У Х В А Л А

22 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 740/4842/15-ц

провадження № 61-1257св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Журавель В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 січня 2018 року у складі судді Олійник В. П. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Скрики А. А., Лакізи Г. П., Онищенко О. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2015 року сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова»(далі - СТОВ «Дружба-Нова») звернулось до суду з позовом, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 743 195,72 грн- основного боргу, 503 131,35 грн- інфляційних втрат, 187 144,53 грн - 10% річних, 368 521,21 грн - відсотки за користування позикою, всього 1 801 992,81 грн.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що згідно договору позики від 29 травня 2014 року ОСОБА_1 узяв у борг у ОСОБА_2 кошти у розмірі 330 000 грн, що, як зазначено у договорі, становило по курсу Національного банку України 27 500,00 доларів США, з терміном повернення до 14 липня 2014 року

Відповідно до пункту 2 укладеного договору від 29 травня 2014 року, якщо позичальник своєчасно не поверне позикодавцю суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, тобто несплачену у строк суму основного боргу, та 10 % річних від простроченої суми.

01 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та СТОВ «Дружба-Нова» було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), відповідно до пункту 1 якого ОСОБА_2 передав СТОВ «Дружба-Нова», а останнє набуло право вимоги, належне ОСОБА_2 , і стало кредитором у зобов`язанні між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 за договором позики від 29 травня 2014 року.

СТОВ «Дружба-Нова» письмово повідомило відповідача про заміну кредитора у зобов`язанні рекомендованим листом від 02 жовтня 2015 року, а також направило рекомендований лист від 05 жовтня 2015 року з вимогою про повернення позики, сплату процентів та інфляційних втрат, проте, грошові кошти відповідачем у добровільному порядку не повернуто.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 січня 2018 року позовні вимоги СТОВ «Дружба-Нова» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь СТОВ «Дружба-Нова» 743 195,72 грн боргу за договором позики, 503 131,35 грн інфляційних втрат, 187 144,53 грн - 10 % річних, 368 521,21 грн - процентів за користування позикою, 22 429,33 грн судового збору, всього стягнуто 1 824 422,14 грн.

Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 18 червня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 січня 2018 року залишено без задоволення.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 січня 2018 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» 503 131,35 грн інфляційних втрат, 368 521,21 грн - процентів за користування позикою та відмовлено у задоволенні позовних вимог у вказаній частині.

Заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 січня 2018 року змінено в частині розподілу судових витрат, зменшено стягнуту суму з ОСОБА_1 на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» в рахунок відшкодування понесених судових витрат до 14 055,54 грн.

Стягнуто з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» на користь ОСОБА_1 6 343,20 грн у рахунок часткового відшкодування понесених судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції виходив із необґрунтованого стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 503 131,34 грн інфляційних втрат за період з 15 липня 2014 року до 21 лютого 2017 року, 368 521,21 грн процентів за користування позикою за цей же період, пославшись на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення в частині задоволених позовних вимог, справу в цій частині направити на новий розгляд до суд першої інстанції.

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в справі за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

Витребувано із Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області цивільну справу № 740/4842/15-ц.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання заочного рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 січня 2018 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2020 року справу № 740/4842/15-ц призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.

Суди встановили, що 29 травня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, а також складено розписку, відповідно до яких ОСОБА_1 взяв у ОСОБА_2 у борг грошові кошти в сумі 330 000 грн, що становить по курсу Національного Банку України 27 500 доларів США, з терміном повернення до 14 липня 2014 року.

Відповідно до пункту 2 договору позики у разі несвоєчасного виконання позичальником боргових зобов`язань він повинен сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, тобто несплачену у строк суму основного боргу, та 10 % річних від простроченої суми.

01 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та СТОВ «Дружба-Нова» укладено договір відступлення права вимоги (цесії), відповідно до пункту 1 якого ОСОБА_2 передав СТОВ «Дружба-Нова», а товариство набуло право вимоги, належне ОСОБА_2 , і стало кредитором у зобов`язанні між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 за договором позики від 29 травня 2014 року.

Згідно пункту 2 договору відступлення права вимоги (цесії) від 01 жовтня 2015 року позивач набув право вимагати від відповідача належного виконання наступного зобов`язання: 2.1. - повернення основної суми боргу за позикою на підставі договору позики від 29 травня 2014 року в повному розмірі такої позики, а саме: 330 000 грн, що становило на дату надання позики 27 500 доларів США згідно курсу Національного Банку України, у порядку, передбаченому частиною другою статті 533 ЦК України; 2.2 - сплати 10 % річних від простроченої суми позики згідно пункту 2 договору позики; 2.3. - сплати інфляційних витрат згідно частини другої статті 625 ЦК України; 2.4. - сплати процентів за користування позикою в розмірі, що встановлений частиною першою статті 1048 ЦК України; 2.5.- сплати інших нарахувань за користування позикою та штрафних санкцій за прострочення повернення позики, які передбачені договором позики та чинним законодавством України.

Згідно пункту 2 акта приймання-передачі прав вимоги за договором відступлення права вимоги (цесії) від 01 жовтня 2015 року зазначені в договорі відступлення права вимоги передаються первісним кредитором новому кредитору у обсязі і на умовах, що існували на момент укладення цього договору.

СТОВ «Дружба-Нова» письмово повідомило відповідача про заміну кредитора у зобов`язанні рекомендованим листом від 02 жовтня 2015 року, а також направило рекомендований лист від 05 жовтня 2015 року із вимогою про повернення позики, сплату процентів та інфляційних втрат, проте, грошові кошти відповідачем у добровільному порядку повернуто не було.

Відповідно до висновку КНДІСЕ за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи №9143/9144/16-32 від 28 листопада 2016 року підписи від імені ОСОБА_1 , які містяться в графі «підписи» у договорі позики від 29 травня 2014 року, що укладений від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у розписці від 29 травня 2014 року, що складена від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , - виконані ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду з позовом та, посилаючись на невиконання позичальником умов договору позики від 29 травня 2014 року, СТОВ «Дружба-Нова» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 743 195,72 грн - основного боргу з урахуванням інфляційних витрат та процентів за користування позикою, на загальну суму 1 801 992,81 грн.

Встановивши, що ОСОБА_1 порушив умови договору позики і не повернув отриману грошову суму, суд першої інстанції зробив висновок про задоволення позову і стягнення з нього на користь СТОВ «Дружба-Нова» 743 195,72 грн боргу за договором позики (еквівалент 27 500,00 доларів США, виходячи з курсу Національного банку України станом на день звернення позивача з цим позовом), 503 131,35 грн інфляційних втрат, 187 144,53 грн - 10 % річних, 368 521,21 грн - процентів за користування позикою, 22 429,33 грн судового збору, всього 1 824 422,14 грн.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції в частині стягнення 930 340,25 грн, з яких: 743 195,72 грн - борг за договором позики та 187 144,53 грн - 10 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України та пункту 2 договору.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в позові в частині стягнення 503 131,35 грн інфляційних витрат, 368 521,21 процентів за користування позикою, апеляційний суд послався на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVІК v. UКRАІNЕ, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору.

Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при:

(1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін;

(2) розірванні договору в судовому порядку;

(3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом;

(4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в Главі 50 ЦК України;

(5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17.

Згідно частини другої статті 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

У частині другій статті 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тлумачення частини другої статті 524 та частини другої статті 533 ЦК України дозволяє зробити висновок, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, при цьому законодавець не пов`язує визначення грошового еквівалента з конкретним видом іноземної валюти.

Традиційним є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов`язання. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. Якщо екстраполювати розуміння валюти боргу крізь призму ціни договору, то потрібно зробити висновок, що валюта боргу визначатиметься при укладенні договору за допомогою встановлення ціни в договорі.

За своєю сутністю ціна договору - це збірне поняття, що може стосуватися як вартості певної речі, так і права (права найму, виключного права на використання торговельної марки, права на частку в статутному капіталі, права вимоги тощо). Ціна відображає мінову вартість певного об`єкта, за способом вираження вона може бути грошовою та/або натуральною. Грошове вираження ціни відбувається, відповідно, в національній або іноземній валюті. За такого тлумачення поняття ціни договору буде ширшим і охоплюватиме валюту боргу, тобто ті грошові одиниці, в яких сторони оцінили мінову вартість певного об`єкта.

Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі.

За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами.

У справі, що переглядається, у договорі позики сторони домовилися про те, що:

- позикодавець передав позичальнику грошові кошти у розмірі 330 000 грн, що становить по курсу Національного Банку України 27 500 доларів США (пункт 1);

- зазначену вище суму позичальник зобов`язується повернути позикодавцю до 14 липня 2014 року (пункт 3).

Оскільки сторони договору позики домовилися про встановлення «валютного застереження», то сума, що підлягала сплаті у гривні, на підставі частини другої статті 533 ЦК України має визначатися за офіційним курсом долара США.

Аналіз судової практики Верховного Суду свідчить про різні підходи щодо стягнення на підставі укладеного договору грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті України - гривні з визначенням грошового еквівалента - долара США.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зазначено, що належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики.

У справі, яка переглядається, позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти в сумі 330 000 грн, що станом на день укладання договору становило по курсу Національного банку України 27 500 доларів США.

Суд першої інстанції, з яким в цій частині погодився й апеляційний суд, задовольнив позовні вимоги позивача та на його користь з відповідача стягнув суму заборгованості за договором позики 743 195,72 грн, яка є еквівалентом 27 500,00 доларів США за курсом Національного банку України станом на день звернення позивача з цим позовом.

У постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 757/21343/15-ц (провадження № 61-19134св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що: «Позикодавець ( ОСОБА_3 ) передала у власність позичальнику ( ОСОБА_4 ) на безпроцентній основі грошові кошти в сумі 1 340 000 грн, що еквівалентно 100 000 доларів США. Отже, згідно з умовами цього договору, грошові зобов`язання позичальника виражені в національній валюті України - гривні з визначенням грошового еквівалента - долара США. З тексту договору вбачається, що гроші були отримані у гривні. Враховуючи, що умовами договору чітко передбачено надання грошей в позику в національній валюті України, а саме 1 340 000 грн, вказана сума і підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 ».

У постанові від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення коштів за договором поставки обладнання у розмірі 123 000,00 грн. Відповідно до пункту 2.1. договору вартість обладнання визначена 123 000,00 грн, що еквівалентно 15 000,00 дол. США

У постанові від 20 грудня 2019 року у справі № 703/3521/16-ц (провадження № 61-18528св19) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача на користь позивача основної суми боргу за договором позики, що становить 393 600 грн. Верховний Суд вказав: «Суди установили, що відповідно до наданої позивачем розписки, оригінал якої досліджено під час розгляду справи, ОСОБА_5 взяв у борг у позивача 122 925 грн, що еквівалентно 15000 доларів США, строком на один рік». «Судами попередніх інстанцій, враховуючи встановлену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, встановлено, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики, позичальником не виконані зобов`язання перед позикодавцем та кошти, отримані у позику, не повернуті, у зв`язку із чим наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_5 на користь позивача суми боргу за договором позики, що становить 393 600 грн. Оскільки у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом».

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 357/5634/18-ц (провадження № 61-11515св19) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду скасував та направив на новий апеляційний розгляд постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2019 року, якою «позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики від 19 червня 2012 року в розмірі 1 200 000,00 грн, за договором позики від 04 квітня 2014 року в розмірі 2 216 052,00 грн, що еквівалентно 85 000,00 доларам США, станом на 23 травня 2018 року (час звернення з позовом до суду), а всього 3 416 052,00 грн».

Скасовуючи зазначене судове рішення, Верховний Суд зробив висновок про те, що «Якщо заборгованість за грошовим зобов`язанням стягується в судовому порядку, сума боргу визначається за курсом на день прийняття судового рішення, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Отже, на день ухвалення рішення, при визначенні суми до стягнення, суд повинен визначити і врахувати курс долара США та ухвалити рішення про стягнення сум в межах заявлених позовних вимог».

У постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 766/730/17 (провадження № 61-11918св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача еквівалент 1 500 доларів США, що на час розгляду справи становить 39 728, 67 грн.

У постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 520/5338/14-ц (провадження № 61-13891св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду з посиланням на частину другу статті 533 ЦК України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача на користь позивача коштів у розмірі 196 234,73 грн, що еквівалентно 15 000,00 доларів США, визнавши їх авансом, який на момент передачі відповідачу становив 119 700,00 грн і за домовленістю сторін був визначений як еквівалент 15 000,00 доларів США.

Таким чином, в справі № 922/1151/18, в яких за умовами договору грошове зобов`язання виражене в національній валюті України - гривні з визначенням грошового еквівалента - долара США, суди дійшли висновку про стягнення саме такої суми, яка визначена у договорі, в інших справах суди вважали, що сума боргу визначається за курсом валюти на час звернення з позовом або на день прийняття судового рішення.

Тому колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному в постанові Верховного Суду складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18.

Окрім цього колегія суддів звертає увагу, що в правозастовчій практиці неоднозначністю характеризується механізм визначення суми платежу на підставі валютного застереження при порушенні грошового зобов`язання і винесенні судового рішення, а саме щодо того на який момент відбувається визначення суми в гривні:

(а) на день подання позову (заяви про збільшення позовних вимог). Наприклад, у постанові Верховного Суду України від 21 червня 2017 року у справі № 910/2031/16 вказано, що «якщо у договорі визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті та передбачено, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, проте фактично такий платіж ще не здійснено, оскільки боржник не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором, стягненню підлягає сума у гривнях, яка визначається еквівалентно за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову (заяви про збільшення позовних вимог)».

(б) на день ухвалення судового рішення. Наприклад, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2011 року у справі № 6-2216ск11 вказано, що «для правовідносин щодо боргових зобов`язань такий порядок не встановлено. У зв`язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні, на день ухвалення рішення».

Разом з тим, навряд чи повністю відповідає підхід, що еквівалент має визначатися на день подання позову (заяви про збільшення позовних вимог) змісту частини другої статті 533 ЦК України. Це пов`язано з тим, що законодавець не встановлює винятків при застосуванні вказаної статті як при нормальному виконанні грошових зобов`язань, так і при їх порушенні. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, в силу прямого припису частини другої статті 533 ЦК, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами. Проте для випадків прийняття судового рішення у разі порушення грошового зобов`язання не передбачено таких правил. Вочевидь за аналогією потрібно вести мову про «день ухвалення рішення».

Тому колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку, зробленого в постанові Верховного Суду України від 21 червня 2017 року у справі № 910/2031/16 та вказати, що еквівалент має визначатися в на день ухвалення судового рішення.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).

Подібна невизначеність в судовій практиці щодо застосування/незастосування еквіваленту, механізму визначення суми платежу на підставі валютного застереження при порушенні грошового зобов`язання і винесенні судового рішення, не може розглядатися в контексті динамічного розвитку судової практики і забезпечити розумну передбачуваність судових рішень. За таких обставин, також очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування/незастосування еквіваленту, механізму визначення суми платежу на підставі валютного застереження при порушенні грошового зобов`язання і винесенні судового рішення, для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Керуючись статтями 260, 403, 404 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Передати справу № 740/4842/15-ц на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Журавель Судді:Н. О. Антоненко І. О. Дундар Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук