ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" лютого 2020 р. Справа№ 910/24323/16
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Копитової О.С.
суддів: Грека Б.М.
Остапенка О.М.
при секретарі судового засідання - Халько В.А.,
за участю представників:
від позивача (апелянта): не з`явився
від відповідача: не з`явився
розпорядник майна: не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1
на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року
у справі № 910/24323/16 (суддя Чеберяк П.П.)
за позовом ОСОБА_1
до публічного акціонерного товариства «Мостобуд»
про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, індексації заробітної плати в загальному розмірі 192253,06 грн.
в межах справи № 910/24323/16
за заявою публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»
до публічного акціонерного товариства «Мостобуд»
про банкрутство,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року позов задоволено частково; стягнуто з публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (надалі по тексту ПАТ «Мостобуд», боржник, відповідач) на користь ОСОБА_1 (надалі по тексту ОСОБА_1 , позивач, скаржник) нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 28951,09 грн. В іншій частині позовну заяву залишено без задоволення. Видано наказ.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд поновити строк на апеляційне оскарження; відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги в частині вимог про скасування оскаржуваної ухвали про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні до дня ухвалення судового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги; поновити строк на звернення до суду в частині стягнення з з ПАТ «Мостобуд» витрат на відрядження в сумі 11291,11 грн.; скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ПАТ «Мостобуд» витрат на відрядження в сумі 11291,11 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 72999,52 грн. за період з 25.10.2017 року по 09.07.2018 року, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 37 845грн., а також індексації заробітної плати в розмірі 41166,24 грн. та постановити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог, в решті оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалу суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, а також з неправильно та неповно встановленими обставинами, що мають значення для справи, оскільки, на думку скаржника, основна і додаткова заробітна плата є невід`ємними складовими елементами заробітної плати як такої в цілому, а тому, сума компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, не є збитками. Крім того, скаржник зазначає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер, а тому зазначені вимоги заявлені до стягнення мають бути задоволені.
При цьому, апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що суми компенсації та індексації заробітної плати, нараховані у зв`язку з невиплатою заробітної плати, не підлягають стягненню з відповідача через незвернення позивача з вимогою до відповідача про виплату грошових сум при звільненні, оскільки такий висновок є нормативно та фактично необґрунтованим.
Крім того, апелянт вказує, що судом першої інстанції взагалі не обґрунтовано підстави про відмову у задоволенні позову про стягнення з відповідача витрат на відрядження в сумі 11291,11 грн., а також індексації заробітної плати в сумі 41166,24 грн., оскільки приведені в мотивувальній частині аргументи стосуються виключно підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати, а також середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, а не відшкодування витрат на відрядження та сум індексації заробітної плати. Також апелянт вказує, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі робить помилковий висновок про те, що оскільки позивач не звертався до ПАТ «Мостобуд» за виплатою грошових сум при звільненні і тільки при зверненні до суду з позовною заявою ним була заявлена така вимога, тому в цій частині позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають.
При цьому, скаржник зазначає, що між ним та роботодавцем не було спору щодо розміру середнього заробітку або належних позивачу при звільненні сум і відповідно суд першої інстанції зробив помилковий висновок про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у відповідності до ч.2 ст. 117 Кодексу законів про працю України. На думку апелянта, навіть при наявності спору про розмір належних при звільненні працівнику сум, суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець на підставі ст. 117 Кодексу законів про працю України, а не відмовити в його стягненні, як помилково зазначено в оскаржувані ухвалі. Відсутність своєї вини в несвоєчасному розрахунку з позивачем, на його думку, повинен доводити саме роботодавець, чого під час судового розгляду зроблено не було.
З посиланням на правові позиції Верховного суду позивач наголошує, що всі суми, належні до сплати працівникові мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 21.12.2019 року, зазначену апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Копитова О.С., судді: Грек Б.М., Остапенко О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2019 року поновлено ОСОБА_1. строк на подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року у справі №910/24323/16; відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до прийняття рішення апеляційним судом; відкрито апеляційне провадження; встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу та призначено розгляд апеляційної скарги на 12.02.2020 року.
27.01.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли пояснення по справі в яких останній зазначає, що працював у ПАТ «Мостобуд» машиністом пересувного компресора 5-го розряду з 02.08.2011 року та звільнився з роботи за власним бажанням 23.10.2017 року. День звільнення позивача 23.10.2017 року був робочим для нього днем, в цей день він працював та в день звільнення (а також неодноразово раніше цього дня та в подальшому після звільнення) вимагав виплати заборгованості по заробітній платі, однак відповідачем така вимога була проігнорована з посиланням на відсутність коштів на виплату заробітної плати.
12.02.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Відповідач вказує, що визнає вимоги позивача на суму 28951,09 грн., в іншій частині вважає їх необґрунтованими. Відповідач, з посиланням на ст. 233 Кодексу законів про працю України стверджує про пропуск позивачем тримісячного строку для звернення з позовом до суду в частині стягнення витрат на відрядження. Крім того, відповідач зазначає, що із наданого позивачем розрахунку обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку, не вбачається які саме нарахування за жовтень-листопад 2015 року (крім заробітної плати) були включені ним до розрахунку середньоденної заробітної плати. При цьому, відповідач з посиланням на ст.ст.116,117 Кодексу законів про працю України стверджує, що працівник в день звільнення не працював та між сторонами був спір про розмір виплат (ПАТ «Мостобуд» заперечує проти стягнення витрат на відрядження), а також, що позивач не звертався до ПАТ «Мостобуд» з вимогою про стягнення заробітної плати.
Також відповідач вказує, що поданий позивачем розрахунок суми компенсації заробітної плати взагалі не відповідає Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ №159 від 21.02.2001 року, в розрахунку суми компенсації заробітної плати не деталізованого, як позивач розраховував приріст індексу споживчих цін, а вказується лише кінцевий результат.
Крім того, відповідач зазначає, що наданий позивачем розрахунок суми індексації заробітної плати не узгоджується з вимогами Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, та вказує, що позивачем при здійснені розрахунку суми індексації заробітної плати позивач не враховано наказ ПАТ «Мостобуд» № 17 від 22.03.2016 року «Щодо індексації заробітної плати працівників ПАТ «Мостобуд»» відповідно до якого нарахування заробітної плати проводитися з урахуванням індексації.
Підсумовуючи відзив, відповідач наголошує, на тому, що обов`язковою умовою виплати суми заборгованості є звернення особи до підприємства з вимогою про виплату заборгованості із заробітної плати, а така вимога позивачем не заявлялась.
В судове засідання 12.02.2020 року представники сторін не з`явились, натомість від арбітражного керуючого - в.о. керівника (розпорядника майна) ПАТ «Мостобуд» Кіцула С.Б. надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги на більш пізнішу дату. Також в клопотання про відкладення розгляду справи розпорядник майна просить суд викликати в судове засідання головного бухгалтера ПАТ «Мостобуд» Герман Н.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2020 року розгляд справи відкладено на 26.02.2020 року та зобов`язано сторін подати пояснення та розрахунки.
Від позивача 25.02.2020 року на виконання ухвали суду від 12.02.2020 року надійшли пояснення по справі щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати з березня 2013 року по грудень 2014 року; щодо надання доказів звернення до боржника з вимогами про погашення заборгованості; щодо нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та індексації заробітної плати .
В судове засідання 26.02.2020 року представники сторін не з`явились, розпорядником майна подано клопотання розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1. без його участі з підстав неможливості взяти участь в судовому засіданні у зв`язку із занятістю в іншій судовій справі в іншому суді.
При цьому, розпорядником майна, як в.о. керівника ПАТ «Мостобуд» вимоги ухвали суду не виконані, витребуваних судом пояснень та документів не надано. Натомість розпорядником майна, як в.о. керівника боржника 25.02.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду подано клопотання про призначення по справі судової експертизи, проведення якої розпорядник просить доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експерта поставити наступне питання: Чи підтверджуються належними доказами та відповідають п. 4 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» надані до суду ОСОБА_1 розрахунки заборгованості? Якщо розрахунки заборгованості надані до суду ОСОБА_1. не підтверджуються належними доказами та не відповідають п. 4 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», то навести правильні розрахунки. Оплату вартості експертизи покласти на ПАТ «Мостобуд».
Обґрунтовуючи необхідність призначення експертизи в цій справі розпорядник майна зазначає, що не має можливості виконати вимоги суду та подати контррозрахунок вимог позивача в зв`язку з відсутністю в нього первинних документів. При цьому, розпорядник посилається на порушення позивачем порядку проведення розрахунку середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та посилається на порушення позивачем при розрахунку позовних вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, в зв`язку з чим вважає, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
Суд відмовив розпоряднику майна в призначенні судової експертизи за викладених в клопотанні обґрунтувань. По-перше, розпорядником майна взагалі не зазначено, на підставі яких саме первинних документів судовий експерт буде проводити експертизу, якщо у самого розпорядника майна, який виконує повноваження керівника боржника, вказані документи відсутні. По-друге, розпорядником майна не надано суду доказів того, що відповідач має в наявності кошти для оплати призначеної судом експертизи.
В зв`язку з тим, що в апеляційній скарзі позивач просив розглянути апеляційну скаргу за його відсутності та враховуючи клопотання розпорядника майна, як в.о. керівника боржника, про розгляд апеляційної скарги без його участі, колегія суддів вважає за можливе прийняти постанову за відсутності представників сторін.
В судовому засіданні 26.02.2020 року прийнято постанову.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Згідно ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до ч.6 ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Враховуючи, що станом на день прийняття оспорюваної постанови діяв Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а Кодекс України з процедур банкрутства чинності не набув, колегія суддів при апеляційному розгляді застосовує положення вказаного закону.
Згідно ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (який діяв під час розгляду справи судом першої інстанції) суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, у провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/24323/16 за заявою ПАТ «Альфа-Банк» про банкрутство ПАТ «Мостобуд» на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою господарського суду міста Києва від 08.02.2017 року.
ОСОБА_1 17.07.2018 року, тобто після порушення справи про банкрутство боржника, звернувся до господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення заборгованості із заробітної плати на суму 40242,20 грн., середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні на суму 72999,52 грн., компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 37845,10 грн. та індексації заробітної плати на суму 41166,24 грн., що в загальному розмірі складає 192253,06 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що з 02.08.2011 року по 23.10.2017 року працював у відокремленому підрозділі ПАТ «Мостобуд» - Мостобудівельний загін №12 ПАТ «Мостобуд» машиністом пересувного компресора 5-го розряду, що підтверджується довідкою №113 від 28.12.2017 року та записами в трудовій книжці, а також на той факт, що відповідач протягом тривалого періоду не сплачував йому заробітну плату та має перед позивачем непогашену заборгованість за період з березня 2013 року по грудень 2014 року в розмірі 40242,20 грн. В зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, позивач просив стягнути на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні в розмірі 72999,52 грн., компенсацію за невиплачену своєчасно заробітну плату, яка передбачена ст. 34 Закону України «Про оплату праці» та Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» в розмірі 37845,10 грн., а також індексацію заробітної плати у відповідності до ч. 6 ст. 95 Кодексу законів про працю України, ст. 33 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» розмір якої згідно розрахунку позивача і його пояснень складає 21630,50 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року у справі №910/24323/16 позов задоволено частково та стягнуто з ПАТ «Мостобуд» на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 28951,09 грн. В іншій частині позовну заяву залишено без задоволення.
Обґрунтовуючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд з посиланням на приписи ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України та правову позицію Верховного Суду України і Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зазначив, що оскільки заявник не звертався до ПАТ «Мостобуд» за виплатою грошових сум при звільненні і тільки при зверненні до суду з позовною заявою ним була заявлена така вимога, вимоги про стягнення з боржника середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 72999,52 грн., компенсації втрати частини доходів в розмірі 37845,10 грн. та індексації заробітної плати на суму 21630,50 грн., задоволенню не підлягають. При цьому жодних обґрунтувань щодо підстав відмови в частині вимог про стягнення витрат на відрядження в сумі 11291,11 грн. не наведено.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 02.08.2011 року по 23.10.2017 року працював у відокремленому підрозділі ПАТ «Мостобуд» - Мостобудівельний загін №12 ПАТ «Мостобуд» на посаді машиніста пересувного компресора 5-го розряду, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема довідкою №113 від 28.12.2017 року, копією трудової книжки та не заперечується сторонами.
При цьому, за період з березня 2013 року по грудень 2014 року заробітна плата йому в повному обсязі не виплачувалась.
Згідно довідки відповідача №113 від 28.12.2017 року, яку додано позивачем до позовної заяви, розмір заборгованості складає 40242,20 грн., 28951,09 грн. - заборгованість по заробітній платі за період з березня 2013 року по грудень 2014 року та 11291,11 грн. - витрати на відрядження.
Вказана сума заборгованості по заробітній платі в розмірі 28951,09 грн. боржником визнається та не заперечується, в частині стягнення авансових внесків відповідач заявляв клопотання про пропуск строку позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. У ч.1 ст. 1Закону України «Про оплату праці», який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття «заробітна плата».
Конституційний Суд України в рішенні 1-18/2013 від 15.10.2013 року зазначив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.
Відповідно до положень ст. 97 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.
Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження погашення заборгованості перед позивачем в повному обсязі станом на дату прийняття судом рішення. Не надано таких доказів і на дату прийняття постанови апеляційним судом.
За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати в розмірі 28951,09 грн. є законними і обґрунтованими та правомірно задоволені господарським судом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з боржника компенсації втрати частини доходів та індексації заробітної плати господарський суд послався на той факт, що компенсація є формою відшкодування збитків і не є основною заробітною платою визначеною Законом України «Про оплату праці». При цьому, місцевий суд посилався на положення ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Колегія суддів не погоджується з такими доводами місцевого суду в силу наступного.
Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Крім того, на підставі ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01. 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01. 2004 року за №114/8713 (надалі по тексту - Інструкція №114/8713), розробленої відповідно до Закону України «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції №114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Відповідно пп. пп. 2.2.7 і 2.2.8 вказаної Інструкції, суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників та суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати віднесено до фонду додаткової заробітної плати.
За таких обставин суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників та суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати фактично є заробітною платою працівника та підлягають виплаті в загальному порядку.
Відповідної позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 910/4518/16 від 30.01.2019 року.
В своєму рішенні №1-18/2013 від 15.10.2013 року Конституційний Суд України дійшов висновку що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Щодо строків звернення з позовом до суду за стягненням вказаних сум, які визначені ст. 233 Кодексу законів про працю України, Конституційний Суд України у зазначеному рішенні визначив, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Розрахунок компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року «Порядок проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати» (надалі по тексту «Порядок»).
Згідно п.2 Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001року.
Пунктом 3 Порядку визначено, що заробітна плата підлягає компенсації.
Згідно п.4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці за який виплачується дохід по розрахунку не включаються. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Позивачем при розрахунку суми компенсації використані показники щодо величини приросту індексу споживчих цін для обрахунку розміру суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати, що розміщено в Інформаційно-аналітичній системі «Ліга», які розраховані станом на дату проведення розрахунку суми компенсації (липень 2018 року). Судом досліджені вказані показники та встановлено, що вони повністю збігаються з опублікованими показниками Держкомстату в офіційних періодичних виданнях.
Розрахунок компенсації відповідно викладених вище положень діючого законодавства відбувається наступним чином. Якщо, нарахований але не виплачений грошовий дохід за березень 2013 року (154,59 грн.) виплачується в липні 2018 року, то відповідно компенсація розраховується =154,59 грн.*139,5 (приріст індексу споживчих цін за період невиплати грошового доходу, у відсотках розрахований шляхом множення щомісячних індексів споживчих цін з квітня 2013 року (наступний місяць після місяця в якому утворилась заборгованість) до червня 2018 року (місяць, що передує виплаті доходу):100= 215,65 грн.
Враховуючи той факт, що відповідачем нарахована заробітна плата виплачена не була суд вважає правомірним здійснення нарахування компенсації по дату подання позову, а саме липень 2018 року.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 37845,10 грн. вважає їх законними та обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідності до ч.6 ст.95 Кодексу законів про працю України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Стаття 33 Закону України «Про оплату праці» визначає, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Згідно зі ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи населення, зокрема, оплата праці, у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до п.4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (надалі по тексту Порядок № 1078) частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Згідно з п.1-1 Порядку №1078, індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до п.4 Порядку №1078, сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Невиплата індексації заробітної плати є обмеженням права позивача на майно, що є незаконним.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 8 листопада 2015 року у справі «Кечко проти України» висловив правову позицію, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу N Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення.
Судом досліджено розрахунок зроблений позивачем, перевірено коефіцієнти та рівень прожиткового мінімуму на відповідний період, перераховано вказані суми у відповідності до встановленого порядку та з урахуванням наявних в матеріалах справи документів, (зокрема щодо визначення базового місяця для нарахування). Суд погоджується з поданою методологією розрахунку позивача.
Посилання відповідача на наказ №17 від 22.03.2016 року, як на підтвердження здійснення індексації заробітної плати самим підприємством не приймається колегією суддів, оскільки, по-перше, окрім копії наказу не додано жодних доказів на підтвердження його виконання, а по-друге, вказаний наказ не охоплює період заборгованості по заробітній платі за який позивач просить стягнути суми індексації.
Приймаючи рішення по суті спору колегія суддів зважає на тривалість порушення прав позивача щодо невиплати йому заробітної плати, зокрема станом на лютий 2020 року відповідач має підтверджену заборгованість перед позивачем ще за березень 2013 року, а також на той факт, що відповідачем не вчинено жодних дій щодо погашення такої заборгованості чи навіть її частини.
При цьому, як убачається з позовної заяви та апеляційної скарги, позивач просив суд стягнути з відповідача індексацію в розмірі 41166,24 грн. Згідно ж доданого до позовної заяви розрахунку розмір індексації визначено 21630,50 грн. В поданому розрахунку наданому на вимогу апеляційного суду розмір індексації визначений на суму 30918,25 грн.
Враховуючи загальний розмір заявлених вимог щодо стягнення суми індексації в суді першої інстанції (41166,24 грн.) та вірний розрахунок позивача, стягненню підлягає 30918,25 грн.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення витрат на відрядження в сумі 11291,11 грн., апеляційний суд вважає, що така вимога задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися за заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Тільки у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
Згідно з п.п. 3.15 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року №5, не належать до фонду оплати праці витрати на відрядження: добові (у повному обсязі) вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення.
Оскільки витрати на відрядження не включаються до фонду оплати праці, то позивач повинен був звернутися до суду за її стягненням в тримісячний строк з моменту звільнення або коли дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права.
Позивач стверджує, що дізнався про розмір заборгованості по відрядженню 20.06.2018 року, при цьому, жодних доказів на підтвердження вказаної обставини не додано.
В матеріалах справи наявна довідка №113 про заборгованість перед позивачем, на яку останній посилається у позові, датована 28.12.2017 року, позивач же звернувся до суду 17.07.2018 року.
При цьому, разом з апеляційною скаргою позивачем подано клопотання про поновлення строку звернення до суду з вимогами про стягнення коштів на відрядження.
Як вказано вище до витрачених на відрядження сум застосовується строк позовної давності, встановлений ст. 233 Кодексу Законів про працю України, - 3 місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. В разі поважності причин пропуску такого строку позивач мав звернутися з клопотанням про його поновлення до місцевого суду при зверненні з відповідними позовом, але з таким клопотанням позивач не звертався до місцевого суду, і тільки при зверненні до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою позивачем було подано таке клопотання.
При цьому, відповідач в своєму відзиві на позов в суді першої інстанції заявляв про пропуск позивачем строку позовної давності в цій частині.
За таких обставин, колегія суддів залишає без розгляду вказане клопотання відповідача та відмовляє в задоволенні апеляційної скарги в цій частині.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з боржника середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 72999,52 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 зазначеного кодексу).
Тобто, за вказаними приписами закону визначений певний порядок остаточних розрахунків роботодавця з працівником при його звільненні, зокрема, або в день звільнення або якщо працівник в день звільнення не працював, то не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі невиконання роботодавцем вказаних вимог законодавцем передбачений певний вид відповідальності у вигляді сплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідач під час судового розгляду вказував, що позивач не звертався до нього з вимогами про стягнення належних йому при звільненні сум, і у нього не виникло обов`язку з ним розраховуватись, а відповідно і підстав для стягнення суми середнього заробітку за заявлений позивачем період не вбачається. З такими твердженнями відповідача погодився і місцевий суд.
В поданих апеляційному суду поясненнях позивач зазначає, що звільнився з роботи 23.10.2017 року і в цей день він працював і відповідно обов`язок відповідача розрахуватись з ним не пов`язаний з його зверненням до останнього.
При цьому у тих самих поясненнях, що наявні в матеріалах справи позивач вказує, що розрахунок середнього заробітку ним проводиться не виходячи з останніх двох місяців роботи, що передують звільненню (серпень-вересень 2017 року), як передбачено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, а виходячи із нарахованої заробітної плати у жовтні та листопаді 2015 року, оскільки це останні місяці коли він виконував роботу у відповідача.
За таких обставин, виходячи з наданих самим позивачем пояснень та розрахунків, за відсутності інших доказів, колегія суддів приходить до висновку, що в день звільнення 23.10.2017 року позивач не виконував роботу у відповідача, тобто не працював і відповідно відповідальність відповідача за порушення строку такого розрахунку, що полягає в сплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає з наступного дня після такого звернення.
Доказів звернення позивача до відповідача з відповідними вимогами матеріали справи не містять. В зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з місцевим судом, що позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 72999,52 грн. за період з 24.10.2017 року по 09.07.2018 року задоволенню не підлягають.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що звернення позивача до господарського суду міста Києва в липні 2018 року є нічим іншим ніж вимогою до відповідача щодо проведення з ним остаточного розрахунку належних йому при звільненні сум.
Зазначеної позиції дотримується і Верховний суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 27.01.2020 року по справі № 682/3060/16-ц.
Так, в зазначеній постанові вказано, що звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 Кодексу законів про працю України (якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до п. 2 ч. ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно ч. 1, 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, враховуючи викладене, ухвала господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року по справі № 910/24323/16 підлягає скасуванню в частині відмови в стягненні з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 37845,10 грн. та індексації заробітної плати на суму 30918,25 грн., як така, що прийнята при неповному з`ясуванні обставин справи, в іншій частині оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.
Відповідно до ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанцій покласти на відповідача, в частині позовних вимог задоволених судом першої та апеляційної інстанції, судовий збір в частині вимог в задоволенні яких відмовлено судом покласти на позивача. При цьому, колегія суддів враховує межі звільнення позивача від сплати судового збору.
Керуючись статтями 129, 267-270, 273, 275, 277, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року у справі № 910/25323/16 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з публічного акціонерного товариства «Мостобуд» на користь ОСОБА_1 68763,35 грн., з яких компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 37845,10 грн. та індексації заробітної плати на суму 30918,25 грн.
3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про стягнення з публічного акціонерного товариства «Мостобуд» 68763,35 грн., з яких компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 37845,10 грн. та індексації заробітної плати на суму 30918,25 грн. задовольнити.
4. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 68763 (шістдесят вісім тисяч сімсот шістдесят три) грн. 35 коп., з яких компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 37845 (тридцять сім тисяч вісімсот сорок п`ять) грн. 10 коп., індексацію заробітної плати на суму 30918 (тридцять тисяч дев`ятсот вісімнадцять) грн. 25 коп.
5. В іншій частині залишити ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року по справі №910/24323/16 без змін.
6. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Державного бюджету України 1264 (одна тисяча двісті шістдесят чотири) грн. 35 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 1896 (одна тисяча вісімсот дев`яносто шість) грн. 52 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції
7. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) на користь Державного бюджету України 1465 (одна тисяча чотириста шістдесят п`ять) грн. 72 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 2198 (дві тисячі сто дев`яносто вісім) грн. 57 коп. за розгляд судом апеляційної інстанції.
8. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
9. Матеріали справи № 910/24323/16 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає негайному виконанню.
Cторони мають право оскаржити постанову до Верховного суду в порядку, передбаченому ст.ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 10.03.2020 року.
Головуючий суддя О.С. Копитова
Судді Б.М. Грек
О.М. Остапенко
