ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" липня 2020 р. Справа№ 910/24323/16
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Копитової О.С.
суддів: Грека Б.М.
Остапенка О.М.
при секретарі судового засідання - Халько В.А.,
за участю представників:
від позивача (апелянта): не з`явився;
від відповідача: не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг ОСОБА_1
на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 та додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2019 року
по справі № 910/24323/16 (суддя Чеберяк П.П.)
за позовом ОСОБА_1
до публічного акціонерного товариства «Мостобуд»
про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, втрат від інфляції, відсотків в загальному розмірі 287498,83 грн.
межах справи № 910/24323/16
за заявою публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»
до публічного акціонерного товариства «Мостобуд»
про банкрутство,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 (надалі по тексту ОСОБА_1 , позивач, скаржник) про стягнення з публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (надалі по тексту ПАТ «Мостобуд», боржник, відповідач) заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, втрат від інфляції, відсотків в загальному розмірі 287498,83 грн., відмовлено повністю.
09.12.2019 року господарським судом міста Києва, з посланням на ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, з підстав не вирішення питання про розподіл судових витрат прийнято додаткову ухвалу, якою присуджено до стягнення з ОСОБА_1 2584,74 грн. судового збору в дохід Державного бюджету України.
Не погоджуючись із вказаними ухвалами суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 14.01.2020 року, зазначену апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Копитова О.С., судді: Грек Б.М., Остапенко О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 року апеляційну скаргу позивача на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Іншою ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання апеляційної скарги на додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2019 року, відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд апеляційної скарги на 11.03.2020 року.
03.02.2020 року на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 року подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги з доданням клопотання про відстрочення позивачу сплати судового збору до винесення судом рішення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року, відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року, об`єднано апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року та на додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2019 року у справі № 910/24323/16 в одне апеляційне провадження, розгляд апеляційних скарг призначено на 11.03.2020 року.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції від 09.10.2019 року скаржник, з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові № 13 від 24.12.1999 року вказує, що суд, встановивши під час розгляду справи, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства суми в день звільнення або на наступний день після пред`явлення вимог про розрахунок на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не звільняє його від відповідальності.
Крім того позивач, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі № 1-18/2013 зазначає, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. Згідно з ч.2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. На думку позивача, суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з пп 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати і є складовими частинами заробітної плати.
Скаржник не погоджується з висновком місцевого суду зробленого при аналізі ст. 117 Кодексу законів про працю України щодо залежності здійснення належних звільненому працівникові виплат від його звернення з окремою вимогою про такі виплати до роботодавця, вважає його таким, що суперечить висновкам Верховного Суду України та усталеній судовій практиці.
Підсумовуючи апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року апелянт просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити у повному обсязі позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, компенсації втрати частини доходів в зв`язку з порушенням строків виплати.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2019 року, апелянт вказує, що вказана ухвала є похідною від ухвали від 09.10.2019 року та лише здійснює розподіл судових витрат, в зв`язку з чим просить об`єднати апеляційні скарги в одне апеляційне провадження.
Скаржник просить додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2019 року скасувати, прийняти нове рішення, яким судові витрати покласти на відповідача.
10.03.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про участь у судовому засіданні 11.03.2020 року в режимі відеоконференції, в якому останній просить доручити Кіровському районному суду м. Дніпропетровська забезпечення проведення слухання вказаної справи в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2020 року у задоволенні вищезазначеного клопотання відмовлено.
10.03.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Відповідач вказує, що не визнає вимоги позивача та вважає їх необґрунтованими. Відповідач стверджує, що вимоги щодо стягнення заробітної плати вже заявлялись позивачем до місцевого суду і на підставі наказу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29.01.2015 року у справі №202/671/15 погашені на суму 32039,82 грн. в рамках виконавчого провадження про що державним виконавцем 29.11.2018 року прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження.
Також відповідач не погоджується з розрахунком позивача щодо суми середнього заробітку за час затримки розрахунку та вказує, що позивач здійснює такий розрахунок всупереч вимогам п. 4 розділу IІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 та зазначає, що позивачем взагалі невірно здійснений розрахунок суми середнього заробітку, так в поданому розрахунку в період з серпня 2013 року по листопад 2018 року позивач вказує фіксовану суму - 2431,60 грн. за кожний місяць затримки, що протирічить вимогам п.5,8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року. При цьому, відповідач зауважує, що заборгованість по заробітній платі була присуджена до стягнення на користь позивача ще у 2015 році, однак у зв`язку з бездіяльністю органів ДВС зазначені кошти були сплачені позивачу лише у 2018 році, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Також на думку відповідача, позивач незаконно нараховує компенсацію втрати частини доходів в зв`язку з порушенням строку її виплати на суми середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку за період з серпня 2013 року по листопад 2018 року. Відповідач вважає, що оскільки законодавством про працю строки виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не визначені, немає правових підстав для нарахування на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні сум компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків його виплати. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, має разовий характер та не є заробітною платою визначеною як періодичний платіж.
Крім того, відповідач заперечує проти стягнення 3 % річних та зазначає, що передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України відповідальність не поширюється на трудові відносини і відповідно в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Законною відповідач вважає і додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2019 року та вказує, що оскільки суд частково задовольнив позовні вимоги і при постановленні оскаржуваної ухвали не було вирішено питання про розподіл судових витрат, то суд правомірно прийняв додаткову ухвалу про стягнення судового збору і відповідно відсутні правові підстави для її скасування.
Підсумовуючи відзив, відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні апеляційних скарг в повному обсязі, а оскаржувані ухвали господарського суду міста Києва залишити без змін.
В судове засідання 11.03.2020 року представники сторін не з`явились, від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційних скарг, в зв`язку з участю в іншому судовому засіданні.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 року розгляд справи відкладено на 08.04.2020 року та зобов`язано сторін подати пояснення та розрахунки.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2020 року з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та для убезпечення від ризику життя та здоров`я людей, зокрема представників учасників справи та працівників суду, було повідомлено учасників справи №910/24323/16, що судове засідання 08.04.2020 року з розгляду апеляційних скарг ОСОБА_1 не відбудеться. Після закінчення карантинних заходів про дату та час судового засідання учасників справи буде повідомлено додатково.
07.04.2020 року на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від розпорядника майна, як в.о. керівника боржника надійшло клопотання про призначення по справі судової експертизи, проведення якої розпорядник просить доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експерта поставити наступне питання: Чи підтверджуються належними доказами та відповідають п. 4 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» надані до суду ОСОБА_1 розрахунки заборгованості? Якщо розрахунки заборгованості надані до суду ОСОБА_1 не підтверджуються належними доказами та не відповідають п. 4 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», то навести правильні розрахунки. Оплату вартості експертизи покласти на ПАТ «Мостобуд».
Обґрунтовуючи необхідність призначення експертизи в цій справі розпорядник майна зазначає, що не має можливості виконати вимоги суду та подати контррозрахунок вимог позивача в зв`язку з відсутністю в нього первинних документів. При цьому, розпорядник посилається на порушення позивачем проведення розрахунку середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та посилається на порушення позивачем при розрахунку позовних вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, в зв`язку з чим вважає, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 року розгляду апеляційних скарг ОСОБА_1 було призначено на 15.07.2020 року на 11.00 та зобов`язано сторін виконати вимоги попередніх ухвал.
06.07.2020 року від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення по справі в яких останній підтримав свою позицію викладену в позовній заяві та просив суд ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити у повному обсязі позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку (не меншому ніж мінімальна заробітна плата за відповідний період), компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати.
15.07.2020 року представники сторін в судове засідання не з`явились. Про дату та час судового розгляду повідомлені належним чином.
10.07.2020 року від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.
13.07.2020 року електронною поштою від розпорядника майна Кіцула С.Б. надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі арбітражного керуючого за наявними в матеріалах справи доказами.
15.07.2020 року, в судовому засіданні, суд відмовив розпоряднику майна в призначенні судової експертизи за викладених в клопотанні обґрунтувань. По-перше, розпорядником майна взагалі не зазначено, на підставі яких саме первинних документів судовий експерт буде проводити експертизу, якщо у самого розпорядника майна, вказані документи відсутні. По-друге, розпорядником майна не надано суду доказів того, що відповідач має в наявності кошти для оплати призначеної судом експертизи.
В зв`язку з тим, що в апеляційній скарзі позивач просив розглянути апеляційну скаргу за його відсутності та відповідних клопотань розпорядника майна та представника боржника, колегія суддів вважає за можливе прийняти постанову за відсутності представників сторін.
В судовому засіданні 15.07.2020 року прийнято постанову.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Згідно ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до ч.6 ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Враховуючи, що станом на день прийняття ухвали 09.10.2019, прийнятої по суті спору, діяв Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а Кодекс України з процедур банкрутства чинності не набув, колегія суддів при апеляційному розгляді застосовує положення вказаного закону.
Згідно ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (який діяв під час розгляду справи судом першої інстанції) суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, у провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/24323/16 за заявою ПАТ «Альфа-Банк» про банкрутство ПАТ «Мостобуд» на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою господарського суду міста Києва від 08.02.2017 року.
ОСОБА_1 в грудні 2018 року (заява зареєстрована судом 17.12.2018 року), тобто після порушення справи про банкрутство боржника, звернувся до господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, втрат від інфляції, відсотків на загальну суму 287498,83 грн.
В обґрунтування заявлених вимог (з урахуванням уточненої позовної заяви поданої 07.03.2019 року) позивач зазначав, що до 22.07.2013 року працював у відокремленому підрозділі ПАТ «Мостобуд» - Мостобудівельний загін №12 ПАТ «Мостобуд», що підтверджується записами в трудовій книжці, а також на той факт, що відповідач протягом тривалого періоду не сплачував йому заробітну плату та на дату звільнення утворилась заборгованість за період з 01.10.2012 року по 22.07.2013 року в розмірі 26304,27 грн.(зарплата) та 6710,00 грн. витрати на відрядження. В зв`язку з тим, що в добровільному порядку заборгованість відповідачем погашена не була, позивач звертався до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська і 29.01.2015 року судом було видано наказ про стягнення заборгованості в розмірі 32039,82 грн. і вказана заборгованість було остаточно погашена за результатами виконавчого провадження 29.11.2018 року.
З посиланням на положення ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України, в зв`язку з непроведенням своєчасного розрахунку при звільненні позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період затримки повного розрахунку з 22.07.2013 року по 01.12.2018 року в розмірі 155622,40 грн. Також, позивач просив стягнути на його користь компенсацію за невиплачену своєчасно заробітну плату, яка передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» в розмірі 120667,89 грн., а також 3 % річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України в розмірі 16494,09 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року у справі №910/24323/16 ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Обґрунтовуючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд з посиланням на приписи ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України та правову позицію Верховного Суду України і Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зазначив, що оскільки заявник не звертався до ПАТ «Мостобуд» за виплатою грошових сум при звільненні і тільки при зверненні до суду з позовною заявою ним була заявлена така вимога, вимоги про стягнення з боржника середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини задоволенню не підлягають.
Крім того, суд зазначив, що не підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заробітної плати в розмірі 26304,27 грн., оскільки сказана заборгованість вже стягнута на користь позивача наказом Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29.01.2015 року у справі № 202/671/15-ц.
Також, суд першої інстанції відмовив позивачу в задоволенні вимог про стягнення відсотків річних в розмірі 16494,09 грн. з підстав того, що застосування статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює зобов`язальні правовідносини і наслідки порушення зобов`язання до трудових відносин не передбачено чинним трудовим законодавством.
Додатковою ухвалою від 09.12.2019 року господарським судом міста Києва здійснено розподіл судових витрат та присуджено до стягнення на користь державного бюджету України 2584,74 грн. судового збору з позивача.
Колегія суддів не погоджується з доводами місцевого суду в частині відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заробітної плати в розмірі 26304,27 грн., в силу наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема уточненої позовної заяви, поданої ОСОБА_1 та встановлено вище, при зверненні до господарського суду міста Києва з відповідним позовом позивачем не заявлялось вимог про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі, яка присуджена наказом Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29.01.2015 року у справі № 202/671/15-ц, а з посиланням на отримання коштів за вказаним наказом лише в листопаді 2018 року визначалися вимоги про стягнення з боржника середнього заробітку за період затримки повного розрахунку на суму 155622,40 грн., компенсації втрати частини доходів в розмірі 120667,89 грн. та 3 % річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України в розмірі 16494,09 грн. В зв`язку з чим посилання місцевого суду на відсутність підстав для задоволення вимог які не заявлялись позивачем є безпідставним.
Щодо вимог позивача про стягнення з боржника компенсації втрати частини доходів слід зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з червня 1992 року по 22.07.2013 року працював у відокремленому підрозділі ПАТ «Мостобуд» - Мостобудівельний загін №12 ПАТ «Мостобуд» водієм автотранспортних засобів, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема копією трудової книжки та не заперечується сторонами.
При цьому, за період з 01.10.2012 року по 22.07.2013 року заробітна плата йому в повному обсязі не виплачувалась.
Згідно довідки відповідача №133 від 02.07.2014 року, яку додано позивачем до позовної заяви, розмір заборгованості складає 26304,27 грн., з яких заборгованість по заробітній платі 19594,27 грн. за період з жовтня 2012 року по липень 2013 року, а також 6710,00 грн. витрат на відрядження.
Сторонами підтверджено, що зазначена заборгованість по заробітній платі, присуджена наказом Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29.01.2015 року у справі № 202/671/15-ц, та у відповідності до постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження від 29.11.2018 року погашена в повному обсязі.
Позивачем в зв`язку з погашенням заборгованості по заробітній платі лише в листопаді 2018 року заявлено до стягнення суму компенсації у відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за період жовтень 2012 року (дата виникнення заборгованості) листопад 2018 року ( дата проведення остаточного розрахунку за результатами виконавчого провадження) в сумі 120 667,89 грн.
Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Крім того, на підставі ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року №5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Відповідно пп. пп. 2.2.7 і 2.2.8 вказаної Інструкції, суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників та суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати віднесено до фонду додаткової заробітної плати.
За таких обставин суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників та суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати фактично є заробітною платою працівника та підлягають виплаті в загальному порядку.
Відповідної позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 910/4518/16 від 30.01.2019 року.
В своєму рішенні №1-18/2013 від 15.10.2013 року Конституційний Суд України дійшов висновку що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Щодо строків звернення з позовом до суду за стягненням вказаних сум, які визначені ст. 233 Кодексу законів про працю України, Конституційний Суд України у зазначеному рішенні визначив, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Розрахунок компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року «Порядок проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати» (надалі по тексту «Порядок»).
Згідно п.2 Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001року.
Пунктом 3 Порядку визначено, що заробітна плата підлягає компенсації.
Згідно п.4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці за який виплачується дохід по розрахунку не включаються. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Доданий позивачем розрахунок суми компенсації не відповідає вказаному Порядку, індекси споживчих цін не відповідають тим, які опубліковані Держкомстатом. Крім того, позивач в порушення положень як Порядку так і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» нараховує компенсацію в період серпня 2013 року по листопад 2018 на суму визначеного ним самостійно середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2431,60 грн.
Відповідно до викладених вище положень закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону).
Тобто, вказаними нормативними актами передбачено, зокрема нарахування компенсації втрати частини доходів за порушення строків виплати заробітної плати. При цьому і сама компенсація, як зазначено вище фактично відноситься до частини заробітної плати.
Нарахування ж та виплата середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України, як вид відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок з робітником при звільненні і відповідно не відноситься ні до заробітної плати, ні до будь-якого іншого виду доходу, визначеного Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідної позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 910/4518/16 від 30.01.2019 року.
Крім того, вказаний вид відповідальності взагалі не має встановлених строків виплати від яких можливо б було відраховувати компенсаційні нарахування та відповідно казати про затримку вказаного платежу, носить разовий характер та відповідно нарахування компенсації на вказані суми є безпідставним.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги щодо стягнення компенсації підлягають частковому задоволенню, виходячи із нарахувань на заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі за уточненим розрахунком суду.
Розрахунок компенсації відповідно викладених вище положень діючого законодавства відбувається наступним чином. Якщо, нарахований але не виплачений грошовий дохід за жовтень 2012 року (3024,64 грн.) виплачується в листопаді 2018 року, то відповідно компенсація розраховується =3024,64грн.*146,9 (приріст індексу споживчих цін за період невиплати грошового доходу, у відсотках розрахований шляхом множення щомісячних індексів споживчих цін з листопад 2012 року (наступний місяць після місяця в якому утворилась заборгованість) до жовтня 2018 року (місяць, що передує виплаті доходу):100= 4443,20 грн.
Враховуючи той факт, що розрахунок з відповідачем по заробітній платі проведено в листопаді 2018 року суд вважає правомірним здійснення нарахування компенсації по дату відповідного розрахунку.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 28 747,64 грн.
Нарахування компенсації на заборгованість по витратам на відрядження суд вважає безпідставним. Вказані витрати не є заробітною платою і відповідно не включаються до фонду оплати праці.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з боржника середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 155622,40грн., слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 зазначеного кодексу).
Тобто, за вказаними приписами закону визначений певний порядок остаточних розрахунків роботодавця з працівником при його звільненні, зокрема, або в день звільнення, або, якщо працівник в день звільнення не працював, то не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі невиконання роботодавцем вказаних вимог законодавцем передбачений певний вид відповідальності у вигляді сплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як убачається з матеріалів справи, позивач був звільнений відповідачем 22.07.2013 року за власним бажанням. Згідно довідки №133 від 02.07.2014 року відповідач мав заборгованість перед позивачем за період його роботи, зокрема з жовтня 2012 року по липень 2013 року, тобто по дату звільнення. Позивач стверджує, що працював весь період і в день звільнення також, однак відповідач з ним не розрахувався, чим порушив положення ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідачем жодним чином не доведено, що позивач в день свого звільнення не працював і обов`язок відповідача провести з ним певний розрахунок мав виникнути лише після його звернення, як і не доведено відсутність вини відповідача в невиконанні розрахунку з позивачем. Не містять матеріали справи доказів про повідомлення позивача про розмір заборгованості перед ним станом на дату звільнення.
Розрахунок сум середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні проводиться за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (надалі по тексту - Порядок).
Відповідно до абз. 3 п. 2 розділу ІІ вказаної вище постанови середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем визначено розмір середньомісячного заробітку без дотримання абз. 3 п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, оскільки вказаний розрахунок позивач здійснює із розрахунку за період заборгованості червень 2013 року-липень 2013 року.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 було звільнено 22.07.2013 року, отже останні два календарні місяці роботи, що передували вказаній події - червень та травень 2013 року.
Згідно наявної в матеріалах справи довідки №133 від 02.07.2014 року ПАТ «Мостобуд» «Мостобудівельний загін № 12» про заборгованість по заробітній платі станом на 02.07.2014 року ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за червень 2013 року складає 1940,24 грн., за травень 2013 року 1532,88 грн., а всього 3473,12 грн., тобто виходячи з наявних у суду відомостей середньомісячна заробітна ОСОБА_1 за червень, травень 2013 року становить 1736,56 грн. (3473,12 : 2).
Відповідно до п. 8 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Враховуючи вищевикладене, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за травень-червень 2013 року становить 93,87 грн. (3473,12 грн. : 37 роб. днів у вказаний період).
За таких обставин, виходячи із розміру встановленої судом середньоденної заробітної плати та кількості робочих днів у заявленому позивачем періоді з 23.07.2013 року по 28.11.2018 (1343) позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню на суму 126 067,41 грн.
Щодо стягнення 3 відсотків річних в розмірі 16494,09 грн. слід зазначити наступне.
Звертаючись з зазначеними вимогами позивач просить стягнути з відповідача 3 відсотки річних з посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України в зв`язку з порушенням останнім строків виплати заробітної плати.
Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому слід зазначити, що відповідна норма міститься в главі 51 Цивільного кодексу України «Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання» і відповідно регулює зобов`язальні правовідносини і наслідки їх порушення визначені Цивільним кодексом України і не застосовуються до трудових правовідносин.
В даному випадку колегія суддів погоджується з місцевим судом щодо наявності підстав для відмови позивачу в задоволенні зазначених вимог.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до п. 2 ч. ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно ч. 1, 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, враховуючи викладене, ухвала господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року по справі № 910/24323/16 підлягає скасуванню в частині відмови в стягненні з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 28747,64 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на суму 126 067,41 грн., як така, що прийнята при неповному з`ясуванні обставин справи, в іншій частині оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.
Відповідно до ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як убачається з матеріалів справи розподіл судових витрат було здійснено господарським судом міста Києва відповідно до ст. 244 Господарського процесуального кодексу України в додатковій ухвалі від 09.12.2019 року наступним чином, присуджено до стягнення на користь Державного бюджету України з ОСОБА_1 2584,74 грн.
Враховуючи той факт, що апеляційним судом ухвала господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року частково скасована і відповідно розподіл судових витрат підлягає зміні пропорційно присуджених до стягнення апеляційних судом сум. При цьому колегія суддів враховує межі звільнення позивача від сплати судового збору.
В зв`язку з чим ухвала господарського суду міста Києва від 09.12.2019 року підлягає зміні.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Судовий збір від сплати якого позивач звільнений у встановленому законом порядку стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 129, 267-270, 273, 275, 277, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року у справі № 910/25323/16 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з публічного акціонерного товариства «Мостобуд» на користь ОСОБА_1 154815,05 грн., з яких компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 28747,64 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні на суму 126 067,41 грн.
3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про стягнення з публічного акціонерного товариства «Мостобуд» 154815,05 грн., з яких компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 28747,64 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні на суму 126 067,41 грн. задовольнити.
4. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 154815 (сто п`ятдесят чотири тисячі вісімсот п`ятнадцять ) грн. 05 коп., з яких компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 28747 (двадцять вісім тисяч сімсот сорок сім) грн. 64 коп., середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні на суму 126 067 (сто двадцять шість тисяч шістдесят сім) грн. 41 коп.
5. В іншій частині залишити ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року по справі №910/24323/16 без змін.
6. Додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2019 року у справі № 910/243232/16 змінити, виклавши резолютивну частину наступним чином: «Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Державного бюджету України 690 (шістсот дев`яносто) грн. 74 коп.
Стягнути з публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) на користь Державного бюджету України 2 322 (дві тисячі триста двадцять дві) грн. 25 коп.».
7. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) на користь Державного бюджету України 3 483 (три тисячі чотириста вісімдесят три ) грн. 37 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
8. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Державного бюджету України 1036 (одну тисячу тридцять шість) грн. 11 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
9. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
10. Матеріали справи № 910/24323/16 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду в порядку та строки передбачені ст.ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 16.07.2020 року.
Головуючий суддя О.С. Копитова
Судді Б.М. Грек
О.М. Остапенко
