Справа № 344/7849/15-ц
Провадження № 22-ц/779/494/2018
Категорія 23
Головуючий у 1 інстанції Пастернак І. А.
Суддя-доповідач Девляшевський
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2018 року м. Івано-Франківськ
Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:
судді-доповідача Девляшевського В.А.,
суддів: Максюти І.О., Фединяка В.Д.,
секретаря Бойчука Л.М.,
з участю: представника апелянта - ОСОБА_2,
представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4,
ОСОБА_5, ОСОБА_6 та їх представника -
ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за користування нежитловим приміщенням магазину та за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_5 до ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за користування нежитловим приміщенням магазину, за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухваленого головуючим суддею Пастернак І.А. 02 лютого 2018 року, повний текст якого складено 12 лютого 2018 року,
в с т а н о в и в:
У червні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_8 з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого вказував, що відповідач, користуючись нежитловим приміщенням магазину АДРЕСА_1, в порушення умов договору оренди від 01.11.2007 року, який був укладений між його сином - ОСОБА_9 та відповідачем, починаючи з 08.07.2008 року не здійснювала оплату за таке користування, в результаті чого виникла заборгованість у розмірі 88 060 доларів США. Посилаючись на те, що після смерті його сина 08 липня 2008 року право власності на вказане нежитлове приміщення перейшло до нього та його онуків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 по 1/3 частині кожному, яке було зареєстроване за ними 24.02.2009 року, з врахуванням збільшення позовних вимог, просив стягнути з ОСОБА_8 на його користь 1/3 частину заборгованості за договором оренди за період з 24.02.2009 року по 31.03.2012 року, яка становить 763 829,51 грн.
З аналогічних підстав у вересні 2016 року до ОСОБА_8 із позовом звернулись також ОСОБА_6 і ОСОБА_5 та просили стягнути на їх користь по 1/3 частині заборгованості за договором оренди за період з 24.02.2009 року по 31.03.2012 року, що становить 765 571,63 грн кожному та судові витрати по справі.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 02 лютого 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_3 818 077,39 грн заборгованості за договором оренди від 01.11.2007 року за період з 01.03.2009 року по 31.03.2012 року. Цим же рішенням задоволено позов ОСОБА_6 та ОСОБА_5 та постановлено стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_5 по 818 077,30 грн заборгованості за договором оренди від 01.11.2007 року за період з 01.03.2009 року по 31.03.2012 року кожному, а також по 6 890 грн витрат по оплаті судового збору. Крім того постановлено стягнути з ОСОБА_8 в дохід бюджету 8 180,77 грн судового збору.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу. На думку апелянта, судом першої інстанції не враховано того, що договір оренди майна від 01.11.2007 року, за яким було нараховано заборгованість, між сторонами не укладався. Натомість, зазначає відповідач, договірні відносини між спадкодавцем позивачів та нею виникли на підставі договору оренди №9 від 01.12.2006 року, за умовами якого в її користування надавалось приміщення площею 37,43 кв.м, що підтверджується рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 08.11.2007 року. Цим же рішенням, яке набрало законної сили, вказує відповідач, з неї на користь ОСОБА_9 було стягнуто заборгованість за вказаним договором оренди. Більш того, зауважує ОСОБА_8, позивачі не визнавали договір оренди від 01.11.2007 року, та зобов'язали її звільнити приміщення магазину у зв'язку із закінченням договору оренди від 01.12.2006 року, що підтверджується ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 11.06.2012 року. Також судом першої інстанції було залишено поза увагою інформаційні листи ДПА в Івано-Франківській області від 25.12.2007 року та 05.02.2008 року, зі змісту яких вбачається, що договір оренди від 01.11.2007 року між ОСОБА_9 та нею не укладався. Неправильним також, на думку апелянта, є висновок суду першої інстанції про відмову у застосуванні до спірних правовідносин строку позовної давності, оскільки предметом даного спору є стягнення коштів за період з 01.03.2009 року по 31.03.2012 року, термін позовної давності сплив 30.03.2015 року, а позивачі звернулися до суду 03.06.2015 року та 05.09.2016 року, тобто поза межами строку позовної давності. Не погоджується ОСОБА_8 і з висновком суду про те, що строк позовної давності був перерваний у зв'язку із розглядом спору про стягнення з неї заборгованості Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ, за результатами якого 11.03.2015 року було ухвалено рішення, оскільки спадкодавець ОСОБА_9 за життя із таким позовом про стягнення заборгованості не звертався, а правовідносини з оренди приміщення між сторонами виникли лише після вступу ними у спадкові права з 24.02.2009 року. Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, ОСОБА_8 просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5
Позивачами ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 подано відзиви на апеляційну скаргу, в яких зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги та законність ухваленого судом першої інстанції рішення. Позивачі заперечують доводи ОСОБА_8 щодо неукладення між нею та ОСОБА_9 договору оренди нежитлового приміщення площею 238 кв.м від 01.11.2007 року, спростовуючи таке її твердження рішеннями різних судових інстанцій, які набули законної сили. Також позивачі вважають помилковими твердження апелянта про пропуск ними строку позовної давності, оскільки вважають, що в даному випадку мало місце переривання перебігу позовної давності.
В засіданні апеляційного суду ОСОБА_8 та її представник апеляційну скаргу з наведених мотивів підтримали.
Представник ОСОБА_3; позивачі ОСОБА_6, ОСОБА_5 та їх представник доводи апеляційної скарги заперечили. Вони, зокрема, зазначили, що строк позовної давності на вимоги про стягнення заборгованості відповідачки по орендній платі та стягнення неустойки за затримку повернення нежитлового приміщення його власникам не було пропущено, оскільки суд по іншій цивільній справі прийняв до розгляду і ухвалив рішення, яким ці позовні вимоги задовольнив. Після повідомлення про скасування в подальшому рішення у згаданій справі стосовно цих вимог вони одразу пред'явили позов у встановленому законом порядку. Рішення суду в даній справі вважають законним та обґрунтованим, а тому просять залишити його без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Задовольняючи позови ОСОБА_3 та ОСОБА_6 і ОСОБА_5 до ОСОБА_8, суд першої інстанції прийшов до висновку, що спірні відносини між сторонами виникли на підставі договору оренди нежитлового приміщення площею 238 кв.м, який був укладений між спадкодавцем позивачів ОСОБА_9 та ОСОБА_8 01.11.2007 року. При цьому, суд першої інстанції не вбачав підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, зазначивши, що позивачами вживались заходи щодо захисту своїх порушених прав та інтересів. Однак, на думку колегії суддів, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна.
Місцевим судом правильно встановлено, що між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 01.11.2007 року був укладений у визначеному законом порядку договір оренди нежитлового приміщення АДРЕСА_2 площею 238 кв.м. Сторони цього договору домовились, що орендна плата за один кв.метр площі приміщення буде становити 10 доларів США по курсу НБУ, і орендар повинен сплачувати у повному об'ємі орендну плату не пізніше 10 числа місяця (копія договору - том №1, а.с.10-11). Згідно акту від 01.11.2007 року, який є додатком до названого договору, орендар прийняв від власника згадане нежитлове приміщення). Про те, що підписи на договорі та акті проставлені нею, ОСОБА_8 в засіданні апеляційного суду не оспорювала. Цей договір недійсним у судовому порядку не визнавався. Тому її посилання на те, що договір оренди від 01.11.2007 року є неукладеним, апеляційний суд відхиляє.
Судом першої інстанції з'ясовано і з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 припинила сплачувати орендну плату за користування згаданим вище нежитловим приміщенням ще з 2007 року, тобто за життя ОСОБА_9 З цього приводу він, будучи підприємцем, звертався з відповідним позовом до господарського суду. Рішенням Івано-Франківського господарського суду від 08.11.2007 року у задоволення позову ОСОБА_9 із підприємця ОСОБА_8 було стягнуто заборгованість по орендній платі (копія рішення - а.с.24 том без номера - додаток до справи). В подальшому ОСОБА_8, не сплачуючи орендну плату, продовжувала користуватись названим нежитловим приміщенням не тільки до завершення строку договору оренди, тобто до 01.11.2010 року, а й надалі - до 31.03.2012 року, тобто до виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 23.02.2012 року про усунення перешкод в користування приміщенням (копія рішення - том №2, а.с.25-28).
У правовій позиції Верховного Суду України в справі за №6-2469цс16 вказано, що позивач повинен довести обставини, які стосуються перебігу строку позовної давності. А суду слід виходити з презумпції можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії.
З'ясовано, що спадкоємці ОСОБА_9, який помер 08.07.2008 року, знаючи про порушення умов договору оренди щодо сплати орендної плати, звертались до ОСОБА_8 із листом-попередженням про звільнення нежитлового приміщення і погашення заборгованості по орендній платі ще 12.07.2010 року (копія листа - а.с.23-24 тому без номера-додаток до справи). Цього факту позивачі та представники в засіданні апеляційного суду не заперечували. Однак, з позовами про стягнення орендної плати у визначеному законом порядку ОСОБА_3, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 до ОСОБА_8 звернулись тільки у червні 2015 року та у вересні 2016 року.
Колегія суддів констатує, що при розгляді іншої цивільної справи, предметом якої було стягнення коштів за договором позички, ОСОБА_3, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 звернулись відповідно 09.10.2013 року, у квітні - червні 2014 року з вимогами до ОСОБА_8 про стягнення орендної плати. Ці вимоги тоді не були оформлені належним чином як позовні заяви. До того ж вже на той час зазначені вимоги ОСОБА_3 були пред'явлені з пропуском строку стосовно помісячних платежів за орендну плату за період з лютого 2009 року по вересень 2010 року. Інші спадкоємці - ОСОБА_6, ОСОБА_5, заявивши вимогу у квітні 2014 року пропустили тоді строк позовної давності щодо стягнення орендної плати за 2009 - 2010 роки, та за період з 01.11.2010 року по квітень 2011 року стосовно стягнення неустойки за користування відповідачем приміщення після закінчення строку договору. Ніяких об'єктивних, належних доказів наявності у ОСОБА_3, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 поважних причин пропуску строку позовної давності за названі вище періоди суду не надано. Тому підстав для поновлення позивачам строку позовної давності за названі вище періоди немає.
Колегія суддів вважає, що строк позовної давності стосовно стягнення із ОСОБА_8 заборгованості за інші періоди, тобто за три роки, які передували подачі ОСОБА_3, ОСОБА_6 і ОСОБА_5 вимог в іншій справі, які суд першої інстанції прийняв до розгляду і ухвалив рішення у згаданій частині (копії судових рішень першої, апеляційної та касаційної інстанцій містяться в матеріалах справи - том №2, а.с.35-54), слід поновити, враховуючи, що з 09 жовтня 2013 року - по квітень-червень 2014 року позивачі почали вживати заходи для поновлення своїх порушених прав. Однак, тоді у зв'язку із своєю юридичною необізнаністю та помилками судів вони втратили можливість своєчасно подати відповідні позови, оформлені у відповідності до вимог процесуального законодавства. Звернення ОСОБА_3 з вимогою у згаданій справі у 2011 році колегія суддів до уваги не приймає, оскільки таку його заяву ухвалою суду першої інстанції від 13.12.2011 року було повернуто без розгляду, про що зазначено в рішенні Івано-Франківського міського суду від 02.07.2014 року (копія - том №2, а.с.35).
При розрахунках сум, належних до стягнення позивачам, апеляційний суд виходить з того, що на час розгляду справи офіційний курс гривні до долара США становить 26,08 грн за долар, і кожному позивачу в порядку спадкування належить на праві приватної власності 1/3 частина згаданого вище нежитлового приміщення.
В користь ОСОБА_3, який звернувся в суд з відповідною вимогою 09.10.2013 року, в межах трьох років підлягає стягненню заборгованість по орендній платі за вересень та жовтень 2010 року та у відповідності із частиною 2 ст.785 ЦК України - неустойка за несвоєчасне повернення приміщення, починаючи з листопада 2010 року і по 31 березня 2012 року, тобто по день звільнення спірного приміщення.
Отже, заборгованість по оренді за два місяці становить: 238кв.м х 10 доларів США х 26,08 грн х 2 місяці : 3 та за період з листопада 2010 року по 31 березня 2012 року: 238кв.м х10 доларів США х 17 місяців : 3. Згідно цих розрахунків з відповідачки в користь ОСОБА_3 підлягає стягненню в загальному 372 422 грн 40 коп.
В користь інших позивачів: ОСОБА_6 та ОСОБА_5, які почали вживати заходи до стягнення з відповідачки заборгованості по періодичним платежам тільки з квітня 2014 року, стягненню підлягає неустойка в межах трьох років до подачі відповідних за період з 28.04.2011 року по 31.03.2012 року, тобто до звільнення згаданого приміщення згідно рішення суду.
Розмір неустойки, яка підлягає стягненню в їх користь кожному становить: 238 кв.м х 10 доларів США х 9 місяців: 3. Згідно цих розрахунків з відповідачки в користь ОСОБА_6, ОСОБА_5 підлягає стягненню в загальному по 227 600 грн 16 коп кожному.
Оскільки вище наведеного суд першої інстанції при ухваленні рішення не врахував, допустивши порушення норм матеріального і процесуального права, воно не може бути залишене в силі. В даному випадку є правові підстави для постановлення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 02 лютого 2018 року в даній справі скасувати. Ухвалити нове рішення.
Клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності задовольнити частково.
Позовні вимоги ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3, в користь ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, жителя АДРЕСА_4 - 14280 доларів США, що за офіційним кусом НБУ на день розгляду справи еквівалентно 372 422 (триста сімдесят дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок заборгованості за договором оренди від 01.11.2007 року за період з 09.09.2010 року по 01.11.2010 року та неустойку за неповернення нежитлового приміщення після припинення цього договору за період з 01.01.2011 року по 31.03.2012 року.
Стягнути з ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3, в користь ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, жителя АДРЕСА_5 - 8727 доларів США, що за офіційним кусом НБУ на день розгляду справи еквівалентно 227 600 (двісті двадцять сім тисяч шістсот) гривень 16 копійок неустойки за неповернення нежитловим приміщенням після припинення договору оренди від 01.11.2007 року за період з 28.04.2011 року по 31.03.2012 року.
Стягнути з ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3, в користь ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 - 8727 доларів США, що за офіційним кусом НБУ на день розгляду справи еквівалентно 227 600 (двісті двадцять сім тисяч шістсот) гривень 16 копійок заборгованості неустойки за неповернення нежитлового приміщення після припинення договору оренди від 01.11.2007 року за період з 28.04.2011 року по 31.03.2012 року.
Стягнути з ОСОБА_8 в користь ОСОБА_6 та ОСОБА_5 понесені ними витрати по сплаті судового збору при подачі позовної заяви пропорційно до задоволених вимог в сумі по 1916,80 грн кожному.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.
Повний текст постанови складено 29 травня 2018 року.
Суддя -доповідач: В.А. Девляшевський
Судді: І.О. Максюта
В.Д. Фединяк
