У Х В А Л А
24 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 740/4842/15-ц
Провадження № 14-80цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупова Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. М., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» (далі - СТОВ «Дружба-Нова») до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 січня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 3 грудня 2018 року,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2015 року СТОВ «Дружба-Нова» звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що згідно з договором позики від 29 травня 2014 року ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 кошти у розмірі 330 000 грн, що, як зазначено у договорі, становило 27 500,00 доларів США за курсом Національного банку України (далі - НБУ), з терміном повернення до 14 липня 2014 року.
Відповідно до пункту 2 цього договору, якщо позичальник своєчасно не поверне позикодавцю суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), тобто несплачену у строк суму основного боргу та 10 % річних від простроченої суми.
1 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та СТОВ «Дружба-Нова» укладено договір відступлення права вимоги (цесії), відповідно до пункту 1 якого ОСОБА_2 передав, а СТОВ «Дружба-Нова» набуло право вимоги, належне ОСОБА_2 , і стало кредитором у зобов`язанні між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 за договором позики від 29 травня 2014 року.
СТОВ «Дружба-Нова» письмово повідомило відповідача про заміну кредитора у зобов`язанні рекомендованим листом від 2 жовтня 2015 року, а також направило рекомендований лист від 5 жовтня 2015 року з вимогою про повернення позики, сплату процентів та інфляційних втрат, проте, грошові кошти відповідачем у добровільному порядку не повернуто.
З урахуванням збільшення позовних вимог СТОВ «Дружба-Нова» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь основний борг у сумі 743 195,72 грн, інфляційні втрати у сумі 503 131,35 грн, 10% річних у сумі 187 144,53 грн, проценти за користування позикою у сумі 368 521,21 грн, а всього - 1 801 992,81грн.
Заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 січня 2018 року позовні вимоги СТОВ «Дружба-Нова» задоволено в повному обсязі.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 порушив умови договору позики і не повернув отриману грошову суму, а тому стягненню з нього на користь СТОВ «Дружба-Нова» підлягають основний борг за договором позики у сумі 743 195,72 грн (що еквівалентно 27 500,00 доларів США за курсом Національного банку України на дату складання заяви про збільшення позовних вимог), інфляційні втрати у сумі 503 131,35 грн, 10 % річних у сумі 187 144,53 грн, проценти за користування позикою у сумі 368 521,21 грн, судовий збір 22 429,33 грн, всього 1 824 422,14 грн.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 18 червня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 січня 2018 року залишено без задоволення.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 3 грудня 2018 року заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 січня 2018 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь СТОВ «Дружба-Нова» інфляційних втрат у сумі 503 131,35 грн, процентів за користування позикою у сумі 368 521,21 грн та відмовлено у задоволенні позовних вимог у цій частині. Заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 січня 2018 року змінено в частині розподілу судових витрат, зменшено стягнуту суму з ОСОБА_1 на користь СТОВ «Дружба-Нова» в рахунок відшкодування понесених судових витрат до 14 055,54 грн. Стягнуто зі СТОВ «Дружба-Нова» на користь ОСОБА_1 6 343,20 грн у рахунок часткового відшкодування понесених судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Погодившись із висновком суду першої інстанції в частині стягнення суми боргу за договором позики і 10 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України та пункту 2 договору позики, апеляційний суд скасував рішення місцевого суду та відмовив у позові в частині стягнення інфляційних витрат та процентів за користування позикою, виходячи з необґрунтованості цих вимог.
У січні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення в частині задоволених позовних вимог, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року відкрито провадження у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду (частина третя статті 403 ЦПК України), необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України (підпункт 7 пункту 1 перехідних положень ЦПК України), а також з тієї підстави, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики (частина п`ята статті 403 ЦПК України).
Колегія суддів зазначила, що аналіз практики Верховного Суду свідчить про різні підходи до вирішення питання про стягнення коштів за договором, у якому грошове зобов`язання виражено у гривні із визначенням його грошового еквівалента в іноземній валюті, на підставі статті 533 ЦК України.
Підставу передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначену частиною третьою статті 403 ЦПК України, обґрунтовано висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 757/21343/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2019 року у справі № 703/3521/16?ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 357/5634/18-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 766/730/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2018 року у справі № 520/5338/14-ц та необхідністю відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18.
Разом з тим, у справі № 922/1151/18 позивач просив стягнути суму основного боргу у гривнях в тому самому розмірі, який було визначено у гривнях договором поставки. Вимог про стягнення суми боргу у гривнях з урахуванням її еквіваленту в доларах США, визначеного договором, позивачем не заявлялось. Положення статті 533 ЦК України при вирішенні цієї справи суд касаційної інстанції не застосовував з огляду на зміст позовних вимог.
Натомість у справі № 740/4842/15-ц та у справах, на які колегія суддів посилається, стверджуючи про наявність різних підходів при вирішенні позовів про стягнення коштів за договорами, у яких суму грошового зобов`язання виражено у гривні із зазначенням її еквіваленту в іноземній валюті, зміст позовних вимог та відповідне нормативно-правове регулювання правовідносин не є подібними до справи № 922/1151/18.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду не може вирішувати питання відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2019 року у справі № 922/1151/18, в межах справи № 740/4842/15-ц, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними, вони відрізняються за змістом позовних вимог, характером спірних правовідносин, в них встановлено відмінні фактичні обставини, в зв`язку з чим правове регулювання цих правовідносин є різним.
Зазначаючи про необхідність відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 21 червня 2017 року у справі № 910/2031/16 (підпункт 7 пункту 1 перехідних положень ЦПК України), колегія суддів послалась на неоднозначність правозастосовчої практики щодо визначення моменту, на який має здійснюватися розрахунок гривневого еквіваленту суми боргу, що підлягає стягненню. Колегія суддів вважає, що сума, яка підлягає стягненню на підставі валютного застереження, має визначатися на день ухвалення судового рішення та наводить у якості прикладу ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2011 року у справі № 6?2216ск11.
Згідно з висновком, викладеним у зазначеній постанові Верховного Суду України у разі визначення у зобов`язанні грошового еквівалента в іноземній валюті сума, що підлягає сплаті за цим зобов`язанням, визначається у гривні за офіційним курсом відповідної валюти, встановленим НБУ, на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Предметом позову в цій справі було стягнення заборгованості за договором поставки, згідно з яким ціна на товар встановлюється в еквіваленті до іноземної валюти (долару США) і наводиться у специфікаціях, а оплата здійснюється, виходячи з перерахунку в гривні. З огляду на встановлені обставини, специфіку договору поставки та заявлені позовні вимоги Верховний Суду України вказав на помилковість висновків суду, що відповідач зобов'язаний сплатити вартість поставленого позивачем товару, яка зазначена у рахунках-фактурах, за курсом іноземної валюти до гривні на дату поставки товару. Тобто висновок суду стосувався вимог позивача про встановлення суми заборгованості за ціною, визначеною на день платежу, а не на дату поставки товару.
Ураховуючи, що у зазначених справах та у справі № 740/4842/15-ц правовідносини не є подібними, вони відрізняються за предметом та підставами позовів, змістом позовних вимог, характером спірних правовідносин, в них встановлено відмінні фактичні обставини, в зв`язку з чим правове регулювання цих правовідносин є різним, Велика Палата Верховного Суду не може вирішувати питання відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду України від 21 червня 2017 року у справі № 910/2031/16.
Висновки, викладені в постановах, наведених в ухвалі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду (частина п`ята статті 403 ЦПК України), не свідчать також і про наявність виключної правової проблеми із зазначеного у ній питання.
Аналіз наведених в цій ухвалі постанов свідчить про те, що суди касаційної інстанції, розглядаючи справи в межах заявлених позовних вимог, виходили з того, що за грошовим зобов'язанням, вираженим у договорі в гривні із зазначенням еквіваленту в іноземній валюті, сума, яка підлягає сплаті у гривнях визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову (заяви про збільшення позовних вимог) або на день ухвалення судового рішення (якщо позивачем сформульовано саме таку вимогу - стягнути суму заборгованості у гривневому еквіваленті за курсом іноземної валюти на дату ухвалення судового рішення), і якщо інший порядок її визначення не встановлено договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Єдина постанова у справі № 757/21343/15-ц, в якій колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходила із того, що кошти були отримані відповідачем у національній валюті України, а тому саме ця сума підлягає стягненню з нього на користь позивача незважаючи на те, що за договором позики грошове зобов'язання виражене у гривні з визначенням еквіваленту у доларах США, не свідчить про наявність глибоких та довгострокових розходжень у судові практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.
Зазначена обставина є підставою для передачі справи судом, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати (частина перша статті 403 ЦПК України).
Звертаємо увагу на те, що Великою Палатою Верховного Суду висловлено правову позицію щодо можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, яку викладено у постановах від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19).
Щодо можливості ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті Велика Палата Верховного Суду також висловлювала правову позицію, яка міститься у постановах від 4 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 73/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Відповідно до частини шостої статті 404 ЦПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
Керуючись статтею 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Повернути справу за позовом сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н. П. Лященко Судді: Н. О. Антонюк Т. О. Анцупова С. В. Бакуліна В. В. Британчук Ю. Л. Власов М. І. Гриців Д. А. Гудима Ж. М. Єленіна О. С. Золотніков О. Р. Кібенко В. С. Князєв О. Б. Прокопенко Л. І. Рогач О. М. Ситнік В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська
