення, що надасть учасникам справи, зокрема скаржнику, можливість реалізувати своє право «не лише бути заслуханим, а й бути почутим», на якому неодноразово наголошував Європейський суд. з прав людини.
Розглянувши зазначене клопотання відповідача, Верховний Суд відхиляє це клопотання з огляду на відсутність підстав для його задоволення.
Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною п`ятою статті 301 Господарського процесуального кодексу України перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Як вбачається предметом касаційного оскарження у цій справі за касаційною скаргою позивача є постанова Північного апеляційного господарського суду від 05 липня 2021 року, ухвалена за результатами перегляду в апеляційному порядку ухвали Господарського суду міста Києва від 07 грудня 2020 року про задоволення скарги боржника на дії державного виконавця.
Верховний Суд не бере до уваги посилання заявника на суму ціни позову у цій справі як підставу для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, оскільки судові рішення, ухвалені по суті спору, не є предметом касаційного перегляду, предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції, ухвалена за результатами перегляду ухвали місцевого господарського суду, що згідно з частиною тринадцятою статті 8 та частиною п`ятою статті 301 Господарського процесуального кодексу України є підставою для розгляду цієї справи без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Разом з цим згідно з частиною шостою статті 301 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням конкретних обставин справи суд касаційної інстанції може розглянути касаційні скарги, зазначені у частинах четвертій і п`ятій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Отже вирішення питання про проведення судового засідання з повідомленням та викликом учасників справи при розгляді касаційних скарг, зазначених у частинах четвертій і п`ятій зазначеної статті, покладається на власний розсуд суду касаційної інстанції з огляду на конкретні обставини справи. Жодних інших підстав чи умов, якими має керуватися касаційний суд при вирішенні зазначеного питання, у цій нормі не міститься.
Суд враховує позицію, висловлену неодноразово Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції, згідно з якою публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме: справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, § 25).
Крім того ЄСПЛ визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (заява № 4336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 25 квітня 2002 року). У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права, а саме: тлумачення норм Цивільного кодексу. ЄСПЛ зазначив, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.
Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд створює учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи, шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи.
Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в ухвалі від 18 лютого 2019 року у справі № 756/5081/14-ц.
З огляду на викладене Верховний Суд створив учасникам процесу у цій справі № 910/10956/15 належні умови для ознайомлення з рухом справи, шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.
Питання про розгляд справи в порядку письмового провадження чи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи залежить не від волевиявлення осіб, які беруть участь у справі, а від конкретних обставин справи.
Оскільки обставин, що свідчили б про необхідність розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи Верховний Суд не виявив, а відповідач (боржник) у клопотанні не навів обґрунтованих доводів у підтвердження того, що питання, які потребують вирішення при розгляді цієї справи, є значними та досить складними в контексті тлумачення норм матеріального та процесуального права, та не надав переконливих доказів у підтвердження цього, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача та відхиляє це клопотання.
9. Висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зроблені за результатом розгляду касаційної скарги.
Як вбачається предметом розгляду у цій справі за скаргою відповідача (боржника у виконавчому провадженні) на дії державного виконавця є дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Дмитра Євгеновича з винесення постанови від 02 вересня 2020 року про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № 61409886.
Однією з визначених скаржником підстав оскарження зазначеної дії державного виконавця є те, що державний виконавець в порушення статті 10 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначив суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для участі у виконавчому провадженні (для проведення оцінки майна боржника) особу, яка не була визначена такою на конкурсних засадах, що є порушенням встановленого законом порядку для визначення суб`єкта оціночної діяльності.
Як вбачається з оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції Північний апеляційний господарський суд, відмовляючи у задоволенні скарги відповідача (боржника) на дії державного виконавця (щодо призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання) дійшов висновку про те, що визначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки та визначення вартості майна боржника у виконавчому провадженні № 61409886 є правом державного виконавця та залучивши суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна, головний державний виконавець Нідченко Д. Є. діяв відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», не допустив жодного порушення норм чинного законодавства, зокрема і вимог статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».
Перевіряючи правильність зазначеного висновку суду апеляційної інстанції на предмет його відповідності нормам матеріального права колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду встановила таке.
За змістом статті 10 та частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на майно боржника, яке полягає в арешті майна, його вилученні (списані коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Відповідно до частин першої та третьої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна здійснюється шляхом проведення електронних аукціонів або за фіксованою ціною.
Початкова ціна продажу нерухомого майна визначається в порядку, встановленому статтею 57 цього Закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження.
У разі, якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.
Згідно з частиною третьою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна.
Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.
За змістом частини четвертої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна.
Отже у частинах третій та четвертої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені підстави та порядок визначення вартості майна боржника виконавцем.
Аналіз практики Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» у подібних правовідносинах.
Проаналізувавши практику Верховного Суду щодо застосування положень абзацу 2 частини третьої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду встановила відсутність єдиної та однозначної практики Верховного Суду щодо застосування цієї норми, зокрема в частині вирішення такого питання: що саме передбачає ця норма Закону: право чи обов`язок виконавця залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для оцінки нерухомого майна боржника.
Так, зокрема, згідно з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 910/18299/16 та від 29 травня 2018 року у справі № 14/197, для оцінки майна, зазначеного в абзаці 2 частини третьої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема і нерухомого майна, виконавець зобов`язаний залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.
Про обов`язок виконавця залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні для оцінки нерухомого майна також зазначено і у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі № 461/4240/17 та у пункті 34 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 листопада 2020 року у справі № 240/5835/19.
Разом з цим у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 826/6706/18 містяться взаємосуперечливі висновки: у пункті 37 постанови Суд дійшов висновку про те, що для визначення вартості майна (нежитлової нерухомості), яка відбувається в рамках процедури примусового виконання, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності. Натомість у пункті 42 цієї постанови Суд дійшов висновку про те, що у випадку, коли йде мова про нерухоме майно, виконавець має залучити суб`єкта оціночної діяльності.
Крім того Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у пункті 69 постанови від 09 вересня 2021 року у справі № 640/11311/19 дійшов висновку про те, що залучати в установленому порядку для проведення оцінки майна суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання є правом виконавця.
Наведене вище свідчить про існування різної суперечливої практики Верховного Суду, що підлягає впорядкуванню з формуванням єдиних однозначних висновків щодо застосування абзацу другого частини третьої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».
Обґрунтування необхідності відступлення від висновку Касаційного адміністративного суд у складі Верховного Суду, викладеного у пункті 69 постанови від 09 вересня 2021 року у справі № 640/11311/19, та мотиви такого відступлення.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Касаційного адміністративного суд у складі Верховного Суду, викладеного у пункті 69 постанови від 09 вересня 2021 року у справі № 640/11311/19, з огляду на таке.
У частинах третій та четвертій статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» встановлені підстави та порядок визначення вартості майна боржника виконавцем.
Підставою для визначення вартості майна боржника виконавцем є недосягнення сторонами виконавчого провадження згоди щодо вартості майна.
При цьому з огляду на зміст та правову конструкцію абзацу другого частини третьої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» ця норма стосується майна (містить перелік такого майна), для проведення оцінки якого виконавець зобов`язаний залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання. До цього переліку входить і нерухоме майно.
Натомість частина четверта статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» стосується підстав, за наявності яких у сукупності виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна: якщо майно боржника є окремими предметами та якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно. Тобто частина четверта статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» стосується виключно рухомого майна боржника.
Проаналізувавши зміст наведених норм, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» для проведення оцінки майна боржника, яке є нерухомим майном, виконавець зобов`язаний залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, а висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений у пункті 69 постанови від 09 вересня 2021 року у справі № 640/11311/19, про те, що ця дія виконавця є його правом, а не обов`язком, є помилковим та таким, що зроблений з неправильним тлумаченням зазначеної норми закону.
Необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу 2 частини третьої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» обумовлюється тим, що від встановлення обставин того, що саме передбачає ця норма Закону: право чи обов`язок виконавця залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для оцінки нерухомого майна залежить подальше встановлення обставин щодо способу визначення виконавцем суб`єкта оціночної діяльності: довільно (на розсуд виконавця) чи на конкурсних засадах у порядку, встановленому законодавством.
За змістом частин першої та другої статті 10 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна проводиться на підставі договору між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.
Якщо законодавством передбачена обов`язковість проведення незалежної оцінки майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування виступають замовниками проведення такої оцінки майна шляхом укладання договорів з суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визначеними на конкурсних засадах у порядку, встановленому законодавством.
Отже наведена норма, закріплена в частині другій статті 10 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», передбачає визначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання органами державної влади на конкурсних засадах у разі, якщо законодавством передбачена саме обов`язковість проведення незалежної оцінки майна.
Аналіз практики Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 10 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» у подібних правовідносинах.
Проаналізувавши практику Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 10 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду встановила відсутність єдиної та однозначної практики Верховного Суду щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах.
Так, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 29 травня 2018 року у справі № 14/197 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що державні виконавці порушили порядок визначення суб`єкта оціночної діяльності, що здійснював складання звіту, оскільки згідно з частиною другою статті 10 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" якщо законодавством передбачена обов`язковість проведення незалежної оцінки майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування виступають замовниками проведення такої оцінки майна шляхом укладання договорів з суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визначеними на конкурсних засадах у порядку, встановленому законодавством.
Натомість Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 20 липня 2020 року у справі № 808/2996/17 відхилив доводи позивача про недотримання державним виконавцем частини другої статті 10 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" в частині визначення суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання на конкурсних засадах, та дійшов висновку про те, що спеціальним законом, який регулює умови і порядок виконання рішень судів, є Закон України «Про виконавче провадження» № 1404, саме яким і визначено спосіб обрання та порядок призначення суб`єкта оціночної діяльності для здійснення оцінки майна - за постановою державного виконавця (пункти 57 - 60 постанови).
Наведене вище свідчить про існування різної суперечливої практики Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 10 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" у подібних правовідносинах, що підлягає впорядкуванню з формуванням єдиних однозначних висновків щодо застосування цієї норми закону.
Обґрунтування необхідності відступлення від висновку Касаційного адміністративного суд у складі Верховного Суду, викладеного у пунктах 57 - 60 постанови від 20 липня 2020 року у справі № 808/2996/17, та мотиви такого відступлення.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Касаційного адміністративного суд у складі Верховного Суду, викладеного у пунктах 57 - 60 постанови від 20 липня 2020 року у справі № 808/2996/17, з огляду на таке.
Як уже зазначалося вище по тексту цієї ухвали абзац 2 частини третьої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає обов`язок виконавця залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки нерухомого майна боржника. Тобто обов`язковість проведення незалежної оцінки нерухомого майна у виконавчому провадженні передбачена зазначеною нормою закону.
При цьому норма, закріплена у другому реченні частини другої статті 10 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", імперативно передбачає визначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання на конкурсних засадах у разі, якщо обов`язковість проведення незалежної оцінки майна передбачена законодавством.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду про те, що Закон України «Про виконавче провадження» визначає порядок призначення суб`єкта оціночної діяльності шляхом винесення виконавцем відповідної постанови, однак не погоджується з висновком про те, що Закон України «Про виконавче провадження» визначає спосіб обрання суб`єкта оціночної діяльності. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що спосіб обрання суб`єкта оціночної діяльності цим законом не визначений. Касаційний адміністративний суд, дійшовши висновку про те, що у цьому законі визначений спосіб обрання суб`єкта оціночної діяльності, не конкретизував свій висновок та не зазначив, який саме спосіб обрання передбачений цим законом, а винесення державним виконавцем постанови про призначення суб`єкта оціночної діяльності, на що послався Касаційний адміністративний суд, не є способом обрання, а відноситься до порядку призначення суб`єкта оціночної діяльності.
З огляду на викладене колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що положення частини другої статті 10 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначають спосіб обрання суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання та підлягають врахуванню державним виконавцем при вчиненні дій з оцінки нерухомого майна боржника.
Отже у разі, якщо вартість майна боржника визначається державним виконавцем і таке майно є нерухомим, державний виконавець обов`язково залучає для оцінки такого нерухомого майна боржника суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання, яким обирає особу, яка пройшла конкурсний відбір за результатом проведеної органом державної виконавчої служби як замовником закупівлі та уклала з цим органом відповідний договір.
Однак у цій справі № 910/10956/15 суди попередніх інстанцій не встановлювали обставини того, чи було Товариство з обмеженою відповідальністю «Оціночна фірма «ДЕ ВІЗУ», призначене державним виконавцем суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання у виконавчому провадженні № 61409886, особою (переможцем), визначеною на конкурсних засадах за результатом проведеної органом державної виконавчої служби закупівлі, хоча ці обставини мають значення для правильного вирішення скарги на дії державного виконавця у межах цієї справи.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає помилковим висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що положення частини другої статті 10 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» не підлягають врахуванню державним виконавцем при вчиненні дій з оцінки нерухомого майна боржника, оскільки такий висновок зроблений з неправильним тлумаченням норм матеріального права, є неповним та необґрунтованим.
Наведене є підставою для відступу від висновку Касаційного адміністративного суд у складі Верховного Суду, викладеного у пунктах 57 - 60 постанови від 20 липня 2020 року у справі № 808/2996/17 з подібними цій справі правовідносинами.
З огляду на викладене існує необхідність для формування Верховним Судом єдиного висновку щодо застосування як абзацу 2 частини третьої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», так і частини другої статті 10 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Згідно з частиною третьою статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Відповідно до частини четвертої статті 303 Господарського процесуального кодексу України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
За таких обставин колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про необхідність передачі справи № 910/10956/15 разом із касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05 липня 2021 року (за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (щодо винесення постанови про призначення суб?єкта оціночної діяльності)) на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України з огляду на необхідність відступу від висновків щодо застосування абзацу 2 частини третьої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» та частини другої статті 10 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року у справі № 640/11311/19 та від 20 липня 2020 року у справі № 808/2996/17.
Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, суд
УХВАЛИВ:
1. Передати справу № 910/10956/15 за позовом Національного банку України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство "ВіЕйБі Банк", про звернення стягнення на предмет іпотеки разом із касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Станіславська торгова компанія» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05 липня 2021 року (за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (щодо винесення постанови про призначення суб?єкта оціночної діяльності)) на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
2. Надіслати копію ухвали особам, які беруть участь у справі.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.
Головуючий О. Баранець
Судді І. Кондратова
О. Мамалуй
