ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
21.10.2020 Справа № 910/24323/16За позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5)
про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, індексації заробітної плати в розмірі 215 613 грн 01 коп.
В межах справи № 910/24323/16
За заявою Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"
до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (ідентифікаційний код 01386326)
про банкрутство
Суддя Чеберяк П.П.
Представники сторін:
Від позивача не з`явилися
Від відповідача не з`явилися
Розпорядник майна не з`явився
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/24323/16 за заявою Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.02.2017.
27.08.2019 до Господарського суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, індексації заробітної плати в розмірі 215 613 грн. 01 коп.
У поданій позовній заяві позивач просив у тому числі звільнити його від сплати судового збору (відстрочення від сплати судового збору на строк до ухвалення рішення у справі), а також розглядати справу без його участі.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.09.2019 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в межах справи № 910/24323/16 та призначено підготовче засідання на 23.10.2019, а також частково задоволено клопотання позивача про відстрочення від сплати судового збору.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.10.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 20.11.2019.
19.11.2019 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання розпорядника майна про відкладення розгляду справи.
20.11.2019 до Господарського суду м. Києва надійшов відзив від відповідача.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.11.2019 розгляд справи відкладено на 16.12.2019.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.12.2019 розгляд справи відкладено на 20.01.2020.
20.01.2020 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання розпорядника майна про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.01.2020 розгляд справи відкладено на 11.03.2020.
11.03.2020 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання розпорядника майна Кіцула С.Б. про витребування доказів та про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.03.2020 задоволено клопотання розпорядника майна Кіцула С.Б. про витребування доказів та відкладено розгляд справи на 06.04.2020.
Судове засідання 06.04.2020 не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді Чеберяка П.П. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.06.2020 розгляд справи призначено на 29.07.2020.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.07.2020 розгляд справи відкладено на 09.09.2020.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 09.09.2020 розгляд справи відкладено на 21.10.2020.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, втрат від інфляції, відсотків в загальному розмірі 215 613 грн. 01 коп. Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 з 24.11.1998 по 01.03.2013 працював у відокремленому підрозділі Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" - Мостобудівельний загін № 12 Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" на посаді тесляра, що підтверджується записом в трудовій книжці.
Заборгованість відповідача перед позивачем із виплати заробітної плати за період з жовтня 2012 по березень 2013 року становить 9 851 грн 21 коп., що підтверджується довідкою Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" в особі відокремленого підрозділу Мостозагін № 2 Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" за вих.№13 від 15.04.2019.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. У ч.1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці", який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття "заробітна плата".
Конституційний Суд України в рішенні 1-18/2013 від 15.10.2013 року зазначив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.
Відповідно до положень ст. 97 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.
Згідно з частиною 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
На підставі ст. 2 Закону України "Про оплату праці" структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01. 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України "Про державну статистику" та Закону України "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Відповідно пп. пп. 2.2.7 і 2.2.8 вказаної Інструкції, суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників та суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати віднесено до фонду додаткової заробітної плати.
За таких обставин суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників та суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати фактично є заробітною платою працівника та підлягають виплаті в загальному порядку.
Відповідної позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 910/4518/16 від 30.01.2019 року.
В своєму рішенні №1-18/2013 від 15.10.2013 року Конституційний Суд України дійшов висновку що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Згідно з частиною 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
З огляду на викладені обставини, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача, які складають заборгованість з виплати заробітної плати в розмірі 9 851 грн 21 коп.
Зважаючи на те, що відповідачем не здійснено повний розрахунок з позивачем при звільненні, останнім заявлено вимоги, які складають середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, який станом на 19.08.2019 становить 156 583 грн 69 коп., компенсацію втрати частини доходів в розмірі 36 313 грн. 72 коп., індексацію заробітної плати в розмірі 12 864 грн 39 коп.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст. 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Розрахунок компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року "Порядок проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати" (надалі по тексту "Порядок").
Згідно п.2 Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001року.
Пунктом 3 Порядку визначено, що заробітна плата підлягає компенсації.
Згідно п.4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці за який виплачується дохід по розрахунку не включаються. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Доданий позивачем розрахунок суми компенсації не відповідає вказаному Порядку, індекси споживчих цін не відповідають тим, які опубліковані Держкомстатом. Крім того, позивач в порушення положень як Порядку так і Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" нараховує компенсацію в період з жовтня 2012 року по березень 2013 на суму визначеного ним самостійно середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 36 313 грн 72 коп.
Відповідно до викладених вище положень закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Тобто, вказаними нормативними актами передбачено, зокрема нарахування компенсації втрати частини доходів за порушення строків виплати заробітної плати. При цьому і сама компенсація, як зазначено вище фактично відноситься до частини заробітної плати.
Нарахування ж та виплата середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України, як вид відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок з робітником при звільненні і відповідно не відноситься ні до заробітної плати, ні до будь-якого іншого виду доходу, визначеного Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".
Відповідної позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 910/4518/16 від 30.01.2019 року.
Крім того, вказаний вид відповідальності взагалі не має встановлених строків виплати від яких можливо б було відраховувати компенсаційні нарахування та відповідно казати про затримку вказаного платежу, носить разовий характер та відповідно нарахування компенсації на вказані суми є безпідставним.
Також безпідставним суд вважає нарахування компенсації на заборгованість по витратам на відрядження. Вказані витрати не є заробітною платою і відповідно не включаються до фонду оплати праці.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення компенсації підлягають частковому задоволенню, виходячи із нарахувань на заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі за уточненим розрахунком суду.
Розрахунок компенсації відповідно викладених вище положень діючого законодавства відбувається наступним чином. Якщо, нарахований але не виплачений грошовий дохід за жовтень 2012 року (3 685 грн. 72 коп) виплачується в квітні 2013 року, то відповідно компенсація розраховується = 3 685 грн 72 коп.*146,9 (приріст індексу споживчих цін за період невиплати грошового доходу, у відсотках розрахований шляхом множення щомісячних індексів споживчих цін з жовтня 2012 року (наступний місяць після місяця в якому утворилась заборгованість) до квітня 2013 року (місяць, що передує виплаті доходу):100= 5 414 грн 32 коп.
Враховуючи той факт, що відповідачем нарахована заробітна плата виплачена не була суд вважає правомірним здійснення нарахування компенсації по дату подання позову, а саме серпень 2019 року.
Крім того, як вбачається із поданих позивачем розрахунків, позивач двічі застосовує до однієї і тієї ж суми заробітної плати аналогічні індекси споживчих цін. Тобто, фактично позивач двічі індексує невчасно отриману заробітну плату.
За таких обставин, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 13 730 грн 47 коп.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з боржника середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 156 583 грн. 69 коп., слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 зазначеного кодексу).
Тобто, за вказаними приписами закону визначений певний порядок остаточних розрахунків роботодавця з працівником при його звільненні, зокрема, або в день звільнення, або, якщо працівник в день звільнення не працював, то не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі невиконання роботодавцем вказаних вимог законодавцем передбачений певний вид відповідальності у вигляді сплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як убачається з матеріалів справи, позивач був звільнений відповідачем 01.03.2013 року за власним бажанням. Згідно довідки за вих. № 13 від 15.04.2019 відповідач має заборгованість перед позивачем за період його роботи, зокрема з жовтня 2012 року по березень 2013 року, тобто по дату звільнення. Позивач стверджує, що працював весь період і в день звільнення також, однак відповідач з ним не розрахувався, чим порушив положення ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідачем жодним чином не доведено, що позивач в день свого звільнення не працював і обов`язок відповідача провести з ним певний розрахунок мав виникнути лише після його звернення, як і не доведено відсутність вини відповідача в невиконанні розрахунку з позивачем. Не містять матеріали справи доказів про повідомлення позивача про розмір заборгованості перед ним станом на дату звільнення.
Розрахунок сум середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні проводиться за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (надалі по тексту - Порядок).
Відповідно до абз. 3 п. 2 розділу ІІ вказаної вище постанови середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз`яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступний після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КзПП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Пунктом 8 вказаного Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи (для випадків визначення суми, що підлягає виплаті роботодавцем працівникові за несвоєчасний розрахунок), провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Таким чином, розмір відшкодування середнього заробітку має визначатися шляхом множення середньоденного заробітку на кількість робочих днів прострочення розрахунку при звільненні.
Згідно з розрахунком наведеним позивачем в позовній заяві середньоденний заробіток позивача становить 96,89 грн., а розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку станом на 19.08.2019 складає 156 583,69грн.
Згідно роз`яснення, що містяться в ч.5 п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КзПП України.
Такі ж висновки зроблені Конституційним Судом України у Рішенні від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 по справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 цього кодексу, яким зазначено, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. № 100 (далі - Порядок № 100), у випадках, не пов`язаних з обчисленням середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Даний розрахунок проводиться в цілях визначення суми, що підлягає виплаті роботодавцем працівникові за несвоєчасний розрахунок, що не пов`язано з вищенаведеними випадками, тому обчислення середнього заробітку здійснюватиметься виходячи з виплат за останні 2 місяці роботи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач був звільнений 01.03.2013, а отже розрахунок середньої заробітної плати повинен здійснюватися виходячи з нарахованої зарплати за останні 2 місяці роботи, що передують даті звільнення. Оскільки востаннє робота у відповідача виконувалася позивачем, згідно особовому рахунку за 2013 рік, у грудні 2012 та лютому 2013, то розрахунок проводитиметься виходячи з нарахованої за дані місяці заробітної плати.
Пунктом 8 вказаного Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. У відповідності до ч.1 ст.117 КЗпП України, середній заробіток при несвоєчасному розрахунку з працівником сплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за відповідну кількість робочих днів.
Перевіривши розрахунки позивача наведені в позовній заяві, суд дійшов висновку що останні здійснені позивачем відповідно до приписів наведеного вище Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, відтак являються вірними.
Зважаючи на встановлені обставини та наведені норми, заявлені позивачем вимоги, які складають середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 156 583 грн. 69 коп. задовольняються судом в повному обсязі.
У відповідності до ч.6 ст.95 КЗпП України, ст. ЗЗ Закону України "Про оплату праці", Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.91 р. № 1282-ХІІ (зі змінами та доповненнями), у зв`язку зі зростанням цін за період затримки заробітної плати та з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України з Відповідача на користь позивача підлягає стягненню індексація суми невиплаченої заробітної плати.
Згідно зі ст.2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індексації підлягають грошові доходи населення, зокрема, оплата праці, у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Відповідно до п.4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. N 1078 (далі - Порядок № 1078), частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Згідно з п.11 Порядку № 1078, індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до п.4 Порядку № 1078, сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Індекс споживчих цін обчислюється Держкомстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Станом на серпень 2019 року (дату звернення до суду) сума індексації за не виплачену своєчасно заборгованість по заробітній платі, згідно розрахунку, що додається, складає 12 864 грн 39 коп.
За таких обставин, суд приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення суми індексації за не виплачену своєчасно заборгованість по заробітній платі в розмірі 12 864 грн 39 коп.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному зверненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Судовий збір від сплати якого позивач звільнений у встановленому законом порядку стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, враховуючи приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню 2 895,45 грн. судового збору.
Керуючись ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 73-74, 129, 234 Господарського процесуального кодексу України суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 9 851 (дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят одна) грн 21 коп., компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в розмірі 13 730 (тринадцять тисяч сімсот тридцять) грн 47 коп., середній заробіток за затримку розрахунків при звільненні в розмірі 156 583 (сто п`ятдесят шість тисяч п`ятсот вісімдесят три) грн 69 коп., індексацію заробітної плати в розмірі 12 864 (дванадцять тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн 39 коп.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) в дохід Державного бюджету України 2 895 (дві тисячі вісімсот дев`яносто п`ять) грн 45 коп. судового збору.
4. В іншій частині позовну заяву залишити без задоволення.
5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
6. Копію рішення направити сторонам та розпоряднику майна боржника.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П. Чеберяк
