ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
05 лютого 2021 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 740/4842/15-ц
Головуючий у першій інстанції Олійник В. П.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/91/21
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Бечка Є.М.,
суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.,
секретарі: Кривопиша Я.О., Шапко В.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 січня 2018 року у цивільній справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба Нова» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,
дата та місце складання повного тексту: 13 лютого 2018 року, м.Ніжин,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2015 року СТОВ «Дружба-Нова» звернулось до суду з позовом, в якому, з урахуванням збільшених позовних вимог, просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 743195 грн 72 коп. основного боргу, 503131 грн 35 коп. інфляційних втрат, 187144 грн 53 коп. 10% річних, 368521 грн 21 коп. відсотків за користування позикою, а всього 1801992 грн 81 коп.
Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно договору позики від 29 травня 2014 року ОСОБА_1 взяв у борг у ОСОБА_2 кошти у сумі 330 000 грн, що на той час становило, по курсу НБУ, 27500 доларів США, з терміном повернення до 14 липня 2014 року. Умовами договору передбачено, що у разі, якщо позичальник своєчасно не поверне позикодавцю суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України, тобто несплачену у строк суму основного боргу, та 10% річних від простроченої суми.
Між ОСОБА_2 та СТОВ «Дружба-Нова» 01 жовтня 2015 року було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до п.1 якого ОСОБА_2 передав СТОВ «Дружба-Нова» право вимоги до ОСОБА_1 за договором позики від 29 травня 2014 року. СТОВ «Дружба-Нова» письмово повідомило відповідача про заміну кредитора у зобов`язанні рекомендованим листом від 02 жовтня 2015 року, а також направило рекомендований лист від 05 жовтня 2015 року з вимогою про повернення позики, сплату процентів та інфляційних втрат, проте, грошові кошти відповідачем у добровільному порядку не повернуто.
Заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 січня 2018 року позовні вимоги СТОВ «Дружба-Нова» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 743195 грн 72 коп. боргу за договором позики, 503131 грн 35 коп. інфляційних втрат, 187144 грн 53 коп. 10% річних, 368521 грн 21 коп. процентів за користування позикою, 22429 грн 33 коп. судового збору, а всього стягнуто 1824422 грн 14 коп.
Суд виходив із того, що ОСОБА_1 порушив умови договору позики і не повернув отриману грошову суму, у зв`язку з чим стягнув на користь СТОВ «Дружба-Нова» заборгованість за договором позики, інфляційні втрати, 10% річних та проценти за користування позикою.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 18 червня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 січня 2018 року залишено без задоволення.
Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_1 не укладав договору позики від 29 травня 2014 року з ОСОБА_2 , кошти у нього у позику не брав та у 2014 році з ОСОБА_2 взагалі знайомий не був.
Особа, яка подає апеляційну скаргу зазначає, що договір позики та розписка були сфальсифіковані позивачем з метою тиску на нього та захоплення земельної ділянки.
На думку ОСОБА_1 помилковим є висновок судової почеркознавчої експертизи у даній справі щодо його підпису у договорі позики та у розписці від 29 травня 2014 року.
ОСОБА_1 також вказує, що він не був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, що не дало йому змоги належним чином захистити свої права.
Також особа, яка подає апеляційну скаргу зазначає, що при вирішенні справи суд необґрунтовано застосував положення ч.2 ст.533, ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки за умови існування договору та надання позики у національній валюті із зазначенням, що вказана сума на день її надання становить в доларах США за курсом НБУ 27500, позовні вимоги могли бути задоволені, виходячи із розміру основного боргу у сумі 330000 грн. Не погоджується ОСОБА_1 і зі стягненням індексу інфляції.
ОСОБА_1 стверджує, що за умови, якщо позика дійсно йому надавалась, і якщо це підтверджено належними і допустимими доказами, то на підставі договору позики грошей, розписки від 29 травня 2014 року та на підставі договору відступлення права вимоги (цесії) від 01 жовтня 2015 року на користь позивача суд вправі був би стягнути 330000 грн боргу за договором позики, 190080 грн інфляційних втрат, 40052 грн 06 коп. 10% річних, 85813 грн 20 коп. процентів за користування позикою, а всього 645945 грн 26 коп.
ОСОБА_1 зауважує, що хоча судом була призначена судова технічна експертиза документів, проте її не було проведено, оскільки вартість проведення експертизи склала 21427 грн 20 коп., вказана сума є непосильною для відповідача, а також його не було належним чином повідомлений про строки та порядок оплати проведення експертизи, наслідки несплати у встановлений строк, у зв`язку з чим він не реалізував процесуальні права щодо проведення даної експертизи.
У відзиві на апеляційну скаргу СТОВ «Дружба-Нова» просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення суду першої інстанції без змін.
Доводи відзиву зводяться до того, що судом першої інстанції вживались всі можливі заходи для повідомлення сторін, для повного та об`єктивного дослідження обставин справи. Представник позивача зазначає, що хоча положеннями чинного законодавства і визначено національну валюту в гривнях, проте відсутня заборона на вираження у договорі грошових зобов`язань в еквіваленті іноземній валюти, що узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України.
На думку позивача, здійснення розрахунку заборгованості станом на дату ухвалення рішення є правильним і єдино можливим способом визначення суми грошового зобов`язання, визначеного в іноземній валюті. Також зауважує, що сторонами договору відступлення чітко, в межах чинного законодавства, що регулює взаємовідносини позики та цесії, погоджено та визначено умови передачі права вимоги новому кредитору, а заміна кредитора не позбавляє боржника обов`язку повернути отримані за договором позики кошти.
Сторона позивача вважає, що відповідач штучно затягує строки розгляду справи.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 січня 2018 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь СТОВ «Дружба-Нова» 503131 грн 35 коп. інфляційних втрат, 368521 грн 21 коп. процентів за користування позикою та відмовлено у задоволенні позовних вимог у цій частині та змінено в частині розподілу судових витрат, зменшено розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь позивача понесених судових витрат до 14055 грн 54 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 грудня 2018 року скасовано, передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.263 ЦПК України передбачено, що рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Даним вимогам не відповідає рішення суду першої інстанції.
Судами встановлено, що 29 травня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, а також складено розписку, відповідно до яких ОСОБА_1 взяв у ОСОБА_2 у борг грошові кошти в сумі 330000 грн, що становить по курсу Національного Банку України 27500 доларів США, з терміном повернення до 14 липня 2014 року (а.с.15 т.1, а.с.90 т.2).
Відповідно до пункту 2 договору позики у разі несвоєчасного виконання позичальником боргових зобов`язань він повинен сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України, тобто несплачену у строк суму основного боргу, та 10% річних від простроченої суми.
Між ОСОБА_2 та СТОВ «Дружба-Нова» 01 жовтня 2015 року укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) (а.с.16-17 т.1), відповідно до пункту 1 якого ОСОБА_2 передав СТОВ «Дружба-Нова», а товариство набуло право вимоги, належне ОСОБА_2 , і стало новим кредитором у зобов`язанні між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 за договором позики від 29 травня 2014 року.
Згідно пункту 2 договору відступлення права вимоги (цесії) від 01 жовтня 2015 року позивач набув право вимагати від відповідача належного виконання наступного зобов`язання:
2.1. повернення основної суми боргу за позикою на підставі договору позики від 29 травня 2014 року в повному розмірі такої позики, а саме: 330000 грн, що становило на дату надання позики 27500 доларів США згідно курсу Національного Банку України, у порядку, передбаченому ч.2 ст.533 ЦК України;
2.2 сплати 10% річних від простроченої суми позики згідно пункту 2 договору позики;
2.3. сплати інфляційних витрат згідно ч.2 ст.625 ЦК України;
2.4. сплати процентів за користування позикою в розмірі, що встановлений ч.1 ст.1048 ЦК України;
2.5. сплати інших нарахувань за користування позикою та штрафних санкцій за прострочення повернення позики, які передбачені договором позики та чинним законодавством України.
Згідно пункту 2 акту приймання-передачі прав вимоги за договором відступлення права вимоги (цесії) від 01 жовтня 2015 року зазначені в договорі відступлення права вимоги передаються первісним кредитором новому кредитору у обсязі і на умовах, що існували на момент укладення цього договору.
СТОВ «Дружба-Нова» письмово повідомило відповідача про заміну кредитора у зобов`язанні рекомендованим листом від 02 жовтня 2015 року (а.с.19, 20 т.1), а також направило рекомендований лист від 05 жовтня 2015 року із вимогою про повернення позики, сплату процентів та інфляційних втрат, проте, грошові кошти відповідачем у добровільному порядку повернуто не було (а.с.21-22, 23 т.1).
Згідно довідки СТОВ «Дружба-Нова» від 04 січня 2016 року ОСОБА_1 будь-яких платежів з метою погашення боргу згідно договору позики від 29 травня 2014 року не вносив (а.с.66 т.1)
Відповідно до висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 28 листопада 2016 року №9143/9144/16-32 підписи від імені ОСОБА_1 , які містяться в графі «підписи» у договорі позики від 29 травня 2014 року, що укладений від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у розписці від 29 травня 2014 року, що складена від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , - виконані ОСОБА_1 (а.с.159-165 т.1).
СТОВ «Дружба-Нова» подано розрахунок заборгованості станом на 21 лютого 2017 року (а.с.181-182 т.1).
Відповідно до положень ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні ( позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 1047 ЦК України також передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18), у постановах Верховного Суду від 16 січня 2020 року у справі №761/45701/16-ц (провадження №61-11280св18).
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно вимог ч.ч.2, 3 ст.545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.
За таких обставин, зважаючи, що боргова розписка наявна саме у позивача, враховуючи висновок судової почеркознавчої експертизи, якою достовірно встановлено, що договір позики та розписка від 29 травня 2014 року містять підпис ОСОБА_1 , а також відмову представника відповідача у апеляційному суді від клопотання про призначення судової технічної експертизи документів, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 не укладав договору позики від 29 травня 2014 року з ОСОБА_2 та що вони сфальсифіковані, не заслуговують на увагу.
Також відхиляються доводи ОСОБА_1 про помилковість висновку судової почеркознавчої експертизи, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.76-80 ЦПК України.
Частиною 1 статті 524 ЦК України передбачено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні.
За правилами ч.1 ст.533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.
Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( термін). Зобов`язання, строк ( термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, матеріалами справи достовірно підтверджується, що 29 травня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, а також складено розписку, відповідно до яких ОСОБА_1 взяв у позику та прийняв від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 330000 грн, що на той час становило по курсу Національного Банку України 27500 доларів США. Грошові кошти мали бути повернуті позичальнику до 14 липня 2014 року.
Факт отримання грошових коштів з умовою їх повернення свідчить про те, що між сторонами виникли спірні правовідносини, які пов`язані з договором позики. Разом з тим отримані грошові кошти ОСОБА_1 не повернуті.
Також достовірно встановлено, що ОСОБА_2 відступив право вимоги до ОСОБА_1 СТОВ «Дружба Нова» 01 жовтня 2015 року, шляхом укладення договору про відступлення права вимоги (цесії).
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що при вирішенні справи суд необґрунтовано застосував положення ч.2 ст.533, ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки за умови існування договору та надання позики у національній валюті із зазначенням, що вказана сума на день її надання становить в доларах США за курсом НБУ 27500, позовні вимоги могли бути задоволені, виходячи із розміру основного боргу у сумі 330000 грн.
Слід зазначити, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц.
Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь СТОВ «Дружба Нова» 743195 грн 72 коп. боргу за договором позики, виходячи із розрахунку 27500 дол. США х 27,025299 (курс НБУ 21 лютого 2017 року).
Крім того, підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення 187144 грн 53 коп., як передбачених договором позики 10 процентів річних, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
Однак, оскільки грошові кошти надавались у доларах США, вимога про стягнення інфляційних нарахувань в сумі 503131 грн 35 коп. за період з 15 липня 2014 року по 21 лютого 2017 року, 368521 грн 21 коп. процентів за користування позикою за період з 15 липня 2014 року по 20 лютого 2017 року, не підлягає до задоволення.
Слід зазначити, що норми ч.2 ст.625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.
При цьому, відповідно до приписів ч.4 ст.263 ЦПК України, апеляційний суд враховує висновок щодо застосування відповідних норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12. А саме, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Відхиляються доводи ОСОБА_1 , що хоча судом була призначена судова технічна експертиза документів, проте її не було проведено, оскільки вартість проведення експертизи склала 21427 грн 20 коп., вказана сума є непосильною для відповідача, а також його не було належним чином повідомлений про строки та порядок оплати проведення експертизи, наслідки несплати у встановлений строк, у зв`язку з чим він не реалізував процесуальні права щодо проведення даної експертизи.
Суд звертає увагу, що судова технічна експертиза документів була заявлена стороною відповідача, відповідача було повідомлено про вартість експертизи, проте він не скористався своїм правом та не звернувся до суду з клопотанням про відстрочення оплати експертизи, або вчинення інших дій для захисту його інтересів, а представником відповідача в засіданні апеляційного суду оголошено відмову відповідача від заявленого клопотання.
Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
Заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 , що він не був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, що не дало йому змоги належним чином захистити свої права. Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції розглянув справу за відсутності ОСОБА_1 та ухвалив заочне рішення без будь-яких доказів його належного повідомлення про час і місце слухання справи відповідно до статей 211 ЦПК України, що є порушенням права на доступ до правосуддя та статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Віктор Назаренко проти України» від 03 жовтня 2017 року та у справі «Лазаренко та інші проти України» від 27 червня 2017 року).
У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» від 27 вересня 2001 року).
Згідно п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Таким чином, заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 січня 2018 року підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову СТОВ «Дружба-Нова» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та стягнути з відповідача на користь позивача 743195 грн 72 коп. боргу за договором позики, 187144 грн 53 коп. - 10 процентів річних відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, а всього 930340 грн 25 коп.
Крім того, ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 13785 грн 25 коп. судового збору за подання позовної заяви (27029,90 х 51%).
Керуючись ст.ст. 367, 374, п.4 ч.1 ст. 376, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 25 січня 2018 року скасувати.
Позовну заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» (ЄДРПОУ 31333767) 743 195 грн 72 коп. боргу за договором позики, 187 144 грн 53 коп. - 10 процентів річних відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, а всього 930340 (дев`ятсот тридцять тисяч триста сорок) грн 25 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» (ЄДРПОУ 31333767) в рахунок відшкодування понесених судових витрат 14055 (чотирнадцять тисяч п`ятдесят п`ять) грн 54 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 лютого 2021 року.
Головуючий: Судді:
