ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" вересня 2020 р. Справа№ 910/24323/16
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Копитової О.С.
суддів: Дикунської С.Я.
Грека Б.М.
за дорученням головуючого судді протокол судового засідання веде
помічник судді - Халько В.А.,
за участю представників:
від позивача (апелянта): не з`явився
від відповідача: не з`явився
розпорядник майна: не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних
скарг ОСОБА_1
на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 та на додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2019 року
по справі № 910/24323/16 (суддя Чеберяк П.П.)
за позовом ОСОБА_1
до публічного акціонерного товариства «Мостобуд»
про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, втрат від інфляції, відсотків в загальному розмірі 260680,02 грн.
в межах справи № 910/24323/16
за заявою публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»
до публічного акціонерного товариства «Мостобуд»
про банкрутство,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 (надалі по тексту ОСОБА_1 , позивач, скаржник) про стягнення з публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (надалі по тексту ПАТ «Мостобуд», боржник, відповідач) заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, втрат від інфляції, відсотків в загальному розмірі 353570,75 грн., відмовлено.
09.12.2019 року господарським судом міста Києва, з посланням на ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, з підстав невирішення питання про розподіл судових витрат прийнято додаткову ухвалу, якою присуджено до стягнення з ОСОБА_1 2829,48 грн. судового збору в дохід Державного бюджету України.
Не погоджуючись із вказаними ухвалами суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 14.01.2020 року, зазначену апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Копитова О.С., судді: Грек Б.М., Остапенко О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 року апеляційну скаргу позивача на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Іншою ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання апеляційної скарги на додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2019 року, відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд апеляційної скарги на 11.03.2020 року.
03.02.2020 року на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 року подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги з доданням клопотання про відстрочення позивачу сплати судового збору до винесення судом рішення.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року, відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року, об`єднано апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року та на додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2019 року у справі № 910/24323/16 в одне апеляційне провадження, розгляд апеляційних скарг призначено на 11.03.2020 року.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції від 09.10.2019 року скаржник, з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові № 13 від 24.12.1999 року вказує, що суд, встановивши під час розгляду справи, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства суми в день звільнення або на наступний день після пред`явлення вимог про розрахунок на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не звільняє його від відповідальності.
Крім того позивач, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі № 1-18/2013 зазначає, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. Згідно з ч.2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. На думку позивача, суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з пп 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати і є складовими частинами заробітної плати.
Скаржник не погоджується з висновком місцевого суду зробленого при аналізі ст. 117 Кодексу законів про працю України щодо залежності здійснення належних звільненому працівникові виплат від його звернення з окремою вимогою про такі виплати до роботодавця, вважає його таким, що суперечить висновкам Верховного Суду України та усталеній судовій практиці.
Підсумовуючи апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року апелянт просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити у повному обсязі позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, компенсації втрати частини доходів в зв`язку з порушенням строків виплати.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2019 року, апелянт вказує, що вказана ухвала є похідною від ухвали від 09.10.2019 року та лише здійснює розподіл судових витрат, в зв`язку з чим просить об`єднати апеляційні скарги в одне апеляційне провадження.
Скаржник просить додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2019 року скасувати, прийняти нове рішення, яким судові витрати покласти на відповідача.
10.03.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про участь у судовому засіданні 11.03.2020 року в режимі відеоконференції, в якому останній просить доручити Кіровському районному суду м. Дніпропетровська забезпечення проведення слухання вказаної справи в режимі відеоконференції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2020 року у задоволенні вищезазначеного клопотання відмовлено в зв`язку з відсутністю вільних залів судових засідань, забезпечених відеоконференцзвязком у яких була б можливість проведення відеоконференції.
10.03.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Відповідач не погоджується з розрахунком позивача щодо суми середнього заробітку за час затримки розрахунку та вказує, що позивач всупереч вимогам п. 4 розділу IІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 та зазначає, що позивачем взагалі невірно здійснений розрахунок суми середнього заробітку, так в поданому розрахунку в період з березня 2015 року по листопад 2018 року позивач вказує фіксовану суму - 3812,54 грн. за кожний місяць затримки, що протирічить вимогам п.5.8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року.
Також на думку відповідача, позивач незаконно нараховує компенсацію втрати частини доходів в зв`язку з порушенням строку її виплати на суми середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку за період з березня 2013 року по листопад 2018 року. Відповідач вважає, що оскільки законодавством про працю строки виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не визначені, немає правових підстав для нарахування на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні сум компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків його виплати. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, має разовий характер та не є заробітною платою визначеною як періодичний платіж.
Крім того, відповідач заперечує проти стягнення 3 % річних та зазначає, що передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України відповідальність не поширюється на трудові відносини і відповідно в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Законною відповідач вважає і додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2019 року та вказує, що оскільки суд частково задовольнив позовні вимоги і при постановленні оскаржуваної ухвали не було вирішено питання про розподіл судових витрат, то суд правомірно прийняв додаткову ухвалу про стягнення судового збору і відповідно відсутні правові підстави для її скасування.
Підсумовуючи відзив, відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні апеляційних скарг в повному обсязі, а оскаржувані ухвали господарського суду міста Києва залишити без змін.
В судове засідання 11.03.2020 року представники сторін не з`явились, від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційних скарг, в зв`язку з участю в іншому судовому засіданні.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020 року розгляд справи відкладено на 08.04.2020 року та зобов`язано сторін подати пояснення та розрахунки.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2020 року з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та для убезпечення від ризику життя та здоров`я людей, зокрема представників учасників справи та працівників суду, було повідомлено учасників справи №910/24323/16, що судове засідання 08.04.2020 року з розгляду апеляційних скарг ОСОБА_1 не відбудеться. Після закінчення карантинних заходів про дату та час судового засідання учасників справи буде повідомлено додатково.
07.04.2020 року на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від розпорядника майна, як в.о. керівника боржника надійшло клопотання про призначення по справі судової експертизи, проведення якої розпорядник просить доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експерта поставити наступне питання: Чи підтверджуються належними доказами та відповідають п. 4 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» надані до суду ОСОБА_1 розрахунки заборгованості? Якщо розрахунки заборгованості надані до суду ОСОБА_1 не підтверджуються належними доказами та не відповідають п. 4 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», то навести правильні розрахунки. Оплату вартості експертизи покласти на ПАТ «Мостобуд».
Обґрунтовуючи необхідність призначення експертизи в цій справі розпорядник майна зазначає, що не має можливості виконати вимоги суду та подати контррозрахунок вимог позивача в зв`язку з відсутністю в нього первинних документів. При цьому, розпорядник посилається на порушення позивачем проведення розрахунку середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та посилається на порушення позивачем при розрахунку позовних вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, в зв`язку з чим вважає, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 року розгляду апеляційних скарг ОСОБА_1 було призначено на 15.07.2020 року та зобов`язано сторін надати пояснення та розрахункові листи.
06.07.2020 року від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення по справі в яких останній підтримав свою позицію викладену в позовній заяві та просив суд ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити у повному обсязі позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку (не меншому ніж мінімальна заробітна плата за відповідний період), компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати.
10.07.2020 року від ПАТ «Мостобуд» на виконання вимог ухвали суду від 02.06.2020 року надійшли пояснення по справі та клопотання про розгляд справи за апеляційними скаргами ОСОБА_1 без представника ПАТ «Мостобуд», посилаючись на карантинні обмеження та перебування представника у відпустці.
13.07.2020 року електронною поштою від розпорядника майна Кіцула С.Б. надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі арбітражного керуючого за наявними в матеріалах справи доказами.
15.07.2020 року представники сторін в судове засідання не з`явились. Про дату та час судового розгляду повідомлені належним чином.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2020 розгляд справи №910/24323/16 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року та на додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2019 року відкладено на 05.08.2020 року. Позивача зобов`язано надати належним чином засвідчені копії судових наказів Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська №200/17885/13-ц від 08.01.2014 року та №200/17802/16-ц від 22.11.2016 року, посилання на які містяться в матеріалах справи; належним чином засвідчену копію трудової книжки; пояснення щодо погашення заборгованості за вказаними наказами, в разі погашення зазначити дату такого погашення та подати докази; детальний розрахунок заявлених вимог.
23.07.2020 року від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення по справі, в яких останній зазначає, що подав заяву до Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська про видачу копій судових наказів, після тримання направив їх до суду.
В зв`язку з перебуванням судді Остапенко О.М. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 04.08.2020 року, апеляційні скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року та додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2019 року передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді: Копитової О.С., суддів: Дикунської С.Я., Грека Б.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвали суду прийнято до свого провадження та призначено до розгляду на 05.08.2020 року.
05.08.2020 року представники сторін не з`явилися, хоча про час і місце судового засідання повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Судом встановлено необхідність додаткового дослідження матеріалів справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 розгляд справи №910/24323/16 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року та на додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2019 року відкладено на 21.09.2020 року. Позивача повторно зобов`язано надати належним чином засвідчені копії судових наказів Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська №200/17885/13-ц від 08.01.2014 року та №200/17802/16-ц від 22.11.2016 року, посилання на які містяться в матеріалах справи; пояснення щодо погашення заборгованості за вказаними наказами, в разі погашення зазначити дату такого погашення та подати докази; детальний розрахунок заявлених вимог.
17.09.2020 року через відділ документообігу суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача, посилаючись на участь представника відповідача в судовому засіданні господарського суду міста Києва 21.09.2020 року.
21.09.2020 року, в судовому засіданні, суд відмовив розпоряднику майна в призначенні судової експертизи за викладених в клопотанні обґрунтувань. По-перше, розпорядником майна взагалі не зазначено, на підставі яких саме первинних документів судовий експерт буде проводити експертизу, якщо у самого розпорядника майна, вказані документи відсутні. По-друге, розпорядником майна не надано суду доказів того, що відповідач має в наявності кошти для оплати призначеної судом експертизи.
В зв`язку з тим, що в апеляційній скарзі позивач просив розглянути апеляційну скаргу за його відсутності та відповідних клопотань розпорядника майна та представника боржника, колегія суддів вважає за можливе прийняти постанову за відсутності представників сторін.
В судовому засіданні 21.09.2020 року прийнято постанову.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Згідно ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно до ч.6 ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Враховуючи, що станом на день прийняття ухвали 09.10.2019 року , прийнятої по суті спору, діяв Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а Кодекс України з процедур банкрутства чинності не набув, колегія суддів при апеляційному розгляді застосовує положення вказаного закону.
Згідно ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (який діяв під час розгляду справи судом першої інстанції) суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, у провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/24323/16 за заявою ПАТ «Альфа-Банк» про банкрутство ПАТ «Мостобуд» на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою господарського суду міста Києва від 08.02.2017 року.
ОСОБА_1 в грудні 2018 року (заява зареєстрована судом 17.12.2018 року), тобто після порушення справи про банкрутство боржника, звернувся до господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, втрат від інфляції, відсотків на загальну суму 260 680,02 грн.
В обґрунтування заявлених вимог (з урахуванням уточненої позовної заяви поданої 07.03.2019 року) позивач зазначав, що до 27.02.2015 року працював у відокремленому підрозділі ПАТ «Мостобуд» - Мостобудівельний загін №12 ПАТ «Мостобуд», що підтверджується записами в трудовій книжці, а також на той факт, що відповідач протягом тривалого періоду не сплачував йому заробітну плату та на дату звільнення утворилась заборгованість за період з 28.02.2013 року по 27.02.2015 року в розмірі 44 240,99 грн.(зарплата) та 13 310,00 грн. витрати на відрядження. В зв`язку з тим, що в добровільному порядку заборгованість відповідачем погашена не була, позивач у грудні 2013 року звертався до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська і 08.01.2014 року судом було видано наказ №200/17885/13-ц про стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 32 575,10 грн. Державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва було відкрито виконавче провадження.
Крім того, у жовтні 2016 року позивач звертався до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська про стягнення з ПАТ «Мостобуд» 24 975,89 заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 35339,74. і 22.11.2016 року судом було видано судовий наказ №200/17802/16-ц від 22.11.2016 року. Державним виконавцем Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва було відкрито виконавче провадження.
З посиланням на положення ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України, в зв`язку з непроведенням своєчасного розрахунку при звільненні позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період затримки повного розрахунку з 01.03.2013 року по 01.12.2018 року в розмірі 171564,30 грн. Також, позивач просив стягнути на його користь компенсацію за невиплачену своєчасно заробітну плату, яка передбачена Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» в розмірі 107 386,76 грн., а також 3 % річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України в розмірі 17 068,70 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року у справі №910/24323/16 ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Обґрунтовуючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд з посиланням на приписи ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України та правову позицію Верховного Суду України і Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зазначив, що оскільки заявник не звертався до ПАТ «Мостобуд» за виплатою грошових сум при звільненні і тільки при зверненні до суду з позовною заявою ним була заявлена така вимога, вимоги про стягнення з боржника середнього заробітку на суму 171 564,30 грн., компенсації втрати частини доходів в розмірі 107 386,76 грн. та 3% річних на суму 17 068,70 грн., задоволенню не підлягають. Крім того, суд зазначив, що не підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заробітної плати в розмірі 44 240,99 грн., оскільки судовим наказом Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22.11.2016 року у справі №200/17802/16-ц стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 24 975,89 грн.
Додатковою ухвалою від 09.12.2019 року господарським судом міста Києва здійснено розподіл судових витрат та присуджено до стягнення на користь державного бюджету України 2 829,48 грн. судового збору з позивача. Видано наказ.
Колегія суддів не погоджується з доводами місцевого суду в силу наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.03.2019 року, тобто до закриття підготовчого провадження позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій останній з посиланням на судові накази Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 08.01.2014 року у справі № 200/17885/13-ц та від 22.11.2016 року №200/17802/16-ц фактично відмовився від позовних вимог в частині стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 92 700,49 грн. та залишив вимоги про стягнення з боржника середнього заробітку на суму 136 224,56 грн., компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в розмірі 107 386,76 грн. та відсотків річних в розмірі 17 068,70 грн.
Суд першої інстанції при прийнятті оспорюваного рішення зазначеним обставинам належної оцінки не надав та прийняв рішення про відмову позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заробітної плати в розмірі 44 240,99 грн. з посиланням на наказ Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22.11.2016 року у справі №200/17802/16-ц. Обґрунтування підстав для відмови позивачу в задоволенні вимог про стягнення витрат на відрядження в розмірі 13 310,00 грн. місцевим судом взагалі не наведено.
За таких обставин посилання місцевого суду на відсутність підстав для задоволення вимог, від яких позивач відмовився є безпідставними.
Щодо вимог позивача про стягнення з боржника компенсації втрати частини доходів слід зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 14 лютого 2011 року по 27.02.2015 року працював у відокремленому підрозділі ПАТ «Мостобуд» - Мостобудівельний загін №12 ПАТ «Мостобуд» водієм автотранспортних засобів 1 класу, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема копією трудової книжки та не заперечується сторонами.
При цьому, за період з 28.02.2013 року по 27.02.2015 року заробітна плата йому в повному обсязі не виплачувалась.
Згідно довідки відповідача №042 від 04.07.2016 року, яку додано позивачем до позовної заяви, розмір заборгованості складає 57 550,99 грн., з яких заборгованість по заробітній платі 44 240,99 грн. за період з лютого 2013 року по лютий 2015 року, а також 13 310,00 грн. витрат на відрядження.
На вказані суми і нараховується позивачем компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за період з дати виникнення заборгованості по дату звернення до господарського суду міста Києва - листопад 2018 року (включно). Також позивач нараховує компенсацію на суму самостійно визначеного середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Крім того, на підставі ст. 2 Закону України "Про оплату праці" структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01. 2004 року N 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01. 2004 року за N 114/8713 (далі - Інструкція N 114/8713), розробленої відповідно до Закону України "Про державну статистику" та Закону України "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції N 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Відповідно пп. пп. 2.2.7 і 2.2.8 вказаної Інструкції, суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників та суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати віднесено до фонду додаткової заробітної плати.
За таких обставин суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників та суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати фактично є заробітною платою працівника та підлягають виплаті в загальному порядку.
Відповідної позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 910/4518/16 від 30.01.2019 року.
В своєму рішенні №1-18/2013 від 15.10.2013 року Конституційний Суд України дійшов висновку що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Щодо строків звернення з позовом до суду за стягненням вказаних сум, які визначені ст. 233 Кодексу законів про працю України, Конституційний Суд України у зазначеному рішенні визначив, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст. 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Розрахунок компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року "Порядок проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати" (надалі по тексту "Порядок").
Згідно п.2 Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001року.
Пунктом 3 Порядку визначено, що заробітна плата підлягає компенсації.
Згідно п.4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці за який виплачується дохід по розрахунку не включаються. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Доданий позивачем розрахунок суми компенсації не відповідає вказаному Порядку, індекси споживчих цін не відповідають тим, які опубліковані Держкомстатом. Крім того, позивач в порушення положень як Порядку так і Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" нараховує компенсацію в період березень 2015 року - листопад 2018 на суму визначеного ним самостійно середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до викладених вище положень закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону).
Тобто, вказаними нормативними актами передбачено, зокрема нарахування компенсації втрати частини доходів за порушення строків виплати заробітної плати. При цьому і сама компенсація, як зазначено вище фактично відноситься до частини заробітної плати.
Нарахування ж та виплата середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України, як вид відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок з робітником при звільненні і відповідно не відноситься ні до заробітної плати, ні до будь-якого іншого виду доходу, визначеного Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".
Відповідної позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 910/4518/16 від 30.01.2019 року.
Крім того, вказаний вид відповідальності взагалі не має встановлених строків виплати від яких можливо б було відраховувати компенсаційні нарахування та відповідно казати про затримку вказаного платежу, носить разовий характер та відповідно нарахування компенсації на вказані суми є безпідставним.
Також безпідставним суд вважає нарахування компенсації на заборгованість по витратам на відрядження. Вказані витрати не є заробітною платою і відповідно не включаються до фонду оплати праці.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги щодо стягнення компенсації підлягають частковому задоволенню, виходячи із нарахувань на заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі за уточненим розрахунком суду.
Розрахунок компенсації відповідно викладених вище положень діючого законодавства відбувається наступним чином. Якщо, нарахований але не виплачений грошовий дохід за лютий 2013 року (3 504,63 грн.) виплачується в листопаді 2018 року, то відповідно компенсація розраховується =3 504,63грн.*146,5 (приріст індексу споживчих цін за період невиплати грошового доходу, у відсотках розрахований шляхом множення щомісячних індексів споживчих цін з червня 2013 року (наступний місяць після місяця в якому утворилась заборгованість) до жовтня 2018 року (місяць, що передує виплаті доходу):100= 5134,28 грн.
З поданих до апеляційного суду позивачем додаткових пояснень, а саме довідки банку, вбачається, що заборгованість за вищевказаними наказами було погашено 11.08.2020 року.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 59 042,62 грн.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з боржника середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 171 564,30 грн., слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 зазначеного кодексу).
Тобто, за вказаними приписами закону визначений певний порядок остаточних розрахунків роботодавця з працівником при його звільненні, зокрема, або в день звільнення або якщо працівник в день звільнення не працював, то не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі невиконання роботодавцем вказаних вимог законодавцем передбачений певний вид відповідальності у вигляді сплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідач під час судового розгляду вказував, що позивач не звертався до нього з вимогами про стягнення належних йому при звільненні сум, і у нього не виникло обов`язку з ним розраховуватись, а відповідно і підстав для стягнення суми середнього заробітку за заявлений позивачем період не вбачається. З такими твердженнями відповідача помилково погодився і місцевий суд.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено вище в зв`язку з порушенням відповідачем термінів розрахунків при звільнені позивач звертався з позовом про стягнення належних сум до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська в жовтні 2016 року і позовні вимоги були задоволені судом в повному обсязі, зокрема і було стягнуто середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 35 339,74 грн.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що звернення позивача до районного суду є нічим іншим ніж вимогою до відповідача щодо проведення з ним остаточного розрахунку належних йому при звільненні сум.
Зазначеної позиції дотримується і Верховний суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 27.01.2020 року по справі № 682/3060/16-ц.
При цьому, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що відповідачем взагалі жодним чином не доведено, що позивач в день свого звільнення не працював і обов`язок відповідача провести з ним певний розрахунок мав виникнути лише після його звернення.
Розраховуючи розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з березня 2015 року по листопад 2018 року, позивач виходить з бази середньоденного заробітку в розмірі 182,27 грн.
Згідно пояснень позивача та як вбачається з матеріалів справи, судовим наказом Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22.11.2016 року № 200/802/16-ц стягнено середній заробіток на суму 35 339,74 грн.
Як вбачається, з матеріалів справи, до районного суду позивач звертався в жовтні 2016 року, тому колегія суддів визначає період нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в межах даного позову з листопада 2016 року по листопад 2018 року.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем визначено розмір середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу без дотримання абз. 3 п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 було звільнено 27.02.2015 року, отже останні два календарні місяці роботи, що передували вказаній події - грудень 2014 року та січень 2015 року.
Відповідач проти розрахунків позивача заперечує, при тому, що свого розрахунку не надає. Не надає відповідач і документів витребуваних судом.
За таких обставин, приймаючи до уваги свідоме ігнорування відповідачем вимог суду першої інстанції та апеляційного суду щодо надання доказів по справі, встановлення судом порушення відповідачем прав позивача на отримання заробітної плати за свою працю у визначені законом строки, відсутності доказів на підтвердження невинуватості відповідача в несвоєчасному розрахунку при звільненні, що є підставою для його відповідальності відповідно до положень ст.ст. 116,117 Кодексу законів про працю України, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в матеріалах справи доказами та визначити розмір середньоденної заробітної плати виходячи з відомостей, що містяться в довідці про заборгованість заробітної плати від з лютого 2013 року по лютий 2015 року.
При цьому за базу розрахунку колегія суддів бере два останні місяці, що передували даті звільнення, зокрема 38,64 грн. (грудень 2014 року)+ 25,75 грн. (листопад 2014 року)/(23+20) (кількість робочих днів у вказаних місяцях)=1,50 грн.(середньоденна заробітна плата).
За таких обставин, виходячи із розміру встановленої судом середньоденної заробітної плати та кількості робочих днів у заявленому позивачем періоді (522) позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню на суму 783,00 грн.
Щодо стягнення 3 відсотків річних в розмірі 17 068,70 грн. слід зазначити наступне.
Звертаючись з зазначеними вимогами позивач просить стягнути з відповідача 3 відсотки річних з посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України в зв`язку з порушенням останнім строків виплати заробітної плати.
Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому слід зазначити, що відповідна норма міститься в главі 51 Цивільного кодексу України «Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання» і відповідно регулює зобов`язальні правовідносини і наслідки їх порушення визначені Цивільним кодексом України і не застосовуються до трудових правовідносин.
В даному випадку колегія суддів погоджується з місцевим судом щодо наявності підстав для відмови позивачу в задоволенні зазначених вимог.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно ч. 1, 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Таким чином, враховуючи викладене, ухвала господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року по справі № 910/24323/16 скасуванню в частині відмови в стягненні з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 59 042,62 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на суму 783, 00 грн., як така, що прийнята при неповному з`ясуванні обставин справи, в іншій частині оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.
Відповідно до ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як убачається з матеріалів справи розподіл судових витрат було здійснено господарським судом міста Києва відповідно до ст. 244 Господарського процесуального кодексу України в додатковій ухвалі від 09.12.2019 року наступним чином, присуджено до стягнення на користь Державного бюджету України з ОСОБА_1 2 829,48 грн.
Враховуючи той факт, що апеляційним судом ухвала господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року частково скасована і відповідно розподіл судових витрат підлягає зміні пропорційно присуджених до стягнення апеляційних судом сум.
Крім того, колегія суддів зазначає, що судові витрати в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на суму 35 339,74, грн., витрат по заробітній платі на суму 44 240,99 грн. та витрат на відрядження в розмірі 13 310,00 грн., які були заявлені позивачем до районного суду та повторно до господарського суду міста Києва, покладаються на позивача.
При цьому колегія суддів враховує межі звільнення позивача від сплати судового збору.
В зв`язку з чим ухвала господарського суду міста Києва від 09.12.2019 року підлягає зміні.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Судовий збір від сплати якого позивач звільнений у встановленому законом порядку стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 129, 267-270, 273, 275, 277, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року у справі № 910/25323/16 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про стягнення з публічного акціонерного товариства «Мостобуд» заборгованості в розмірі 59 825,62 грн., з яких компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 59 042,62 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні на суму 783,00 грн. задовольнити.
4. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) 59 825 (п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот двадцять п`ять) грн. 62 коп., з яких компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 59 042 (п`ятдесят дев`ять тисяч сорок дві) грн. 62 коп., середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні на суму 783 (сімсот вісімдесят три) грн. 00 коп.
5. В іншій частині залишити ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року по справі №910/24323/16 без змін.
6. Додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 09.12.2019 року у справі № 910/243232/16 змінити, виклавши резолютивну частину наступним чином: «Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Державного бюджету України 3 547,50 (три тисячі п`ятсот сорок сім) грн. 50 коп.
Стягнути з публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) на користь Державного бюджету України 897 (вісімсот дев`яносто сім) грн. 38 коп.».
7. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) на користь Державного бюджету України 1 346 (одну тисячу триста сорок шість ) грн. 07 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
8. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Державного бюджету України 5 321 (п`ять тисяч триста двадцять одну ) грн. 25 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
9. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
10. Матеріали справи № 910/24323/16 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду в порядку та строки передбачені ст.ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 05.10.2020 року.
Головуючий суддя О.С. Копитова
Судді С.Я. Дикунська
Б.М. Грек
