КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа №461/1727/20 Головуючий у І інстанції Волошина В.О.
Провадження №22-ц/824/6644/2022 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,
за участі секретаря судового засідання Шаламая Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 24 січня 2022 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Державного бюро розслідувань, ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» про спростування недостовірної інформації.
Позов мотивований тим, що недостовірна інформація була поширена відповідачами т.в.о Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 та начальником третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань Державного бюро розслідувань ОСОБА_5., у своїх публічних виступах, а відповідачем ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» - на ютуб-каналі «Телеканал ZIK» ІНФОРМАЦІЯ_1 у відеоматеріалі під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2» та на сайті телеканалу ZIK, який належить ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації», оприлюднено публікацію під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_3», у якій наведено цитату ОСОБА_5 з оспорюваною інформацією.
На офіційному ютуб-каналі Державного бюро розслідувань ІНФОРМАЦІЯ_4 розміщено відео під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5».
Також на офіційному сайті ДБР ІНФОРМАЦІЯ_6 було оприлюднено «ІНФОРМАЦІЯ_7»
Позивач зазначав, що поширена відповідачами інформація не відповідає дійсності, порушує його особисті немайнові права на повагу до гідності і честі, а також на недоторканість ділової репутації, оскільки підриває його, п`ятого Президента України, соціальну оцінку в очах оточуючих та створює хибне уявлення про його ділові та професійні якості, створює враження, що ОСОБА_1 систематично ігнорує вимоги закону. В даному випадку відсутні будь-які докази належного повідомлення позивача про виклик для допиту як свідка на ІНФОРМАЦІЯ_1, так само немає жодних належних підтверджень завчасного отримання ним відповідної повістки про виклик або про ознайомлення з її змістом іншим шляхом. Не відповідає дійсності інформація про те, що позивач без поважних причин не прибув на допит ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відносно твердження про те, що слідчі ДБР готують матеріали для примусового приводу позивача, зазначав, що така інформація також недостовірна, оскільки відповідні матеріали не тільки не були подані, але й не могли бути подані, так як відомостей, що підтверджують факти здійснення виклику ОСОБА_1 на допит ІНФОРМАЦІЯ_1 у встановленому КПК України порядку та отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом, не існує.
ОСОБА_1 просив:
визнати недостовірною й такою, що порушує його особисті немайнові права, інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_4 Державним бюро розслідувань у зверненні т.в.о. Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_2 в мережі інтернет про те, що ОСОБА_1 27 разів не з`являвся на допити до Державного бюро розслідувань;
визнати недостовірною й такою, що порушує його особисті немайнові права, інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 та ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» під час надання коментаря представникам засобів масової інформації начальником третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань Державного бюро розслідувань ОСОБА_5. (ІНФОРМАЦІЯ_8), такого змісту: «[ ОСОБА_1 ] не з`явився без поважних причин, хоча повістки скеровувались у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом за адресою його місця проживання, за адресою місця реєстрації та за місцем роботи у Верховну Раду. Тобто він був належним чином повідомлений. Крім того, коли він вчора з`явився без попередження і без виклику в Державне бюро розслідувань, йому так само було оголошено про необхідність явки сьогодні на 10:30 для допиту у якості свідка. Однак, він без поважних причин, не повідомляючи про будь-які причини не з`явився сьогодні на допит. Відповідно, слідчими, на даний час, готуються матеріали для виконання примусового приводу ОСОБА_1»;
зобов`язати Державне бюро розслідувань, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» протягом трьох робочих днів з дня набрання законної сили рішенням суду у цій справі спростувати недостовірну інформацію, шляхом розміщення спростування в мережі Інтернет в той самий спосіб, в який була поширена недостовірна інформація, з наведенням вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 28 лютого 2020 року відкрито провадження у даній справі.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 15 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, ОСОБА_2 роз`єднано, виділено у самостійне провадження та передано за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 лютого 2021 року справу прийнято до розгляду та призначено судове засідання.
У січні 2022 року Державне бюро розслідування подало клопотання про закриття провадження у справі посилаючись на те, що вказаний спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 24 січня 2022 року закрито провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що закриваючи провадження у справі суд першої інстанції не врахував тієї обставини , що у порядку кримінального судочинства аналогічні позовні вимоги не можуть бути розглянуті на жодному етапі кримінального провадження.
Апелянт зазначає, що оскільки жодна норма кримінального-процесуального кодексу та інших процесуальних кодексів не містять іншого порядку спростування оскаржуваної інформації, а тому позивачем було вірно обраний спосіб захисту на підставі ст. 277 ЦК України.
На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення яким направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України та в межах строку наданого Київським апеляційним судом на адресу суду надійшли відзиви на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 та Державного бюро розслідувань.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Крім того, доведення неналежного повідомлення ОСОБА_1 про виклик на допит в якості свідка має здійснюватись у кримінальному провадженні. Водночас звернення з цивільним позовом для встановлення таких обставин вказує на штучність поданого позову, а відтак не відповідає вимогам цивільного судочинства.
Державне бюро розслідувань у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що ухвала суду першої інстанції ґрунтується на вірному застосуванні норм процесуального права, а доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права.
На підставі викладеного у відзивах на апеляційну скаргу, ОСОБА_2 та Державне бюро розслідувань просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Представник ОСОБА_1 адвокат Кунянський С.М. в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до Шевченківського районного суду м. Києва.
Представники Державного бюро розслідувань та ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги заперечували.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, враховуючи таке.
Задовольняючи клопотання про закриття провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що позов в даній справі пред`явлений для спростування отримання позивачем як свідка у кримінальному провадженні повістки про виклик та неприбуття свідка в кримінальному провадження на допит. Суд першої інстанції послався також на постанову Верховного Суду від 12 січня 2022 року у цивільній справі № 461/1727/20, провадження № 61-19018св21, в якій Верховний суд висловив правову позицію, відповідно до якої завданням цивільного судочинства не відповідатиме звернення до суду з позовом, спрямованим на спростування отримання/неотримання свідком в кримінальному провадженні повісток про виклик та /або прибуття/неприбуття свідка в кримінальному провадженні на допит.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи таке.
Відповідно п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України зазначено, що суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 13 червня 2018р. у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018р. у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019р. у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019р. у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019р. у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019р. у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019р. у справі 470; 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019р. у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30), від 26 лютого 2020р. у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020р. у справі № 607/15692/19 (пункт 45) приписи передбачені п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України стосуються справ, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не розглядали.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 760/16924/18, провадження № 61-14643св19 відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У ч. 1 ст.11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про захист честі, гідності та ділової репутації не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками для спростування набуття позивачем статусу підозрюваного в кримінальному провадженні та/або спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні.
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» про спростування недостовірної інформації відмовлено і постановою Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року це рішення залишено без змін (справа № 760/16924/18).
Розглянувши 12 січня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду у справі №461/1727/20 Верховний Суд скасував рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року і провадження у справі закрив.
Мотивуючи своє рішення, Верховний Суд вказав, що позов ОСОБА_1 пред`явлений для спростування отримання позивачем як свідком в кримінальному провадженні повістки про виклик та неприбуття свідка в кримінальному провадженні на допит і відповідні відносини не є цивільними в розумінні ч.1 ст. 1 ЦК України. Суди не врахували, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою; суди не звернули увагу, що не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на спростування отримання/неотримання свідком в кримінальному провадженні повістки про виклик та/або прибуття/неприбуття свідка в кримінальному провадженні на допит та ініціювання позовного провадження з такою метою, а тому такий позов не підлягає судовому розгляду.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Колегія суддів не може погодитись із доводами апеляційної скарги в тій частині, що апеляційний суд має враховувати висновки Верховного Суду щодо застосування норм права,викладені у постановах Верховного Суду, але на застосовувати, оскільки наведена постанова Верховного Суду у справі №461/1727/20, на думку скаржника, є відверто помилковою і суперечить Конституції України. Колегія суддів вважає, що врахування і застосування правової позиції Верховного Суду є єдиною можливою дією суду. Діюче процесуальне законодавство не дає суду нижчої інстанції можливості відступати від висновків Верховного Суду, обґрунтовуючи причини незгоди із такою позицією.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що постанова Верховного Суду винесена у справі №461/1727/20 з тим же унікальним номером, що і дана справа, яка розглядається Київським апеляційним судом, за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації», в якій ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 15 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, ОСОБА_2 роз`єднано, виділено у самостійне провадження та передано за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Києва. А позовні вимоги про спростування тієї ж інформації до відповідачів ОСОБА_5 та ТОВ «Телерадіокомпанія «Нові комунікації» розглянув Галицький районний суд м. Львова. Тобто за аналогічними позовними вимогами, але до двох інших відповідачів були ухвалені наведені вище судові рішення і сформована позиція Верховного Суду.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо того, що суд не вказав до юрисдикції якого суду відноситься розгляд даної справи судова колегія виходить з такого.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) зроблено висновок, що:
«ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи).
Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. Відносини виникли з приводу збирання й оцінки на предмет належності та допустимості доказу, отриманого у кримінальному провадженні. Тому розгляд заявлених вимог як позовних не може відбуватися за правилами жодного виду судочинства. Доводити недостовірність інформації, зафіксованої у довідці, протиправність складання останньої, неналежність і недопустимість доказів позивач має у кримінальному провадженні на відповідній стадії кримінального процесу, а не заявляючи позовні вимоги до органу, в якому працює інспектор, і до самого інспектора (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 808/3230/17 за позовом ЗОКЛ до ДАС про визнання протиправними дій ДАС з виділення інспектора ДАС, який є одним із відповідачів у справі № 333/6816/17, для участі у кримінальному провадженні № 42013080040000048 як спеціаліста з метою перевірки дотримання ЗОКЛ законодавства під час закупівель медичного транспорту й обладнання).»
Таким чином, не можна встановлювати при розгляді позову про захист честі, гідності та спростування недостовірної інформації обставини дотримання органами досудового розслідування процедури виклику на допит свідка та вручення йому повісток. Такий позов не може бути розглянутий за правила жодного судочинства,оскільки саме до завдань кримінального провадження відноситься захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, яка постановлена з дотриманням норм процесуального права, з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, таким чином апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 255, 367, 369, 374, 375 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 24 січня 2022 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, ОСОБА_2 про спростування недостовірної інформації залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 04 серпня 2022 року.
Суддя-доповідач
Судді:
