Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Ухвалою
від 22 квітня 2020 року
у справі № 740/4842/15-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо моменту на який відбувається визначення суми платежу на підставі валютного застереження при порушенні грошового зобов`язання
Фабула справи: СТОВ «Дружба-Нова» звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 743 195,72 грн- основного боргу, 503 131,35 грн- інфляційних втрат, 187 144,53 грн - 10% річних, 368 521,21 грн - відсотки за користування позикою, всього 1 801 992,81 грн.
На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що згідно договору позики ОСОБА_1 взяв у борг у ОСОБА_2 кошти у розмірі 330 000 грн, що, як зазначено у договорі, становило по курсу Національного банку України 27 500,00 доларів США, з терміном повернення до 14 липня 2014 року
Відповідно до п. 2 укладеного договору, якщо позичальник своєчасно не поверне позикодавцю суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України, тобто несплачену у строк суму основного боргу, та 10 % річних від простроченої суми.
Підніше між ОСОБА_2 та СТОВ «Дружба-Нова» було укладено договір відступлення права вимоги (цесії), відповідно до п. 1 якого ОСОБА_2 передав СТОВ «Дружба-Нова», а останнє набуло право вимоги, належне ОСОБА_2 , і стало кредитором у зобов`язанні між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 за договором позики від 29 травня 2014 року.
СТОВ «Дружба-Нова» письмово повідомило відповідача про заміну кредитора у зобов`язанні рекомендованим листом, а також направило рекомендований лист з вимогою про повернення позики, сплату процентів та інфляційних втрат, проте, грошові кошти відповідачем у добровільному порядку не повернуто.
Заочним рішенням міськрайонного суду позовні вимоги СТОВ «Дружба-Нова» задоволено.
Постановою апеляційного суду заочне рішення міськрайонного суду скасовано в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» 503 131,35 грн інфляційних втрат, 368 521,21 грн - процентів за користування позикою та відмовлено у задоволенні позовних вимог у вказаній частині.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Правова позиція Верховного Суду: колегія суддів звертає увагу, що в правозастовчій практиці неоднозначністю характеризується механізм визначення суми платежу на підставі валютного застереження при порушенні грошового зобов`язання і винесенні судового рішення, а саме щодо того на який момент відбувається визначення суми в гривні:
- на день подання позову (заяви про збільшення позовних вимог). Наприклад, у постанові Верховного Суду України від 21 червня 2017 року у справі № 910/2031/16 вказано, що «якщо у договорі визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті та передбачено, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, проте фактично такий платіж ще не здійснено, оскільки боржник не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором, стягненню підлягає сума у гривнях, яка визначається еквівалентно за офіційним курсом відповідної валюти на день подання позову (заяви про збільшення позовних вимог)»;
- на день ухвалення судового рішення. Наприклад, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2011 року у справі № 6-2216ск11 вказано, що «для правовідносин щодо боргових зобов`язань такий порядок не встановлено. У зв`язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні, на день ухвалення рішення».
Висновки: навряд чи повністю відповідає підхід, що еквівалент має визначатися на день подання позову (заяви про збільшення позовних вимог) змісту ч. 2 ст. 533 ЦК України. Це пов`язано з тим, що законодавець не встановлює винятків при застосуванні вказаної статті як при нормальному виконанні грошових зобов`язань, так і при їх порушенні. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, в силу прямого припису ч. 2 ст. 533 ЦК, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами. Проте для випадків прийняття судового рішення у разі порушення грошового зобов`язання не передбачено таких правил. Вочевидь за аналогією потрібно вести мову про «день ухвалення рішення».
Тому колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку, зробленого в постанові Верховного Суду України від 21 червня 2017 року у справі № 910/2031/16 та вказати, що еквівалент має визначатися в на день ухвалення судового рішення.
Ключові слова: стягнення боргу за договором позики, повернення боргу, розписка