ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"21" вересня 2020 р. Справа№ 910/24323/16
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Копитової О.С.
суддів: Грека Б.М.
Дикунської С.Я.
за дорученням головуючого судді протокол судового засідання веде
помічник судді - Халько В.А.,
за участю представників:
від позивача (апелянта): не з`явився
від відповідача: не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційних скарг ОСОБА_1
на ухвалу господарського суду міста Києва від 18.09.2019 року та додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 21.11.2019 року
по справі № 910/24323/16 (суддя Чеберяк П.П.)
за позовом ОСОБА_1
до публічного акціонерного товариства "Мостобуд"
про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку, втрат від інфляції, відсотків в загальному розмірі 169 183,31 грн.
в межах справи № 910/24323/16
за заявою публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк"
до публічного акціонерного товариства "Мостобуд"
про банкрутство
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.09.2019 року позов задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (надалі по тексту ПАТ "Мостобуд", боржник, відповідач) на користь ОСОБА_1 (надалі по тексту ОСОБА_1 , позивач, скаржник) нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 12 733,15 грн. В іншій частині позовну заяву залишено без задоволення. Видано наказ.
21.11.2019 року господарським судом міста Києва, з посланням на ст. 244 Господарського процесуального кодексу України, з підстав не вирішення питання про розподіл судових витрат прийнято додаткову ухвалу, якою присуджено до стягнення з ОСОБА_1 1 762 грн. та з ПАТ «Мостобуд» 1 762 грн. судового збору в дохід Державного бюджету України.
Не погоджуючись із вказаними ухвалами суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 27.11.2019 року, апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду міста Києва від 18.09.2019 року передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Копитова О.С., судді: Грек Б.М., Остапенко О.М.
Ухвалою від 28.11.2019 року апеляційну скаргу позивача на ухвалу господарського суду міста Києва від 18.09.2019 року залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
16.12.2019 року на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 року подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги з доданням клопотання про відстрочення позивачу сплати судового збору до прийняття рішення у справі.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 18.12.2019 року, апеляційну скаргу на додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 21.11.2019 року передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Копитова О.С., судді: Грек Б.М., Остапенко О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 18.09.2019 року та на подання апеляційної скарги на додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 21.11.2019 року, відкрито апеляційні провадження за вказаними апеляційними скаргами, відстрочено сплату судового збору до прийняття рішення апеляційним судом рішення, об`єднано апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду міста Києва від 18.09.2019 року та на додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 21.11.2019 року у справі № 910/24323/16 в одне апеляційне провадження, розгляд апеляційних скарг призначено на 22.01.2020 року
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції від 18.09.2019 року скаржник, з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові № 13 від 24.12.1999 року вказує, що суд, встановивши під час розгляду справи, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства суми в день звільнення або на наступний день після пред`явлення вимог про розрахунок на підставі ст. 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не звільняє його від відповідальності.
Крім того позивач, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі № 1-18/2013 зазначає, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. Згідно з ч.2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. На думку позивача, суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з пп 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати і є складовими частинами заробітної плати.
Скаржник не погоджується з висновком місцевого суду зробленого при аналізі ст. 117 Кодексу законів про працю України щодо залежності здійснення належних звільненому працівникові виплат від його звернення з окремою вимогою про такі виплати до роботодавця, вважає його таким, що суперечить висновкам Верховного Суду України та усталеній судовій практиці.
Крім того, скаржник вказує, що суд першої інстанції проігнорував уточнену позовну заяву (надіслану 04.03.2019 року) у якій було уточнено розмір заборгованості, з урахуванням задоволених вимог, відповідно до судового наказу № 203/8374/13-ц від 29.11.2013 року, виданого Самарським районним судом міста Дніпропетровська.
Підсумовуючи апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду міста Києва від 18.09.2019 року апелянт просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, компенсації втрати частини доходів в зв`язку з порушенням строків виплати.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 21.11.2019 року, апелянт вказує, що вказана ухвала є похідною від ухвали від 18.09.2019 року та лише здійснює розподіл судових витрат, в зв`язку з чим просить об`єднати апеляційні скарги в одне апеляційне провадження. Скаржник просить додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 21.11.2019 року скасувати, прийняти нове рішення, яким судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 року розгляд справи відкладено на 19.02.2020 року та зобов`язано сторін подати пояснення та розрахунки.
23.01.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу на ухвалу від 18.09.2019 року залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Відповідач не погоджується з розрахунком позивача щодо суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вказує, що позивач провів розрахунок всупереч вимогам п. 4 розділу IІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, Так в поданому розрахунку в позивач вказує фіксовану суму за кожний місяць затримки, виходячи з мінімальної заробітної плати, що протирічить вимогам п.5,8 розділу IY Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року.
Також на думку відповідача, позивач незаконно нараховує компенсацію втрати частини доходів в зв`язку з порушенням строку її виплати на суми середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку за період з січня 2015 року по листопад 2018 року. Відповідач вважає, що оскільки законодавством про працю строки виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не визначені, немає правових підстав для нарахування на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні сум компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків його виплати. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, має разовий характер та не є заробітною платою визначеною як періодичний платіж.
Також відповідач заперечує проти стягнення 3 % річних та зазначає, що передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України відповідальність не поширюється на трудові відносини і відповідно в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
24.01.2020 року позивачем подано заперечення на відзив відповідача в якому останній вказує, що всі його розрахунки є орієнтовними саме з вини відповідача, який не надає відомостей про нарахування належних позивачеві сум і відповідно позивач не має можливості здійснити точний розрахунок заявлених до стягнення сум. Однак, зазначені обставини не скасовують відповідальності відповідача за порушення законодавства про обов`язок роботодавця сплатити звільненому працівникові суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати.
Крім того, позивач наголошує, що в оскаржуваній ухвалі господарського суду міста Києва жодним чином не досліджувалась правильність розрахунків позивача, а відмовлено в цій частині позовних вимог лише в зв`язку з відсутністю доказів того, що позивач звертався до відповідача з вимогою про сплату належних йому сум.
В судове засідання 19.02.2020 року представники сторін не з`явились,
Розпорядником майна, як виконуючим обов`язки керівника боржника, подано клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги на іншу дату, з підстав неможливості надання всіх розрахунків, також подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 року відкладено розгляд апеляційних скарг на 25.03.2020 року та зобов`язано сторін виконати вимоги попередніх ухвал апеляційного суду та викликано в судове засідання головного бухгалтера ПАТ «Мостобуд» Герман Н.В. для надання пояснень.
16.03.2020 року від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання у режимі відео конференції.
Ухвалою від 17.03.2020 року в задоволенні вказаного клопотання відмовлено в зв`язку з відсутністю вільних залів судових засідань, забезпечених відеоконференцзвязком у яких була б можливість проведення відео конференції 25.03.2020 року об 11 г. 25 хв.
25.03.2020 року, в зв`язку з введенням карантинних заходів з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID 19 судове засідання не відбулось, про що сторін було повідомлено ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2020 року.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2020 року призначено розгляд справи №910/24323/16 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду міста Києва від 18.09.2019 року та на додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 21.11.2019 року на 08.07.2020 року.
06.07.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшли додаткові пояснення по справі.
07.07.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду на виконання п.2 ухвали суду від 02.06.2020 року відповідач надав суду копію наказу про припинення трудового договору №МО/К-01496 від 04.12.2017 року та розрахункові листи за жовтень-листопад 2017 року.
08.07.2020 року в судове засідання представники сторін в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили. Про дату та час судового засідання повідомлялися належним чином.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2020 року розгляд справи №910/24323/16 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу господарського суду міста Києва від 18.09.2019 року та додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 21.11.2019 року відкладено на 29.07.2020 року.
13.07.2020 року на електронну адресу суду від розпорядника майна надійшло клопотання №02-2/1004 від 13.07.2020 року про розгляд справи №910/24323/16 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 без його особистої участі.
В зв`язку з перебуванням судді Остапенко О.М. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 27.07.2020 року, апеляційні скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 18.09.2019 року та додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 21.11.2019 року передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді: Копитової О.С., суддів: Дикунської С.Я., Грека Б.М.
28.07.2020 року через відділ документообігу суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без особистої участі представника відповідача, посилаючись на участь представника в судовому засіданні господарського суду міста Києва 29.07.2020 року.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвали суду прийнято до свого провадження та призначено до розгляду на 29.07.2020 року.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2020 року розгляд справи за апеляційними скаргами ОСОБА_1 відкладено на 21.09.2020 року.
14.09.2020 року через відділ документообігу суду від позивача надійшли додаткові пояснення, до яких додано копію судового наказу Самарського районного суду міста Дніпропетровська №203/8374/13-ц від 29.11.2013 року, копію заяви про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та копію довідки про заборгованість заробітної плати №690 від 25.11.2013 року.
17.09.2020 року через відділ документообігу суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без особистої участі представника відповідача, посилаючись на участь представника в судовому засіданні господарського суду міста Києва 21.09.2020 року.
В зв`язку з тим, що в апеляційній скарзі позивач просив розглянути апеляційну скаргу за його відсутності та відповідних клопотань розпорядника майна та представника боржника, колегія суддів вважає за можливе прийняти постанову за відсутності представників сторін.
В судовому засіданні 21.09.2020 року прийнято постанову.
Відповідно до ч.6 ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Враховуючи, що станом на день прийняття ухвали 09.10.2019 року, прийнятої по суті спору, діяв Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а Кодекс України з процедур банкрутства чинності не набув, колегія суддів при апеляційному розгляді застосовує положення вказаного закону.
Згідно ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (який діяв під час розгляду справи судом першої інстанції) суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Згідно ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, у провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/24323/16 за заявою ПАТ "Альфа-Банк" про банкрутство ПАТ "Мостобуд" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою господарського суду міста Києва від 08.02.2017 року.
ОСОБА_1 в грудні 2018 року (заява зареєстрована судом 17.12.2018 року), тобто після порушення справи про банкрутство боржника, звернувся до господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, втрат від інфляції, відсотків на загальну суму 169 183,31 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що до 31 грудня 2014 року працював у відокремленому підрозділі ПАТ "Мостобуд" - Мостобудівельний загін №12 ПАТ "Мостобуд", що підтверджується записами в трудовій книжці, а також на той факт, що відповідач протягом тривалого періоду не сплачував йому в повному обсязі заробітну плату та має перед позивачем непогашену заборгованість за період з 31.01.2013 року по 31.12.2014 року в розмірі 12 733,15 грн., яку позивач і просив суд стягнути на його користь. В зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, позивач просив стягнути також середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні в розмірі 111 871грн., компенсацію за невиплачену своєчасно заробітну плату, яка передбачена Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" в розмірі 37 795,30 грн., а також 3 % річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України в розмірі 6 783,86 грн.
07.03.2019 року позивачем було подано уточнену позовну заяву, в якій позивач зменшив свої позовні вимоги на 12 627,62 грн. та просив стягнути з відповідача заборгованість на загальну суму 156 555,69 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.09.2019 року у справі №910/24323/16 позов задоволено частково та стягнуто з ПАТ "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 12 733,15 грн. В іншій частині позовну заяву залишено без задоволення.
Обґрунтовуючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд з посиланням на приписи ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України та правову позицію Верховного Суду України і Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зазначив, що оскільки заявник не звертався до ПАТ "Мостобуд" за виплатою грошових сум при звільненні і тільки при зверненні до суду з позовною заявою ним була заявлена така вимога, вимоги про стягнення з боржника середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів задоволенню не підлягають.
Крім того, суд першої інстанції відмовив позивачу в задоволенні вимог про стягнення відсотків річних в розмірі 6 783,86 грн. з підстав того, що застосування статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює зобов`язальні правовідносини і наслідки порушення зобов`язання до трудових відносин не передбачено чинним трудовим законодавством.
Додатковою ухвалою від 21.11.2019 року господарським судом міста Києва здійснено розподіл судових витрат та присуджено до стягнення на користь державного бюджету України 1 762 грн. судового збору з позивача та 1 762 грн. з відповідача.
Колегія суддів не погоджується з доводами місцевого суду в силу наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено вище, 07.03.2019 року, тобто до закриття підготовчого провадження позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій останній з посиланням на судовий наказ Самарського районного суду міста Дніпропетровська №206/8374/13-ц від 29.11.2013 року, фактично відмовився від позовних вимог в частині стягнення заробітної плати в розмірі 12 627,62 грн. та залишив вимоги про стягнення з боржника заробітної плати в розмірі 105,53 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на суму 111 871,00 грн., компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в розмірі 37 795,30 грн. та відсотків річних в розмірі 6 783,86 грн.
Судом першої інстанції не прийнято до уваги вказані пояснення позивача та помилково стягнуто заборгованість по заробітній платі в розмірі 12 733,15 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. У ч.1 ст. 1Закону України "Про оплату праці", який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття "заробітна плата".
Відповідно до положень ст. 97 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.
Як убачається з матеріалів справи, зокрема довідки про заборгованість № 112 від 28.12.2017 року у відповідача перед позивачем рахується заборгованість за період січень 2013 року - грудень 2014 року в розмірі 12 733,15
Наказом Самарського районного суду міста Дніпропетровська №206/8374/13-ц від 29.11.2013 року стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 12 414,37 грн.
Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження погашення заборгованості перед позивачем в повному обсязі станом на дату прийняття судом рішення. Не надано таких доказів і на дату прийняття постанови апеляційним судом.
За таких обставин, враховуючи, що частину вимог присуджено до стягнення наказом Самарського районного суду міста Дніпропетровська №206/8374/13-ц від 29.11.2013 року та приймаючи до уваги розмір заборгованості визначеної боржником в довідці № 112 від 28.12.2017 року, позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати підлягають задоволенню за період січень 2013 року - грудень 2014 року в розмірі 318,78 грн., в зв`язку з чим ухвала суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Крім того, на підставі ст. 2 Закону України "Про оплату праці" структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01. 2004 року N 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01. 2004 року за N 114/8713 (далі - Інструкція N 114/8713), розробленої відповідно до Закону України "Про державну статистику" та Закону України "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції N 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Відповідно пп. пп. 2.2.7 і 2.2.8 вказаної Інструкції, суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників та суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати віднесено до фонду додаткової заробітної плати.
За таких обставин суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників та суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати фактично є заробітною платою працівника та підлягають виплаті в загальному порядку.
Відповідної позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 910/4518/16 від 30.01.2019 року.
В своєму рішенні №1-18/2013 від 15.10.2013 року Конституційний Суд України дійшов висновку що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Щодо строків звернення з позовом до суду за стягненням вказаних сум, які визначені ст. 233 Кодексу законів про працю України, Конституційний Суд України у зазначеному рішенні визначив, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст. 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Розрахунок компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року "Порядок проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати" (надалі по тексту "Порядок").
Згідно п.2 Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001року.
Пунктом 3 Порядку визначено, що заробітна плата підлягає компенсації.
Згідно п.4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці за який виплачується дохід по розрахунку не включаються. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Доданий позивачем розрахунок суми компенсації не відповідає вказаному Порядку, індекси споживчих цін не відповідають тим, які опубліковані Держкомстатом. Крім того, позивач в порушення положень як Порядку так і Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" нараховує компенсацію в період з січня 2015 року по листопад 2018 року на суму визначеного ним самостійно середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до викладених вище положень закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону).
Тобто, вказаними нормативними актами передбачено, зокрема нарахування компенсації втрати частини доходів за порушення строків виплати заробітної плати. При цьому і сама компенсація, як зазначено вище фактично відноситься до частини заробітної плати.
Нарахування ж та виплата середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України, як вид відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок з робітником при звільненні і відповідно не відноситься ні до заробітної плати, ні до будь-якого іншого виду доходу, визначеного Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати".
Відповідної позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 910/4518/16 від 30.01.2019 року.
Крім того, вказаний вид відповідальності взагалі не має встановлених строків виплати від яких можливо б було відраховувати компенсаційні нарахування та відповідно казати про затримку вказаного платежу, носить разовий характер та відповідно нарахування компенсації на вказані суми є безпідставним.
Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги щодо стягнення компенсації підлягають частковому задоволенню, виходячи із нарахувань на заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі за уточненим розрахунком суду.
Розрахунок компенсації відповідно викладених вище положень діючого законодавства відбувається наступним чином. Якщо, нарахований але не виплачений грошовий дохід за січень 2013 року (293,54 грн.) виплачується в листопаді 2018 року, то відповідно компенсація розраховується =293,54 грн.*146.2 (приріст індексу споживчих цін за період невиплати грошового доходу, у відсотках розрахований шляхом множення щомісячних індексів споживчих цін з лютого 2013 року (наступний місяць після місяця в якому утворилась заборгованість) до жовтня 2018 року (місяць, що передує виплаті доходу):100= 429,16 грн.
Матеріали справи не містять доказів погашення відповідачем заборгованості відповідно до судового наказу Самарського районного суду міста Дніпропетровська і відповідно суд вважає правомірним здійснення нарахування компенсації по дату подання позову.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 18 585,67 грн.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з боржника середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 111 871,00 грн., слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 зазначеного кодексу).
Тобто, за вказаними приписами закону визначений певний порядок остаточних розрахунків роботодавця з працівником при його звільненні, зокрема, або в день звільнення, або, якщо працівник в день звільнення не працював, то не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі невиконання роботодавцем вказаних вимог законодавцем передбачений певний вид відповідальності у вигляді сплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як убачається з матеріалів справи, позивач був звільнений відповідачем 04.12.2017 року за власним бажанням. Згідно довідки № 112 від 28.12.2017 року відповідач має заборгованість перед позивачем за період його роботи, зокрема з січня 2013 року по грудень 2014 року.
При цьому розрахунок сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач проводить за період з січня 2015 року листопад 2018 року, тобто ще й за період в який, за даними трудової книжки, він не був звільнений.
При цьому, матеріали справи взагалі не містять відомостей стосовно того, чи виконував ОСОБА_1 на ПАТ «Мостобуд» «Мостобудівельний загін № 12» в період з січня 2015 року по грудень 2017 року будь-яку роботу та чи нараховувалась йому заробітна плата в цей період та в яких розмірах (відповідачем надано лише копії розрахункових листів за листопад- жовтень 2017року без будь-яких нарахувань), як і не містять доказів того, що саме в день звільнення ОСОБА_1 працював на підприємстві.
За таких обставин, виходячи з наданих пояснень та розрахунків, за відсутності інших доказів, колегія суддів приходить до висновку, що в день звільнення 04.12.2017 року позивач не виконував роботу у відповідача, тобто не працював і відповідно відповідальність відповідача за порушення строку такого розрахунку, що полягає в сплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає з наступного дня після такого звернення. Доказів звернення позивача до відповідача з відповідними вимогами матеріали справи не містять.
За таких обставин, колегія суддів відмовляє в задоволенні апеляційної скарги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 111 871,00 грн. за період з 01.01.2015 року по 01.012.2018 року
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що звернення позивача до господарського суду міста Києва у грудні 2018 року є нічим іншим ніж вимогою до відповідача щодо проведення з ним остаточного розрахунку належних йому при звільненні сум.
Зазначеної позиції дотримується Верховний суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 27.01.2020 року по справі № 682/3060/16-ц та Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 21.07.2020 року по справі №910/24323/16.
Так, в зазначених постановах вказано, що звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 Кодексу законів про працю України (якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати.
Щодо стягнення 3 відсотків річних в розмірі 6 783,86 грн. слід зазначити наступне.
Звертаючись з зазначеними вимогами позивач просить стягнути з відповідача 3 відсотки річних з посиланням на ст. 625 Цивільного кодексу України в зв`язку з порушенням останнім строків виплати заробітної плати.
Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому слід зазначити, що відповідна норма міститься в главі 51 Цивільного кодексу України «Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання» і відповідно регулює зобов`язальні правовідносини і наслідки їх порушення визначені Цивільним кодексом України і не застосовуються до трудових правовідносин.
В даному випадку колегія суддів погоджується з місцевим судом щодо наявності підстав для відмови позивачу в задоволенні зазначених вимог.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до п. 2 ч. ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Таким чином, враховуючи викладене, ухвала господарського суду міста Києва від 18.09.2019 року по справі № 910/24323/16 підлягає зміні в частині стягнення заробітної плати в розмірі 318,78 грн. та скасуванню в частині відмови в стягненні з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 18 585,67 грн., як така, що прийнята при неповному з`ясуванні обставин справи. В іншій частині оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.
Відповідно до ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як убачається з матеріалів справи розподіл судових витрат було здійснено господарським судом міста Києва відповідно до ст. 244 Господарського процесуального кодексу України в додатковій ухвалі від 18.09.2019 року наступним чином 1 762 грн. присуджено до стягнення на користь Державного бюджету України з ОСОБА_1 та 1 762 грн. з відповідача.
Враховуючи той факт, що апеляційним судом ухвала господарського суду міста Києва від 18.09.2019 року частково змінена та частково скасована і відповідно розподіл судових витрат підлягає зміні пропорційно присуджених до стягнення апеляційних судом сум.
В зв`язку з чим додаткова ухвала господарського суду міста Києва від 21.11.2019 року підлягає зміні.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Судовий збір від сплати якого позивач звільнений у встановленому законом порядку стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
За викладених обставин, судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам, при цьому колегія суддів враховує межі звільнення позивача від сплати судового збору.
Керуючись статтями 129, 267-270, 273, 275, 277, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 18.09.2019 року у справі №910/24323/16 змінити. Виклавши п.2 наступним чином «стягнути з публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) нараховану , але не виплачену заробітну плату в розмірі 318,78 (триста вісімнадцять) грн. 78 коп.»
3. Ухвалу господарського суду міста Києва від 18.09.2019 року у справі № 910/25323/16 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з публічного акціонерного товариства "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 18 585,67 грн.
4. Прийняти в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про стягнення з публічного акціонерного товариства "Мостобуд" компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 18 585,67 грн. задовольнити.
4. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) 18 585 (вісімнадцять тисяч п`ятсот вісімдесят п`ять) грн. 67 коп. компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати .
5. В іншій частині залишити ухвалу господарського суду міста Києва від 18.09.2019 року по справі №910/24323/16 без змін.
6. Додаткову ухвалу господарського суду міста Києва від 21.11.2019 року у справі №910/243232/16 змінити, виклавши резолютивну частину наступним чином: « Стягнути з публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) на користь Державного бюджету України 278 (двісті сімдесят вісім) грн. 78 коп.».
7.Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Державного бюджету України 1 779 (одну тисячу сімсот сімдесят дев`ять) грн. 85 коп.»
8. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) на користь Державного бюджету України 418 (чотириста вісімнадцять) грн. 17 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
9. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Державного бюджету України 2 669 (дві тисячі шістсот шістдесят дев`ять) грн. 78 коп. за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
10. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
11. Матеріали справи № 910/24323/16 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає негайному виконанню.
Cторони мають право оскаржити постанову до Верховного суду в порядку та строки передбачені ст.ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 05.10.2020 року
Головуючий суддя О.С. Копитова
Судді Б.М. Грек
С.Я. Дикунська
