Справа № 461/1727/20
Провадження № 2/461/1538/20
УХВАЛА
про передачу справи за підсудністю
07.10.2020 року місто Львів
Галицький районний суд м. Львова в складі судді головуючого судді Стрельбицького В.В., за участю секретаря судового засідання Івасюти Н.В., представника позивача ОСОБА_1 , представників відповідачів ОСОБА_2 , Чайковської О.Є.,
вивчивши та дослідивши матеріали позовної заяви ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до Державного бюро розслідувань (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 15), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) про спростування недостовірної інформації,
встановив:
ОСОБА_3 в інтересах якого діє адвокат Головань Ігор Володимирович звернувся до суду із позовною заявою до Державного бюро розслідувань, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» про спростування недостовірної інформації.
Ухвалою суду від 15 вересня 2020 року роз`єднано позовні вимоги ОСОБА_3 до Державного бюро розслідувань, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» про спростування недостовірної інформації, виділено у самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_3 до Державного бюро розслідувань, ОСОБА_4 про спростування недостовірної інформації.
29 вересня 2020 року, в межах виділеної справи, на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_4 про передачу справи за позовом ОСОБА_3 до Державного бюро розслідувань, ОСОБА_4 про спростування недостовірної інформації за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва за зареєстрованим місцезнаходженням Державного бюро розслідувань, або до Печерського районного суду м. Києва - за фактичним місцезнаходженням Державного бюро розслідувань, або до Харківського районного суду Харківської області - за зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_4 .
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти направлення справи за підсудністю. При цьому вказав, що подане клопотання, на його думку, є безпідставним та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
Представники відповідачів, кожен окремо, підтримали клопотання про передачу справи за підсудністю. Вказали, що передача справи до уповноваженого суду з дотриманням правил підсудності, забезпечить безпосередню участь сторін у справи і доступ до правосуддя, в повній мірі відповідає положенням процесуального законодавства та забезпечить право на справедливий судовий розгляд уповноваженим судом.
Дослідивши матеріали даної судової справи, суд вважає, що після роз`єднання позовів у окремі провадження, позовна заява ОСОБА_3 до Державного бюро розслідувань, ОСОБА_4 про спростування недостовірної інформації не підсудна Галицькому районному суду м. Львова, оскільки ані позивач, ані відповідачі не зареєстровані та не знаходяться на території Галицького району м. Львова.
Згідно з ч.2ст. 31 ЦПК України, справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду.
Відповідно до ч.6ст. 188 ЦПК України,суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.
Відповідно до п.п.2.3.30 п.2 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 зі змінами від 03 березня 2016 року, у разі роз`єднання (виділення) судових справ, виділена в окреме провадження судова справа не підлягає автоматичному розподілу, реєструється як така, що надійшла вперше та передається судді, яким ухвалено рішення про роз`єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження чи виділення в окреме провадження.
Так, після виділення в самостійне провадження позовних вимог до Державного бюро розслідувань та ОСОБА_4 , матеріали позовної заяви були передані до канцелярії суду. Була зареєстрована нова судова справа, якій присвоєно номер 461/1727/20 (провадження 2/461/1538/20) та, згідно протоколу про передачу судової справи раніше визначеному складу суду, справу передано головуючому судді Стрельбицькому В.В.
У даному випадку після роз`єднання позовних вимог встановлено, що справа номер 461/1727/20, провадження 2/461/1538/20 не підсудна Галицькому районному суду м. Львова.
Аналізуючи у сукупності приписи зазначених вище процесуальних норм та положення, слід дійти висновку, що після виділення в самостійне провадження суду на розгляд надійшла нова судова справа, якій було присвоєно новий номер та визначено новий номер провадження.
Дана справа не є тією ж самою справою, прийнятою судом до свого провадження з додержанням правил підсудності і не є справою, яка в процесі розгляду стала підсудною іншому суду, тому вона не може бути розглянута Галицьким районним судом м. Львова (ч.2ст. 31 ЦПК України), і суд повинен дослідити та вирішити питання про її підсудність.
У цьому випадку, норма ч.2 ст.31 ЦПК України може бути застосована тільки до первісної справи, яка раніше була прийнята судом до свого провадження, а саме до справи № 461/1727/20, провадження № 2/461/715/20.
Однак, до нової справи виділеної в окреме провадження, суд виконує усі необхідні дії, які підлягають вчиненню у відношенні до вперше зареєстрованої справи, в тому числі перевіряє, чи може така справа бути прийнята судом до свого провадження, з урахуванням встановлених чинним ЦПК України правил підсудності.
З наведеного випливає, що ч.2 ст.31 ЦПК України, стосується вже прийнятих до провадження справ, при цьому не застосовується до нової (виділеної) справи та не виключає необхідності здійснення суддею перевірки позовної заяви на предмет дотримання правил підсудності та усіх передбачених ЦПК України вимог, що встановлюються до первісно поданої позовної заяви.
Таким чином,суд погоджуєтьсяз доводамипредставника відповідачапро те,що нормаабзацу 2частини 6статті 188ЦПК Україниповинна застосовуватисякомплексно зіншими нормамизаконодавства,з метоюзабезпечення дотриманняправа сторінна розглядсправи належнимсудом уповноваженимзаконом,оскільки жодною нормою чинного законодавства не встановлено, що суддя, якому передається справа після роз`єднання позовних вимог, звільняється від обов`язку здійснити перевірку відповідної позовної заяви на предмет дотримання правил підсудності, як і не надає судді права проводити розгляд справи без здійснення такої перевірки.
При цьому, положення ч. 6 ст. 188 ЦПК України щодо того , що розгляд позовних вимог виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог, на які, зокрема, посилається представник позивача, як на підставу для відмови у задоволенні клопотання, за переконанням суду не покладає не встановлює обов`язок суду проводити судовий розгляд заявлених вимог з прийняттям рішення по їх суті у разі непідсудності даної справи, а лише формулюють порядок визначення судді якому передається нова (виділена) справа для прийняття подальших процесуальних рішень.
Суд звертає увагу на те, що у наведеній нормі (ч. 6 ст. 188 ЦПК України) чітко розмежовані поняття «суд» та «суддя», адже в абзаці першому цієї частини статті зазначено, що саме «суд» за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства.
В свою чергу, абзац другий цієї частини наведеної статті визначає, що саме «суддя» здійснює розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження.
Системний аналіз положень ЦПК України, зокрема вищенаведених положень в сукупності з Розділом ІІІ («Позовне провадження») свідчить про те, що у цьому розділі визначено питання які вирішуються (розглядаються) саме «суддею» при прийнятті рішення про прийняття позовної заяви до розгляду, до яких, в тому числі, відноситься питання перевірки підсудності справи. За переконанням суду, законодавець визначив поняття «суддя» у ч. 6 ст. 188 ЦПК України задля надання можливості при розгляді виділеної справи після її передачі конкретно визначеному судді вирішити весь спектр питань, які підлягають оцінці, перевірці та дослідженню з моменту надходження позовної заяви до суду вперше.
Відповідно дост.27ЦПК України,позови дофізичної особипред`являються всуд зазареєстрованим увстановленому закономпорядку місцемїї проживанняабо перебування,якщо іншене передбаченозаконом. Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача (ч.15 ст.28 ЦПК України).
За таких обставин суд вважає, що після виділення позовної заяви ОСОБА_3 до відповідачів Державного бюро розслідувань та ОСОБА_4 про спростування недостовірної інформації в самостійне провадження, ця справа не підсудна Галицькому районному суду м. Львова.
Розгляд справи Галицьким районним судом м. Львова призведе до порушень правил підсудності.
Дотримання правил підсудності пов`язано із принципом законності в цивільному процесі, адже правила підсудності цивільних справ закріплені виключно законом. У свою чергу, дотримання процесуальних положень, в тому числі щодо підсудності справ, свідчить про дотримання принципу законності в цивільному процесі.
Згідно ч.1 ст.378 ЦПК України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Основою механізму забезпечення права на доступ до правосуддя є певна сукупність втілених у Конституції та чинному законодавстві України правових принципів, установлених інститутів, норм та юридичних гарантій, які в комплексі уможливлюють і сприяють його дотриманню, реалізації та захисту. В свою чергу, право на доступ до правосуддя є невід`ємною складовою права на судовий розгляд. Оскільки останнє, у свою чергу, є складовою прав людини, їх конституційно-правові гарантії в цілому повністю стосуються і права на доступ до правосуддя, що дає підстави для висновку про існування згаданого права в системі координат загального конституційно-правового механізму гарантій прав людини.
Дотриманням судами процесуальних норм інституту підсудності означає дотримання положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
У відповідності до п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
При цьому, відповідно до принципу пропорційності визначеного ст. 11 ЦПК України та вимог частин 1, 2 ст. 2 ЦПК України, за загальним правилом, визначеним п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд самостійно передає справу на розгляд іншому суду, якщо після роз`єднання справа за відповідним позовом належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду, крім випадків, коли відповідно до ч. 3 ст. 44 цього Кодексу подання такого об`єднаного позову було визнано зловживанням процесуальними правами, внаслідок чого суд, з урахуванням обставин справи, має право повернути таку позовну заяву позивачу, а не направляти цей позов на відповідною підсудністю за рахунок держави.
Представник позивача в судовому засіданні свою думку щодо скерування справи за підсудністю до суду за вибором позивача висловлювати відмовився.
Зважаючи на те, що обидва відповідачі знаходяться у м. Києві, суд вважає, що справу необхідно надіслати за підсудністю за місцем знаходження відповідача Державного бюро розслідувань, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 15, що відноситься до територіальної юрисдикції Шевченківського районного суду м. Києва. При цьому суд враховує, що скерування справи до Шевченківського районного суду м. Києва, з врахуванням складнощів пов`язаних із прибуттям до суду який розташований у іншому місті (м. Львів) забезпечить можливість кожної сторони у справі безпосередньо приймати участь у її розгляді та забезпечить доступ учасників справи до правосуддя, а отже сприятиме реалізації прав сторонами та відповідатиме виконанню завдань цивільного судочинства.
Приймаючи рішення за клопотання та оцінюючи доводи сторін, суд також відзначає, що не ґрунтує свою позицію на висновках судів апеляційної та першої інстанції, наведених у клопотанні представника відповідача, оскільки, відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Водночас, варто відзначити, що правовідносини у справах на які посилається представник відповідача є схожими за своєю правовою природою.
Відповідно дост. 32 ЦПК України,спори між судами про підсудність не допускається, справа передана з одного суду до іншого в порядку, встановленомустаттею 31 ЦПК України, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Враховуючи наведені положення цивільного процесуального законодавства, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, приходжу до переконання, що дана справа не підсудна Галицькому районному суду м. Львова, а тому з метою недопущення обмеження законодавчо встановлених прав та гарантій учасників справи на справедливий судовий розгляд уповноваженим судом, забезпечення доступу сторін до правосуддя, матеріали позовної заяви ОСОБА_3 до Державного бюро розслідувань, ОСОБА_4 про спростування недостовірної інформації слід передати на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва.
Керуючись ст.ст.27, 28, 31 ЦПК України, -
постановив:
Матеріали цивільної справи номер 461/1727/20, провадження 2/461/1538/20, за позовом ОСОБА_3 до Державного бюро розслідувань, ОСОБА_4 про спростування недостовірної інформації передати на розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва.
Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 12 жовтня 2020 року.
Головуючий суддя Стрельбицький В.В.
